Підготовка Німеччини до війни зі СРСР
До безпосередньої підготовки нападу на Радянський Союз германське командування приступилося наприкінці липня 1940 р. Кінцеву мету агресії Гітлер визначив у такий спосіб: «Знищити життєву силу Росії. Не повинне залишитися ніяких політичних утворень, здатних до відродження» . А 18 грудня 1940 р. він уже затверджує план війни проти СРСР, що одержав назву «Барбаросса» . Стратегічною основою плану була ідея «блискавичної війни» . Передбачалося завдати поразки Радянському Союзу в ході однієї короткочасної кампанії й закінчити війну до осені 1941 р. Така впевненість гітлерівського командування пояснювалася попередніми успіхами в Західній Європі. Фашистська Німеччина окупувала Норвегію за 63 дня, Францію — за 44 дня, Польщу — за 35 днів, Бельгію — за 19 днів, Голландію — за 5 днів, Данію — за 1 день
Для досягнення цілей намечалось завдати потужного удару по основних силах Червоної Армії, зосередженим у західних районах країни, знищити їх і, стрімко просуваючись у глиб Радянського Союзу, зайняти в короткий термін його найважливіші політичні й економічні центри. Особливе значення приділялося захопленню Москви. Кінцева мета операції, вказувалося в плані, — «відгородитися від Радянської Росії по лінії Архангельськ Волга» , і тоді, як розраховували германські стратеги, територія рейха ставала б недосяжною для нальотів радянської авіації
У гітлерівського командування не викликало сумнівів, що виконання цього плану повинне призвести до повної поразки Радянського Союзу у війні й створенню умов для вторгнення німецьких військ на Британські острови, захоплення англійських колоній на Ближньому й Середньому Сході, прориву Виндию.
Ще до розв’язання війни в Європі Німеччина мала високорозвинену промисловість. А повністю підкоривши економіку захоплених країн і поставивши під контроль економіку своїх європейських союзників. Германія значно збільшила свій військово-економічний потенціал. Були накопичені більші запаси міді, цинку, свинцю, нафти. Різко збільшилося виробництво озброєнь, різної бойової техніки. Зміцнилися збройні сили, загальна чисельність яких до червня 1941 р. становила 7254 тис. чоловік. Причому ставка робилася не на кількісне, а на якісну перевагу. Німецькі дивізії, повністю укомплектовані й оснащені сучасним озброєнням, одержали досвід боїв у Європі. Офіцерський корпус вермахту, вихований на вікових традиціях, відрізнявся гарною професійною підготовкою. Германський солдат був дисциплінований, завзятий у виконанні поставлених бойових завдань. Особовий склад армії піддавався потужній пропагандистській обробці. Німцям постійно внушалась думка, що вони «вища раса» , що «сам бог повелів панувати» над іншими народами. Восхвалялись «неперевершене могуществ» германських збройних сил і їх «непереможність» .
Напутствуя своїх генералів перед майбутньою війною з Радянським Союзом, Гітлер наприкінці березня 1941 р. відзначав, що ця «війна буде різко відрізнятися від війни на Заході. На Сході жорстокість є благом на майбутнє. Командири повинні піти на жертви й перебороти свої коливання» .
Готовність Радянського Союзу до відбиття агресії
Небезпека імперіалістичної агресії, що особливо підсилилася, коли до влади в Німеччині прийшов фашизм, змусила партію й уряд зміцнювати обороноздатність країни
У роки передвоєнних п’ятирічок уводилися в лад всі нові й нові промислові підприємства, причому значна їхня частина на сході країни. Це дозволило в роки війни розгорнути тут велике військове виробництво
Різко зросли асигнування на військові потреби. В 1939 р. вони склали 25,6%, в 1940 р. -32,6%, в 1941 р. -43,4% загального державного бюджету. Швидкими темпами розвивалося виробництво танків, літаків, кораблів, боєприпасів. Почався масовий випуск нових типів бойових швидкісних винищувачів і бомбардувальників (МИТЬ-3, ЯК-1, ЛАГГ-3, По-2, Мул-2) , важких танків КВ і середніх — Т-34, завершилося конструювання перших зразків реактивних установок. Вітчизняне суднобудування було переорієнтовано на випуск легких надводних кораблів і підводних човнів
Однак, на жаль, значна частина цієї нової техніки надійшла до радянських воїнів не до лету 1941 р., а пізніше, за що багато хто з них заплатили життям. Чималу роль тут зіграли репресії відносно керівників промисловості, конструкторів військової техніки, інженерів
Однак істотною слабістю Червоної Армії була ставшая наслідком масових репресій 1937-1939 гг. низька професійна підготовка кадрів командирів. До початку війни тільки 7% командирів збройних сил мали вище військове утворення, а 37% не пройшли навіть повного курсу в середніх військово-навчальних закладах. Начальник германського генштабу Гальдер записав у травні 1941 р. у своєму щоденнику: «Росіянин офіцерський корпус винятково поганий. Він робить гірше враження, чим в 1933 році. Росії буде потрібно 20 років, поки вона досягне колишньої висоти» . Важку школу сучасної війни командним кадрам нашої армії довелося проходити на неї полях
Масові репресії командного складу породили й інші негативні явища: з одного боку — зайву боязкість у частини командирів, що залишилися, а з іншого боку — зайва запопадливість, устремління вирішити завдання будь-якими засобами. Військова доктрина, якою керувалося командування Червоної Армії, носили яскраво виражений наступальний характер. Головним стало гасло — «Розгромити ворога малою кров’ю на його території» . Будь-які висловлення про можливість тривалих оборонних дій кваліфікувалися як дії ворогів народу
Радянська військова розвідка, закордонні антифашисти, що допомагали нашій країні, наполегливо попереджали про наступають щей погрозі. Точну дату нападу Німеччини на Радянський Союз повідомив у Москву розвідник Р. Зорге. Розвідці вдалося встановити основні напрямки передбачуваних настань німецько-фашистських армій. А на границі відбувалися для багатьох незрозумілі події. У прикордонній смузі вільно роз’їжджали на автомашинах переодягнені в цивільний одяг німецькі офіцери, що одержали дозвіл Радянського уряду нібито на розшук могил за хороненних тут німецьких військовослужбовців часів першої світової війни. Нерідкі були випадки порушення німецькими літаками радянського повітряного простору. Стріляти по них було категорично заборонене. Був випадок, коли радянські солдати на нашій території затримали німецький літак, що зробив змушену посадку, обладнаний новітньою фотоапаратурою. На плівки були зняті мости й залізничні вузли на Київському напрямку. Про все це було повідомлено в Москву. Однак Наркомат оборони розпорядився не — повільно відпустити екіпаж з літаком, давши в супровід два наших винищувачі
Напад Німеччини
Гітлер і його військове керівництво не сумнівалися у швидкій перемозі. У першій половині 1941 р. на західному фронті ніяких бойових дій фактично вже не велося, і гітлерівське командування одержало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил, озброєння й бойової техніки — до 5,5 млн. солдатів і офіцерів Німеччини, країн — сателітів і союзників. 190 дивізій розгорнулися на всьому протязі від Баренцева до Чорного моря. Їх повинні були підтримувати з повітря чотири з п’яти німецьких повітряних флотів
Відповідно до плану «Барбаросса» німецько-фашистські війська, що готувалися до настання, становили три групи армій: «Північ» , «Центр» і «Південь» — перед кожною з яких стояли свої особливі завдання
Група армій «Північ» наступала зі Східної Пруссії в напрямку на Даугавпілс, Псков, Ленінград з метою знищити радянські війська в Прибалтиці, захопити порти на Балтійськом море
Група армій «Центр» , найбільш оснащена із всіх трьох, повинна була нанести потужні удари на флангах радянських військ (сконцентрованих у районі Бєлостока) , з’єднатися в районі Мінська й продовжити настання через Смоленськ на Москву
Група армій «Південь» , знищивши сили Червоної Армії в Західній Україні й на захід від Дніпра, повинна була захопити Київ і продовжувати настання на Харків, Донбас і Крим
Радянські війська, зосереджені в західних прикордонних округах, складалися з 170 дивізій і нараховували близько 2,7 млн. чоловік особового складу, 37,5 тис. знарядь і мінометів, 1475 нових танків (КБ і Т-34) , 1540 бойових літаків нових типів, а також значна кількість легких танків і літаків застарілих конструкцій. Наші дивізії не були повністю укомплектовані. Тому на основних напрямках супротивникові вдалося забезпечити перевага в 3-4 рази, а на напрямках головного удару — і більше.
