Після «Грози» Островського — Частина 3

Але адже сміх сміху ворожнеча, і в моєму сміху було багато смутку... і багато важких питань виходило через логічний комізм

Мені, право, іноді наш час представляється вираженим читачеві сміло, але вірно, у сцені високопоетического створення "Komedya nieboska" {"Небожественна комедія" (підлога.).} 16, у якій поет приводить свого героя в божевільний будинок і де в різних голосах божевільних чутні різні страшні крики нашого часу, різні теорії, більш-менш виродливі, більш-менш фанатичні; страшна й глибокого змісту виконана сцена!

Адже не тільки г. ---ібов, навіть сеид його, ---і цілком ймовірно, людина, глибоким, хоч і мозковим процесом вирабативающий свої переконання, ---і не тільки, говорю я, вони не смішні своїми захопленнями, ---і вони гідні за них, зрозуміло, не рівною мірою, і співчуття й поваги. Адже ми шукаємо, ми просимо відповіді на страшні питання в нашої мало ясної нам життя; адже ми не винуваті ні в тім, що питання ці страшні, ні в тім, що життя наше, це життя, нас навколишня, нам мало ясна з незапам'ятних часів. Адже це воістину страшна, що загубилася десь і колись життя, те життя, у якій розповідається серйозно, як в "Грозі" Островського, що "ця Литва, вона до нас із неба впала" i7, і від якої, що загубилася десь і колись, відректися нам не можна без насильства над собою, противуестественного й тому майже злочинного; те життя, з якого ми все спочатку ворогуємо й смиренністю перед неведомою правдою якої всі люди із серцем, люди плоті й крові кінчали, кінчають і, мабуть, будуть ще кінчати, як Федір Лаврецкий, обретший у ній свою шуканих і створену з її соків Лізу; те життя, який в особі Гафії Матвіївни приносить Обломів у жертву роблену й зламану, хоча зовні граціозну, натуру Ольги й у якій він гине, єдино, втім, з волі його автора, і не мирячи нас притім анітрошки своею загибеллю з особистістю Штольца.

Так, страшна це життя, як таємниця страшна, і, як таємниця ж, вона вабить нас і дражнить і тягне...

Але куди? ---і от у чому питання

У вир або на простір і на світло? У чи єднанні з нею або в запереченні від її, що губить обломовщини, з одного боку, безвихідно-темного царства, з іншої, полягає для нас порятунок?

Ми дійшли до того, що з тими моральними початками, з якими дотепер жили, або, краще, животіли, у тих суспільних умовах, у яких перебували, або, вірніше, киснули, жити більше не можемо

чиМудро, ще раз, що у всіх явищ таємничого нашого життя ми дошукуємося до змісту; чи мудро, що у всякому художнім створенні, що відбило у своєму фокусі найбільшу суму явищ відомого роду, ми шукаємо виправдання й підкріплення того змісту, що ми самі більш-менш вірно, але, у всякому разі, серйозно, додали явищам, внаслідок законного роздратування неправими явищами й ще більш законного бажання усвідомити собі темні для нас явища?

Все це не тільки не мудро, але зовсім логічно. Всім цим зовсім пояснюються різні відносини нашої думки до творів мистецтва, які скільки-небудь сильно неї ворушать

Кревні або мозкові, але (як ті, так і інші) сильні й дійсні ворожнечі й співчуття вносимо ми в наші відносини до цього, очевидно, безневинним, чадам творчості й фантазії, і інакше бути не може

Чаду, як усякі чада, дійсно безневинні, але вони живі породження життя. Час, коли створення мистецтва вважалися розкішшю, звеселянням без причин і наслідків, давно пройшло. Ще похмурий чернець Савонарола, сожигая на площі Сан-Марко у Флоренції мадонн італійських художників його часу, розумів, що безневинні чада мистецтва можуть збуджувати любов і ненависть, як і винні чада життя...

Наш час ще більше це розуміє. Фанатизм симпатій і антипатій прокрався навіть і в ту область мистецтва, що найбільш далека моральних і життєвих вимог, найменш до чого-небудь зобов'язує, ---і навіть у музику, і фанатична релігія вагнеризма є один з яскравих симптомів страшної напруженості розумового й морального настройства нашої епохи 18.

По цьомуе-те самому не можна в наш час відмовити в повазі й співчутті ніякої чесної теорії, тобто теорії, що народилася внаслідок чесного аналізу суспільних відносин і питань, і досить важко виправдати чим-небудь дилетантська байдужість до життя і її питань, що прикриває себе служінням якомусь чистому мистецтву. З теоретиками можна сперечатися: з дилетантами не можна, та й не потрібно. Теоретики ріжуть життя для своїх идоло-жертвениих треб, але це їм, може бути, багато чого коштує. Дилетанти тішать тільки плоть свою, і як їм, по суті, ні до кого й ні до чого немає справи, так і до них теж нікому не може бути, по суті, ніякої справи. Життя вимагає порешений своїх пекучих питань, кричить різними своїми голосами, голосами ґрунтів, місцевостей, народностей, настроїв моральних у створеннях мистецтв, а вони собі тягнуть вічну пісеньку про білого бичка, про мистецтво для мистецтва, і приймають безвинність чад думки й фантазії в змісті якоїсь безплідності. Вони готові закидати брудом Занда за непристойну тривожність її створень, і манерою фламандської школи виправдувати порожнечу й низовину чиновницького погляду на життя 19. Те й інше їм дорівнює нічого не коштує!

Немає! я не вірю в їхнє мистецтво для мистецтва не тільки в нашу епоху, ---і в яку завгодно щиру епоху мистецтва

Ні фанатичний гибеллин Дант 20, ні чесний англійський міщанин Шекспір, настільки ненависний пуританам всіх країн і століть навіть до цього дні, ні похмурий інквізитор Кальдерон 21 не були художниками в тому розумінні, який хочуть додати цьому званню дилетанти. Поняття про мистецтво для мистецтва є в епохи занепаду, в епохи роз'єднання свідомості декілька витонченого почуттів дилетантів з народною свідомістю, з почуттям мас... Щире мистецтво було й буде завжди народне, демократичне, у філософському змісті цього слова. Мистецтво втілює в образи, в ідеали свідомість маси. Поети суть голосу мас, народностей, місцевостей, глашатаї великих істин і великих таємниць життя, носії слів, які служать ключами до розуміння епох ---і організмів у часі, і народів ---і організмів впространстве.

Але із цієї ж самої народної, демократичної сутності щирого мистецтва треба, що теорії не можуть обійняти всього живого змісту поетичних добутків. Теорії, як підсумки, виведені з минулим розумом, праві завжди тільки у відношенні до минулого, на яке вони, як на життя, опираються; а минуле є завжди тільки труп, що залишається швидко текущею вперед жизнию, труп, у якому анатомія добереться до всього, крім душі. Теорія вивела з відомих даних відомі закони й хоче змусити насильно жити всі наступні, що розкриваються дані по цим логічно правильним законам. Логічне буття самих законів безсумнівно, мозкова робота із цих відвернених законів іде зовсім правильно, так іде-те вона у відверненому, чисто логічному світі, світі, у якому все має очевидну послідовність, строгу необхідність, у якому немає невичерпної творчості життя, називаного звичайно випадковістю, називаного так доти, поки воно не стане минулої й поки логічна анатомія не розсіче цього трупа й не приготує нового апарата у вигляді нової теорії

Кого ж любити, кому ж вірити,

Хто не змінить нам один?.. ---і

Маєте право запитати мене й ви, і читачі моїх листів до вас словами поета

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector