6) «Бідність не пороть» —і не сатира на самодурство Гордія Карпича, а знов-таки, як «Свої люди сочтемся» і «Бідна наречена», поетичне зображення цілого миру з досить різноманітними початками й пружинами. Любимо Торців збуджує глибоке співчуття не протестом своїм, а могучестью натури, з’єднаної з високою свідомістю боргу, з почуттям людського достоїнства, що уцелели й у бруді, глубиною свого каяття, искреннею жаждою жити чесно, по-божеськи, по-земски. Любов Гордіївна, —і один із прелестнейших, хоч і злегка обкреслених жіночих образів Островського, —і не забита особистість, що збуджує тільки жаль, а висока особистість, що залучає все наше співчуття, як не забиті особистості ні Марья Андріївна, в «Бідній нареченій», ні пушкінська Тетяна, ні ваша Ліза. Побут, що становить тло широкої картини, узятий —і на всякі очі, крім очей теорії, —і не сатирично, а поетично, з любов’ю, із симпатиею очевидними, скажу більше —і з релігійним культом істотного-народного. За це навіть озброїлися на Островського в дні они. Поетичне, тобто пряме, а не непряме, відношення до побуту й було каменем претикания й спокуси для присяжних цінителів Островського, причиною їх, у відношенні до нього, фальшивого становища, з якого думав вивести їх усіх г. —ібов.
7) Накиданий нарис широкої народної драми «Не так живи, як хочеться» настільки мало —і сатира, що в зображенні головного самодура, старого Іллі Ілліча, немає й тіні комізму. У Петрові Іллічі далеко не самодурство істотна сторона характеру. У створенні Груші, і навіть її матері, видний для всякого, крім теоретиків, народний поет, а не сатирик. Груша особливо є особу, зображена позитивно, а не негативно, зображене як щось живе й що долженствует жити
8) Якби самодурство Киту Китича було одною целию зображення в комедії «У чужому бенкеті похмілля» —і суспільний зміст цієї комедії не був би так широкий, який він представляється у зв’язку її з «Дохідним місцем», з «Святковим сном», зі сценами «Не зійшлися характером». Що Кит Китич самодур —і немає ні найменшого сумніву, але такого наймилішого Киту Китича створив поет, а не сатирик, як не сатирик створював Фальстафа. Адже вам жаль розставатися з Китом Китичем, ви бажали б бачити його в різних подробицях його життя, у різних його подвигах… Та й зміст-те комедії не в ньому. Комедія ця, разом з обчисленими мною іншими, захоплює справу глибше ідеї самодурства, представляє відносини земщини до далекого й невідомому їй офіційному миру життя. Над Китом Китичем маса сміється добродушнейшим сміхом. Гірк і трагічне, але знов-таки не сатиричне, лежить на дні цієї комедії й трьох наступних в ідеї нашої таємничої і як таємниця страшної, що загубилася десь і колись життя. Гірке й трагічне в долі тих, кого називає карасями Досужев «Дохідного місця», благороднейшая особистість, який практичний її героїзм не вказує іншого засобу жити самому й служити народу, як писати прохання із вставлянням всіх орнаментів. Гірке й трагічне в тім, що «цар Фараон з моря виходить» 27 і що «ця Литва —і вона до нас із неба впала». Гірке й трагічне в тім, що ученье й грамота зливаються в поданні отупелой земщини з тим, що «віддали хлопчика в ученье, а йому око й викололи» 28, —і в тім, що земщина, в особі дурного мужика Киту Китича, припускає в Сахарі Сахариче владу й силу написати таке прохання, по якому можна трьох чоловік у Сибір заслати 29, і в особі розумного чоловіка Неуеденова 30 —і справедливо боїться всього, що не вона, земщина; у наївному листі Серафіми Карпівни до чоловіка: «Що я буду значити, коли в мене не буде грошей? Тоді я нічого не буду значити! Коли в мене не буде грошей, —і я кого полюблю, а мене, напроти того, не будуть любити. А коли в мене будуть гроші —і я кого полюблю, і мене будуть любити, і ми будемо щасливі» 31. От у чому істинно гірке й закулисно-трагічне цього миру, а не в самодурстві. Самодурство —і це тільки накип, піна, комічний відсаджень; воно, зрозуміло, зображується поетом комічно, —і так як же інакше його й зображувати? —і але не воно —і ключ до його створень!
Для вираження змісту всім цим, зображуваним художником із глубиною й співчуттям, дивних, що загубилися десь і колись, життєвих відносин, —і слово самодурство занадто вузько, і ім’я сатирика, викривача, письменника негативного, досить мало йде до поета, що грає на всіх тонах, на всіх ладах народного життя, що створює енергическую натуру Наді, пристрасно-трагічне завдання особистості Катерини, висока особа Кулигина, Грушу, від якої так і пишет жизнию й здатністю жити з жіночим достоїнством —і в «Не так живи, як хочеться», старого Агапона в тій же драмі з його безграничною, якийсь пантеистическою, навіть на тварину простирающеюся любовию.