Гітлерівське військове керівництво думало, що під цими потужними ударами опір Червоної Армії буде швидко зломлене
У ніч на 22 червня, коли в Радянського командування вже не було сумнівів, що можливо напад Німеччини на нашу країну, у західні округи телеграфом була передана директива про приведення військ у бойову готовність. Наказ флоту був переданий по телефоні й отриманий на кораблях за один-два годин до початку війни. Однак директива запізнювалася. І поки вона передавалася через штаби, германські війська одержали сигнал почати воєнні дії. На світанку фашистська авіація почала бомбардування радянських міст і населених пунктів, потім відкрила вогонь артилерія. Ворог прагнув знищити штаби, вузли зв’язку, залізничні комунікації, мости. Німецька авіація в перший же день війни разбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1200 літаків. У війну проти СРСР також вступили Італія, Румунія, Угорщина й Фінляндія
‘ От як згадував про перші дні війни один з учасників боїв: «Напад ворога застало нас непробачно врасплох. Командири у відпустках. Зброя в глибокій консервації на складах. Техніка розібрана. Баки літаків на промиванні… Ворог був збройний до зубів. Німці з автоматами, а ми найчастіше з навчальними гвинтівками, і те одна на двох… В отчаянье обурювалося: «Де командування? Куди воно дивиться!..» Стисши зуби, з болем у серце ми відходили, відступали, втрачали своїх друзів, приносили численні жертви…» Не маючи ясного подання про масштаби вторгнення, нарком С. К. Тимошенко 22 червня в 7 годин 15 мінут віддає директиву, відповідно до якої радянським військам всіма силами й засобами належало обрушитися на ворожі частини й знищити їх у районах, де вони порушили радянську границю. При цьому відзначалося, що «надалі до особливого розпорядження наземним військам границю не переходити» . Але зв’язок був порушений. Генеральний штаб не одержував достовірної інформації про положення на фронтах. Більше того, увечері того ж 22 червня 1941 р. їм була віддана ще одна директива з вимогою перейти в рішучий контрнаступ з метою перенести воєнні дії на територію супротивника й розгромити його там. Це привело до спроб організувати розрізнені удари по супротивнику на окремих ділянках. На фронті розгорнулися великі танкові бої, які виявилися більше вигідними супротивникові. З нашої сторони на ряді напрямків брали участь тільки легкі танки зі слабким броньовим захистом і слабким озброєнням, тоді як з боку супротивника вели бій середні танки. Природно, радянські танкісти несли незрівнянно більші втрати. Нанесення по ворогу сильних контрударів хоча й сповільнило його просування, але виконати поставлені завдання наші війська не могли
Значних успіхів війська супротивника досягли на центральному напрямку. У результаті їхнього стрімкого настання частина наших військ була оточена спершу в районі Бєлостока, а потім під Мінськом. За німецьким даними, у полон потрапило 300 тис. радянських солдатів і офіцерів
Маршал К. К. Рокоссовский так згадує ці важкі дні: (Нанесений ворогом несподіваний удар величезними силами і його стрімке просування в глиб території на якийсь час приголомшили наші не підготовлені до цього війська. Вони піддалися шоку…
Спостерігалися випадки, коли навіть цілі частини, що потрапили під раптовий фланговий удар невеликої групи ворожих танків і авіації, піддавалися паніці… Острах оточення й страх перед уявлюваними парашутними десантами супротивника протягом тривалого часу були сьогоденням бичем… Безладний рух мчавшихся поодинці й групами машин більше нагадувало панічну втечу, чим організовану евакуацію» .
Не менш стрімко розвивалося вороже настання в Прибалтиці, більш уповільнено на півдні
Гітлерівське угруповання, що рвалося до Києва, затримала в районі Дубно 5-я армія під командуванням генерала М. И. Поталова. Сміливий, розважливий, що мав гарну практику боїв на ріці Халхин-Гол, командарм наносив потужні контрудари по ворогу. Однак і тут довелося відступати
Перехід від спроб настання до стратегічної оборони. Оцінивши вкрай важку обстановку на фронті. Ставка Головного Командування змушена була вирішити змінити спосіб збройної боротьби — перейти до стратегічної оборони Але суцільний фронт оборони Червоної Армії був відсутній, супротивник володів ініціативою й попереджав удари радянських військ Червона Армія продовжувала відступ, несучи більші втрати в людях і техніку. Із залишеної території не вдалося вивезти мобілізаційні запаси військового спорядження й боєприпасів. За перші три тижні воєнних дій армії агресора просунулися в глиб країни на 350-600 км. Темп настання супротивника становив близько 30 км у добу. Були зайняті території Латвії, Литви, південної частини Естонії, Молдавії, Білорусії й Правобережної України. З 170 дивізій Червоної Армії, що були до початку війни на західній границі, повністю вийшли з ладу 28, а 70 втратили до половини людей і бойової техніки. Поразки були гіркими, радянські війська зазнавали більших втрат. Але надаване ними опір змушував агресорів визнати, що характер війни на території СРСР інший, чим на Заході. Начальник германського генштабу Ф. Гальдер через тиждень після початку воєнних дій записав у щоденнику: «Завзятий опір росіян змушує нас вести бій за всіма правилами наших бойових уставів. У Польщі й на Заході ми могли дозволити собі відомі вільності й відступи від уставних принципів: тепер це вже неприпустимо» .
