Партизанський рух у війні 1812 року
План
Причини виникнення партизанської війни
Селянська війна
Армійські партизанські загони
Висновок
Бібліографія
Причини виникнення партизанської війни
Партизанський рух був яскравим вираженням народного характеру Вітчизняної війни 1812 року. Спалахнувши після вторгнення наполеонівських військ у Литву й Білорусію, воно з кожним днем розвивалося, приймало усе більше активні форми й стало грізної силоміць.
Спочатку партизанський рух було стихійним, являло собою виступу дрібних, розрізнених партизанських загонів, потім воно захопило цілі райони. Стали створюватися великі загони, з’явилися тисячі народних героїв, висунулися талановиті організатори партизанської боротьби
Чому ж безправне селянство, безжалісно гноблене кріпосниками-поміщиками, піднялося на боротьбу проти свого, здавалося б, «визволителя»? Ні про яке звільнення селян від кріпосної залежності або поліпшення їхнього безправного положення Наполеон і не думав. Якщо спочатку й вимовлялися багатообіцяючі фрази про звільнення кріпаків і навіть говорили про необхідність випустити якусь прокламацію, то це було лише тактичним ходом, за допомогою якого Наполеон розраховував пристрахати поміщиків
Наполеон розумів, що звільнення росіян кріпаків неминуче привело б до революційних наслідків, чого він боявся найбільше. Так це й не відповідало його політичним цілям при вступі в Росію. На думку соратників Наполеона, для нього було «важливо усталити монархізм у Франції і йому важко було проповідувати революцію в Росію».
Першого ж розпорядження адміністрації, заснованої Наполеоном у зайнятих областях, направлялися проти кріпаків, у захист поміщиків-кріпосників. Тимчасове литовське «уряд», підпорядковане наполеонівському губернаторові, в одній з перших же постанов зобов’язало всіх селян і взагалі сільських жителів беззаперечно коритися поміщикам, як і раніше виконувати всі роботи й повинності, а тих, хто буде ухилятися, належало строго карати, залучаючи для цього, якщо того зажадають обставини, військову силу
Іноді початок партизанського руху в 1812 р. зв’язується з маніфестом Олександра I від 6 липня 1812 р., що як би разрешали селянам узятися до зброї й активно включатися в боротьбу. У дійсності справа обстояло інакше. Не чекаючи розпоряджень начальства, жителі при наближенні французів ішли в ліси й на болота, часто залишаючи своє житло на розгарбування й спалення
Селяни швидко зрозуміли, що навала французьких завойовників ставить їх у ще більш важке й принизливе положення, чимсь, у якому вони перебували до цього. Боротьбу з іноземними поневолювачами селяни зв’язували також з надією на звільнення їх від кріпак залежності
Селянська війна
На початку війни боротьба селян придбала характер масового залишення сіл і сіл і відходу населення в ліси й райони, віддалені від воєнних дій. І хоча це була ще пасивна форма боротьби, вона створювала серйозні труднощі для наполеонівської армії. Французькі війська, маючи обмежений запас продовольства й фуражу, швидко стали випробовувати гострий недолік їх. Це не сповільнило позначитися на погіршенні загального стану армії: стали гинути кінь, голодувати солдати, підсилилося мародерство. Ще до Вільно загинуло більше 10 тисяч коней
Французькі фуражири, що посилаються в села за продовольством, зіштовхувалися не тільки з пасивним опором. Один французький генерал після війни писав у своїх мемуарах: «Армія могла харчуватися лише тим, що добували мародери, організовані в цілі загони; козаки й селяни щодня вбивали багато наших людей, які наважувалися відправитися на пошуки» У селах відбувалися сутички, у тому числі зі стріляниною, між французькими солдатами, -5посланими за продовольством, і селянами. Подібні сутички відбувалися досить часто. Саме в таких сутичках створювалися перші селянські партизанські загони, зароджувалася більше активна форма опору народу — партизанська боротьба
Дії селянських партизанських загонів носили як оборонний, так і наступальний характер. У районі Вітебська, Орши, Могильова загони селян — партизанів робили часті денні й нічні нальоти на обози супротивника, знищували його фуражирів, брали в полон французьких солдатів. Наполеон змушене був все частіше й частіше нагадувати начальникові штабу Бертье про більші втрати в людях і строго наказував виділяти все більшу кількість військ для прикриття фуражирів
Найбільш широкий розмах партизанська боротьба селян придбала в серпні в Смоленській губернії
Вона почалася в Красненском, Поречском повітах, а потім у Бєльському, Сичевском, Рославльском, Гжатском і В’яземському повітах. Перший час селяни побоювалися озброюватися, вони боялися, як би їх потім не залучили кответственности.
