Пакт Молотова-Риббентропа
В 1939 році почалася друга світова війна. Довоєнні спроби погасити її перші вогнища виявилися безрезультатні. Уважно спостерігаючи за механізмом агресії Німеччини в Європі, радянське керівництво усе більше розуміло, що має бути запекла збройна боротьба із сильним, досвідченим і нещадним супротивником. Але до останньої мінути, піддавшись ілюзії, воно думало, що, якщо не «спровокує» Гітлера, війну можна не допустити
1940 рік. Германські війська захопили Данію, Норвегію, Белгию, Голландію й Люксембург. Французька армія пручалася всього 40 днів. Зазнала поразки англійська експедиційна армія, її з’єднання поспішно евакуювалися на Британські острови. Вермахт захопив ряд країн на Балканах
У Європі, по суті, не виявилося сили, що могла б зупинити агресора
C початком 1939 року Сталін всі частіше звертає увагу на зовнішньополітичні проблеми. Йому здавалося, що криваве чищення, проведене в партії й країні, стабілізувала суспільство
Хоча прийнято вважати, що друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу, Сталін думав інакше. Ще в березні того ж року на з’їзді партії генсек заявив, що «нова імперіалістична війна стала фактом». І це було значною мірою так. Японія продовжувала завойовницькі дії в Китаї; Італія напала на Абіссінію, а потім і Албанію; була здійснена широка германо-італійська інтервенція проти республіканської Іспанії. Мир був підпалений з багатьох сторін. Мюнхенська подачка Гітлерові, як уважав Сталін, «лише розпалила апетити агресора».
Зрозумівши всю безплідність політики «умиротворення», а також спроб сполучника з Англією й Францією, Сталін почав домагатися підписання пакту Сгерманией.
У плині шести років після приходу Гітлера до влади між СРСР і Німеччиною йшла «холодна війна». СРСР брав активну участь у спробах створення системи колективної безпеки проти агресії, Німеччина у відповідь на це йшла на угоди із західними державами проти СРСР (найбільш відомий приклад — мюнхенська змова 1938р.) . Однак кінцеві цілі германської політики не могли бути досягнуті в рамках домовленості із Заходом. Безпосереднім об’єктом германської експансії після захоплення навесні 1939 р. Чехословаччини ставала Польща, який Англія надали гарантії на випадок війни, і тому для Гітлера великого значення набувала позиція СРСР. Гітлера не могло не турбувати можлива протидія з боку СРСР нападу на Польщу, хоча для нього не було секретом ослаблення Червоної Армії після знищення Сталіним багатьох її командирів в 1937-1938 гг. Оптимальної для Німеччини була б нейтралізація СРСР, і деякі симптоми свідчили про те, що заправили «третього рейха» були б не ладь нормалізувати відносини ССССР.
Важливим кроком СРСР на шляху до угоди з Німеччиною стало зняття 3 травня 1939 р. М. М. Литвинова з поста наркома іноземних справ і призначення замість нього В. М. Молотова, у той час що занимали й пост голову СНК. Це було проявом зміни зовнішньополітичного курсу на колективну безпеку, переконаним поборником якого був Литвинов. Крім того, був присутній і елемент, пов’язаний з національністю Литвинова: усуваючи єврея з поста глави зовнішньополітичного відомства, Сталін прагнув «потрафити» Гітлерові. Перше ж питання, заданий Гітлером Хильгеру (радникові германського посольства в Москві) , був: які причини, що спонукали Сталіна дати відставку Литвинову? Хильгер відповів: прагнення останнього до угоди з Англією й Францією. Ствердно відповів Хильгер і на питання Гітлера, чи вірить він, що Сталін готовий установити взаємини з Німеччиною. Під час оповідання дипломата про положення в Росії «Гітлер весь подався вперед».
23 травня відбулася подія, що мала істотне значення для німецьких-германських-радянсько-германських контактів: нарада Гітлера з головними військовими чинами, на якому було ухвалене рішення про напад на Польщу «при першому ж підходящому випадку». Це значно підсилювало необхідність для Німеччини домовитися ССССР.
20 травня відбулася перша бесіда Молотова із Шуленбургом; у ході її Молотов зробив заяву, що інакше як сенсаційним не назвати. Він сказав: «Ми прийшли до висновку, що для успіху економічних переговорів повинна бути створена відповідна політична база. Без такої бази, як показав досвід переговорів з Німеччиною, не можна розв’язати економічні питання». До цього моменту бесіди представників СРСР і Німеччини не виходили за рамки економічних відносин; і от керівник радянської дипломатії виступає з реченням перейти до сфери політичних відносин як пріоритетної. При цьому СРСР вів переговори з англо — французьким альянсом і грав на цьому. Контакти з Англією й Францією здійснювалися й з метою маскування, і для тиску на Німеччину
При цьому Молотов ухилився від яких-небудь конкретних речень, воліючи одержати від Німеччини принципова відповідь на своє речення, хоча, з огляду на сформований германо-польський конфлікт, відповідь Німеччини міг бути тільки позитивним. Характер відносин почав потроху мінятися. На зустрічі 17 червня між Астаховим і Шуленбургом уже германський дипломат переконував у необхідності поліпшення політичних зв’язків
Остаточний перелом відбувся наприкінці липня 1939р. Очевидно, між 24 і 27 липня Гітлер прийняв відповідне рішення. 24 липня К. Шнурре мав тривалу бесіду з Астаховим і заступником торгпреда Е. И. Бабариним, у ході якої були обговорені й політичні відносини, причому намітилося явне взаєморозуміння в цій області
ЗАПИС БЕСІДИ К. ШНУРРЕ З ТИМЧАСОВИМ ПОВІРЕНИМ У СПРАВАХ СРСР У НІМЕЧЧИНІ Г. А. АСТАХОВиМ І ЗАСТУПНИКОМ ТОРГПРЕДА СРСР У НІМЕЧЧИНІ Е. И. БАБАРИНиМ 27 ЛИПНЯ 1939 Г.
