Особливості повести Н. В. Гоголя «Ніс»
1. Особливості повести Н. В. Гоголя «Ніс» — реалізм і фантастичність
2. Сатиричні Особливості повести Н. В. Гоголя «Ніс» .
3. Значення образа Чиновник^-чиновника-урядовця-носа-чиновника
Н. В. Гоголя прийнято вважати одним з основоположників російського реалізму. Однак реалізм у добутках цього письменника дуже часто переплітається з фантастичними образами, повними глибокого змісту. Згадаємо його «Вечори на хуторі біля Диканьки», повість «Вий», моторошні образи якої пов’язані із древньою язичеською міфологією, «Портрет» і навіть усім відому «Шинель», де з’являється примара чиновника, що зриває шинелі. Повість «Ніс» також являє собою вигадливу суміш реального життя Росії XIX століття й казкової фантасмагорії, чимсь повісті, що нагадує Одоєвського
Однак за фантастичною історією зниклого носа ховається нещадна сатира, що висміює людські пороки. Показуючи сімейний побут цирюльника Івана Яковича, Гоголь демонструє і його безвільність і страх перед дружиною, його неохайність, не забуваючи згадати й про його пияцтво, причому як про зовсім природне явище: «Іван Якович, як усякий чималий росіянин мастеровой, був п’яниця страшний».
Типові погляди на одруження як на вигідну угоду й спосіб розбагатіти ми знаходимо в наступних рядках: «Майор Ковальов був не ладь і женитися; але тільки в такому випадку, коли за невестою трапиться двісті тисяч капіталу». Гоголь висміює користолюбство свого героя, його страх перед плітками, його неуцтво й порожнє марнославство — риси, досить звичайні в чиновницькому середовищі. У Газетній Експедиції, куди майор Ковальов прийшов, щоб дати об’яву про свою пропажу, він поводиться так, немов більше все побоюється, що його знайомим стане відомо про його нещастя і його засміють: «Ні, навіщо ж прізвище? Мені не можна сказати її. У мене багато знайомих: Чех-Тарева, статська радниця, Палагея Григорівна Подточйна, штаб-офіцерша… Раптом довідається, боже збережи! Ви можете просто написати: колезький ассесор, або, ще краще, що складається в майорському чині». Але адже в його ситуації куди важливіше скоріше відшукати ніс, а не задаватися подібними питаннями — хто що скаже!
Комічні Особливості повести Н. В. Гоголя «Ніс» — це міркування героя про причини зникнення носа: «Майор Ковальов, сообразя всі обставини, чи припускав не ближче всього до істини, що провиною цього повинен бути не хто іншої, як штаб-офіцерша Подточина, що бажала, щоб він женився на її дочці… Штаб-офіцерша, вірно, з помсти, зважилася його зіпсувати й найняла для цього яких-небудь колдовок-бабів…». Варто помітити, що подібне припущення навіть не дуже логічно. Адже якби навіть Подточина й вирішила вдатися до допомоги « колдовок-бабів», те вона скоріше зволіла б, щоб ті приворожили його до її дочки, а не позбавляли потенційного нареченого носа
Особливості повести Н. В. Гоголя «Ніс» — це бездумне чиношанування, що панує над розумами людей. Він показує різні сторони цієї моральної виразки, коли за мундиром часом не розбирають, хто перед тобою — ніс або людина
Страх Івана Яковича перед поліцейськими — одна з ілюстрацій всесилля чиновницького апарата в Росії. Простій людині завжди було важко щось довести чиновникам, незалежно від того, прав він або винуватий. Тому «думка про те, що поліцейські відшукають у нього ніс і обвинуватять його» зовсім розбудувала невдачливого цирюльника.
Те ж саме благоговіння перед чином ми знаходимо й у прагненні Ковальова йменуватися неодмінно майором: «Він два роки тільки ще складався в цьому званні й тому ні на мінуту не міг його забути; а щоб більше додати собі шляхетності й ваги, він ніколи не називав себе колезьким ассесором, але завжди майором».
Але свого найвищого звучання мотив чиношанування в Росії досягає в сцені розмови Ковальова із власним носом. Гротескність і зовнішня фантастичність цього епізоду лише підкреслюють його справжній зміст. Ковальов не сумнівається, що перед ним — його ж власний ніс; і проте він боїться перед ним, тому що чип у носа вище, ніж у нього: «Як підійти до нього? — думав Ковальов. — По всьому, по мундирі, по капелюсі видно, що він статський радник. Чорт його знає, як це зробити?»
У фантастичному оповіданні про небувалу подію — втечі носа — Гоголь майстерно розкриває думку про моральну короткозорість більшості людей, що звикли бачити тільки чина, але не того, хто його носить. Вустами поліцейського, що приніс Ковальову його ніс, автор говорить наступні слова, які виражають головну ідею повести: «…дивно те, що я сам прийняв його спочатку за пана. Але до счастию, були із мною окуляри, і я та ж година побачила, що це був ніс. Адже я короткозорий, і якщо ви станете переді мною, то я бачу тільки, що у вас особа, але ні носа, ні бороди, нічого не помічу. Моя теща, тобто мати дружини моєї, теж нічого не бачить».
На щастя для героя повести, поліцейський надяг окуляри. Але окуляри потрібні не тільки йому одному — окуляри неупередженості, які дозволяють бачити людини, а не його чин