У г. Білому й Бєльському повіті партизанські загони нападали на партії французів, що пробиралися до них, знищували їх або забирали в полон. Керівники сичевских партизан справник Богуславской і майор у відставці Ємельянов озброювали свої загони відібраними у французів рушницями, установили належний порядок і дисципліну. Сичевские партизани за два тижні (з 18 серпня по 1 вересня) 15 разів нападали на ворога. За цей час вони знищили 572 солдата й взяли в полон 325 чоловік
Жителі Рославльского повіту створили трохи кінних і піших партизанських загонів, озброївши їхніми піками, шаблями й рушницями. Вони не тільки захищали свій повіт від супротивника, але й нападали на мародерів, що пробиралися в сусідній Ельненский повіт. Багато партизанських загонів діяло в Юхновском повіті. Організувавши оборону по ріці Вугрі, вони перепиняли шлях супротивникові в Калузі, надавали істотну допомогу армійському партизанству загону Дениса Давидова
Успішно діяв найбільш великий гжатский партизанський загін. Його організатором був солдатів Елизаветградского полку Федір Потопів (Самусь) . Поранений в одному з ар’єргардних боїв після Смоленська, Самусь виявився в тилу супротивника й після видужання відразу ж приступився до організації партизанського загону, чисельність якого незабаром досягла 2 тисячі чоловік (за іншим даними 3 тисячі) . Його ударну силу становила кінна група в 200 чоловік, збройних і одягнених у панцири французьких кірасирів. Загін Самуся мав свою організацію, у ньому була встановлена стругаючи дисципліна. Самусь увів систему оповіщення населення про наближення ворога за допомогою дзвона й інших умовних знаків. Часто в таких випадках села порожніли, по іншому умовному знаку селяни верталися з лісів. Маяки й дзенькіт дзвонів різної величини повідомляли, коли й у коком кількості, на конях або пішими треба йти в бій. В одному з боїв учасникам цього загону вдалося захопити гармату. Загін Самуся завдав значної шкоди французьким військам. У Смоленській губернії їм було знищено близько 3 тисяч ворожих солдатів
У Гжатском повіті активно діяв і інший партизанський загін, створений із селян, на чолі якого стояв Єрмолай Четвертак (Четвертаків) , рядовий Київського драгунського полку. Він був поранений у бої під Царево — Займищем, і взятий у полон, але йому вдалося бігти. Із селян сіл Басмани й Задново він організував партизанський загін, що спочатку нараховував 40 чоловік, але незабаром зріс до 300 чоловік. Загін Четвертакова став не тільки захищати села від мародерів, але нападати на супротивника, наносячи йому більші втрати
У Сичевском повіті прославилася своїми відважними діями партизанка Василиса Кожина
Є багато фактів і свідчень того, що партизанські селянські загони Гжатска й інших районів, що розташовувалися уздовж основної дороги на Москву, заподіяли більші неприємності французьким військам
Особливо активізувалися дії партизанських загонів у період перебування російської армії в Тарутиному. У цей час вони широко розгорнули фронт боротьби в Смоленській, Московській, Рязанській і Калузькій губерніях. Не проходило дня, щоб те в одному, то в іншому місці партизани не робили нальоту на обоз, що рухався, супротивника із продовольством або не розбили загін французів, або, нарешті, не наскочили раптово на офіцерів, що розташувалися в селі французьких солдатів і,
