Остання зустріч Раскольникова з Порфирієм Петровичем. (Аналіз епізоду з роману Ф. М Достоєвського «Злочин і покарання», ч. VI, гл. II.) Роман Федора Михайловича Достоєвського «Злочин і покарання» — «один із самих складних добутків російської літератури, у якому автор розповів про історію загибелі душі головного героя після здійснення їм злочину, про відчуження Родіона Раскольникова від усього миру, від найближчих йому людей — матері, сестри, друга… Після сцени вбивства практично відразу починається покарання злочинця. Адже подальший хід роману є спростуванням теорії Раскольникова. Від убивства до визнання проходить усього місяць. Боротьба із самим собою не припиняється ні на мінуту. І увесь час «за лаштунками» відчувається присутність Порфирія Петровича, хоча зустрічаються ці герої за увесь час усього три рази Слідчий скидає маску тільки в останній момент, коли приходить до Раскольникову на квартиру. Він симпатизує Родіонові, бажає йому добра, але він же й провокатор, що повинен витягнути визнання в підозрюваного.
Роль слідчого в романі — це постійні підсміювання над головним героєм, при всій серйозності відносини до нього. Слідчий співчуває Раскольникову, по-своєму любить його, і Родіон ніяк не може вловити, коли Порфирій Петрович серйозний, а коли валяє дурня. Він говорить страшні, речі, робить жахливі натяки, але їх шутейная форма більше, ніж натяки, зачіпає Родіона. Сміх слідчого перетворює гіганта Раскольникова в коміка.
Проти цього приниження Родіон повстає й на цьому й попадається Порфирій — це загадка для героя, магніт, до якого він тягнеться й від якого відштовхується. Слідчий волі Раскольникова протиставляє свою волю. Особа Порфирія Петровича і його » хи-хи», змішані з жалем, нетерпимі для «наполеончика» зі Столярного провулка. І лише коли він приходить до Раскольникову на квартиру, він не сміється, не подхихикивает і цим знімає маску й добиває Раскольникова. Слідчий відверто обвинувачує його й пропонує з’явитися з винної, хоча заарештувати його не можна через відсутність доказів.
Він упевнений, що в Раскольникова все налагодить згодом, що йому «давно вже повітря перемінити треба», що йому просто необхідно постраждати — це його вилікує Прощаючись, Порфирій Петрович радить Раскольникову, коли він надумає покінчити самогубством, залишити «коротку, але докладну записочку» у два рядки, оскільки так «шляхетніше буде-з». Виснажений страхом викриття Розкольників переглядає якщо не саму свою теорію, то своє місце в ній, і з огидою почуває раптом, як він ослабшав, фізично ослабшав. «Я це повинен був знати, — думав він з горькою усмішкою, — і як смів я, знаючи себе, передчуваючи себе, брати сокиру й кривавитися?.. Я зобов’язаний був заздалегідь, знати… е! Так адже я ж заздалегідь і знав!..
— прошептав він у розпачі». Читаючи Достоєвського, ми продовжуємо дивуватися силі його художнього прозріння. У чому ж така незвичайна привабливість творчості цього письменника? Кожний рядок його книг присвячений людині. У центрі його творчості коштує людина й вічні питання людського буття, питання добра й зла, на які він намагається дати відповідь.
Головне завдання своєї творчості Достоєвський бачило в тім, щоб шукати людини в людині. Болем і жалем за «принижених і ображених» пронизані добутки письменника-гуманіста, людини, що думав, страждав і мучився.