Сцена останнього побачення підготовлена всім попереднім динамічним сюжетним розвитком повести: випадковим знайомством персонажів, їхніми зустрічами й бесідами. Побачення призначає сама Ася, надходячи в цьому випадку як пушкінська Тетяна, — як і вона, першої визнаючись обранцеві серця влюбви.
Почуття Асі до Н. Н. глибоко й непереборно, воно «несподівано й також невідхильно, гак гроза», за словами Гагина. Оборотний увага на художній простір епізоду. Побачення Н. Н. і Асі відбувається в невеликий, у досить темної комнатке, у будиночку вдови бургомістра, фрау Луїзі. Закритість і укромность простору, у якому відбувається сцена побачення, підкреслюють скритність Асі, глибину її почуття до Н. Н.. Більшість інших зустрічей персонажів відбуваються у відкритому природному просторі
Сцена побачення найбільше ясно відбиває психологічне протиріччя, розбіжність психологічних ритмів Н. Н. і Асі. Повнота почуття, випробовуваного Асею, її боязкість, соромливість і покірність долі втілені в її небагатослівних репліках, тільки-но чутних у тиші темної кімнати
Навпроти, Н. Н., якому належить ініціатива в діалозі, багатослівний, він немов прагне за докорами й голосними вигуками сховати свою неготовність до відповідного почуття, нездатність віддатися любові, що настільки повільно визріває в його споглядальній натурі. Любов Н. Н. до Асі, підкоряючись примхливій грі случаючи або фатальної зумовленості долі, спалахне пізніше, коли нічого вже не можна буде поправити
Герой сам визнає це: «Коли я зустрівся з нею в тій фатальній кімнаті, у мені ще не було ясної свідомості моєї любові… воно спалахнуло з нестримною силою лише кілька митей через, коли, переляканий можливістю нещастя, я став шукати й кликати неї… але вуж тоді було пізно».
Таким чином, сцена побачення, у якій читач востаннє зустрічається з головною героїнею повести, остаточно проясняє складний, суперечливий характер героїні. Випробувавши в короткий час побачення целую гаму почуттів — від боязкості, миттєвого спалаху щастя й повної самовіддачі («Ваша… — прошептала вона ледь чутно») до сорому й розпачу, Ася знаходить у собі сили сама припинити болісну сцену й, перемігши свою слабість, «з бистротою блискавки» зникає, залишивши Н. Н. у повній розгубленості
Так і закінчується історія про любов дивної дівчини Асі
Тургенєв схильний засуджувати нерішучість Н. Н.. він пояснює таке рішення відомим легкодумством і навіть безвідповідальністю юності, вірою парубка в те, що життя нескінченне й все може повториться. Очевидно, саме тому він у ті роки не занадто довго сумував по Асі, лише через багато років він зрозумів значення зустрічі з нею у своєму житті. Відсувати рішення на невизначений строк — ознака щиросердечної слабості. Людина повинен випробовувати почуття відповідальності за себе й навколишніх у щохвилини свого життя