У Звенигородському повіті селянські партизанські загони знищили й взяли в полон більше 2 тисяч французьких солдатів. Тут прославилися загони, керівниками яких були волостной голова Іван Андрєєв і сотенний Павло Іванов. У Волоколамському повіті партизанськими загонами керували відставний унтер-офіцер Новиков і рядовий Немчинов, волостной голова Михайло Федоров, селяни Яким Федоров, Пилип Михайлов, Кузьма Кузьмін і Гарасим Семенов. У Бронницком повіті Московської губернії селянські партизанські загони поєднували до 2 тисяч чоловік. Вони неодноразово нападали на більші партії супротивника й розбивали їх. Історія зберегла нам імена найбільш отличившихся селян — партизанів із Бронницкой округи: Михайла Андрєєва, Василя Кирилова, Сидора Тимофєєва, Якова Кондратьева, Володимира Афанасьєва
Найбільш великим селянським партизанським загоном у Підмосков’я був загін Богородских партизан. Він нараховував у своїх рядах близько 6 тисяч чоловік. Талановитим керівником цього загону був кріпак Гарасим Курин. Його загін і інші менш великі загони не тільки надійно захищали всю Богородскую округу від проникнення французьких мародерів, але й вступали в збройну боротьбу з військами супротивника. Так, 1 жовтня партизани під керівництвом Гарасима Курина і Єгора Стулова вступили в бій із двома ескадронами супротивника й, мистецьки діючи, розгромили їх.
Селянські партизанські загони одержували допомогу з боку головнокомандуючого російською армією М. И. Кутузова. Із задоволенням і гордістю Кутузов писав у Петербург: «Селяни, горя любов’ю до Батьківщини, улаштовують між собою ополчення… Щодня приходять вони в Головну квартиру, просячи переконливо вогнепальної зброї й патронів для захисту від ворогів. Прохання цих поважних селян, щирих синів батьківщини, задовольняються в міру можливості і їх постачають рушницями, пістолетами й патронами».
У період підготовки контрнаступу з’єднані сили армії, ополчення й партизан сковували дії наполеонівських військ, наносили втрата живій силі ворога, знищували військове майно. Смолений -10ская дорога, що залишалася єдиною охоронюваною поштовою трасою, що веде з Москви на захід, постійно піддавалася нальотам партизанів. Вони перехоплювали французьку кореспонденцію, особливо коштовну доставляли в Головну квартиру росіянці армії
Партизанські дії селян були високо оцінені російським командуванням. «Селяни, — писав Кутузов, — із прилежащих до театру війни сіл наносять ворогові найбільша шкода… Вони в безлічі вбивають ворогів, а взятих у полон доставляють до армії». Одні тільки селяни Калузької губернії вбили й взяли в полон більше 6 тисяч французів. При узятті Вереї вирізнився селянський партизанський загін (до 1 тисячі чоловік) , очолюваний священиком Іваном Скобеевим.
Крім безпосередніх воєнних дій, слід зазначити участь ополченців і селян вразведке.
Армійські партизанські загони
Поряд з утворенням великих селянських партизанських загонів і їхньою діяльністю, більшу роль у війні зіграли армійські партизанські загони
Перший армійський партизанський загін був створений з ініціативи М. Б. Барклая де Толли.
Його командиром був генерал Ф. Ф. Винценгероде, що очолив об’єднані Казанський драгунський, -11Ставропольський, Калмицький і три козачих полки, які почали діяти в районі м. Духовщини.
