Пісня кидає Настю й Степана в объятья друг до друга. Любов тут монолітна, непереборна, вона теж доведена до крайності. Охоплені «пісень», ці сільські Ромео й Джульетта не зупиняться ні перед чим для того, щоб злитися в «пісні». І отут — нове стильове фарбування сюжету. Степан рисується русокудрим добрим молодцем із заломленої набекрень шапкою, що тужить від життя з лихою дружиною-розлучницею, Настя — красунею, що тужить «у косящата вікна». Станове фарбування ліричної теми веде до стилізації, до «амура в лапоточках».
Весь розвиток роману аж до кульмінації йшло тільки в рамках побуту селянського стану й за ці межі не виходило. Метою отут було показати, що внутрістанові відносини історично вичерпані, розмиті, доведені до безглуздості. Але от події змусили Степана й Настю бігти. І отут уже набуває чинності безглуздість междусословних відносин, жорстокість кріпосницького ладу в цілому. Трагічна кульмінація сюжету починається з того, що немає паспортів, доводиться звернутися до «фахівців» по підробці документів. Охоплені трагічною любов’ю герої повинні діловито обговорювати, де взяти двадцять п’ять рублів асигнаціями (саме асигнаціями — всі такі деталі в Лєскова підкреслені, особливо виділені) для покупки «посвідка на проживання». Вся наступна трагедія сюжетно визначається тим, що шахрай взяв двадцять п’ять рублів, але паспортів не дав. Далі йде моторошна фантасмагорія знов-таки по^-побутовому точно описаної граничної безглуздості кріпосницьких інститутів; герої цієї фантасмагорії — поліцмейстер, тюремний доглядач, губернатор, що «прогнав старих хабарників з місць і визначив нових», члени управи, квартальні й т.д. Витті ці герої з методичністю автоматів займаються тим, що оселяють по колишньому місцю проживання людей, які жити там не можуть, саджають їх у в’язницю, карають різками, відправляють по етапі й т. буд. Словам, вступає в повну силу механізм суспільних відносин того ладу, основну особливість якого В. И. Ленін убачав в «дисципліні ціпка». {В. И. Ленін, Твори, т. 29, стор. 387.} Наслідку роботи цього механізму неминуче ведуть до того, що «апарат розумовий» у героях «зіпсувався». Із граничною точністю й реалістичною вірогідністю дається фінал: смерть Степана від тифу в тюремній лікарні, загибель збожеволілої Насті, що замерзає ніччю у відкритій підлозі
Незважаючи на занадто ясне й навіть як би навмисно загострене протиставлення двох планів добутку — плану особистого, ліричного й плану громадського життя (характерне й для інших речей Лєскова 60-х років) — загальна» його концепція надзвичайно цілісна. Пояснюється це тим, що в кожному із цих планів по-різному втілена та сама тема. Традиційна внутрістанова обстановка робить найжорстокіший, гнітючий вплив на особистість героя й навіть самої лагідної людини, якщо він хоче залишитися людиною, змушує «виламуватися» зі стану «рассословиться». У другому плані — у плані міжстанових відносин — вся громада кріпосницької державності обрушується на особистість же. Саме в цьому логіка композиції роману з її різким членуванням оповідання на два шари, два шари епізодів — «особистий» і «суспільний». Характерно для жахливих митарств Степана й Насті насамперед те, що вони проходять через ряд немислимих особистих образ, з ними звертаються так, як радивий хазяїн не буде звертатися із тваринами. Порядки кріпосницьких суспільних відносин у цілому вступають у дію тільки в момент катастрофи, але отут уже вони діють стосовно «рассословленним» зовсім нещадно. Концепція роману в цілому має глибоко демократичний і жагуче антикріпосницький характер. Але й демократизм і антикріпосництво тут особливі. Концентруючи весь трагізм на темі особистості, Лєсков доходить висновку, відверто вираженому в епілозі, що після реформи вся справа полягає в тім, щоб продовжувати викорчовування кріпосницьких залишків і в суспільних інститутах і, особливо, в особисті відносинах
