Основний конфлікт у комедії «Горі від розуму

Основний конфлікт у комедії "Горі від розуму

Помикает Паскевич,

Обмовляє опальний Ермолов...

Що ж залишилося йому?

Честолюбство, холод і злість...

Від чиновних бабів,

Від уїдливих світських уколів

Він у кибитці котить,

Обпершись підборіддям об тростину. Д. Кедрин

Олександр Сергійович Грибоєдов здобував більшу літературну славу й всенародну популярність, написавши комедію "Горі від розуму". Цей добуток з'явився новаторським у російській літературі першої чверті XIX сторіччя

Для класичної комедії був характерно розподіл героїв на позитивні й негативні. Перемога завжди була за позитивними героями, у той час як негативні висміювалися й зазнавали поразки. У комедії ж Грибоєдова персонажі розподілені зовсім іншим способом. Основний конфлікт п'єси пов'язаний з розподілом героїв на представників "сторіччя нинішнього>мі "сторіччя минулого", причому до першого ставиться фактично один Олександр Андрійович Чацкий, до того ж він нерідко виявляється в смішному положенні, хоча і є героєм позитивним. У той же час головний його "опонент" Фамусов аж ніяк не який-небудь страшний мерзотник, навпроти, це турботливий батько й добродушна людина

Цікаво те, що дитинство Чацкого пройшло в будинку Павла Панасовича Фамусова. Московське панське життя було розміряної й спокійною. Щодня був схожий на іншій. Бали, обіди, вечері, крестини...

Тієї сватався - встиг, а той схибив

Усе та ж користь, і ті ж вірші вальбомах.

Жінок, в основному, займали одяг. Вони люблять все іноземне, французьке. У дам фамусовского суспільства одна ціль - вийти заміж або видати дочок за людину впливового й богатого. При всім при цьому, по вираженню самого Фамусова, жінки "судді всьому, скрізь, над ними немає суддів". За заступництвом усі їздять до якоїсь Тетяни Юріївні, тому що "чиновние й посаду всі їй друзі й всі рідні". Княгиня ж Марья Олексіївна має таку вагу у вищому суспільстві, що Фамусов якось у страху викликує:

Ах! Боже мій! Що стане говорити Княгиня Марья Алексевна!

А що ж чоловіка? Вони всі зайняті тим, щоб просунутися якнайвище по соціальним сходам. От бездумний солдафон Скалозуб, що все міряє військовими мірками, жартує по-воєнному, виявляючи собою зразок тупості й обмеженості. Але це-те саме й означає гарну перспективу росту. У нього одна мета - "добратися в генерали". От дрібний чиновник Молчалин. Він не без задоволення говорить про те, що "три награжденья одержав, значиться по Архівах", і йому, звичайно, хочеться "дійти до ступенів відомих".

Сам же московський "туз" Фамусов розповідає молодим людям про вельможу Максимі Петрович, що служив ще при Катерині й, домагаючись місця при дворі, не проявляв ні ділових якостей, ні талантів, а прославився лише тим, що в нього часто "гнулася шия" в уклонах. Зате "мав сто чоловіків до послуг", "весь в орденах". От це і є ідеал фамусовского суспільства

Московські дворяни пихаті й гордовиті. До людей бідніше себе вони ставляться із презирством. Але особлива зарозумілість чується в репліках, звернених до кріпаків. Вони - "петрушки", "фомки", "опецьки", "ледачі тетері". З ними одна розмова: "У роботу вас! На поселенье вас!". Зімкнутим порядком фамусовци виступають проти всього нового, передового. Вони можуть поліберальничати, але корінних змін бояться як вогню. Скільки ненависті в словах Фамусова:

Ученье - от чуму, ученість - от причина,

Що нині пущі, чим коли,

Божевільних розвелося людей, і справ, і думок

Таким чином, Чацкому добре знайомий дух "сторіччя минулого", відзначений низькопоклонством, ненавистю до утворення, порожнечею життя. Все це рано збудило в нашім герої нудьгу й відразу. Незважаючи на дружбу з милою Софією, Чацкий залишає будинок своїх родичів і починає самостійне життя

"Полювання мандрувати напала на нього..." Душу його жадала новизни сучасних ідей, спілкування з передовими людьми часу. Він залишає Москву і їде в Петербург. "Високі думи" для нього над усе. Саме в Петербурзі зложилися погляди й прагнення Чацкого. Він, мабуть, зацікавився літературою. Навіть до Фамусова дійшли слухи, які Чацкий "славно пише, перекладає". Разом з тим Чацкого захоплює суспільна діяльність. У нього виникає "з міністрами зв'язок". Однак ненадовго. Високі поняття про честь не дозволяли йому прислужуватися, він хотів служити справі, а не особам