Теперішньою грозою для французів був загін Дениса Давидова. Цей загін виник з ініціативи самого Давидова, підполковника, командира Ахтирского гусарського полку. Разом зі своїми гусарами він відступав у складі армії Багратіона до Бородіна. Жагуче бажання принести ще більшу користь у боротьбі із загарбниками спонукало Д. Давидова «просити собі окремий загін». У цьому намірі його зміцнив поручик М. Ф. Орлів, що був посланий у Смоленськ для з’ясування долі важко пораненого генерала, що потрапив у полон, П. А. Тучкова. Після повернення зі Смоленська Орлів розповів про безладдя, поганий захист тилів у французькій армії
Під час проїзду по зайнятий наполеонівськими військами території він зрозумів, наскільки уразливий французькі продовольчі склади, охоронювані невеликими загонами. У той же час він побачив, як важко боротися без погодженого плану дій летучим селянським загонам. На думку Орлова, невеликі армійські загони, спрямовані в тил супротивника, могли б нанести йому велика втрата, допомогти діям партизанів
Д. Давидов звернувся із проханням до генерала П. И. Багратіонові дозволити йому організувати партизанський загін для дій у тилу ворога. Для «проби» Кутузов дозволив Давидову взяти 50 гусар і -1280 козаків і відправитися до Мединену і Юхнову. Одержавши у своє розпорядження загін, Давидов почав сміливі рейди по тилах супротивника. У перші ж сутичках у Царьова — Займища, Славкого він домігся успіху: розгромив кілька загонів французів, захопив обоз сбоеприпасами.
Восени 1812 р. партизанські загони суцільним рухливим кільцем оточили французьку армію
Між Смоленськом і Гжатском діяв загін підполковника Давидова, посилений двома козачими полками. Від Гжатска до Можайска оперував загін генерала И. С. Дорохова. Капітан А. С. Фигнер зі своїм летучим загоном нападав на французів по дорозі від Можайска до Москви
У районі Можайска й південніше діяв загін полковника И. М. Вадбольского в складі Маріупольського гусарського полку й 500 козаків. Між Боровском і Москвою дороги контролювалися загоном капітана А. Н. Сеславина. На Серпуховскую дорогу був висланий із двома козачими полками полковник Н. Д. Кудашив. На Рязанській дорозі перебував загін полковника И. Е. Єфремова. З півночі Москву блокував великий загін Ф. Ф. Винценгероде, що, виділяючи від себе дрібні загони до Волоколамску, на Ярославську й Дмитровскую дороги, перепиняв доступ військам Наполеона в північні райони Підмосков’я
Основне завдання партизанських загонів було сформульовано Кутузовим: «Оскільки нині осінній час наступає, через що руху большою армиею робляться зовсім скрутним, те й зважився я, уникаючи генерального бою, вести малу війну, тому що роздільні сили ворога й помилку його подають мені більше способів винищувати його, і для того, перебуваючи нині в 50 верстах від Москви з головними силами, віддаю від себе немаловажні частини в напрямку до Можайску, Вязьмі і Смоленськові. » Армійські партизанські загони створювалися переважно з козачих військ і були неоднаковими по своїй чисельності: від 50 до 500 чоловік. Їм ставилися завдання сміливими й раптовими діями в тилу супротивника знищувати його живу силу, наносити удари по гарнізонах, що підходять резервам, виводити з ладу транспорт, позбавляти ворога можливості добувати собі продовольство й фураж, стежити за пересуванням військ і доносити про це в Головний штаб російської армії. Командирам партизанських загонів вказувався основний напрямок дій і повідомлялися райони дій сусідніх загонів на випадок проведення спільних операцій
Партизанські загони діяли в складних умовах. Спочатку зустрічалося багато труднощів. Навіть жителі сіл і сіл спочатку з більшою недовірою ставилися до партизанів, часто приймаючи їх за солдатів супротивника. Нерідко гусарам доводилося переодягатися в мужицькі каптани й відрощувати бороди
