Побут і вдачі міста калинова

Твір по літературі: Побут і вдачі міста калинова Місто Калинов, зображений А. Н. Островським у п'єсі "Гроза", - це й реальне місто, типовий для Росії 60-х років XIX століття, і узагальнений образ російського купецтва, і символ Росії середини минулого сторіччя вцелом. В основі композиції п'єси - принцип контрасту. Краса, гармонія волзького пейзажу протипоставлена жорстокості й несправедливості людського життя "Чудеса, істинно потрібне сказати, що чудеса! Вид незвичайний! Краса!

Душу радується. П'ятдесят років щодня дивлюся на Волгу й усе надивитися не можу". Цими захопленими словами механіка-самоучки Кулигина починається п'єса. Але люди, що живуть поруч із Кулигиним, не зауважують краси природи Дикої, Кабаниха, Феклуша, городяни неосвічені й духовно вбогі. Феклуша розповідає, що люди вогненного змія для швидкості придумали. На що Кабаниха зауважує, що нехай її хоч золотом обсипають, але вона на ньому не поїде. Дикої вважає, що гроза Богом на кару посилає. Городяни впевнені, що Литва з неба впала Кулигин дає точну характеристику калиновцам. Він критикує жорстокі вдачі жителів міста, міщанську брутальність.

Горює про "бідність нагольной". Розповідає, як у них у місті із заздрості друг до друга торгівлю підривають, як на гербових аркушах кляузи строчать на ближні. Як потім судяться, заспокоюючи себе думками: "Я витрачуся, так уже і йому в копійку стане". Кулигин характеризує й сімейні підвалини міста.

За високими заборами ллються "невидимі й нечутні" сльози. Кабаниха "жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім". Моральні закони життя людей підмінюються в Розжарюй-Нове законом сили, влади й грошей. Дикої, самий багата людина в місті, ні дня не може прожити без лайки.

Більші гроші розв'язують йому руки й дають можливість безкарно куражитися над усіма, хто бідний і матеріально від нього залежимо. Люди для нього ніщо. "Ти черв'як. Захочу - помилую, захочу - роздавлю", - говорить він Кулигину. Але хоч і страшний Дикою своєю неприборканістю, внутрішньо це слабка людина. Навіть Кабаниха зауважує: "А и честь-те невелика, тому що воюєш-те ти все життя з бабами". Дикої збагачується, обманюючи найманих робітників, причому сам він не вважає це злочином.

"Не доплачу я їм по якій-небудь копійці на людину, а в мене із цього тисячі складаються", - хвалькувато говорить він городничему. "У кого гроші, той намагається бедного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати". Представник закону приймає одкровення Дикого як належне, тому що сам від багатія взависимости. Кабаниха, на відміну від Дикого, приховує свої погані вчинки за брехливою чеснотою. Від її самодурства більше всіх страждає Катерина. Волелюбна натура, вона не може жити в сім'ї, де молодший беззаперечно підкоряється старшому, дружина - чоловікові, де придушується будь-яке прагнення до волі й прояв власного достоїнства. "Воля" для Кабанихи - слово лайливе.

"Дочекаєтеся! Поживете на волі!" - загрожує вона молодим. Для Кабанихи важливіше всього не реальний порядок, а його зовнішній прояв. Її обурює, що Тихін, їдучи з будинку, не наказує Катерине, як поводитися, та й не вміє наказати, а дружина не кидається в ноги чоловікові й не виє, щоб показати свою любов. Кабаниха заспокоює себе лише тим, що при ній буде всі по-старому, а потім вуж вона не побачить. З вікових традицій Кабанова взяла найгірше, витягла самі жорстокі форми, що виправдують деспотизм. Коли її синові говорять: " Ворогам-Те прощати треба, пан", він відповідає: " Мабуть-Ка поговори з маменькой, що вона тобі на це скаже".

У місті Калинове панують користь і жорстокість. Немає простору живим почуттям і розуму. Неправда й обман, ставши повсякденним явищем у житті, калічать душі людей. Життєвий принцип Варвари - "роби що хочеш, тільки б шито так крите було". По такому ж законі живе й Кудряш. Він "благословляє" Бориса на зустріч із Катериной, тільки просить бути обережним: собі шкоди не нанести і її в лихо не ввігнати. Ці герої повністю позбавлені свідомості відповідальності за свої вчинки.

Тихін - людина добрий, але його доброта не рятує Катерину від трагедії. Його безвільність не дає йому захистити не тільки дружину, але й себе самого. Матеріальна залежність робить неспроможним перед дядьком і Бориса, нездатного відстояти своє людське достоїнство Гроза нависла над містом Калиновому. У шістдесяті роки XIX століття саме повітря просочене ідеєю звільнення людської особистості. І тому, почуваючи наближення нового життя, шумлять самодури в "Грозі". Шумлять і зляться, тому що влада їх кінчається Самогубство Катерини - прояв незгоди зі старим укладом і життєвою позицією "сильних миру цього".

Н. А. Добролюбов пише: "Вона не хоче миритися, не хоче користуватися жалюгідним животінням, що їй дають в обмін за її живу душу".

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector