Особливості творчості И. А. Буніна
Вийміть Буніна з російської літератури, і вона потьмяніє…
Г. Горького
Іван Олексійович Бунін — найбільший майстер російської реалістичної прози й видатний поет початку XX сторіччя, народився 10 (22) жовтня 1870 року
Багато чого бачив і пережив Бунін на своєму довгому сторіччі. Багато чого вмістила його рідка пам’ять, на багато чого відгукнувся його великий талант. Сільська й провінційна глухомань Середньої Росії, країни Західної Європи, життя російського селянина, цейлонського рикші й американського мільйонера, древні сторожові кургани Дикого поля, місця, де билися полки Игореви, Греція, Єгипет, Сирія, Палестина, окраїни Сахари, піраміди Хеопса, руїни Баальбека, тропіки, океан… Словами улюбленого поета Саади говорив Бунін про себе: «Я прагнув оглянути особу миру й залишити на ньому різьблення душі своєї». Не було, напевно, іншого письменника, який би настільки родинно сприймав і вміщав у своїй свідомості далеку стародавність і сучасність, Росію, Захід і Схід
Письменник-Реаліст бачив і неминуче руйнування, і запустіння дворянських садиб, настання буржуазних відносин, які проникали в село. Він правдиво показав тьму й відсталість старого села, створив безліч своєрідних, що запам’ятовуються характерів російських селян. Проникливо писав про чудесний дарунок любові, про нерозривний зв’язок людини із природою, про найтонші рухи душі
Як чуйний художник, Бунін відчував близькість більших соціальних потрясінь. Наблюдавший навколо соціальне зло, неуцтво, жорстокість, Бунін у той же час зі скорботою й страхом очікував швидкого розвалу, падіння «великої держави Росіянці». Це визначило його відношення до революції й братовбивчій громадянській війні, спонукувало покинути батьківщину
Він написав один з найвідоміших добутків про революцію 1917 року — «Життя Арсеньєва»,- яке потрясає своєю правдивістю. Це один з деяких письменників старої Росії, що не прийняв революцію, до кінця залишився вірний собі, своїм переконанням
Літературна діяльність Буніна почалася наприкінці 80-х років XIX сторіччя. Молодий письменник у таких оповіданнях, як «Кастрюк», «На чужій стороні», «На хуторі» і інших, малює безвихідну вбогість селянства. В оповіданні на «Краї світла» автор описує переселення безземельних селян України в далекий Уссурійський край, передає трагічні переживання переселенців у момент розлуки з рідними місцями, сльози дітей і думи старих
Твір 90-х років відрізняються демократизмом, знанням народного життя. Відбувається знайомство Буніна з письменниками старшого покоління. У ці роки Бунін намагається з’єднати реалістичні традиції з новими прийомами й принципами композиції. Він стає близький до імпресіонізму. В оповіданнях того часу панує розмита фабула, створюється музичний ритмічний малюнок
Наприклад, оповідання «Антоновські яблука». У ньому показані ззовні не зв’язані епізоди життя гаснучого патріархально-дворянського побуту, які пофарбовані ліричним смутком і жалем. Однак в оповіданні не тільки туга за запустілими дворянськими маєтками. На сторінках виникають перед нами чарівні пейзажі, овіяні почуттям любові до батьківщини, які затверджують щастя того моменту, коли людина може повністю злитися сприродой.
И все-таки соціальні моменти постійно присутні в його добутках. От колишній солдат Мелитон з оповідання «Мелитон», якого прогнали крізь порядок і який втратили сім’ю. Або картини голоду в оповіданнях «Руда», «Епітафія», «Нова дорога». Ця соціальна викривальна тема як би відтискується на другий план в оповіданнях «Туман», «Тиша». У них на перший план виступають вічні проблеми життя й смерті, нев’януча краса природи
В 1909 році Бунін вертається до теми села. Він пише прекрасний добуток «Сіло». Сільське життя дане в ньому через сприйняття братового Тихона й Кузьми Краснових.
Кузьма хоче вчити, Тихін закоренілий кулак, що безжалісний до селян. В оповіданні правдиво показана негативна сторона сільського побуту, гноблення селян, їхнє руйнування
В 1911 -1913 роках Бунін усе ширше охоплює різні сторони російської дійсності. У цей період він пише «Суходіл», «Останнє побачення», «Гарне життя», «Чаша життя», «Гнат» і інші повісті. Наприклад, у повісті «Суходіл» Бунін переглядає традиції поетизації садибного життя, преклоніння перед красою гаснучих дворянських гнізд
Напередодні революційних подій Бунін пише оповідання, особливо обличающие пожену за наживою. У них звучить осуд буржуазного суспільства. В оповіданні «Пан із Сан-Франциско» письменник особливо підкреслило ефемерність влади грошей над людиною. Коштувало багатому панові вмерти, його гроші, положення перестають відігравати найменшу роль у долі його сім’ї. В оповіданні засуджується цей старий пан, що у погоні за своїми мільйонами погубив тисячі життів інших людей
Класичними добутками про любов стали оповідання «Легкий подих» і «Холодна осінь». У них з неймовірною силою показані характери росіян жінок. «Легкий подих» — поетичний зліт юної, захопленої душі, що згоріла в полум’ї своїх невиражених почуттів, задихнулася надзвичайно легенею подихом. «Холодна осінь» — пізніше добуток письменника. У ньому через оповідання про життя жінки, що пронесла через війну, смерть, позбавлення любов до людини й батьківщини, відчувається бунинская туга за батьківщиною, його переживання, Любовкроссии.
Живучи в еміграції, Бунін жорстоко страждав від розлуки з Росією, похмуро переконував всіх і себе самого в її кінці, писав у перші роки розпеченим пером напівстатті, напівпамфлети, напівоповідання. Однак почорніла від горя душу його не переставала нишком вертатися в рідні місця
Серед тем намечалась одна — головна. Бунін шукав людину всеосяжного, цілого — уже готувалося «Життя Арсенье-Ва» — цей монолог про Росію, про її неповторну природу, вирощеної в її надрах культурі, про її національну душу. Автобіографічна основа «Життя Арсеньєва» безсумнівна. Але перед нами, властиво, не спогаду, а добуток, у якому давні події й факти перетворені, переосмислені. Перші дитячі враження й враження отроцтва, життя в садибі й навчання в гімназії, картини російської природи й побут дворянства, що убожіє, служать лише канвою для фило софской і етичної концепції Буніна. Автобіографічний матеріал перетворений письменником настільки сильно, що книга ця замикається з оповіданнями закордонного циклу, у яких художньо осмислюються вічні проблеми — життя, любов, смерть
Головне в романі — розквіт особистості людини. Перед нами сповідь великого художника, відтворення їм з найбільшою деталлю тої обстановки, у якій виявилися самі ранні його творчі імпульси. «Життя Арсеньєва» носить підсумковий характер, узагальнює події і явища майже піввікової давнини. Виділяється роман у ряді пізніх добутків Буніна почуттям повного торжества любові над смертю
«Життя Арсеньєва» — головна книга Буніна, головна тому, що вона. при своєму невеликому обсязі, як би зібрала все написане їм до її
В 1933 році «за строгий артистичний талант, з яким він відтворив у літературній прозі типово російський характер» Буніну була присуджена сама престижна премія — Нобелівська премія в області літератури
Тривалий час популярність Буніна-Прозаїка небагато заслоняла для читачів його поезію. Лірика письменника виявляє нам приклад високої національної культури
Любов до рідної землі, її природі, її історії надихає бунинскую музу. На рубежі двадцятого століття, коли вже пробивалися перші паростки пролетарської літератури й міцнів символістський напрямок, вірші Буніна виділялися прихильністю до міцних класичних традицій
Близькість до природи, до сільського життя, її трудовим інтересам, її естетиці не могли не відбитися й на формуванні літературних смаків і страстей молодого Буніна. Поезія його стає глибоко національною. Образ Батьківщини, Росії складається у віршах непомітно. Він підготовлений уже пейзажною лірикою, що навіяна враженнями рідної йому Орловщини, среднерусской природи. У вірші «Батьківщині» (1891 р.) Бунін різко й мужньо говорить про рідну країну:
Вони знущаються з тебе,
Вони, про батьківщина, корять
Тебе твоею простотою,
Убогий видом чорних будинків…
Так син, спокійний і нахабний,
Соромиться матері своєї —
Стомленої, боязкої й сумної
Серед міських його друзів…
Улюбленою темою його віршів була природа. Її образ проходить через всі його поетичну творчість
Нескінченно почуваючи живий зв’язок із природою, поетові вдалося, випливаючи Фету й Полонскому, досягти щирої краси й досконалості вірша. Лише говорячи із природою на її мові, можна було ввійти в її нескінченний і таємничий мир:
Садиба осіннім-осінній-осінньому-осінньому-по^-осінньому мовчала
Весь будинок був мертвий в опівнічній тиші,
И, як дитина кинута, кричала
Ушастая пустушка на гумне.
На противагу безтурботному відношенню до природи поетів народницької користі, Бунін із сугубою скрупульозністю, точно відтворить її мир:
Шуміли листа, облітаючи,
Ліс заводив осіннє звивання…
Якихось сірих пташок зграя
Кружлялася по вітрі слиствой.
Хотілося разом з вихром шумним
Кружлятися по лісі, кричати —
И кожний мідний аркуш зустрічати
Захопленням радо-божевільним!
Буніним написана величезна кількість прекрасних добутків, де він філософствує, міркує про сенс життя, про призначення людини в цьому світі:
Я людина: як Бог, я приречений
Пізнати тугу всіх країн і всіх часів
Філософська лірика періоду 1917 року усе більше тіснить пейзажну. Бунін прагне заглянути за межі реальності. Поезія його здобуває риси приреченості, приреченості кревного йому дворянського класу. Містичний і смертний подих відчутний у його віршах, що особливо підсилиться в еміграції. Де ж вихід? Бунін знаходить його в поверненні до природи й любові. Поет з’являється у вигляді ліричного героя. Треба відзначити, що любовна лірика Буніна невелика кількісно. Але в ній розкриваються багато пошуків пізньої пори
За рубежем, в еміграції, Бунін залишається вірний собі, своєму таланту. Він зображує красу миру, російської природи, міркує про таємницю життя. Але в його віршах до самої смерті звучить біль і туга за батьківщиною й невосполнимость цієї втрати…
Бунін був чудовим перекладачем. Він перекладав Байрона («Каїн», «Манфред»), Міцкевича («Кримські сонети»).
Бунін-Емігрант не прийняв нову державу, але сьогодні ми повернули як національне надбання усе краще, що було створено письменником. Співак російської природи, майстер інтимної лірики, Бунін продовжує класичні традиції, учить любити й цінувати рідне слово
Для нас він є вічним символом любові до своєї Батьківщини й зразком культури
Дворянин по походженню, різночинець по способі життя, поет по даруванню, аналітик по складу розуму, невтомний мандрівник, Бунін сполучав, здавалося б, несумісні грані світосприймання: поетичний^-поетичний-піднесено-поетичний порядок душі й аналітично тверезе бачення миру, напружений інтерес до сучасної Росії й до минулого, до країн древніх цивілізацій, безустанні пошуки сенсу життя й релігійна смиренність перед її непізнаваною суттю