Відповідно до даному мене вказівці, я запросив учора на вечерю в ‘»евесту» радянського повірника в справах Астахова й керівника тутешнього торгпредства СРСР Бабарина. Росіяни залишалися приблизно до половини першого ночі.
1. У зв’язку із зауваженням Астахова про минуле тісне співробітництво й зовнішньополітичну спільність інтересів Німеччини й Росії я пояснив, що мені й зараз таке співробітництво здається досяжним, якщо радянський уряд надає йому значення. Я міг би виділити отут три етапи.
Перший етап. Поновлення співробітництва в галузі економіки шляхом укладання договору по економіці й кредиту.
Другий етап. Нормалізація й поліпшення політичних взаємин. Сюди, серед іншого, ставляться поважне відношення преси й суспільної думки до інтересів іншої сторони, поважне відношення до наукового й культурного надбання іншої сторони. Сюди ж можна було б віднести офіційна участь Астахова в Днях німецького мистецтва в Мюнхені, у зв’язку з яким він звертався до г-ну статс-секретаря, або запрошення німецьких учасників на сільськогосподарську виставку в Москву.
Третім етапом послужило б поновлення добрих політичних взаємин або як продовження того, що мало місце в минулому (Берлінський договір) , або як нова угода, що враховує життєво важливі інтереси обох сторін. Цей третій етап представляється мені досяжним, тому що, на мій погляд, на всьому відрізку від Балтійського до Чорного моря й на Далекому Сході немає яких-небудь зовнішньополітичних протиріч, які виключали б можливість такого врегулювання відносин між двома країнами. Сюди варто додати те загальне, що існує, при всьому розходженні мировоззрений, в ідеології Німеччини, Італії й Радянського Союзу: вороже відношення до капіталістичних демократій. У нас, також як і в Італії, мало загального з капіталізмом Заходу. Тому мені здається таки парадоксальним, що соціалістична держава Радянський Союз саме зараз хоче встати на сторону західних демократій.
2. Астахов, активно підтриманий Бабариним, визначив шлях зближення з Німеччиною як відповідає інтересам обох країн. Однак він підкреслив, що можливо тільки повільні й поступові темпи зближення. Націонал-соціалістська зовнішня політика поставила Радянський Союз перед особою надзвичайної погрози. Ми знайшли точне поняття для визначення нашої нинішньої політичної ситуації: оточення. Саме так визначалася для Радянського Союзу політична ситуація після вересневих подій минулого року. Астахов згадав антикомінтернівський пакт і наші відносини з Японією, далі Мюнхен і досягнуту нами там свободу дій у Східній Європі, подальші наслідки якої можуть бути спрямовані проти Радянського Союзу. Ми ж уважаємо Прибалтійські держави й Фінляндію, а також Румунію сферою наших інтересів, що підсилює в радянського уряду відчуття погрози. У Москві не можуть повірити в різку зміну німецької політики відносно Радянського Сполучника. Можна чекати лише поступових змін.
3. У своїй відповіді я вказав на те, що за цей час германська політика на Сході перетерпіла зміни. У нас не може бути й мовлення про погрозу Радянському Союзу; наші мети мають інший напрямок. Молотів у своєму останнім мовленні сам назвав антикомінтернівський пакт камуфляжем коаліції, спрямованої проти західних демократій. Він знаком з данцигским питанням і з пов’язаним з ним польським питанням. Я бачу тут усе, що завгодно, тільки не протиріччя германських і радянських інтересів. Наші пакти про ненапад і зроблені у зв’язку із цим речення досить ясно показали, що ми поважаємо незалежність Прибалтійських держав і Фінляндії. У нас міцні дружні відносини з Японією, але вони не спрямовані проти Росії. Германська політика спрямована проти Англії. Це — саме головне. Я міг би показати, як уже говорилося вище, широкомасштабна рівновага обопільних інтересів, що враховує життєво важливі для російські питання. Але ця можливість буде виключена в той самий момент, коли Радянський Союз, підписавши договір, устане на сторону Англії проти Німеччини. Тільки із цієї причини я заперечую проти того, що взаєморозуміння між Німеччиною й Радянським Союзом можна досягти лише повільними темпами. Зараз момент підходящий, але не після укладання договору з Лондоном. Про це повинні помізкувати в Москві. Що Англія може запропонувати Росії? У найкращому разі, участь у європейській війні й ворожість Німеччини, але навряд чи хоч одну привабливу для Росії ціль. А що, навпроти, можемо запропонувати ми? Нейтралітет і неучасть у європейському конфлікті, і, якщо Москві буде завгодно, германська угода по врегулюванню взаємних інтересів, які, як і за старих часів, будуть корисні обом країнам.
