Твір по літературі: Поема «Мцирі» Поетичний мир Лермонтова — це тривожний мир шукань, напруженої думки, невирішених питань і більших філософських проблем. Герой цього миру вражений несправедливістю, що панує навкруги. Він повний обурення й гніву. Це мир високих і прекрасних почуттів: любові, дружби, тонких переживань людської душі. Навіть скелі, гори, стрімчаки, потоки, ріки, дерева — вся природа живе в його добутках.
Основний пафос у творчості Лермонтова його сучасник бачила в «моральних питаннях» про долю й права людської особистості. Все це повною мірою відбито в романтичних поемах Лермонтова: «Мцирі», «Демон», «Боярин Орша». Зупинимося докладно на образі Мцирі. У поемі «Мцирі» дія розвивається у двох планах: туга за ідеалом, романтична мрія про далеку, прекрасну й невідому батьківщину; реальні блукання юнака-горця, що біг з монастиря. Мцирі не просто тужить за рідним краєм, поема насичена почуттям батьківщини: Я ціль одну — Пройти в рідну країну — Мав вдуше.
Це «рідна країна» такий же поетичний образ, як і образ бури у вірші «Вітрило»: «А він, заколотний, просить бури…» Мцирі, наділений від природи відвагою своїх родичів, дав поетові можливість втілити спрагу тривог і битв, спрагу бури, те почуття вічної незадоволеності досягнутим, котре живе в людській душі вічно і яке було особливо загострене в кращих людей першої чверті XIX століття Враження від природи Кавказу, побуту його жителів, архітектури — усе послужило Лермонтову для створення романтичної поеми. Життєва основа «Мцирі» надає добутку яскравість, виразність, переконує читачів у його реальності. Уперше в Лермонтова так органічно зіллються романтичний і реальний початки, згодом це стане відмітною рисою його творчості Небагато років тому, Там, де зливався шумлять, Обійнявшись, начебто дві сестри, Струменя Арагви й Кури, Був монастир Монастир зберігся й зараз.
Внутрішній вид його дає яскраве відчуття поетичної дійсності, створеної Лермонтовим. Особливо вражають розташовані високо від підлоги вузькі, довгі вікна, забрані ґратами: в’язниця! …У тісній темній церкві під час ранкової служби стояв худенький, слабкий хлопчик, і йому здавалося, що святі дивляться на нього зі стін з похмурою й німою погрозою, як дивилися ченці. А там, у височині, на ґратчастому вікні, грало сонце: ПРО, як туди хотілося мені Від мороку келій і молитов, У той дивовижний мир страстей і битв…
Образ монастиря був для Лермонтова втіленням усього, що сковує людську думку, «підріже крила», заважає вільному польоту духу, позбавляє права на життя й боротьбу. Створюючи свій поетичний мир, Лермонтов не фотографував дійсність, він відбирав потрібні для задуму риси, насичуючи їхнім новим змістом. Але саме завдяки конкретним рисам місцевості поетові вдалося правдиво й переконливо показати втеча Мцирі: Крізь пари Удалині чорніли дві гори Наш монастир через однієї Блискав зубчатою стіною… Мцирі був витривалий, як і його родичі. Він добре пам’ятає рідні місця. Мріючи про будинок, юнак увесь час дивиться на схід.
Мцирі-«душею дитя», істота, повна спраги життя; «долею чернець» — людин, зобов’язаний відмовитися від життя. У цьому полягає трагізм поеми. Але він ще й бранець, раб і сирота. Все життя в монастирі були підготовкою Мцирі до втечі. Давним-давно вирішив він бігти, щоб відшукати свою батьківщину, близьких і рідних: Довідатися, чи прекрасна земля, Довідатися, для волі иль в’язниці На це світло народимося ми У двох планах, романтичному й реальному, дана картина битви Мцирі з барсом. У ній показаний захват у бої й великий трагізм двох сильних, сміливих, шляхетних істот. З повагою говорить Мцирі про достоїнства супротивника: Але з торжествуючим ворогом Він зустрів смерть віч-на-віч, Як у битее треба бійцеві!.. Мцирі б’ється з барсом, як було прийнято битися в його аулі, і він перемагає: Але нині я впевнений втом. Що бути б міг у краї батьків Не з останніх молодців…
Ці слова можуть бути зрозумілі як виправдання поколінню, що виросло в миколаївській імперії, як втюрьме. На мені печатка свою в’язниця Залишила… В інших історичних умовах і він би міг стати героєм У поемі «Мцирі» Лермонтов продовжує свою горду ворожнечу з Небом. Його герой відмовляється в ім’я земної батьківщини від блаженства в раї: …за кілька мінут Між крутих і темних скель… У звукових повторах відтворений самий шум потоку,