Ім’я для цього письменника, для такого великого, незважаючи на його недоліки, письменника —і не сатирик, а народний поет. Слово для розгадки його діяльності не «самодурство», а «народності». Тільки це слово може бути ключем до розуміння його произзедений. Усяке інше —і як більш-менш вузьке, більш-менш теоретичне, довільне —і стискує коло його творчості. Усяким іншим словом теорія начебто хоче сказати йому: «от у цій колії ти нам зовсім зрозумілий, у цій колії ми тебе узаконюємо, тому що в ній ти йдеш до тої мети, що ми пропонуємо життя. Далі не ходи. Якщо ти колись намагався ходити —і ми тебе, так і бути, прощаємо: ми накладемо на твою діяльність думка, що ми вдало склали для її пояснення, і обріжемо або сховаємо все, що виходить з-під її рівня!»
Чим же пояснити це, як не тим, що теоретики шукали слова для загадкового явища, знайшли його по крайньому розумінню й включили Островського в область фактів, що пояснюють і підтверджують їхній початку? Що стосується до естетиков, —і вони хвалили Островського за літературне поводження, з більшим смаком —і хоча не самостійно —і вказали на блискучі його сторони, так тим і обмежилися 32. Явище ж саме залишилося нерозгаданим, непоясненим, майже що таким же, яким воно було років за вісім назад. Ні значення, ні особливість поетичної діяльності автора «Грози» анітрошки не визначилися, та й не могли визначитися при такому погляді, що бачило не мир, художником створюваний, а мир, заздалегідь написаний теоріями, і судило мир художника не за законами, в істоті цього миру лежачої, а за законами, складеним теоріями
Поява «Грози» особливо викрило всю неспроможність теорії. Одними сторонами своїми ця драма начебто й підтверджує дотепні ідеї автора «Темного царства», але зате з іншими сторонами її теорія рішуче не знає, що робити; вони вибиваються з її вузької рамки, вони говорять зовсім не те, що говорить теорія
И от у малому виді повторюється для мислячого спостерігача вищезгадана мною сцена з «Komedya nieboska». Хто в затятому захопленні теорією, гне й ламає всі відносини драми, щоб зробити з її сатирові; хто, як рецензент «Російської газети», лавіруючи між Сциллою й Харибдою, між теориею й жизнию, не може дати ніякої органічної єдності своїм поглядам 33. Хто, нарешті, —і є й такі —і винить ледве що не в аморальності чисте створення художника 34. И —і ou la verite va-t-elle se nicher? {куди тільки не забереться чеснота? (фр.).} 35 —і тільки в якімсь листку, у якімсь мало кому відомому «Театральному й музичному віснику», слідом за поданням «Грози», є гарячого, повна вірного розуміння й глибокого співчуття стаття, далека всяких теорій, що ставиться до життя як до життя 36. Дивні факти! але не скажу, сумні факти
Теорії все-таки до чого-небудь ведуть і самою своею неспроможністю розкривають нам ширше й ширше значення таємничого нашого життя!.. Виявилася вузька одна —і з’явиться інша. Одна тільки дозвільна гра в думку й самотішення етою игрою —і незаконні в наше киплячими тривожними питаннями час. Теоретикам можна побажати тільки трохи побільше релігійності, тобто поваги до життя й смиренності перед нею, але ж естетикам, право, і побажати-те нема чого!
Не знаю, наскільки вдало —і але у всьому попередньому листі я прагнув довести, що Островський і його діяльність в 1859 році, незважаючи на дотепні викладення г. —і бова й внаслідок малоостроумних, але зате послідовних підсумків, підведених під викладеннями юними послідовниками нового вчителя, залишаються таким же, ще непоясненим, ще загадковим явищем, яким вони були в 1852 або 1853 роках. Щоб бути зовсім щирим і безстороннім у відношенні до розглянутому мною справі, я повинен доказати те, чого не доказав у попереднім міркуванні, а саме: що діяльність Островського сама представляється начебто раздвоенною, що Островський в «Бідній нареченій», в «Не так живи, як хочеться» позитивно не підходить ніякими своїми сторонами під початки теорії г. —ібова й що Островський у комедіях: «У чужому бенкеті похмілля», «Дохідне місце», «Не зійшлися характером», «Вихованка», —і нарешті, у самій «Грозі» багатьма сторонами начебто викликав теорію про «темне царство», і —і знову повторюю —і тільки крайня щирість і гаряча сміливість послідовників г. —ібова могла так рано викрити неспроможність теорії