Побут і вдачі губернського міста N (по поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі») Мертві душі Гоголь Н. В

Побут і вдачі губернського міста N (по поемі Н. В. Гоголя "Мертві душі") Все місто з усім вихром пліткою - перетворення бездельности життя усього людства в масі Н. В. Гоголь Читаючи перший розділ поеми «Мертві душі», я задумався над тим, що образ губернського міста NN, даний Гоголем з такою вірогідністю, типовий для будь-якого міста Росії першої половини XIX століття. Це значить, що пан Чичиков міг приїхати й в Оренбург, місто типовий, середній, «. не в глухомані, а, навпроти, недалеко від обох столиць», не гірше й не краще інших.

Ті ж вулички, бруківки, постоялі двори, церкви, площі. Я вважаю, що в нашім місті дотепер ще збереглися «куточки старовини», що нагадують про історію дореволюційної Росії, про «побут і вдачі» городян першої половини XIX століття. Зображуючи місто NN, автор обрав дуже цікаву позицію. Місто сприймається як би із двох точок зору: Чичикова й самого Гоголя. Чичиков оглядом міста був «удоволений, тому що знайшов, що місто ніяк не уступало іншим губернським містам». Знайомство з «сильними миру цього» ще зміцнило в ньому розташування до міста. Він знайшов тут усе, що шукав: чиновники, від губернатора до поліцмейстера, не страждали неприступністю й підозрілістю до нового для міста особам і безвідмовно здавалися на лестощі. Чичиков познайомився й з поміщиками - власниками селянських душ, одержав від багатьох з них люб'язне запрошення побувати в їхніх садибах. Автор же ставиться до міста іронічно.

Але виявити цю іронію досить важко. Гоголь прямо начебто нічого й не викриває. Навпроти, про багатьох явищах і особах він говорить навіть урочисто, як би оспівуючи й піднімаючи їх, - але вони настільки незначні, що піднесений стиль народжує лише сміх. От Гоголь описує готель, «де за два рублі в добу приїжджаючі одержують покійну кімнату з тарганами, що визирають, як чорнослив, із всіх кутів, і дверима в сусіднє приміщення, завжди заставленною комодом, де влаштовується сусід, мовчазна й спокійна людина, але надзвичайно цікавий, що цікавиться знати про всі подробиці приїжджаючого».

Почім ми сміємося, читаючи цю фразу? Який же спокій може бути в кімнаті з тарганами й повсякчасним цікавим сусідом за дверима? Цей комічний шар фрази ще підсилюється порівнянням: таргани не які-небудь, а «як чорнослив», тобто настільки добре видні, що вже від цього одного миттєво улетучится всякий «спокій». Нещадно-Іронічний авторський погляд постійно сусідить із поблажливо-привітним відношенням Чичикова до міста. Розчулення Чичикова не безкорисливо - воно йде від бажання сказати приємне «градоначальникам». Прогулюючись по місту, Чичиков збирає матеріал для компліментів, від яких повинні станути чиновники.

Однак автор не дозволяє читачеві обмануться захватами Чичикова. «Він глянув у міський сад, що складався з тоненьких дерев, що погано прийнялися, з підпірками внизу, у вигляді трикутників, дуже красиво пофарбованих зеленою масляною краскою». Що в цій фразі передає відношення автора й де тут думка Чичикова. Зрозуміло, знайти «дуже красиво пофарбованими» підпірки до дерев здатний лише Чичиков.

А Гоголь іронізує, знущально порівнює «погано прийнялися, тоненькі» деревця з їхнім розкішним описом у газетах. Так разом Гоголь посміявся й над смаком Чичикова, і над неправдою газет, і над раболіпством сентиментальних обивателів. Символічне місто NN, що виникло в уяві Гоголя, почасти допомагає раскритью ідею «Мертвих душ». Про це свідчать чорнові записки автора до першого того. «Ідея міста. Виникла до вищого ступеня порожнеча. Марнослів'я. Плітки, що перейшли межі, як все це виникло з неробства й прийняло вираження смішного найвищою мірою». Ключова ідея цих заміток - думка про «міське неробство».

«Неробство» - це не просте перебування без справи, у ледарстві. У світі Гоголя можна бути дуже діяльним і в той же час не займатися справою. Іншими словами, це діяльність, позбавлена внутрішнього, духовного змісту. «Бездіяльність життя» - відмітна риса не тільки окремих героїв поеми, але й усього міста NN. Царство чиновників обійняте тим же мертвим сном, що й маєтку. І це царство намальоване Гоголем з особливою сатирою, адже чиновники - теж «мертві душі». Їхніми вчинками керують пристрасть до наживи, кругова порука, грабіж, сваволя, обман. Повна байдужість до людини зробило цих людей глибоко далекими народу. Догідництво перед значними чинами позбавило їхньої можливості розпізнати в Чичикове шахрая.

Громадянський обов'язок, суспільні інтереси - поняття для чиновників далекі. От перша людина в місті - губернатор, людина дозвільний, єдине достоїнство якого зводиться до вміння вишивати по тюлі різні візерунки. От поліцмейстер, «батько й благодійник міста», що господарює в купецьких крамницях і в гостином дворі, як у власній коморі. Це чиновники «товсті». По заслугах віддав Гоголь і їх «тонким» побратимам, до числа яких належить, наприклад, Іван Антонович - «кувшинное рило». Це типовий хабарник і бюрократ, спритний стряпчий всіх незаконних справ. Навіть Чичиков дав йому хабар, хоча й був другом його начальника: такий неписаний закон у цьому середовищі. Можливий приїзд вищого начальства у зв'язку з розкриттям афери Чичикова до того налякав цих людей з нечистою совістю, що серед них починається паніка, що окончилась смертю прокурора, головного «охоронця закону». В «Мертвих душах» Гоголь торкнувся й «столичної» теми.

Чи не в кожній главі Гоголь так чи інакше згадує Петербург. Чи випадково це? Ні, адже в Гоголя не буває випадків. Вивівши побут і вдачі міста NN, письменник «закидає вудку»: а що ж тоді діється в столиці? Відповісти на це питання нам допоможе «Повість про капітана Копейкине». Це історія про інваліда - герої Вітчизняної війни 1812 року, що прибув у Петербург за «монарховою милістю». Захищаючи батьківщину, він втратив руку й ногу й втратився засобів до існування. Капітан Копейкин домагається зустрічі із самим міністром, людиною черствим і бездушним. Він лише досадує, що відвідувач віднімає в нього стільки багато часу, адже є дуже важливі державні справи.

З якою відвертістю протипоставлені тут інтереси «державні» і інтереси простої людини! Символом цієї влади виступає й Петербург - чинний, важливий, потопаючий у розкоші. Це місто, у якому зовсім немислимо жити бідній людині, йому ніхто не допоможе. Як не допоміг інвалідові міністр, більше того, він розпорядився вислати Копейкина зі столиці. Тому ж нічого не залишалося робити, як стати отаманом зграї. По своєму внутрішньому змісті повість про капітана Копейкине є важливим елементом в ідейному й художньому задумі гоголівської поеми. Повість як би вінчає всю страшну картину поместно-чиновно-полицейской Росії, намальовану в «Мертвих душах».

Втіленням сваволі й несправедливості є не тільки губернська влада, але й столична бюрократія, сам уряд. За словами Герцена, «з реготом на вустах Гоголь без жалості проникає в самі таємні складки нечистої, злісної чиновницької душі. Комедія Гоголя «Ревізор», його поема «Мертві душі» являють собою жахливу сповідь сучасної Росії».


Загрузка...