4. Надалі Астахов знову повернувся до питання про Прибалтійські країни й запитав, немає чи в нас там інших, що далеко йдуть політичних цілей крім економічного проникнення. Так само сильно його займав і румунське питання. Про Польщу він сказав, що Данциг так чи інакше відійшов би до рейха, і що питання про коридор теж потрібно як-небудь вирішити на користь рейха. Він поставив запитання, чи не відійдуть до Німеччини також колишні австрійські території, особливо території Галичини й України. Описуючи наші торгово-політичні відносини із Прибалтійськими державами, я обмежився тим, що сказав, що із усього цього не випливає протиріччя германо-російських інтересів. В іншому ж рішення українського питання показало, що ми не прагнемо ні до чого такому, що загрожувало б Радянському Союзу…
Після міркувань росіян у мене зложилося враження, що в Москві ще не прийняли ніякого рішення, що зрештою приймуть. Про стан і перспективи переговорів за договором з англійцями росіяни відмовчалися. По всьому здається, що Москва дотримується тактики відтягування й затягування для того, щоб відкласти прийняття рішень, значимість яких вони повністю усвідомлюють…
Хоча переговори були першорядним питанням, обидві сторони намагалися не показувати цього. З боку Німеччини це було у своєму роді принадою, за допомогою якої гітлерівське керівництво хотіло зробити договір для СРСР більше привабливим. Сталін же після 1933 р. побоювався агресії з боку Німеччини. До того ж цей договір означав розрив з Англією й Францією. Але таємницю переговорів не вдалося зберегти. Співробітник германського посольства в Москві Г. Гервард фон Биттенфельд, що мала доступ до секретних документів, інформував американського дипломата Ч. Болена про їхній зміст. Таким чином, уряд США було в курсі переговорів і інформувало про їх уряду Англії й Франції. Але вони не зробили з настільки важливої інформації відповідних висновків
ЛИСТ ТИМЧАСОВОГО ПОВІРЕНОГО В СПРАВАХ СРСР У НІМЕЧЧИНІ Г. А. АСТАХОВА ЗАСТУПНИКОВІ НАРОДНОГО КОМІСАРА ІНОЗЕМНИХ СПРАВ СРСР В. П. ПОТЬОМКІНУ 27 ЛИПНЯ 1939 Г.
1. У цій пошті Ви знайдете записи моїх бесід зі Шнурре, у яких останній, крім постановки тих або інших конкретних питань, усіляко намагається вмовити нас піти на обмін думками по загальних питаннях радянсько-германського зближення. При цьому він посилається на Риббентропа як ініціатора подібної постановки питання, що нібито розділяє Гітлер. Як Ви пам’ятаєте, приблизно те ж, але в більше обережній і стриманій формі, мені говорили Вайцзекер і Шуленбург.
Мотиви подібної тактики німців ясні, і мені навряд чи варто докладно зупинятися на цьому. Не беруся я також і формулювати яку-небудь свою думку по цьому питанню, тому що для цього треба бути в курсі деталей і перспектив наших переговорів з Англією й Францією (пр якихось мене відомо лише з газет) . У всякому разі, я міг би відзначити, що прагнення німців поліпшити відносини з нами носить досить завзятий характер і підтверджується повним припиненням газетної й іншої кампанії проти нас. Я не сумніваюся, що якби ми захотіли, ми могли б втягти німців у далеко, що йдуть переговори, одержавши від них ряд завірень по питаннях, що цікавлять нас. Яка б не була ціна цим завіренням і на як довгий строк зберегли б вони свою силу, це, зрозуміло, питання іншої.
У всякому разі, цю готовність німців розмовляти про поліпшення відносин треба враховувати й, бути може, варто було б трохи підігрівати їх, щоб зберігати у своїх руках козир, яким можна було б якщо буде потреба скористатися. Із цього погляду було б, бути може, незайвим сказати їм що-небудь, поставити їм ряд яких-небудь питань, щоб не упускати нитки, що вони дають нам у руки і яка, при обережному звертанні з нею, нам навряд чи може ушкодити…
2 серпня Шнурре звернувся з конфіденційним листом до Шуленбургу, у якому помітив, що в Німеччині політична проблема Росії розглядається з надзвичайною невідкладністю. Такий висновок він зробив із щоденного спілкування з Риббентропом, що постійно контактировали з Гітлером. Шнурре писав далі: «Ви можете собі представити, з яким нетерпінням тут очікують Вашу бесіду з Молотовим». За словами Астахова, 10 серпня Шнурре в бесіді з ним сказав, що «германський уряд найбільше цікавить питання нашого відношення до польської проблеми». У ряді повідомлень Астахов повідомляв, чого можна чекати від німців. Так, 8 серпня він писав: «Німці бажають створити в нас враження, що готові були б оголосити свою незацікавленість у долі прибалтів (крім Литви) , Бессарабії, росіянці Польщі(зі змінами на користь німців) і відмежуватися від аспірації на Україну… щоб цією ціною нейтралізувати нас у випадку війни з Польщею». 12 серпня: «Відмова від Прибалтики, Бесарабии, Східної Польщі (не говорячи вже про Україну) — це в цей момент мінімум, на який німці пішли б без довгих розмов, аби тільки одержати від нас обіцянка невтручання в конфлікт із Польщею».