Партизанські загони не стояли на одному місці, вони постійно перебували в русі, причому ніхто, крім командира, заздалегідь не знав, коли й куди направиться загін. Дії партизанів були раптові й стрімкі. Налетіти, як сніг на голову, і швидко зникнути стало основним правилом партизанів
Загони нападали на окремі команди, на фуражирів, транспорти, відбирали зброя й роздавали його селянам, брали десятки й сотні полонених
Загін Давидова ввечері 3 вересня 1812 р. вийшов до Царьова — Займищу. Не доходячи 6 верст до села, Давидов направив туди розвідку, що встановила, що там перебуває великий французький обоз зі снарядами, охоронюваний 250 вершниками. Загін на узліссі лісу був виявлений французькими фуражирами, які помчалися в Царево — Займище попередити своїх. Але Давидов не дав їм цього зробити. Загін кинувся в погоню за фуражирами й майже разом з ними ввірвався в село. Обоз і його охорона були захоплені врасплох, спроба невеликої групи французів вчинити опір була швидко подавлена. 130 солдат, 2 офіцера, 10 візків із продовольством і фуражем виявилися в руках партизанів
Іноді, заздалегідь знаючи місце розташування супротивника, партизани робили раптовий наліт. Так, генерал Винценгероде, установивши, що в селі Соколові -15перебуває застава із двох ескадронів кавалерії й трьох рот піхоти, виділив зі свого загону 100 козаків, які стрімко ввірвалися в село, знищили більше 120 чоловік і взяли в полон 3 офіцерів, 15 унтер-офіцерів, 83 солдата
Загін полковника Кудашива, установивши, що в селі Никольском перебуває близько 2500 французьких солдатів і офіцерів, раптово обрушився на супротивника, знищив більше 100 чоловік і 200 взяв вплен.
Найчастіше партизанські загони влаштовували засідки й нападали на транспорт супротивника в шляху, захоплювали кур’єрів, звільняли російських полонених. Партизани загону генерала Дорохова, діючи по Можайской дорозі, 12 вересня схопили двох кур’єрів з депешами, спалили 20 ящиків зі снарядами й взяли в полон 200 чоловік (у тому числі 5 офіцерів) .! 6 вересня загін полковника Єфремова, зустрівши колону супротивника, що направлялася до Подольску, напав на неї й зачарував більше 500 чоловік
Загін капітана Фигнера, що перебував завжди в близи військ супротивника, за короткий час знищив на околицях Москви майже все продовольство, підірвав артилерійський парк на Можайской дорозі, знищив 6 знарядь, винищив до 400 чоловік, взяв у полон полковника, 4 офіцерів і 58 солдатів
Пізніше партизанський загони були зведені в три великих партії. Одна з них під командуванням генерал-майора Дорохова, що складалася з п’яти батальйонів піхоти, чотирьох ескадронів кавалерії, двох козачих полків при вісьмох знаряддях, 28 вересня 1812 року взяла м. Верею, знищивши частину французького гарнізону
Висновок
Війна 1812 р. не випадково одержала назву Вітчизняної. Народний характер цієї війни яскравіше всього виявився в партизанському русі, що зіграло стратегічну роль у перемозі Росії. Відповідаючи на докори в «війні не за правилами», Кутузов говорив, що такі почуття народу. Відповідаючи на лист маршала Бертье, він писав 8 жовтня 1818 р.: «Важко зупинити народ, запеклий усім, що він бачив; народ, що у продовження стількох років не знав війни на своїй території; народ, готовий жертвувати собою для Батьківщини… «. Діяльність, спрямована на залучення народних мас до активної участі у війні, виходила з інтересів Росії, правильно відбивала об’єктивні умови війни й ураховувала ті широкі можливості, які виявилися в національно — визвольній війні
Бібліографія
Жилин П. А. Загибель наполеонівської армії в Росії. М., 1974. Історія Франції, т. 2. М., 1973.
Орлик О. В. «Гроза дванадцятого року… «. М., 1987.
Платонов С. Ф. Підручник російської історії для середньої школи М., 1994.
Збирання квартири після ремонту в метро Маяковська.