Народ встає на боротьбу з агресором. Більшість радянських людей, що жили поза зоною воєнних дій, далеко не відразу усвідомили гірку правду про ситуацію на фронтах. Скупі офіційні зведення не давали повної картини подій. Лише у звертанні по радіо Сталіна до радянського народу люди відчули реально навислу небезпеку. Тільки сам народ з його стійкістю, самовідданістю, справжньою любов’ю до Батьківщини, готовністю віддати життя в ім’я її благополуччя міг урятувати Батьківщину. Люди прагнули віддати всі свої сили для досягнення перемоги над агресором
На всьому протязі фронтів часто під артилерійським обстрілом і бомбуваннями мільйони радянських людей, в основному жінки, разом з військовими частинами рили окопи, протитанкові рови споруджували вогневі крапки, лісові завали, бліндажі, дротові загородження. У прифронтових районах формувалися винищувальні батальйони й групи для боротьби з диверсантами й парашутистами. Десятки тисяч добровольців у різних містах несли службу повітряного спостереження, чергували на дахах підприємств і будинків. Країна напружувала всі сили. Проте, у тилових районах країни охоронялася мережа безлічі таборів Гулага. З початком війни Гулаговская промисловість придбала особливе значення: різні види копалин, необхідних для військового виробництва, добувалися тільки на рудниках Гулага. Трагічне існування мільйонів людей, висока смертність від виснаження — і найтяжка праця, що так потрібний була країні. В’язні Гулага рвалися на фронт, але вони як і раніше втримувалися за колючим дротом. На їхню охорону були відвернені значні сили військ НКВД, молоді, здорові чоловіки замість фронту виявилися в глибокому тилу, охороняючи своїх же страждаючих співвітчизників. А в ці місяці Сталін посилав послання британському прем’єрові У. Черчіллю, вимагаючи надсилання британських дивізій для боротьби з німцями на німецькому-германському-радянсько-германському фронті
Битва за Москву Ворог на підступах до Москви. До кінця вересня 1941 р. війська гітлерівської Німеччини і її союзників досягли значних успіхів на ленінградському й київському напрямках, перебороли опір сил Червоної Армії в Смоленськом бої. Протягом 30 вересня — 2 жовтня 1941 р. на різних ділянках Брянського, Західного й Резервного фронтів, що обороняли московський напрямок, німецько-фашистські війська нанесли ряд ударів і прорвали оборону. Прорив германських танкових клинів оголив разючу істину: дорога на Москву супротивникові була відкрита. Чому це трапилося? Відповідно до плану вирішального настання на Москву, що одержала кодове найменування «Тайфун» , група армій «Центр» до кінця вересня зосередила до половини всіх сил, що перебували на німецькому-германському-радянсько-германському фронті, створивши проти трьох радянських фронтових об’єднань значна перевага сил, що вчасно не була замічена. Розташування ж радянських військ було вкрай невдалим, за принципом лінійної оборони, а резервів за першими ешелонами майже не було. Командуючі фронтами И. С. Конов і С. М. Будьонний діяли розрізнено, після того як позначився прорив, не зуміли ухвалити рішення щодо своєчасному відході. І хоча Конов зв’язався з Генштабом, але його начальник Б. М. Шапошников віддати розпорядження на відвід військ не зважився. Тоді Конов з’єднався особисто зі Сталіним. Знову було викладене прохання про відвід потерпіла поразка військ на один з тилових рубежів. У відповідь Сталін раптом почала говорити про себе в третій особі: «Товариш Сталін не зрадник, товариш Сталін не зрадник, товариш Сталін — чесна людина. Вся його помилка в тім, що він занадто довірився кавалеристам…» На цьому розмова була перервана. Через добу необхідний наказ була все-таки віддана, однак дорогоцінний годинник виявилися загублені. Розгубленість Головнокомандуючого, звична скутість ініціативи підлеглих обійшлися дорого: п’ять армій Західного й Резервного фронтів виявилися в оточенні. Доля оточених була героична й трагична одночасно. Ведучи завзяті бої в оточенні, вони протягом декількох тижнів сковували 28 дивізій супротивника. Однак вийти з оточення вдалося деяким. За німецьким даними, у полон потрапило 663 тис. чоловік. Шляхи до Москви виявилися відкритими. Небезпека наростала. 8 жовтня ГКО за підписом Сталіна ухвалює рішення щодо складанні списку підприємств Москви, які повинні бути заміновані, виникає питання про можливість залишення столиці. Відбувається зміна командування Західним фронтом. На чолі його стає Г. К. Жуків. Зміщеного зі свого поста И. С. Конєва, за розпорядженням Сталіна, намагалися зрадити суду військового трибуналу, бажаючи, як і колись, перекласти відповідальність за поразку на інші. Але в настільки критичній обстановці Жуків наполіг на скасуванні цього рішення, більше того, И. С. Конєв було призначено заступником командуючого Західним фронтом
Довелося по суті заново створювати фронт, приймати самі рішучі заходи по виправленню положення на труднейших ділянках. Терміново були сформовані й кинуті в бій чотири дивізії народного ополчення, курсанти військових училищ — подільських і ім. Верховної Ради. Це була тактика затикання дір, але іншого виходу не було. Слабко збройні, необстріляні, що усвідомлювали, що перший бій для більшості з них стане останнім, вони полягли під Москвою, але на кілька днів загальмували просування групи армій «Центр» . Було необхідно виграти час. З Далекого Сходу до Москви перекидалися три стрілецькі й дві танкові дивізії, що стало можливим після повідомлення з Токіо радянського розвідника Р. Зорге про те, що в 1941 р. «японський уряд вирішило не виступати проти СРСР» .
15-16 листопада почався другий етап настання групи армій «Центр» на Москву. Ворожі війська стрімко розвивали настання на Клин. Резервів у цьому районі в Ставки не виявилося. Одночасно німецько-фашистські війська завдали потужного удару в районі Волоколамска. Бої були дуже важкими. Особливо завзято билися воїни стрілецьких дивізій И. В. Панфілова, А. П. Бєлобородова, кавалеристи Л. М. Доватора, Л. А. Белова.