Сталін і Молотов уже мали відомості про те, що підготовка нападу на Польщу вступила в завершальну фазу, і в цих умовах можна значно препомножити свою частку видобутку. І німці знали це. 6 серпня Вайцзеккер записала: «Москва веде переговори з обома сторонами й напевно ще в плині деякого часу збереже за собою останнє слово, у всякому разі більш довгостроково, ніж це согласовивалось із нашими строками й відповідало б нашому нетерпінню». У зв’язку із цим Німеччиною вживали кроки до прискорення переговорів. Зокрема пропонувалося відправити в Москву з делегацією одного з ватажків фашистів з яскраво вираженим партійним минулим. Як такий кандидат Шнурре називав Г. Франка — одну з найбільш одіозних фігур серед соратників Гітлера. Про тім же свідчило запрошення радянських представників на Нюрнберзький з’їзд НСДАП. Із цього приводу Астахов 27 липня писав Потьомкіну: «З одного боку, присутність на з’їзді має велике інформаційне значення й дає більші можливості контакту, установлення зв’язків і проведення роз’яснювальної роботи серед німецьких і іноземних дипломатів. З іншого боку, наша поява вперше за увесь час існування режиму викличе, звичайно чимало толков в англо-французькій пресі. Вам треба буде розв’язати, що важливіше».
Кульмінаційним пунктом переговорів стала, імовірно, зустріч Молотова із Шуленбургом 15 серпня. Посол виклав інструкції, отримані від Риббентропа.
ІНСТРУКЦІЯ ІМПЕРСЬКОГО МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ ГЕРМАНСЬКОМУ ПОСЛОВІ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ 14 АВГУСТА 1939 Г.
Прошу Вас відвідати пана Молотова й повідомити його наступне: 1. Протиріччя у світогляді між націонал-соціалістською Німеччиною й СРСР було в минулі роки єдиною причиною того, що Німеччина й СРСР протистояли один одному у двох роздільних і борющихся друг проти друга таборах. Хід розвитку останнім часом, як здається, показує, що різні світогляду не виключають розумних відносин між обома державами й відновленні нового гарного співробітництва. Період зовнішньополітичної ворожості міг би тим самим бути закінченим назавжди й стати шляхом у нове майбутнє для обох країн.
2. Реальних протиріч в інтересах між Німеччиною й СРСР не є. Хоча життєві простори СРСР і Німеччини стикаються, але у своїх природних потребах вони не перетинаються. Тим самим заздалегідь відсутня причина агресивної тенденції однієї країни проти іншої. Ніяких агресивних намірів проти СРСР Німеччина не має. Імперський уряд дотримується тої думки, що між Балтійським морем і Чорним морем немає такого питання, що не міг би бути врегульований до повного задоволення обох країн.
Сюди ставляться такі питання, як: Балтійське море, Прибалтика, Польща, питання Південно^-Сходу й т.д. Поверх того, політичне співробітництво обох країн могло б бути тільки корисним. Це стосується також германської й радянської економік, які могли б доповнювати один одного в будь-якому напрямку.
3. Немає ніякого сумніву в тім, що германо-радянська політика підійшла нині до історичного поворотного пункту. Політичні рішення, які має бути в найближчі дні прийняти в Берліні й Москві, будуть мати вирішальне значення для формування відносин між германським народом і народами СРСР на багато поколінь. Від них буде залежати, чи схрестять один раз знову й без усякої причини обидва народи своя зброя або повернуться до дружніх відносин. Обом країнам у минулому завжди було гарно, коли вони були друзями, і погано — коли ворогами. 4. Правдою є те, що Німеччина й СРСР у результаті багаторічної ідеологічної ворожнечі сьогодні не довіряють один одному. Ще має бути усунути багато, що скопився сміття. Але варто констатувати, що протягом цього часу природна симпатія німців до всього росіянина ніколи не зникала. На цьому можна заново будувати політикові обох держав.
5. Імперський уряд і Радянський уряд відповідно до наявного досвіду повинні враховувати, що капіталістичні західні демократії є непримиренними ворогами як націонал-соціалістської Німеччини, так і СРСР. Нині вони висновком військового сполучника знову намагаються утягнути СРСР у війну проти Німеччини. В 1914 році ця політика мала для Росії погані наслідки. Настійний інтерес обох країн — на всі майбутні часи уникнути розтерзання СРСР і Німеччини в інтересах західних демократій.
