Після «Грози» Островського — Частина 2

Дозволивши собі, по гострій потребі, цей невеликий вступ і полегшивши трохи душу виливом моєї глибокої ненависті до резонерства, що настільки подобається більшості, переходжу кделу.

Я збираюся, як я сказав, повести з вами довгі й зовсім щирі мовлення про значення діяльності Островського із приводу його останнього добутку, що збуджує, як звичайно, як і всі попередні, різні толки, іноді, і навіть дуже часто, зовсім противуположние, іноді розумні, іноді позитивно дикі, але у всякому разі большею частию нещирі, тобто до справи не стосовні, ---і а із приводу справи висказивающие ті або інші суспільні й моральні теорії критиків-публіцистів. Критики-публіцисти ---і взагалі люди найвищою мірою добромисним, перейнятим самим законним і серйозним співчуттям до суспільних питань; теорії їх, якщо й підлягають суперечці в багатьох пунктах, як усякі теорії, але проте, проводячи послідовно відомі точки зору на життя, сприяють необхідно до роз'яснення істотних питань життя; але справа-те в тім, що ці теорії, як би розумні вони не були, з яких би законних крапок не відправилися, у художньому творі стежать, та й можуть стежити тільки те життя, що бачать із відомих крапок, а не ту, котра в ньому, якщо воно є істинно художній твір, просвічує з усім своїм всеосяжним і у відношенні до теорій часто іронічним змістом. Мистецтво, як справа синтетичне, справа того, що називається натхненням, захоплює життя набагато ширше всякої теорії, так що теорія порівняно з ним залишається завжди назади.

Так залишило назади останній твір Островського всі теорії, очевидно, настільки переможно й воістину блискуче висловлені чудово обдарованим публіцистом "Сучасника" у статтях про "Темне царство" 11.

Статті ці наробили багато шуму, та й дійсно одна сторона життя, відбиваної творами Островського, захоплена в них так влучно, страчена з такою беспощадною послідовністю, затаврована таким вірним і типовим словом, що Островський з'явився перед публікою зовсім зненацька викривачем і карателем самодурства. Воно адже й так. Зображуючи життя, у якій самодурство грає таку важливу, трагічну в принципі своєму й наслідках і комічну у своїх проявах, роль, Островський не ставиться ж до самодурства з любов'ю й ніжністю. Не ставиться з любов'ю й ніжністю ---і следственно, ставиться з викриттям і карою, ---і висновок пряме для всіх, люблячих підводити миттєві підсумки під усяку смугу життя, освітлену світлом мистецтва, для всіх теоретиків, що мало поважають життя і її безмежні таємниці, що мало вникають у неї іронічні витівки

Прекрасно! Слово Островського ---і викриття самодурства нашого життя. У цьому його значення, його заслуга як художника; у цьому сила його, сила його дії на масу, на цю останню для нього як для драматурга інстанцію

Так чи точно в цьому?

Беру факт самий яскравий, не той навіть, з якого я почав свої рапсодії, а факт тільки можливий (на жаль! колись, нарешті, можливий?) ---і беру можливе, або, мабуть, неможливе, подання першої його комедії "Свої люди ---і сочтемся"...12

Дотепний автор статей "Темне царство" позитивно, наприклад, відмовляє у своєму співчутті Большову навіть і в трагічну мінуту життя цього останнього... Чи відмовить йому в жалі й, стало бути, відомому співчутті маса?.. Публіцист ---і до чого не доведе людину теорія ---і майже що стоїть на стороні Липочки; принаймні, вона в нього включена в число протестанток і протестантів у побуті, обуревает і придушува_ самодурством 13. Запитую вас: як маса поставиться до протестантки Липочке?.. Чи зрозуміє вона Липочку як протестантку?