Для всього наступної творчості Лєскова тема особистості, що звільняється від станових уз, має надзвичайно важливе значення. В. И. Ленін відзначав, торкаючись питання про найбільш яскраві особливості суспільної обстановки 60-х років, що вона характеризується, між іншим, «гарячою війною літератури проти безглуздих середньовічних стиснень особистості». {В. И. Ленін, Твори, т. 1, стор. 394.} Саме виникнення проблеми особистості В. И. Ленін зв’язував безпосередньо із соціальними процесами: «саме післяреформена Росія принесла цей підйом почуття особистості, почуття власного достоїнства». {Там же.} И в «Житії однієї баби», зрозуміло, настільки гостра постановка питань особистого достоїнства, особливе, трохи навіть романтично-трагедійне акцентування теми особистості об’єктивно являє собою оригінально лесковское рішення важливих для епохи соціальних проблем
На аналогічному композиційному принципі побудована й повість «Леді Макбет Мценского повіту». Трагедія молодої купецької дружини Катерини Ізмайловій повністю визначене міцно сформованим і неухильно регламентуюче життя особистості побутовим укладом купецького середовища
Драматизм основний ситуацій і тут полягає в тому, що доведений до логічної межі, так крайності побутовий канон сам себе підриває. Переважне заняття Катерини Ізмайловій полягає в тому, що вона ходить зі світлиці у світлицю й позіхає, — панує тут «нудьга російська, нудьга купецького будинку, від якої весело, говорять, навіть повіситися», Героїня повести Лєскова виразно протипоставлена автором Катерине Кабановой з «Грози» Островського. Героїня геніальної драми Островського не зливається з побутом, її характер перебуває в різкому контрасті зі сформованими життєвими навичками. Кабанихе доводиться постійно вчити Катерину, як їй варто поводитися в тім або іншому випадку, і скорботно дивуватися тому, що нічого з повчань не виходить — ніяк цей характер під купецьку гребінку не підстригти. Усе в Катерини Кабановой виходить її так; не випадково по описі Борисом її поводження в церкві Кудряш миттєво вгадує, про кого мова йде. По описі поводження Катерини Ізмайловій ніхто й ні за яких умов не визначив би, про який саме молодій купчисі розповідається. Малюнок її образа — побутовий шаблон, але шаблон, прокреслений до того густою фарбою, що він перетворюється у своєрідний трагічний лубок. Катерина Кабанова — явище у своєму середовищі стороннє, промінь світла, що пробився ззовні й опромінив на мить всю непривабливість темного царства, що засвідчив повну приреченість цього царства. Той розряд блискавки, що приніс загибель Катерине Ізмайловій, народився в темних густих надрах самого цього середовища
Цей розряд блискавки викликаний любов’ю. Любов ця спалахнула миттєво й відразу ж стала непереборної, охопила всю суть героїні. Чудові побутові подробиці цієї любові. Молода купецька дружина, проходячи по дворі, серед балагурящих прикажчиків бачить нового прикажчика — найбільше острословного, найбільше лакейски вилощеного. Виникає діалог, що переходить відразу ж у любовне змагання. Любовне змагання Насті й Степана в «Житії однієї баби» було змаганням у пісні, тому що самі ці герої були людьми, в умовах розпаду старих соціальних умов сохранявшими людську душу. Любовне змагання Катерини й прикажчика Сергія полягає в тому, що вони міряються в силі — спочатку на кулачках, потім в «наборки». У любовних снах Катерину Львівну неотвязно переслідує жирний кіт, що з’являється далі й наяву як свідок любовних радостей. Любовні діалоги Насті й Степана будувалися як розбита на репліки народна пісня. Любовні діалоги Катерини Львівни й Сергія сприймаються як іронічно стилізовані написи до лубочних картинок. Весь рух цієї любовної ситуації є як би згущений до жаху шаблон — молода купчиха обманює старого чоловіка із прикажчиком. Не шаблонові тільки підсумки. Охоплена по-людському чистою любов’ю, Настя хотіла зникнути зі своєю любов’ю, піти зі станових рамок. Її наздогнав кріпосницький лад і розправився самим огидним «образом. Катерина Кабанова виявилася не в силах ховати свою любов, як це передбачалося побутовою «мораллю» соціального середовища: її пряма й чиста натура змушує неї кинути правду прямо в особу найбільш типовим представникам стану. Катерина Ізмайлова, у якій типовий для середовища спосіб любовного поводження гранично згущений, доведений до крайнього вираження, нікуди не тікає, а хоче сховати свою непомірно разросшуюся пристрасть, що заповнила вся її істота, залишаючись у рамках стану