6. Викликане англійською політикою загострення германо-польських відносин, а також англійське підбурювання до війни й пов’язані із цим прагнення до сполучника вимагають швидкого з’ясування германо-російських відносин. Інакше без германського сприяння події могли б прийняти такий зворот, що позбавить обоє урядів можливості відродити германо-радянську дружбу й у цьому випадку спільно розв’язати територіальні питання в Східній Європі. Тому керівництво в обох країнах не повинне допустити такого ходу подій і вчасно активно втрутитися. Було б фатальним, якби через взаємне незнання поглядів і намірів шляхи обох народів остаточно розійшлися. У Радянського уряду, як нам відомо, теж є бажання внести ясність у германо-радянські відносини. Але оскільки, як свідчить попередній досвід, це може бути здійснене по звичайних дипломатичних каналах лише повільно, пан імперський міністр закордонних справ Риббентроп готовий прибути в Москву з короткостроковим візитом, щоб від імені фюрера викласти панові Сталіну погляди фюрера. Тільки в ході особистої бесіди може бути, на думку пана фон Риббентропа, досягнуті зміна й можливість закласти при цьому фундамент остаточного улагоджування германо-російських відносин.
Доповнення: Прошу не передавати панові Молотову цю інструкцію в письмовому виді, а дослівно зачитати її. Я надаю значення тому, щоб вона як можна точніше дійшла до пана Сталіна, і вповноважую Вас у цьому випадку по моєму дорученню просити пана Молотова про аудієнцію в пана Сталіна, щоб Ви змогли зробити йому ця важлива заява також безпосередньо. Поряд з розмовою з Молотовим попередньою умовою мого візиту була б докладна бесіда зі Сталіним.
Риббентроп
Молотов уважно вислухав повідомлення, назвав його вкрай важливим і заявив, що негайно передасть його уряду. Що ж стосується приїзду Риббентропа, те Молотов сказав, що «подібна поїздка вимагає відповідних готувань для того, щоб обмін думками дав які-небудь результати». Особливо зацікавило наркома повідомлення радянського повірника в справах у Римі про якийсь германський план урегулювання відносин зі СРСР, одним пунктом якого був висновок пакту про ненапад. Посол відповів, що з Риббентропом це питання ще не обговорювалося. У своєму посланні Вайцзеккеру Шуленбург відзначив, що речення про візит Риббентропа дуже підлестило Молотову. Варто також помітити, що в той же час радянський уряд просило Англію й Францію надіслати в Москву для переговорів міністрів, але прибув представник, що не має подібних повноважень
Уже 16 серпня Риббентроп зажадав у Шуленбурга, щоб він знову зустрівся з Молотовим і повідомив його, що Німеччина готова укласти пакт про ненапад строком на 25 років. Зустріч відбулася 17 серпня, і в ході її послові була вручена відповідь радянського уряду на заяву германської сторони, зроблена двома днями раніше. У цьому документі після нагадування про ворожі дії Німеччини стосовно СРСР у минулому виражалася згода врегулювати відносини; першим кроком до цього може бути висновок торговельної й кредитної угоди; другим — висновок пакту про ненапад або підтвердження Договору про нейтралітет 1926 року. Особливо обмовлялася необхідність одночасно підписати спеціальний протокол, що визначить інтереси сторін у тім або іншому питанні зовнішньої політики й з’явиться невід’ємною частиною пакту. Звідси видно, хто був ініціатором секретного протоколу
Під час бесіди 17 серпня Молотов говорив про майбутній пакт значно конкретніше, ніж у ході попередньої бесіди з послом. Для цього пакту, на думку Молотова, прикладом можуть послужити аналогічні пакти про ненапад, укладені Радянським Союзом з рядом інших країн. Що ж торкається питання про протокол, то він сказав: «Ініціатива при висновку протоколу повинна виходити не тільки від радянської, але й від германської сторони» і додав, що питання, порушені в германській заяві від 15 серпня (тобто про Польщу й Прибалтику) не можуть увійти в договір (він буде опублікований) , вони повинні ввійти до протоколу (він буде секретним) . Молотів дав зрозуміти, що Сталін перебуває в курсі переговорів, і що питання з ним погоджений. Радянська сторона підтримала бажання Риббентропа приїхати в Москву, але було застережене побажання Москви проробити всю роботу без зайвого шуму. Це диктувалося необхідністю підготувати суспільну думку в країні й за рубежем до настільки різкої зміни зовнішньополітичного курсу
И знову Риббентроп зажадав зустрічі Смолотовим.
ДИРЕКТИВА ІМПЕРСЬКОГО МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ ГЕРМАНСЬКОМУ ПОСЛОВІ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ 18 АВГУСТА 1939 р.
Прошу Вас ще раз домогтися негайної бесіди з паном Молотовим і використовувати всі наявні засоби для того, щоб бесіда ця відбулася без усякого зволікання. Під час цієї бесіди прошу говорити з паном Молотовим, маючи на увазі наступне: Імперський уряд з більшим задоволенням сприйняло з його останньої заяви позитивне відношення Радянського уряду до формування нових германо-російських відносин. Зрозуміло, і ми теж при нормальних умовах були б згодні підготувати й звичайним шляхом здійснити нове врегулювання германо-російських відносин. Але нинішнє положення робить необхідним, на погляд фюрера, використовувати інший метод, що швидше приведе до мети. За його словами, ми повинні зважати на те, що в будь-який день можуть відбутися інциденти, які зроблять неминучий конфлікт [з Польщею ]. Судячи з поводження польського уряду, розвиток подій у цьому напрямку перебуває не в наших руках. Фюрер уважає під час з’ясування германо-російських відносин не дати застигнути себе врасплох початком германо-польського конфлікту. Він уважає їхнє попереднє з’ясування необхідним для того, щоб у випадку конфлікту врахувати російські інтереси, а без такого з’ясування зробити це було б, зрозуміло, важко.
