Основні мотиви лірики С. А. Єсеніна Початок XX століття в російській літературі було ознаменовано появою цілої плеяди різноманітних плинів, віянь, поетичних шкіл. Найвидатнішими, що залишили значний слід в історії літератури плинами стали символізм (В. Брюсов, К. Бальмонт, А. Білий), акмеизм (А. Ахматова, Н. Гумилев, О.
Мандельштам), футуризм (И. Житель півночі, В. Маяковський, Д. Бурлюк), імажинізм (Кусиков, Шершеневич, Мариенгоф). Творчість цих поетів по праву називається лірикою срібного століття, тобто другого по значимості періоду розквіту російської поезії. Однак поряд з перерахованими вище авторами в історію мистецтва того часу ввійшли й інші, що не належали до якої-небудь певної школи, самобутні і яскраві поети, і в першу чергу — Сергій Єсенін, чия творчість коштує особняком у строкатому й різноманітному світі поезії початку століття Складна й цікава доля поета, безліч подорожей, зміна місць і способу життя в сполученні із творчим підходом до осмислення дійсності обумовили багатство й розмаїтість тим і мотивів лірики Єсеніна.
Дитинство і юність його пройшли в селі Константиново, на березі Оки, у селянській сім’ї; основною темою ранньої лірики Єсеніна «закономірно стає опис природи, рідних картин, пейзажів, перейнятих теплотою, близьких з дитинства, знайомих, улюблених. При цьому багато явищ природи поет персоніфікує, бачить у них живий, розумний початок, приписує рослинам якості тварин: Там, де капустяні грядки Червоною водою поливає схід, Клененочек маленький матці Зелене вим’я ссе Така образність, яскравість метафор і порівнянь буде характерна й для наступної творчості Єсеніна, але в ранній ліриці вона носить свіжий, радісний, новаторський характер, що надає віршам особливу зворушливість і виразність. Рідна природа для поета — вічне джерело замилування й натхнення, опис найпростіших і буденних сцен у його сприйнятті стає чарівним, казковим, вабливим («Береза», «Пороша»). Так само зворушливо, як до пейзажів взагалі, Єсенін ставиться до кожного конкретного елемента рідного побуту, будь те гілка дерева, що заглядає у вікно, домашня начиння або навіть тварина: безліч віршів Єсеніна присвячений саме твариною («Корівка»,- «Лисиця», «Сукин син»). Юнацьке сприйняття життя в поета — світле, радісне; у ранніх віршах з’являється й тема любові («Виткався на озері червоний колір зорі…»), сприймана з тією же життєрадісністю й свіжістю. Любов для Єсеніна в цей період — якийсь романтичний, тендітний стан душі, його кохана — не дівчина, а бачення, символ: ліричний герой описує в основному не її, а свої почуття й переживання, причому по-юношески романтично й зворушливо: Зі снопом волось твоїх вівсяних Отоснилась ти мені назавжди. Характерно, що любов і природа в ранній ліриці Єсеніна взаємозалежні, нероздільні. Все різноманіття мотивів опису природи (пейзажні замальовки, вірші про тварин, побутові сцени) переростає в одну, глобальну, важливу для розуміння всієї лірики Єсеніна тему — тему Батьківщини; одним з перших у її осмисленні поетом став вірш «Гой ти, Русь, моя рідна».
Поет зізнається в любові Батьківщині й фактично ставить її вище раю, вище небесного життя: Якщо крикне рать свята: «Кинь ти Русь, живи в раї!» Я скажу: «Не треба раю, Дайте батьківщину мою». У вірші з’являються релігійні, християнські мотиви, в основному пов’язані із церковною атрибутикою. («Хати — у ризах образа», «Пахне яблуком і медом по церквах твій лагідний Спас».
) Поет уявляє собі Русь тільки християнської, цей мотив одержує розвиток і у вірші «Запекли тесание мерзни» (1916 р.): І на известку дзвіниць Мимоволі хреститься рука У цьому ж вірші поет застосовує характерну цветопись: Об Русь — малинове поле І синь, що впала в ріку… Описуючи рідне село, Єсенін звичайно використовує синій, голубой, зелений кольору (сам поет говорив: «…Росія! Роса й сила й синє щось…»). Переїзд у Москву, скандальне життя, трохи награне поводження, епатаж обумовили розбіжність, подвійність тим-єсеніна: з одного боку, саме епатажна лірика («Я навмисно йду нечесаний…»), з іншого боку — спогаду про рідний сель, життя в ньому як про найясніший період. Тема Батьківщини одержує розвиток у віршах «Лист матері», «Русь радянська», «Русь уходящая», «Повернення на Батьківщину». Революційні перетворення, що відбулися в селі, поет сприймає із часток трагізму; адже збіглі часи неповернуті, неповернуте й світле, безтурботне життя; Єсенін почуває втрату зв’язку з рідним краєм, де тепер «співають агітки Бєдного Дем’яна»: Мова співгромадян стала мені як чужий, У своїй країні я немов іноземець Народ не сприймає Єсеніна як поета, але ж Єсенін називає себе «останнім поетом села».
