Твір по літературі: Поема «Мідний вершник» И життя ніщо, як сон порожній, Глузування неба над землею А. Пушкін Олександр Сергійович Пушкін не раз звертався до образа Петра Г и тісно пов’язаного з ним Петербурга. Поема «Мідний вершник» — це своєрідний гімн місту і його засновникові, але одночасно й осуд Петра I за будівництво столиці в згубному місці. Тут Пушкін встає на позицію «маленької людини», що судить про навколишньому з погляду своєї вигоди, свого бачення мира У вступі до поеми даний величний образ Петра I і чудового міста: И думав він: Відсели загрожувати ми будемо шведові Тут буде місто закладене На зло гордовитому сусідові Природою тут нам призначено У Європу прорубати вікно Ногою твердої встати при морі Сюди по новим їм хвилям Всі прапори в гості будуть до нас… Пушкін любить північну столицю з її європейським плануванням, потужною й неприборканою Невою. Це місто прекрасне, і поет зізнається в любові йому: Люблю тебе, Петра створіння, Люблю твій строгий, стрункий вид, Неви державне теченье. Береговий її гранує Вступ звучить урочисто й величаво, але наприкінці автор як би ненавмисно кидає фразу, що насторожує читачів, що створює якусь інтригу, заинересовивающую й одночасно застережливу: Була жахлива пора, Про неї свіжо воспоминанье… Про неї, друзі мої, для вас Почну своє повествованье. Головний герой поеми — дрібний чиновник Євгеній, міркуючи про життя, хотів би бути розумніше й богаче, як «розуму недалекого лінивці».
Герой мріє про щастя, він не ладь женитися: Але що ж, я молодий і здоровий Трудитися день і ніч готова; Уж абияк собі влаштую Притулок смиренний і простий И в ньому Парашу заспокоюся Євгеній реально оцінює свої можливості. Йому небагато потрібно від життя: спокій і сімейне щастя. Нехитрі думки, але скільки в них життєвої мудрості. Думки героя перериваються тривогою із приводу непогоди. Дурні передчуття гнітять Євгенія. Описуючи повінь, поет прибігає до експресивної лексики, з’являється достаток дієслів, різкі й рубані фрази. Цей же метод він застосовував при описі Полтавського бою в поемі «Полтава».
Це прекрасно передає динаміку швидко, що переміняється дії Описуючи бурхливу Неву, Пушкіна застосовує інверсію (зворотний порядок слів), уривчасті, непослідовні фрази, створюючи атмосферу тих днів, панічний стан людей, застосовуючи часом військову лексику: Облога! приступ! злої хвилі Як злодії, лізуть у вікна. Челни З розбігу скла б’ють кормою… …і сплив Петрополъ…
Поетичне гарне порівняння, але скільки за ним драматизму, поламаних доль і життів: Народ Зрить божий гнів і страти чекає На жаль! все гине: дах і їжа! Де буде взяти? В оповіданні чітко чується співчутливий голос автора, він не сторонній спостерігач стихії, що розбушувалася, а учасник драматичних подій, що правдиво розповідає про пережитий. Ми знову зустрічаємося з Євгенієм, що сидить на мармуровому леві, що страшиться навіть думати, що могло відбутися з його улюбленою Парашею, що живе в самої затоки: Але от, наситясъ разрушеньем И нахабним буйством утомясъ, Нева назад повлеклась. Своїм любуючись возмущеньем. Як що тільки упокорилася стихія дозволила, Євгеній кинувся до будинку коханої й не знайшов нічого. Усе знесено й зруйновано хвилями.
Не витримавши побаченого, герой божеволіє: На жаль! його збентежений розум Проти жахливих потрясінь Не встоявся Тепер Євгеній живе у своїм, невідомому людям світі, животіючи. Наш герой бродить безцільно по місту, далекому його стражданням і втратам. Герой на коротку мить згадує про жахливе горе, що осягло його. У всім він винить «героя, що сидить на коні».
Слова автора заміняють сумбурні думки й почуття безумця. Поет запитує від імені всіх росіян: Про потужний владар долі! Чи не так ти над самою безоднею На висоті, вуздою залізною Росію підняв дибки? Так, Петербург прекрасний, але якою дорогою ціною він дався народу! Ми знаємо з історії, скільки поколінь селян покладено на його будівництво! І тепер він коштує чудовий і холодний до людських страждань. Місто, що стало символом оновленої Росії, що прагне встати гідно в ряд з європейськими столицями. Це вдалося. Але простим людям, що населяють це місто, живеться важко й важко.
Вони страждають і мучаються, плачуть і вмирають, і Пушкін, як щирий художник-гуманіст, не міг залишитися байдужим до їх стражданням