Твір по літературі: Печорин і горці в романі М. Лермонтова «Герой нашого часу» Роман М. Лермонтова «Герой нашого часу» — це «історія душі людської», як визначив характер свого добутку сам автор. Роман складається з п’яти повістей: «Бела», «Максим Максимич», «Тамань», «Князівна Мери» і «Фаталіст». Кожна повість являє собою самостійний художній твір і в той же час є частиною роману. Повести об’єднані образом Печорина. Цей герой займає центральне місце й довкола нього згруповані всі основні персонажі. Події, пов’язані з життям Печорина, розвиваються на Кавказі.
Тема Кавказу постійно залучала Лермонтова. У віршах і поемах він оспівав природу Кавказу й волелюбних горців, але те були романтичні замальовки. В «Герої нашого часу» і природа Кавказу, і побут, і характери горців зображені реалістичним. Тут немає описів гордовитої постави жителів гір, не чутно дзенькоту кольчуг (як, наприклад, у романтичній поемі «Мцирі»). Скупо й точно автор малює картини повсякденного побуту, повні суворої правди. Реальна дійсність — основа образів горців: Казбича, Азамата й Бели. Малюючи характер Казбича, Лермонтов свідомо уникає перебільшень, зовнішніх ефектів. У зовнішності Казбича великим планом виділені самі повсякденні риси.
Але за цією повсякденною зовнішністю відчувається сила («маленький, сухий, широкоплечий»), войовничість («бешмет у латках, а зброя в сріблі»), вказується неабиякий характер. Казбич — цільна натура. Гордий, наполегливий, упертий, байдужий до грошей, він найбільше цінує волю, мужність, молодецтво, лайливі подвиги. Звідси його прихильність до коня Карагезу, любов до зброї. Казбич — людина рішучих і блискавичних дій, нездатний забувати заподіяне йому зло.
Він жорстоко мстить за украденого коня. Але Казбич не романтичний лиходій. У його вчинках відбивається уклад життя горців, звичай яких владно вимагав помсти за образи й образи. Максима Максимич, що добре вивчив звичаї людей Кавказу, зауважує із приводу розбійницьких учинків Казбича: «Звичайно, по-ихнему він був зовсім прав». Умови життя, завіти предків визначають і поводження Азамата. Цей відчайдушний молодець, шибеник-хлопчисько, якому не терпиться стати дорослим, легко засвоює мораль своїх батьків. Можна сміло припустити, що Азамат — це майбутній Казбич. У портреті Бели автор звертає особливу увагу на її очі, у яких відбиваються глибина й сила почуттів.
Бела здатна любити жагуче й самозабутньо. Її любов не є інстинктивним потягом, пориви її серця глибоко людяні й розумні. Бела мовчазно, з почуттям власного достоїнства відкидає Печорина, равнодушно ставиться до його дорогих подарунків. Вона хоче, щоб за нею визнали право вільного вибору. Розкриваючи силу почуттів, глибину переживань Бели, Лермонтов не змушує героїню вимовляти дивні монологи й висловлювати таємні думки, що властиво романтичним героям. Про боротьбу суперечливих почуттів, про зміну настроїв Бели читачі догадуються, спостерігаючи за її вчинками й вслухуючись у неї скупі репліки Горці в зображенні Лермонтова — сильні, сміливі й горді люди. У цих образах у якімсь ступені відбилася мрія автора про людину, особисті інтереси якого не суперечать суспільному укладу життя. У зіткненні з горцями розкриваються «чудності» характеру Печорина, що багато в чому те саме що люди Кавказу.
Як і горці, він рішучий і хоробрий. Його діяльна натура не знає спокою, не існує ніяких перешкод його сильній волі. Поставлена ним ціль досягається будь-якими засобами, будь-що-будь. Але мети Печорина крейди, часто безглузді й завжди егоїстичні. У середовище простих людей, що живуть по звичаях предків, він несе зло: штовхає на шлях злочинів Казбича й Азамата, безжалісно губить горянку Белу тільки тому, що вона мала нещастя сподобатися йому Печорин зображений Лермонтовим як особа, що несе страждання іншим і в той же час як особа страждаюче. Природа дала йому й глибокий, гострий розум, і чуйне серце, і тверду волю.
Він здатний до шляхетних поривів і гуманних учинків. Але прекрасні задатки Печорина загинули, і винуваті в цьому соціальні умови, у яких виховувався й жив герой. Доля людини виняткового, що не нашли собі застосування, що гине в розквіті сил і таланта, його щиросердечний мир, трагедія його самітності з’являються під пером Лермонтова як явища часу