16-я армія повільно відходила. Обстановка критична. Сталін дзвонить Жукову, запитує: «Ви впевнені, що ми удержимо Москву?» «Москву, безумовно, удержимо. Але потрібно ще не менш двох армій і хоча б двісті танків» , — відповідав командуючий фронтом
23 листопада танки супротивника ввірвалися в Клин. Під погрозою оточення частини 16-й армії відійшли. Стан фронту був надзвичайно складним, утворилися дуже слабкі місця. Сталін нервує. Якимось образом йому надійшли відомості, що наші війська залишили місто Дедовск, а це зовсім близько від Москви. Верховний наказує Жукову особисто організувати контратаку й повернути Дедовск. Командуючий намагається заперечити, доводячи, що відбулася помилка й німці зайняли всього лише село Дідове. Але Сталін не хоче слухати. «Заперечувати в подібній ситуації не мало змісту» , — згадує Г. К. Жуків. Хоча повертати зайняті німцями кілька будинків села було тактично недоцільно, стрілецька рота із двома танками звільнила село. Подібні випадки вносили ще більша напруга в дуже складну обстановку оборони міста
Розгорнувши ударні угруповання на широкому фронті й далеко замахнувшись своїми броньованими кулаками, супротивник у ході настання на Москву розтяг війська по фронті настільки, що у фінальних боях на ближніх підступам до столиці вони втратили пробивну здатність. Уперше за всі попередні кампанії фашистські війська несли непоправні втрати
Що ж зупинило «Тайфун» у снігах Підмосков’я? Гітлерівські стратеги винили в цьому сильні морози, що виводили з ладу мотори, відсутність зимового обмундирування, однотипність оперативно-тактичних рішень, завзятість Гітлера й т.д. Під. Москвою для німців уперше почалися дні найбільших випробувань, бойовий дух германських солдатів помітно падав. Німецький єфрейтор писав з-під Москви: «Ми крокуємо по німецьких трупах і залишаємо в сніжних заметах своїх поранених. Сьогодні ми крокуємо по трупах тих, хто впав спереду; завтра ми станемо трупами, і нас також роздавлять знаряддя й гусениці» . Виявилася втрачені бойова й тактична перевага німецьких військ
Контрнаступ радянських військ, і останніх числах листопада 1941 р. Г. К. Жуків запропонував без паузи в оборонних боях перейти в контрнаступ. Військам ставилося завдання розгромити ударні угруповання армій «Центр» і усунути безпосередню погрозу Москві
6 грудня частини Червоної Армії нанесли контрудар по передових угрупованнях німецько-фашистських військ північніше й південніше столиці. Настання розгорнулося на смузі 1000 км, від Калініна до Єльця. Радянські війська наступали на рівного по чисельності супротивника. За перші три дні вони просунулися на 30-40 км. Наснага наступаючих заповнювало відсутність техніки. Супротивник тримався непохитно, але позначалася непідготовленість до ведення воєнних дій у зимових умовах, недолік резервів. Гітлер звалив невдачі на військове командування й, відсторонивши від займаних посад частина вищих генералів армії, прийняв верховне командування на себе. Але це не привело до істотних змін. Настання Червоної Армії тривало, і до початку січня 1942 р. ворог був відкинутий від Москви на 100-250 км. Радянські солдати звільнили Калініна Безпосередня погроза Москві була усунута. Це була перша велика поразка гітлерівців у другій світовій війні означавшее повний крах плану «блискавичної війни» . До початку 1942 р. співвідношення сил на німецькому-германському-радянсько-германському фронті перебувало в стані зразкової рівноваги. У цій обстановці дуже важливо була думка військових фахівців. Однак Верховний віддає директиву про початок настання на всіх фронтах, щоб закінчити розгром супротивника в 1942 р. Настання не вдалося, тим більше що до середини лютого германське командування перекинуло із Західної Європи свіжі дивізії й стабілізувало положення на фронті. Однак після краху «бліцкригу» Німеччина залишилася без якого-небудь довгострокового плану воєнних дій, виявилася перед фактом затяжної війни. Та й сили германського вермахту були вже не ті
Наступальні операції Червоної Армії зими 1941-1942 гг. показали радянському командуванню, що досвіду проведення великих наступальних операцій бракувало. Відставало й технічне забезпечення — наявність танкових і повітряних армій, артилерійських резервів
Але головне в тім, що перемога радянських військ під Москвою остаточно розвіяла міф про непереможність гітлерівських військ
Невдачі радянських військ у Криму й під Харковом
Наприкінці квітня окончилось невдачею настання наших військ у Криму. До його початку Кримський фронт мав істотну матеріальну перевагу над супротивником — майже полуторне по знаряддях і мінометам, майже подвійне по танках. Однак командуючий фронтом генерал Д. Т. Козлов розтяг війська в одну лінію, впритул підтягши їх до позицій німецько-фашистських військ. Він не зумів протистояти втручанню у свої справи члена Військової ради фронту Л. 3. Мехлиса, близького до Сталіна людини. Зарозумілий і нетерпимий, малограмотний у військовому відношенні чиновник, якого не поважали, але боялися скрізь, де б він не з’являвся, безсоромно віддавав розпорядження чисто військового характеру
Командуючий 11-й німецькою армією генерал Манштейн, правильно вибравши момент, увівши в справу численну авіацію, прорвав оборону радянських військ. Довелося залишити Керч, а це серйозно ускладнило обстановку в Севстополі, захисники якого вели напружену боротьбу. Після 250 днів легендарної оборони місто було залишено. Під час евакуації багато захисників Севастополя загинули або потрапили в полон, невеликим групам удалося пробитися з міста й приєднатися кпартизанам.