Зроблене паном Молотовим заява посилається на Ваше перше повідомлення від 15 серпня. У моїй додатковій інструкції про це повідомлення ясно сказано, що ми повністю згодні з ідеєю пакту про ненапад, гарантування Прибалтійських держав і надання впливу на Японію. Таким чином, всі конструктивні елементи для негайного початку прямих усних переговорів і остаточної домовленості є.
В іншому Ви можете згадати, що названий паном Молотовим перший етап, а саме, завершення переговорів про нову германо-російську економічну угоду, на сьогодні здійснений, так що варто було б приступитися до другого.
Тому ми просили б [Радянський уряд] негайно повідомити про позицію, зайнятий їм стосовно запропонованого в додатковій інструкції моїй негайній поїздці в Москву. Прошу при цьому додати, що я прибув би з генеральними повноваженнями від фюрера, які уполномочивают мене вичерпним і завершальним образом урегулювати весь комплекс питань.
Що ж стосується насамперед пакту про ненапад, то для нас це питання настільки просте, що не вимагає ніяких довгих переговорів. Ми думаємо тут про наступних три пункти, які я прошу панові Молотову зачитати, але в письмовому виді не передавати:
Стаття перша . Германський рейх і СРСР у жодному разі не вдадуться до війни або до іншого виду застосування сили друг проти друга.
Стаття друга. Цей договір набуває чинності негайно після підписання й діє без додаткового продовження на строк 25 років.
Прошу при цьому помітити, що я в стані (що стосується даного речення) при усних переговорах у Москві врегулювати всі деталі і якщо буде потреба врахувати російські інтереси. Точно також я в стані підписати спеціальний протокол, що врегулює інтереси обох країн у тих або інших питаннях зовнішньої політики, наприклад, розмежування сфер інтересів у районі Балтійського моря, Питання про Прибалтійські держави й т.п. Таке врегулювання, що, як нам здається, має велике значення, теж можливо тільки в ході усної бесіди.
У зв’язку із цим прошу підкреслити, що германська зовнішня політика підійшла сьогодні до історичного повороту. Я прошу вести цього разу бесіду (не говорячи вже про вищевикладені статті договору) не зараховуючи дану інструкцію, а в дусі майбутніх висловлень домагатися швидкого здійснення моєї поїздки й відповідно реагувати на всі оновлені російські заперечення. При цьому Ви повинні мати на увазі той вирішальний факт, що швидке виникнення відкритого германо-польського конфлікту є справою ймовірним, і тому ми у величенному ступені зацікавлені в тім, щоб моя поїздка в Москву відбулася негайно.
Сказано досить відверто, що Німеччини конче потрібний нейтралітет СРСР стосовно агресії проти Польщі (у те момент мова йшла ще тільки про нейтралітет) , і вона готова сплатити за це. Даний документ показує, що вибір на користь Німеччини був зроблений уже давно; угода з нею забезпечувало солідні територіальні збільшення, до того ж СРСР залишався осторонь від «великої» війни. У випадку сполучника із Заходом загрожувало дуже швидку участь у такій війні, непідготовленість до якої була очевидна. Тому Сталін резонно вибрав Німеччину
19 серпня Молотов і Шуленбург зустрічалися двічі (другий раз Молотов запросив германського дипломата всього через півгодини після його повернення із Кремля) . Під час другого візиту (який знадобився, очевидно, після доповіді Молотова Сталіну про зміст тільки що що закінчився бесіди) Молотов вручив Шуленбургу радянський проект пакту про ненапад. Всупереч недавній рекомендації, даної Молотовим німцям, цей проект в одному, але дуже істотному пункті не збігався з колишніми пактами, укладеними СРСР: у ньому була відсутня стаття про денонсацію у випадку нападу однієї з договірних сторін на третю державу. Проект закінчувався постскриптумом наступного змісту: «Теперішній пакт дійсний лише при одночасному підписанні особливого протоколу по пунктах зацікавленості договірних сторін в області зовнішньої політики. Протокол становить органічну частину пакту» . Коментуючи радянський проект, Молотов сказав: «Питання про протокол, що повинен бути невід’ємною частиною пакту, є серйозним питанням. Які питання повинні ввійти до протоколу, про цьому повинне думати германський уряд. Про це ми також думаємо» .
Німців у цей момент цікавило насамперед другоекак би максимально прискорити приїзд Риббентропа в Москву. Виникла суперечка через дату візиту. Спочатку було вирішено прийняти германського міністра через тиждень після укладання договору по економічних питаннях (він був підписаний 19 серпня) , а потім була призначена більше близька дата
Останнім акордом стало особисте послання Гітлера Сталіну
ПАНОВІ СТАЛІНУ. МОСКВА 20 АВГУСТА 1939 р.
Я щиро привітаю підписання нової германо-радянської торговельної угоди як перший крок до перебудови германо-радянських відносин Висновок з Радянським Союзом пакту про ненапад означає для мене закріплення германської політики на довгу перспективу Я приймаю переданий Вашим міністром закордонних справ Молотовим проект пакту про ненапад, але вважаю настійно необхідним самим якнайшвидшим образом з’ясувати пов’язані з ним ще питання Напруженість між Німеччиною й Польщею стала нестерпної. Поводження Польщі стосовно великої держави таке, що криза може вибухне в будь-який день.
Я вважаю, що у випадку наміру обох держав вступити один з одним у нові відносини, доцільно не втрачати часу. Тому я ще раз пропоную Вам прийняти мого міністра закордонних справ у вівторок, 22 серпня, а саме пізніше — у середовище, 23 серпня.
Адольф Гітлер.
Посол Німеччини в СРСР Шуленбург вручив телеграму в 15 годин 21 серпня. Ультимативний тон телеграми був очевидний. Сталін з Молотовим довго сиділи над посланням, ще раз послухали Ворошилова про хід переговорів з англійцями й французами, одержали підтвердження про контакти Берліна з Парижем і Лондоном, що загрожували широким антирадянським альянсом. Після зважування всіх «за» і «проти» , рішення, нарешті, було прийнято. Сталін продиктував наступне повідомлення:
РЕЙХСКАНЦЛЕРОВІ НІМЕЧЧИНИ А. ГІТЛЕРОВІ. 21 АВГУСТА 1939 Г.
Дякую за лист. Сподіваюся, що радянську-германо-радянська угода про ненапад створює поворот до серйозного поліпшення політичних відносин між нашими країнами.
Народи наших країн мають потребу в мирних відносинах між собою. Згода германського уряду на висновок пакту ненападу створює базу для ліквідації політичної напруженості й установлення миру й співробітництва між нашими країнами.
Радянський уряд доручило мене повідомити Вам, що воно згідно на приїзд у Москву м. Риббентропа 23 серпня.
И. Сталін.
Гітлер, перебуваючи з Риббентропом в Оберзальцберге, нервував. Йому потрібний був пакт. А росіяни всі шукали шанси з англійцями й французами. Навіть у ту годину, коли Сталін підписував телеграму Гітлерові, відбулося ще одне, останнє, тристороннє засідання делегацій. Генерал Думенк, — глава французької місії, повідомляв у Париж е. Деладье:» Призначене на сьогодні засідання відбулося ранком. У другій половині дня пішло друге засідання. Вході цих двох засідань ми обмінялися ввічливими зауваженнями із приводу затримки через прохід радянських військ через польську територію. Нове засідання, дата якого не встановлена, відбудеться тільки тоді, коли ми могтимемо відповісти позитивно» . Але нового засідання не відбулося
23 серпня два більших транспортних «Кондори» з делегацією Риббентроппа на борті приземлилися в Москві. Треба сказати, що в результаті неузгоджених дій засобів радянської ПВО, у коридорі прольоту в районі Великих Лук літаки були обстріляні зенітною артилерією й лише завдяки щасливому випадку не були збиті
Треба думати, радянські керівники не зраділи, довідавшись, що Риббентроппа супроводжують не 4-5 помічників, а звита в 37 чоловік. Але справа була зроблена, сенсації не уникнути, і незабаром почалися переговори. Їх вів Сталін. Вони затяглися далеко за північ
ІЗ ЗАПИСУ ЗАСТУПНИКА СТАТС — СЕКРЕТАРЯ ХЕНКЕ БЕСІДИ ІМПЕРСЬКОГО МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ ЗІ СТАЛІНИМ І ГОЛОВОЮ РАДИ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ СРСР МОЛОТОВИМ, ЩО ВІДБУВСЯ В НІЧ ІЗ 23 НА 24 АВГУСТА 1939 р.
Обговорювалися наступні питання:
Японія:
Пан імперський міністр сказав, що германо-японська дружба жодним чином не спрямована проти Радянського Союзу. Більше того, завдяки нашим гарним відносинам з Японією ми в стані сприяти компромісу в протиріччях між СРСР і Японією. У випадку, якщо пан Сталін і Радянський уряд того бажають, пан імперський міністр закордонних справ готовий діяти в цьому дусі. Він відповідним чином впливав би на японський уряд і підтримував би контакт по даному питанню з радянсько-російським представником у Берліні.
Пан Сталін відповів, що хоча Радянський Союз і бажав би поліпшення відносин з Японією, але терпіння відносно японських провокацій має свої границі. Якщо Японія хоче війни, вона неї одержить. Радянський Союз її не боїться й до цього підготовлений. Якщо ж Японія хоче миру — тим краще! Пан Сталін уважає сприяння Німеччини в поліпшенні радянсько-японських відносин корисним, але він не хотів би, щоб у Японії виникло враження, начебто ініціатива в цьому питанні виходить від Радянського Союзу.
Пан імперський міністр закордонних справ погодився з тим, що його сприяння могло б означати продовження тих переговорів, які він от уже ряд місяців веде з японським послом у дусі поліпшення радянсько-японських відносин. Однак і з германської сторони теж не було б виявлене ніякої ініціативи в цьому питанні.