В інших комедіях Островського симпатії й антипатії маси так само точно розійдуться із симпатіями й антипатіями г. ---і бова, як постараюся я довести фактами й докладно згодом. Але ж це питання непереборні. Островський насамперед драматург: адже він створює свої типи не для г. ---ібова, автора статей про "Темне царство", ---і не для вас, не для мене, не для кого-небудь, а для маси, для якої він, мабуть, як поет її, поет народний, є й учитель, але вчитель із тих вищих точок зору, які доступні їй, масі, а не вам, не мені, не г. ---ібову, з точок зору, нею, масою, що розуміються, нею поділюваних

Поет ---і вчитель народу тільки тоді, коли він судить і виряджає життя в ім'я ідеалів ---і життя самої властивих, а не їм, поетом, складених. Не думайте, так ви, імовірно, і не подумаєте, щоб массою тут кликав я одну яку-небудь частину великого цілого, називаного народом. Я кличу массою, почуттям маси, те, що у відому мінуту позначається мимовільним загальним настроєм, всупереч приватному й особистому, свідомому або несвідомому настрою у вас, у мені, навіть у г. ---ібове ---і нарівні з купцем з Апраксина ряду. Це щось, що позначається в нас як щось фізіологічне, простої, нерозкладне, ми можемо придушувати в собі хіба тільки фанатизмом теорії

Зате, подивитеся, які наслідки робить насильницьке придушення в собі цього простого, фізіологічного почуття; помилуйтеся, як душі молодим і гарячим, захопленим фанатизмом теорії, скакають по всім по трьох навздогін за першими, що висловили відомим позитивним образом відому, що має сучасне значення теорію, і не тільки навздогін, а вперегонку, тому що теорія є ідол невблаганно жадібний, постійно потребуючий собі нових і нових жертовних треб

чиМаєте ви поняття про статейку, що з'явилася в "Московському віснику" із приводу "Грози" Островського? 14 Статейка належить до числа тих курйозів, які будуть дороги потомству, і навіть досить недалекому потомству; будуть їм отискиваеми, як чудові вказівки на хворобі нашої напруженої й робочої епохи. Автор її ще колись здивував читачів неистово-напряженною статтею про російську жінку, із приводу ламаної натури (якщо натурою називати це можна) Ольги в романі "Обломів" 15. Але подив, порушуваний статейкою про "Грозу", перевершує багатьма ступенями подив, зроблений прежнею. З какою наивною, чисто ученою, тобто мозговою, а не сердечною верою, юний (по всій імовірності) рецензент "Московського вісника" засвоїв дотепну й блискуче висловлену теорію автора статей "Темне царство". Не знаю, чи стало б у самого г. ---ібова стільки сміливої послідовності в проведенні його думки, як у його учня й сеида. Навіть сумніваюся, щоб став; автор статей "Темне царство", судячи зі зрілого, майстерного його викладу, ---і людина дорослий; навіть готова підозрювати, що г. ---ібов нишком регоче над ретельністю свого сеида, нишком тому, що реготати явно було б несумлінно з боку г. ---ібова. Адже "його ж добром, так йому ж чолом", адже рецензент "Московського вісника", властиво, тільки додає сумлінно до "Грози" ідеї автора "Темного царства", точно так само, як у статті про російську жінку він тільки проводив послідовно й з гарячим ентузіазмом жовчний^-жовчні-холодно-жовчні ідеї автора статей про обломовщину. Г-Н Пальховский -і ім'я юного рецензента ---і глибоко ввірував у те, що Островський каратель і викривач самодурства й іншого, і от "Гроза" вийшла в нього тільки сатирою, і тільки в змісті сатири додав він їй значення. Думка й сама по собі дика, але помилуйтеся їй у додатках: у них-те вся сила, у них-те вся принадність: Катерина не протестантка, а якщо й протестантка, те неспроможна, не винесшая сама свого протесту, ---і катай її, Катерину! Чоловік її вуж зовсім не протестант, ---і валяй же його, мерзотника! Вибачите за цинізм моїх виражень, але вони мені приходили мимоволі на мову, коли я із судорожним реготом читав статтю м. Пальховского, і, каюся вам, внаслідок статті юного сеида г. ---ібова, я мимоволі реготав над безліччю положень серйозної й розумної статті публіциста "Сучасника", зрозуміло, узятих тільки в їхньому послідовному додатку. Протестантка Липочка, протестантки Матрена Савишна й Марья Антипівна, що попивають із чиновниками мадеру на вільному повітрі під Симоновим... як хочете, але ж такого роду протестантизм ---і в іншу мінуту мимоволі представиться дуже забавним!


Загрузка...