Після цього Чацкий, імовірно, побував у селі, де він, за словами Фамусова, "наблажил", помилково керуючи маєтком. Потім наш герой відправляється за кордон. На "подорожі" у той час дивилися косо, як на прояв ліберального духу. Але саме знайомство представників російської дворянської молоді з життям, філософією, історією Західної Європи мало велике значення для них розвитку

И от ми зустрічаємося вже зі зрілим Чацким, людиною зі сформованими ідеями. Рабської моралі фамусовского суспільства Чацкий протиставляє високе розуміння честі й боргу. Він жагуче викриває ненавист ний йому кріпосницький порядок. Він не може спокійно говорити про "Нестора негідників знатних", що міняє слуг на собак, або про те, хто "на кріпосний балет зігнав... від матерів, батьків відторгнених дітей" і. розорившись, розпродав усіхпоодинці.

От ті, які дожили до сивин!

От поважати кого повинні ми на безлюддя!

От наші строгі цінителі й судді!

Чацкому ненависні "минулої життя подлейшие риси", люди, які "сужденья черпають із забутих газет часів Очаковских і покоре-нья Криму". Різкий протест викликає в нього дворянське низькопоклонство перед всім іноземним, французьке виховання, звичайне в панському середовищі. У своєму знаменитому монолозі про "французика з Бордоіль" він говорить про гарячу прихильність простого народу до своєї батьківщини, національним звичаям і мові

Як щирий просвітитель, Чацкий жагуче відстоює права розуму й глибоко вірить у його силу. У розумі, у вихованні, у суспільній думці, у силі ідейного й морального впливу він бачить головний і могутній засіб переробки суспільства, зміни життя. Він захищає право служити утворенню й науці:

Тепер пускай з нас один

З молодих людей, найдеться ворог пошуків, -

Не вимагаючи ні місць, ні повишенья в чин,

У науки він вперит розум, що алчет пізнань;

Або в душі його сам Бог збудить жар

До мистецтв творчим, високим і прекрасним, -

Вони негайно: розбій! Пожежа!

И просливет у них мрійником! Небезпечним!!!

До таких молодих людей у п'єсі, крім Чацкого, можна віднести, напевно, також двоюрідного брата Скалозуба, племінника княгині Ту-Гоуховской - "хіміка й ботаніка". Але про їх у п'єсі говориться мимоволі. Серед гостей Фамусова наш герой - одинак

- Звичайно ж, Чацкий наживає собі ворогів. Ну хіба простить його Скалозуб, якщо почує про себе: "Хрипун, удавленник, фагот, сузір'я маневрів і мазурки!" Або Наталя Дмитрівна, що він порадив жити в селі?.Або Хлестова, над якою Чацкий відкрито сміється? Але більше всіх дістається, звичайно, Молчалину. Чацкий уважає його "жалчайшим створенням", схожим на все дурнів. Софія з помсти за такі слова повідомляє Чацкого божевільним. Усе з радістю підхоплюють ату новину, вони щиро вірять у плітку, тому що, дійсно, у цьому суспільстві він здається божевільним

А. С. Пушкіна, прочитавши "Горі від розуму", помітив, що Чацкий мече бісер перед свинями, які ніколи й ні в чому не переконає він тих, до кого звертається зі своїми гнівними, жагучими монологами. І із цим не можна не погодитися. Але Чацкий молодий. Так він і не мав мети затівати суперечки зі старшим поколінням. Насамперед він хотів побачити Софію, до якої з дитинства харчував серцеву прихильність. Інша справа, що за час, котрое пройшло з їхньої останньої зустрічі, Софія змінилася. Чацкий схвильований її холодним прийомом, він силкується зрозуміти, як же могло відбутися, що він їй більше не потрібний. Може бути, саме ця щиросердечна травма й запустила механізм конфлікту

У підсумку відбувається повний розрив Чацкого з тим миром, у якому він провів своє дитинство й з яким зв'язаний кревними узами. Але конфлікт, приведший до цього розриву, не особистісний, не випадковий. Конфлікт цей - соціальний. Зштовхнулися не просто різні люди, але різні світогляду, різні суспільні позиції. Зовнішньою зав'язкою конфлікту з'явився приїзд Чацкого в будинок Фамусова, розвиток він одержав у суперечках і монологах головних героїв ("А судді хто?", "От те-те, всі ви гордії!"). Наростаюче нерозуміння й відчуженість приводять до кульмінації: на балі Чацкого визнають божевільним. І отут він розуміє сам, що всі його слова й щиросердечні рухи були даремні:

Божевільним ви мене прославили все хором

Ви праві: з вогню той вийде непошкоджений,

Хто з вами день пробути встигне,

Подихає повітрям одним,

И в ньому розумуцелеет.


Загрузка...