28 червня 1942 р. супротивник почав рух на Волгу й Північний Кавказ. Німецькі частини прорвали оборону. Частина радянських військ виявилася в оточенні. У середині липня гітлерівці вийшли до великого закруту Дону. Знову зазвучали гіркі зведення про залишення міст. Над країною знову нависла смертельна небезпека. Перед радянськими бійцями стояло завдання, будь-що-будь зупинити агресора. Це пролунало в наказі Верховного Головнокомандуючого від 28 липня 1942 р., відомого як наказ № 227: «Ні кроку назад!» Оцінюючи положення як украй важке, наказ уводив жорстокі покарання за відступ без розпорядження понад. Командири й комісари, що допустили це, оголошувалися зрадниками Батьківщини. За зразком германських військ за частинами, що вважалися нестійкими, розташовувалися так звані загороджувальні загони. Однак, незважаючи на жорстокі міри, наказ вносив упевненість, що сусідні частини не будуть відступати. Занадто сильна був острах потрапити в оточення. Але в документі, як і колись, провина за невдачі й помилки покладала винятково на командуючих фронтів, політпрацівників, командирів і рядових бійців
Головне — удержати оборону. Оборонний бій за Сталінград тривало чотири місяці: з 17 липня по 18 листопада 1942 р. Після поразки радянських військ під Харковом і Воронежем супротивник повністю опанував ініціативою й тіснив частини Червоної Армії, маючи чималу перевагу. Гітлер і його оточення планували захоплення низов’їв Волги й Кавказу. Германське командування підтягувало додаткові резерви, насамперед армії союзників — угорців, італійців і румунів. Одночасно тривало настання на Кавказ, де наприкінці серпня передові групи альпійських підрозділів навіть зуміли підняти прапор нацистської Німеччини на вищій крапці Кавказу — горі Ельбрус
23 серпня німецький танковий клин, прорвавши оборону ослаблених у боях частин Червоної Армії, вийшов до Волги. Авіація супротивника порушила телефонно-телеграфний зв’язок з Москвою. Доповідь про прорив до Волги довелося робити по радіо відкритим текстом. Для оборони міста спішно були висунуті робочі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення, тилові частини. Зусиллями деяких частин Сталінградського фронту вживали спроби нанести контрудари, але для них не вистачало ні танків, ні авіації. Зі Ставки прийшов наказ всіма силами втримувати місто: «Зберіть авіацію двох фронтів і наляжете на супротивника, що прорвався. Мобілізуйте бронепоїзда й пустите їх залізницею Сталінграда. Користуйтеся димами удосталь, щоб залякати ворога. Бийтеся із супротивником не тільки вдень, але й уночі…» Бої в місті. Гітлерівці наполегливо рвалися до міста, і їм удалося ввірватися в нього не тільки з півночі, але й з півдня. З 12 вересня бої йшли вже в Сталінграді. Оборону міста здійснювали частини 62-й (командуючий — генерал В. И. Чуйков) і 64-й (командуючий — генерал М. С. Шумилов) армій. Німецько-фашистські війська почали чотири спроби штурму міста одну за іншою. Генерал Чуйков, призначений командувати 62-й армією, лише недавно повернувся з Китаю, де він був військовим радником. Він так описував свої перші враження від міста, у якому йшли бої, що не припиняються: «Недосвідченому в боях людині здалося б, що в палаючому місті вже немає місця для життя, що там усе зруйновано, усе згоріло. Але я знав: на тім бережу триває бій, іде титанічна боротьба» .
У ніч на 15 вересня положення що обороняються погіршилося настільки, що свіже підкріплення — дивізію генерала А. И. Родимцева (имевшего досвід керівництва вуличними боями на вулицях Мадрида в 1936 р.) довелося кидати в бій відразу ж після переправи. Кожний будинок ставав міцністю, у якій часом протиборчі сили завзято боролися за кожний поверх. Німцям здавалося, що місто от-от буде захоплений. Але цього не відбувалося
Приведемо уривки із щоденника німецького офіцера: «1 вересня: невже росіяни дійсно збираються боротися на самому березі Волги? Це ж божевілля… 11 вересня: безрозсудна впертість… 13 вересня:… дикі звірі. 16 вересня:… це не люди, а чорти. 27 жовтня: росіяни — це не люди, а якісь залізні істоти. Вони ніколи не утомлюються й не бояться вогню… 28 жовтня:.. кожний солдат уважає себе приреченою людиною» .
На початку листопада Гітлер виступив з мовленням, у якій заявив: «Я хотів вийти до Волги в певнім місці, біля певного міста. Трапилося так, що це місто має ім’я самого Сталіна… Я хотів взяти це місто. Не роблячи перебільшених заяв, я можу сказати вам, що ми його захопили. Тільки невелика частина поки ще не в наших руках» . Гітлер поквапився: місто встоявся
Чому ж гітлерівські війська не змогли взяти Сталінград ні з ходу, ні в результаті кількаразових спроб штурмувати місто? Адже в аналогічних ситуаціях вони виявлялися під Ленінградом, під Москвою, коли, здавалося б, до мети було кілька кроків. Можна говорити про прорахунки й фатальні помилки самого Гітлера, критикувати дії його генералів, але не можна не бачити, що у вирішальні моменти місто встояло завдяки волі й самопожертві радянських воїнів. У Сталінградській обороні бійці й командири виконували такі завдання, які, за словами Чуйкова, здавалися «над силу людських» .
Підготовка операції
У той же день, коли почалися бої за місто, — 12 вересня Генштаб приступився до розробки наступальної операції під Сталінградом. Передбачалося нанести такий удар по німецько-фашистських частинах, що різко змінив би стратегічну обстановку. Справа в тому, що 6-я армія Паулюса н 4-я танкова бригада Гота з’явилися вістрям гігантського клина, втяглися в місто й загрузли там. Сторони цього клина, що простягнулися на сотні кілометрів, складалися з італійських, угорських, румунських військ. Ці частини були гірше збройні, менш досвідчені. Їхні солдати не хотіли вмирати за далекі їм інтереси. Саме тут, у підстави клина, і планувалося нанести удари. Сили для цього повинні були бути сформовані до листопада. Усе залежало від того, чи удержаться захисники Сталінграда ще два місяці. Контрнаступ під Сталінградом готувалося ретельно, з дотриманням всіх правил таємності. Звичайно, слабість у розташуванні своїх військ бачили й німецькі генерали, однак вони вважали, що для великої наступальної операції сил у Червоної Армії не вистачить. У наказі германського командування говорилися: «Самі росіяни в ході останніх боїв були серйозно ослаблені й не зможуть узимку 1942/43 року мати у своєму розпорядженні такі ж більші сили, які були в них у минулу зиму» . Але ворог помилився. До моменту переходу Червоної Армії в контрнаступ загальне співвідношення в чисельності військ на цій ділянці боротьби було рівним, а на напрямках головних ударів удалося створити подвійне я навіть потрійна перевага. Радянські війська під Сталінградом одержали достатню кількість сучасних танків, літаків, іншу топіку. Ентузіазм воїнів підкріплювався надійною зброєю
Операція складалася із двох основних етапів: на першому передбачалося прорвати оборону супротивника, створити міцне зовнішнє кільце оточення; на другому — знищити оточеного супротивника, якщо він не прийме ультиматуму про здачу. Для цих цілей залучалися сили трьох фронтів: Південно-Західного (генерал Н. Ф. Ватутін) , Донського (генерал К. К. Рокоссовский) і Сталінградського (генерал А. И. Еременко) .
Контрнаступ червоної Армії. Контрнаступ почався 19 листопада 1942 р. калиткою артилерійською підготовкою, потім у справу були уведені танкові й механізовані частини. На п’ятий день настання передові частини Південно-Західного й Сталінградського фронтів з’єдналися. Значне угруповання німецьких військ, що нараховувала більше 250 тис. чоловік, виявилася вокружении.
Прохання командуючого 6-й німецькою армією Паулюса про відвід військ були зустрінуті відмовою. В одному з наказів Гітлера говорилося: «Війська 6-й армії, оточені в Сталінграді, надалі будуть іменуватися військами міцності Сталінград» .