Деякі з питань цих переговорів були мало освітлені в пресі. Наприклад, обговорення питання про «антикомінтернівський пакт» , коли Сталін і Риббентроп переконували один одного в тім, начебто цей пакт спрямований зовсім не проти СРСР, а проти Англії, і під кінець Риббентроп розповів имевшую ходіння в Берліні жарт:» Сталін ще приєднається до антикомінтернівського пакту» . І дійсно, у листопаді 1940 р. СРСР у принципі погодився приєднається до Потрійного пакту Німеччини, Італії і Японії, що був агресивним військовим сполучником і в цьому змісті набагато перевершував «антикомінтернівський пакт» з його переважно ідеологічною спрямованістю
Дотепер не проаналізовані висловлення Сталіна в бесіді з Риббентропом із приводу загарбницьких намірів Італії. «Немає чи в Італії устремлінь, що виходять за межі анексії Албанії, можливо, — до грецької території?» — запитав Сталін. І далі продовжила: «Маленька, гориста погано населена Албанія… не представляє особливого інтересу для Італії.» Це було провокаційне зауваження, хоча, звичайно, і не зв’язане прямо з нападом Італії на Грецію в 1940 р. На повідомлення Риббентропа про те, що Німеччина готова врегулювати відносини між СРСР і Японією, Сталін погодився, що ця допомога може бути корисної, але він не хотів би, щоб у Японії зложилося враження, що ініціатива йде від Радянського Союзу
На догоду Німеччини, що вже виготувалася для нападу на Польщу, у тексті пакту про ненапад була відсутня стаття про припинення його дії у випадку агресії однієї зі сторін стосовно третьої держави. Із цих же міркувань передбачалося його набрання чинності негайно після підписання, а не після ратифікації, про що йшла мовлення в радянському проекті пакту. Те й інше було відзначено світовою громадськістю, звідси й незграбні відповіді Молотова (у його повідомленні Верховній Раді СРСР) «декому, хто може наміриться кваліфікувати Німеччину нападаючою стороною.» Молотов доводив, що стаття про денонсацію нібито необов’язкова, «забувши» про аналогічні договори, ув’язнених СРСР і посилаючись чомусь на польсько-германський пакт про ненапад 1934 г.
Дуже мало відомо про те, як проходили обговорення й формулювання Секретного протоколу. У ході переговорів об’єкти поділу були названі лише в загальній формі, підписаний же текст договору містив деталізацію
У цьому договорі обертає на себе увага насамперед стаття, що стосується Польщі. Тут, по-перше, установлювалася границя сфер інтересів Німеччини й СРСР (по лінії рік Вісла, Нарев, Сан) на території в той момент ще незалежної держави «у випадку територіально-політичної перебудови» областей, що входять у нього. По-друге, ставилося питання, » чиє в обопільних інтересах бажаним збереження незалежності Польської держави і які будуть ео границі» . Рішення цього питання ставилося в залежність від «подальшого політичного розвитку» , а на ділі — від результату війни проти Польщі, що повинна була початися через кілька днів. У такий спосіб Секретний протокол припускав, по суті, четвертий розділ Польщі
Прибалтійські країни визнавалися сферою інтересів СРСР; вона повинна була простиратися аж до північної границі Литви. Окремий пункт Протоколу констатував «інтерес СРСР у Бесарабии» і «повну незацікавленість» Німеччини в ній. Те був формений міжнародний розбій. Не випадково в Протоколі двічі говорилося об нього найсуворішої конфіденційності
Під час перебування в Москві Риббентроп одержав від Вайцзеккера телеграму наступного змісту: «Фюрер дуже б привітав би, якби в рамках майбутніх переговорів було визначено, що в результаті домовленості Німеччини й Росії щодо проблем Східної Європи остання розглядалася б як приналежна до виняткової сфери інтересів Німеччини й Росії» . Гітлер уявляв собі справу так, що партнери не тільки поділили цілий регіон між собою, але й ізолювали його від іншого миру
Радянсько-германський пакт був укладений строком на 10 років. Що стосується німецької сторони, те там ніколи не розраховували більш ніж на дворічну його тривалість. Імовірно, і радянська сторона розуміла, що їй відпущене не 10 років, а значно менше. Але чи була необхідність висновку цього договору?
В основі сталінської концепції лежить твердження, начебто в 1939 р. СРСР перебував під безпосередньою загрозою агресії з боку Німеччини. Це невірно, подібної погрози тоді не було. Справа не тільки у відсутності оперативних планів нападу на СРСР. Головне полягало в непідготовленості Німеччини до такої війни. СРСР, хоча він і був ослаблений сталінськими «чищеннями» , — не Польща. По своїх матеріальних і людських ресурсах він набагато перевершував Німеччину. В 1939 р. У вермахті не вистачало важких танків, машин, засобів зв’язку. В 1939 р. Вермахт практично не мав бойового досвіду. В 1941 р. За плечима германської армії був розгром декількох країн, включаючи Францію. Це була вже друга армія
Але, може бути, в 1941 р. СРСР краще був підготовлений до війни? Багато чого говорить про зворотний. Просування на кілька сотень кілометрів уперед не дало виграшу. По-перше була зруйнована першокласна смуга споруджень на старій границі, а нову ще не звели; по-друге, украй непродумане розміщення військ у прифронтовій зоні дозволило німцям уже на самому початку війни нанести Червоної Армії важка поразка. Можливо, що якби війна почалася в 1939 р., те вона зажадала б від радянського народу не таких дивовижних жертв