Автор підсилює відчуття трагізму прямими порівняннями, що підкреслюють зміну ідеалів: Недільні селяни У волості, як у церкву, зібралися… ( «Русь радянська» ) І от сестра розводить, Розкривши, як Біблію, пузатий «Капітал»… ( «Повернення на Батьківщину» ) З’являється мотив поетичної творчості, його значення, і здобуває те ж трагічне звучання: Моя поезія тут більше не потрібна, Та й, мабуть, сам я теж тут не потрібний Тема поета й поезії тут тісно пов’язана з темою Батьківщини: Єсенін сприймає свою творчість як можливий засіб духовного зв’язку з народом. Зміни в селі перетворили і її й народ, зробили її несхожої на рідному, близький поетові край, але спогад про юність і про Росію того років залишається в пам’яті Єсеніна світлим, чистим. В «Перських мотивах», у вірші «Шагане ти моя, Шагане!..» Єсенін пише: Тому, що я з півночі, чи що, Що місяць там огромней у сто разів, Як би не був гарний Шираз, Він не краще рязанських роздоль Тема Батьківщини знову пов’язана з темою любові, розвивається практично паралельно. Лірика московського періоду й останнього років життя поета описує в основному любов нещасливу, приречену на розлуку. («Я пам’ятаю, улюблена, пам’ятаю…», «Лист до жінки».
) Розгульне, скандальне життя не може сполучатися із щирою любов’ю; у ряді віршів Єсенін пише про зречення від очманілого способу життя в ім’я любові: У перший раз я запік про любов, У перший раз відрікаюся скандалити. («Замталася пожежа голубой…») Я серцем ніколи не брешу, І тому на голос чванства Безтрепетно сказати можу, Що я прощаюся схулиганством. («Пускай ти випита іншим…
«) Але все-таки хуліганська бравада виявляється сильніше почуттів, з’являється мотив розлуки («Сукин син», «Лист до жінки»). І ліричний герой, і його кохана страждають від розлуки, але життя їх виявляються роз’єднаними життєвою бурою, «долею подій». І все-таки в деяких віршах протягає щемлива ніжність, зворушлива; у вірші «Собаці Качалова» поет пише (звертаючись до собаки): Вона прийде, даю тобі поруку І без мене, у її уставясь погляд, Ти за мене лизни їй ніжно руку За всі, у чому був і не був винуватий Останні вірші поета знову ж трагични, у них звучить мотив нерозділеної, нещасної, безмовної любові Любов — це одне з необхідних умов людського щастя, і розуміння людиною сутності щастя звичайно з віком змінюється, так само як і розуміння любові. У ранніх віршах Єсенін описує щастя як стан душі людини, що бачить рідний будинок, кохану дівчину й матір: От воно, дурне щастя З білими вікнами в сад!
По ставку лебедем червоним Плаває тихий захід (1918 р.) …моя тиха радість — Всі люблячи, нічого не бажати. (Тоді ж.) Однак згодом поет приходить до більше глибокого, філософського розуміння суті щастя й змісту людського життя. У лірику з’являються філософські мотиви.
Вірша останнього років відбивають думки Єсеніна про прожите життя (імовірно, поет передчував свій кінець): він не шкодує про минулі часи, приймає з філософським спокоєм і мудрістю той факт, що «Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні». Справжніми шедеврами Єсеніна є вірші «Відговорив гай золота…» і «Не жалую, не кличу, не плачу…». Зміст їх і основні ідеї подібні: Відговорив гай золота Березовою, веселою мовою… И: Увяданья золотом охоплений, Я не буду більше молодим Подібність проявляється навіть в образах; поет почуває, що молодість безповоротно пройшла, шляхи в минуле ні, і кожна людина коли-небудь покине цей мир, як колись у нього прийшов. Це гармонічне, спокійне сприйняття життя Єсенін передає знову ж через образи природи, причому символічні: «гай» — це все життя героя, його доля; юність завжди асоціюється із блакитною або бузковою квітками («душі бузкова цветь»), старість — кисті горобини, а все життя передається через образне порівняння: Немов я весняної гучної ранью Проскакав на рожевому коні І останній, передсмертний вірш поета теж ставиться до філософської лірики, воно як би завершує, ставить крапку наприкінці короткого, але бурхливого творчого шляху: У цьому житті вмирати не ново, Але й жити, звичайно, не новин («До свиданья, друг мій, до свиданья») Дійсно, Єсенін прожив недовгу, але дуже яскраве життя, багато в чому трагичную; надовго поетів, що творили після революції, довелися важкі випробування, у першу чергу — гнітюча проблема вибору, вирішити яку було для багатьох дуже непросто. І Єсеніну, що називав себе «останнім поетом села», було надзвичайно складно продовжувати творити в умовах цензури, стеження, недовіри. Але навіть за такий короткий строк поет встиг так багато зрозуміти, осмислити й виразити це в поетичній формі, що літературна спадщина, залишена їм, багатогранне, що сполучить у собі безліч мотивів, образів, тим, ідей, залишається пам’ятником таланту російського селянського поета, «останнього поета села», Сергія Олександровича Єсеніна.