Гітлерівське командування, намагаючись деблокувати оточені Бейсика ударом ззовні, створює групу армій «Дон» на чолі з Манштейном, що починає прорив до сталінградського угруповання. Проти, що рветься на допомогу Паулюсеві Манштейна Ставка повертає 2-ю гвардійську армію генерала Р. Я. Маліновського
Бої здобувають все більшу запеклість як у зовнішньому, так і у внутрішнім кільці. Але сили ворога виснажилися, він змушений був перейти до оборони. Як пізніше писав у мемуарах Манштейн, «почата 12 грудня спроба виручити 6-ю армію зазнала невдачі… Спроба деблокади зірвалася» . У результаті успішних дій Південно-Західного й Сталінградського фронтів були розгромлені основні сили 8-й італійської армії, З-Й і 4-й румунських армій. Створилися умови для настання на Ростова, у тил німецько-фашистським військам, що діяли на Північному Кавказі. Мінялася й вся обстановка на південному напрямку
10 січня 1943 р. радянські війська під командуванням К. К. Рокоссовского приступилися до ліквідації оточеної під Сталінградом угруповання супротивника. Німецькі частини були деморалізовані. Спроба організувати безперервно діючий повітряний міст до оточеного була зірвана радянською авіацією
Оточені німецькі частини голодували й навіч бачили повне Ц нерозуміння їхнього положення з боку Берліна. Наприкінці грудня 1942 р. їм було доставлено 5 т цукерок, 200 тис. брошур відділу пропаганди вермахту. Нарешті, щоб підкріпити падаючий дух оточеної 6-й армії, Гітлер привласнив її командуючому вище військове звання «генерал-фельдмаршал» . Сам Паулюс у розмові зі своїм ад’ютантом В. Адамом так оцінив що відбувається: «Цим підвищенням Гітлер тільки хоче забезпечити мені кінець» . А потім продовжив: «Печатка голодної смерті видна всюди. На перев’язних пунктах лікарі запевняли мене, що голод і морози заподіюють більше втрат, чим дії супротивника… Але за межами казана для оцінки положення знаходять тільки гарні слова» .
Але перемоги розкрили й інше. Вони поставили Сталіна перед необхідністю передати реальне керівництво воєнними діями групі талановитих воєначальників, серед яких виділялися Г. К. Жуків, А. М. Василевський, К. К. Рокоссовский, И. С. Конєв і інші. Однак, залишаючись на пості Верховного Головнокомандуючого й Голови ГКО, Сталін як і раніше користувався неосяжним впливом. Нерідко він особисто затівав інтриги проти деяких воєначальників, намагаючись посварити їх, посіяти насіння недовіри. Так, він вирішив зштовхнути Конєва й Жукова. Ще в ході війни були незаконно арештовані деякі офіцери, що працювали в штабі Жукова.
Узимку й навесні 1943 р. настання під Сталінградом переросло в загальне стратегічне настання, що тривало до кінця березня. Супротивник був відкинутий на 600-700 км і змушений був перекидати на радянсько-германський фронт частини із заходу. І хоча в ході напруженої боротьби радянським військам довелося знову залишити Харків і Бєлгород, але повернути собі стратегічну ініціативу супротивник уже не міг
Ленінград прориває блокаду. Самою вражаючою перемогою після Сталінграда був прорив блокади Ленінграда. Із блокади були вирвані радянські люди — ленінградці, все це час героїчно захищали своє місто. У безприкладній в історії епопеї Ленінграда, його жителів, захисників найтрагічнішим періодом була зима 1941-1942 гг. Вся вага голодного існування в промерзлому, блокованому місті лягла на плечі рядових ленінградців. За роки блокади близько 850 тис. мирних жителів міста загинули від голоду, холоду, бомбувань і артобстрілів. Жертви могли бути значно меншими, якби керівництво Ленінграда на чолі із Ждановим вчасно подбало про організацію оборонних рубежів на ближніх і далеких підступах до міста в 1941 р., прийняло б заходи для своє — тимчасовій евакуаціїї жителів і збереженню продовольчих запасів. Продовольство було зосереджено в старих, не захищених з повітря Бадаевских складах, і досить було одного масованого бомбардування, щоб приректи місто на голодну смерть
Для гітлерівців питання про долю Ленінграда вирішувався однозначно: у кожному разі місто повинен був піддатися повному руйнуванню. Не зумівши захопити місто штурмом, фашистське командування було впевнено, що місто безсумнівно впаде. Один з викритих німецьких агентів на допиті показував: «З появою в Ленінграді продовольчих (у зв’язку з обороною) утруднень намечалось використовувати такі форми, як «голодні бунти» , заклик до розгрому булочних, магазинів, організувати демонстрації жінок до лінії фронту з вимогою відкрити фронт і припинити опір німцям» .
Від Курська — до Дніпра Сторони накопичували сили. Навесні 1943 р. на радянсько-германському фронті встановився відносний затишок. Обидві воюючі сторони готувалися до продовження боротьби. Провівши тотальну мобілізацію ресурсів Європи, гітлерівська Німеччина збільшила військове виробництво. Заповнивши понесені людські втрати, німецькі війська на сході одержали нові танки типу «тигр» і «пантера» , штурмові знаряддя «Фердинанд» , більше доконані літаки
Більша робота проводилася й по зміцненню радянських збройних сил. Завдяки зусиллям танкової промисловості вдалося сформувати велике число танкових і механізованих корпусів. У війська надходили самохідні артилерійські установки. Створювалися потужні авіаційні з’єднання. Але головне — перемога під Сталінградом вселила впевненість, що хід війни можна рішуче змінити на користь Радянського Союзу. Ставка спочатку відмінювалася до організації широкої наступальної операції на південно-західному напрямку. Сталін наполягав саме на такому варіанті. Однак Г. К. Жуків, А. М. Василевський уважали, що особлива увага випливала приділити Курській дузі. Так називався виступ лінії фронту, звернений убік заходу, що займали війська двох фронтів: Центрального (К. К’. Рокоссовский) і Воронезького (Н. ф. Ватутін) . Саме тут гітлерівське командування планувало завдати удару. Два потужних танкових клини повинні були прорвати оборону радянських військ у підстав виступу, оточити наші частини, створити погрозу Москві. Перемогою на цій ділянці фронту супротивник розраховувала змінити стратегічну ситуацію у свою користь. І хоча ініціатива в плануванні великих операцій усе ще належала германському командуванню, її масштаби різко звузилися. Якщо в 1941 р. операції планувалися по всьому фронті, в 1942 р. — на одному стратегічному напрямку, то в 1943 р. — тільки на вузькій ділянці. Для Німеччини операція «Цитадель» (таку кодову назву одержав план настання на Курській дузі) була, по суті, останнім шансом домогтися перемоги. Найбільш далекоглядні генерали вермахту розуміли, що невдача не дасть можливості надалі проводити великі наступальні операції. Так, Манштейн наказав будувати оборонні зміцнення за Дніпром навіть без санкції Гітлера. Але все-таки рішучість наступати переважала серед німецького генералітету
Курська битва
У ніч із 4 на 5 липня Рокоссовскому доповіли, що захоплений німецький полонений показав: через кілька годин почнеться настання. У цих умовах командуючий фронтом прийняв рішення, санкціоноване, що перебувалися в штабі фронту Жуковим, провести артилерійський обстріл, що попереджає. Доповідати про це в Москву, щоб випросити дозволу Сталіна, часу не було. Та й самі воєначальники були вже не ті, що колись. Самостійність, ініціатива, відповідальність за рішення, навіть самі ризиковані — ці якості повною мірою виявилися в даному епізоді. артилерійський удар, Що Попереджає, був нанесений і Воронезький фронт. Згодом Жуків відзначав, що цей удар мав скоріше психологічне значення, особливо великих втрат супротивникові він не наніс, однак затримав початок його настання на кілька годин. Рано ранком 5 липня німецько-фашистські війська пішли в атаку. На чолі німецьких армій, що наступали на Центральний і Воронезький фронти, стояли досвідчені, енергійні генерали Модель і Манштейн.
На лінії в 500 км із зайвим боролося близько 4 млн. чоловік, понад 13 тис. танки, 69 тис. знарядь і мінометів, до 12 тис. літаків. Лють настання змішалася з люттю оборони. У перші дні супротивник методично, нестримно вгризався в оборону радянських військ. Обидві сторони зазнавали важких втрат. На ділянці Воронезького фронту німецько-фашистські війська підійшли до невеликого села Прохоровка, де відбувся найбільший танковий бій другої світової війни: одночасно в зустрічному бої по обидва боки брало участь до 1200 танків, самохідних і штурмових знарядь. Бойові порядки перемішалися. Горять, вибухають машини, між якими намагаються лавірувати й вести бій ще вцілілі. Дим, гар, кіптява перетворили день вночь.
Супротивник був виснажений. З 12 липня змінився й характер битви. Тепер наступали радянські війська, германські частини перейшли до оборони. Але стримати контрнаступ наших воїнів вони вже були не в силах. 5 серпня були звільнені Орел і Бєлгород, а 23 серпня — Харків, цього разу вже остаточно. На цьому завершилася Курська битва. Стратегічна ініціатива була вирвана з рук ворога. Генерал Гудериан писав згодом: «У результаті провалу настання «Цитадель» ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, поповнені з такою більшою працею, через більші втрати в людях і техніку на довгий час були виведені з ладу. Ініціатива остаточно перейшла до росіянином» . Але не варто думати, що супротивник був зломлений. Йому ще не раз вдавалося відбивати великі населені пункти
До кінця вересня радянські війська вийшли до Дніпра. Тут германське командування створило так званий «східний вал» , що було наказано втримувати до останньої людини. Підійшовши до ріки, радянські частини з ходу кинулися вперед, без спеціальних понтонних Засобів, під артилерійським і мінометним вогнем. Рідкі човни, наспіх збиті плоти — і скоріше б добратися до протилежного берега. Багато хто гинули, так і не досягши його. А добравшиеся відразу вступали в бій, чіпляючись за клаптики землі, чекаючи підкріплення, розширюючи плацдарми. Форсування Дніпра залишається прикладом безкорисливої жертовності в ім’я Батьківщини сотень тисяч людей
Перемога на Дніпру відкрила дорогу на Київ, звільнення якого було завершено 6 листопада. Чи було це випадковим збігом або в цій даті виявилося прагнення робити подарунки до ювілейних дат?
Операції радянських військ в 1944 р. З кожним місяцем 1944 р. фронт невблаганно відкочувався на захід. Те, що агресор приречений на поразку, сумнівів не викликало. Але ясно було й те, що він буде пручатися до кінця. Країни антигітлерівської коаліції прийняли спільне рішення: єдиним способом закінчення війни є беззастережна капітуляція Германії
До початку 1944 р. війська гітлерівської Німеччини і її союзників усе ще втримували значну частину України, Білорусію, Прибалтику, стояли в стін Ленінграда, на Карельському перешийку. Під гітлерівської п’ятої перебувала значна частина Європи. Союзники вели бої в Південній Італії. Германія зуміла наростити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічна ініціатива була вже загублена гітлерівськими генералами. У їхніх рішеннях зникла гострота, правильна оцінка ситуації. І навпаки, ряд операцій радянського командування завершального етапу війни стали зразковими в історії військового мистецтва
В 1944 р. уже не вживали спроби широкомасштабного настання по всьому фронті, а послідовно проводяться операції на різних ділянках. Таке перенесення ударів з одного напрямку на інше змушувало германське командування перекидати сили з однієї ділянки радянсько-германського фронту на інший
Бойові якості особового складу Червоної Армії виросли, воїни нагромадили досвід, уміло діяли в настанні, палко бажали скоріше вигнати загарбників з рідної землі. Ненависть до загарбників росла при звільненні міст і сіл, коли радянські солдати бачили сліди руйнувань, насильств і звірств, що творяться гітлерівцями над місцевим населенням. Таких солдатів ніщо не могло зупинити
1944 рік почався настанням під Ленінградом, у результаті чого місто було повністю деблокирован. Практично одночасно із цим розвивалася операція по звільненню Правобережної України. Війська 1-го Українського фронту (Н. Ф. Ватутін) і 2-го Українські фронти (И. С. Конов) оточили корсунь-шевченківське угруповання супротивника. відлига, Що Почалася, утрудняла бойові дії. Ворог намагався розірвати кільце. Групі німецьких військ удалося прорватися через порядки наших військ на ділянці Ватутіна
У середині квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір’їв Карпат. А до результату 25 березня з’єднання 2-го Українські фронти вийшли до державного кордону СССР.
Вихід на границю
Наступило літо 1944 р. Германське командування думало, що Червона Армія продовжить настання на південному напрямку. Однак з весни 1944 р. ішла підготовка до операції під кодовою назвою «Багратіон» . Конфігурація фронту на місці проведення операції представляла величезний виступ. Найбільш захищеними були фланги. Саме по них і планувалися потужні удари. Місцевість із її ріками, озерами, болотами, лісами була зручна для що обороняються й, навпаки, створювала більші проблеми для наступаючих. За три роки гітлерівці перетворили міста Білорусії в сильні укріплені зони. Те, що в 1941 р. було так легко залишене, тепер, улітку 1944 р., доводилося відбивати, сподіваючись на мужність, героїзм і самовідданість радянських воїнів
Білоруська операція почалася 23 червня 1944 р. Тим самим Радянський Союз виконав зобов’язання провести велику операції одночасно з відкриттям другого фронту. 6 червня війська союзників форсували протока Ла-Манш і просувалися з боями по (Північної Франції
Настання в Білорусії здійснювалося силами чотирьох фронтів. Жуків перебував на командному пункті командуючого З-Й) армією генерала А. В. Горбатова. Учасник громадянської війни, один з деяких уцілілих у м’ясорубці репресій З 0-х рр., підданий жорстоким катуванням у катівнях НКВД, але не сЪебе, що обмовив ні, ні кого б те не було з товаришів (як і К. К. Рокоссовский) , він виявився на волі незадовго до війни. Командарм піклувався про те, щоб досягати перемог, зберігаючи якнайбільше солдатських життів. Маючи дані про слабкі сторони оборони супротивника, він запропонував Жукову змінити ділянку прориву. Жуків підтримав його. Сміливим ударом танкового корпуса вдалося захопити переправи через Березину, і значна група німецько-фашистських військ виявилася в казані. Авіація завдавала удару за ударом. Горіли пально-мастильні матеріали, військова техніка, покриваючи поле бою лиховісним вогнем. Гинули сотні й тисячі німецьких солдатів, обманутих Гітлером
Добре продумана, довгострокова система оборони супротивника перетворилася в «казани» — Бобруйский, Мінський, Могилевский, Вітебський. 3 липня був звільнений Мінськ, точніше — його руїни. Радянських воїнів зустрічали деякі, що залишилися в живих жителі білоруської столиці
Маючи перевагу в силах, війська 1-го Українського фронту розвивали настання. Однак супротивник, уміло маневруючи, організовував короткі контрудари. 29 липня передові частини фронту вийшли до Віоли й з ходу почали її форсування. Більшість переправившихся в перших рядах загинуло, але плацдарм на західному березі ріки був утриманий. Суворий і рідко видавав свого почуття Жуків, розповідаючи про зустріч із уцілілими бійцями, писав: «… я не міг слухати без хвилювання й почуття гіркоти від того, що гинуть такі сміливі люди» .
Здобуті Червоною Армією перемоги в Білорусії й західних областях України сприяли настанню союзних військ на Заході. Німцям довелося залишити Нормандію. І поступово вони почали відхід до границь Німеччини
успішні операції Червоній Армії на Карельському перешийку привели до виходу з війни одного із союзників Німеччини — Фінляндії. Прибалтійське угруповання супротивника, що нараховувала більше 30 дивізій, була затиснута на невеликій частині території Латвії, де була полонена в травні 1945 р. У боротьбі за звільнення Прибалтики від німецько-фашистських військ активна участь приймали латиські, литовські й естонські військові формування, що входили до складу Червоної Армії. Були звільнені Вільнюс, Таллінн, Рига
Загальні контури бойових дій Червоної Армії були намічені ще в листопаді 1944 р. силами 1-го Білоруського й 1-го Українського фронтів. Стояло розгромити німецьку групу армій «А» , повністю звільнити Польщу. Ця операція ввійшла в історію, як Висло-Одерская. Початок настання було прискорено подіями на Західному фронті. Наприкінці грудня 1944 року німецькі війська почали настання в Арденнах на території Бельгії й почали тіснити війська союзників, які виявилися у вкрай невигідному для себе, майже безвихідному, положенні. Однак, виконуючи союзницький борг і на прохання керівництва США й Великобританії, радянські війська перейшли в настання 12 січня, на 8 днів раніше наміченого строку, відтягнули на себе частина дивізій із заходу й тим самим урятували від поразки англо-американської частини
17 січня 1945 р. була звільнена Варшава. Настання розвивалося так стрімко, що часом передові частини радянських військ виявлялися в оточенні сил, що відступали, вермахту. У лютому підрозділу Червоної Армії форсували Одер — останню велику водну перешкоду перед Берліном
Бої на захоплених послу форсування Одеру плацдармах були надзвичайно запеклими
У ці ж дні, коли радянські війська вели бої від Вісли до Одеру, почалася операція в Східній Пруссії. Супротивник пручався запекло, просування наших військ ішло повільно. Усе на цій землі було пристосовано до оборони: і тевтонські замки, і міцності часів Семирічної війни, і залізобетонні доти, навіть міста й села. У цих боях одержав смертельну рану командуючий З-М Білоруським фронтом И. Д. Черняховский — наймолодший із всіх командуючих фронтами. Йому не було ще й сорока років. Його любили солдати за безстрашність і простоту. Він ніколи не дозволяв собі принизити підлеглого. Командування фронтом прийняв А. М. Василевський. Колишній царський штабс-капітан, він в 1919 р. був покликаний у Червону Армію й зв’язав з нею свою долю. Спокійний, рішучий, ініціативний, Василевський завжди тримався сдостоинством.
Кульмінаційним моментом операції став штурм Кенігсберга. Прекрасно захищений і забезпечений всім необхідним, що мав добірний гарнізон, місто здавався неприступним. Але, ретельно підготувавшись, радянське командування обрушило на ворога всю міць артилерії й авіації. Штурмові групи ввірвалися в місто. Його комендант О. Лаш відзначив: «Ніяк не можна було раніше припускати, що така міцність, як Кенігсберг, так швидко впаде» .
Бій за Берлін
Наступив квітень 1945 р. Червона Армія готувалася до штурму Берліна. Усе прагнули скоріше закінчити війну й розуміли, що це відбудеться через лічені тижні. Тим горше була загибель кожного з бойових товаришів. Уже після війни деякі воєначальники, наприклад генерал А. В. Горбатев, висловлювали думку, що досить було б оточити Берлін і дожати в ньому залишки гітлерівських військ, змусити їх капітулювати, зберігши життя багатьох радянських воїнів. У Ставці навесні 1945 р. так питання не ставилися. Керівники СРСР уважали, що затягування воєнних дій може привести до відкриття німцями фронту на заході, армії був доставлений начальник генштабу сухопутних сил Німеччини генерал Кребс. Він заявив про те, що Гітлер 30 квітня покінчило життя самогубством, і запропонував почати переговори про перемир’я. Про це було повідомлено Сталіну, що зажадав вести переговори тільки про беззастережну капітуляцію. Відповіді від спадкоємців Гітлера не пішло, і воєнні дії відновили. Але наступного дня до 15 годинників штаб берлінської оборони віддав розпорядження про припинення воєнних дій. Берлин упав. Під час штурму германської столиці радянські війська втратили 300 тис. убитими й пораненими. Залишки німецьких військ на півночі Німеччини, притиснуті до узбережжя Балтійського моря, також капітулювали. 9 травня був підписаний акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Це була Перемога