Поет і поезія в лірику А. Ахматовій

Поет і поезія в лірику А. Ахматовій

Від дивної лірики, де кожний крок - секрет,

Де прірви ліворуч і праворуч,

Де під ногою, як аркуш зів'ялий, слава,

Очевидно, мені спасенья немає.

А. Ахматова

"Поет у Росії більше, ніж поет", - говорить відоме виречення. Можливо, саме цим обумовлена курна увага до теми поета й поезії в російській літературі. Поет і юрба, поет і правда, поет і зло - міркування про ці проблеми стали традиційними у вітчизняній поезії. Пророк, ізгой, сівач "розумного, доброго, вічного", небожитель, слуга народу - таким уявляли собі поета більші лірики. Свій внесок у розвиток цієї теми внесла й А. Ахматова

Думка про призначення художника органічно входить у творчість автора. Напевно, це багато в чому обумовлене біографічними факторами: Ахматова тривалий час жила й одержала утворення в Царському Селі -

Де стільки ліри повішені на галузі,

Але й моєї нібито місце є...

Всією своєю творчістю протягом усього свого життя Ахматової доводилося спростовувати думка про те, "що бути поетом жінці безглуздість". І справді, за три сторіччя російської поезії в ній до смішного мало жіночих імен, і жодне з них не зрівняється по силі почуття й глибині думки, по поетичному таланті з А. Ахматовій. Право на звання поета їй довелося відстоювати в тривалій боротьбі. Вона не хоче бути просто жінкою, тільки жінкою, чиє існування обмежене лише любовними переживаннями, якими б сильними вони не були:

Ні, царевич, я не й,

Ким мене ти бачити хочеш,

И давно мої вуста

Не цілують, а пророкують

"Один раз пізнім польотом" героїня зустрічає свою Музу, і з тих пор вони нерозлучні, як сестри. Муза Ахматової - смаглява іноземка; цей образ сходить, імовірно, до, "смаглявого леді" шекспірівських сонетів. При цьому Муза - не тільки подруга, але й суперниця; любов і поезія панують над душею героїні по черзі: те Муза віднімає "золоте кільце" - подарунок коханого, то любов заважає прояву поетичного дарунка:

И я не можу злетіти,

А с дитинства була крилатої

Відносини героїні і її Музи складаються далеко не безхмарно. "Муза пішла по дорозі", - пише Ахматова: земний мир занадто вбогий для неї, він представляється могилою, де немає чим дихати. Іноді Муза втрачає свій веселий характер, свою силу. Чекаючи небесної дст "життя, здається, висить на волоску", і забуваються почесті, воля, юність. Муза - це безсоння й голос совісті, чий тягар змушений нести героїня все життя; це болісна лихоманка й тягар, але, на жаль, яке є не занадто часто:

Як і жити мені із цим тягарем,

А ще називають Музою,

Говорять: "Ти з нею на лузі..."

Говорять: "Божественний белькіт..."

Жорсткіше, ніж лихоманка, оттреплет,

И знову весь рік ні гу-гу.

Поезія, безсумнівно, створюється для того, щоб обпалювати серця людей, щоб сіяти в їхніх душах добро й правду, - у своєму розумінні високого призначення поезії Ахматова підхоплює ідеї більших попередників, Пушкіна й Некрасова. Життя й любов короткі, а мистецтво вічно - про поезію, про пісню ці рядки:

Дозволь мені миру подарувати

Те, що любові нетленней.

Поезія (як і любов, втім) для Ахматової не тільки радісний дарунок, але й страждання, катування, від якого часто хочеться відректися; але звільнення неможливо, тому що "спрага песнопенья" - невід'ємна частина самого існування героїні: Я так молилася:

"Угамуй Глуху спрагу песнопенъя!"

Але немає земному від землі

И не було освобожденья.

Дарунок поета - його багатство, Бог дане, але поет приречений не збирати його, а марнувати. Завдання поета - невдячні, але шляхетна, вона те саме що Христової. Подібно Христові, поет іде по мирі - один, - щоб створювати свою благу справа. І, подібно Христові, він приречений за це довідатися "учнів зловтішне глумленье й байдужість юрби".

Слава представляється героїні неминучим супутником таланта, "зів'ялим аркушем" у нього під ногою або ж настирливою гостею, брязкальцем, що трится над вухом. Героїні не страшне забуття:

Забудуть? - от чим здивували!

Мене забували сто разів...

Муза - птах Фенікс, знову й знову повстає з попелу, щоб жити й створювати, і їй не загрожує забуття

Іноді поетеса сприймає свій дарунок як трагічну оцінку долі, що пророкує катастрофи й загибель близьким:

Я загибель накликала милим...

Таке її ремесло

Його таємниці автор розкриває в циклі, так і названий ном - "Таємниці ремесла". Процес творчості з'являється героїні як якась знемога, мрія, бачення, у якому поступово проступають слова й рими, а потім -

И просто продиктовані рядки

Лягають у білосніжний зошит

Усім відомі рядки:

Коли б ви знали, з якого сміття

Ростуть вірші, не відаючи сорому...

У поета будь-який життєвий "сміття" Повинен перетворюватися в ліричну ситуацію. Вірші ростуть із прози життя, із чорного ґрунту побуту, і в цьому - теперішня сутність мистецтва. Поет отовсюду, "ліворуч і праворуч", "без почуття провини", запозичить теми й образи своєї поезії. Він повинен бути ясний і відкритий для миру й читача, "розгорнуть навстіж".

Мир повинен повністю ввійти у вірші, все безсловесне - втілитися в них:

Багато чого ще, напевно, хоче

Бути оспіваним голосом моїм:

Те, що, безсловесне, гуркоче,

Иль у тьмі підземний камінь точить...

Для того й існує "священне ремесло" поета:

З ним і без світла миру світле

Поет і правда, поет і борг - от ще один мотив лірики Ахматовій. Цивільний пафос - невід'ємна риса її творчості. Художник не сміє піддаватися голосу, що кличе відректися від своєї Батьківщини, не сміє слухати лестощів відступників, не сміє дарувати їм свої пісні. Він завжди повинен бути зі своїм народом. Він - не голос, що вмовкає, пам'яті, "вічний судія" давнім справам і сьогодення, пророк, що віщає правду й тільки правду, яка б вона не була

Більші поети, сучасники й генії давно померлі, - Шекспір, Данте, Пушкіна, Блок, Пастернак, - оспівані Ахматовій у її утворах. Через розуміння їхньої творчої долі, глибинної сутності й цілей їхньої поезії вона йшла до визначення високого призначення мистецтва. Поетичний талант - це й божественний дарунок, і важкий хрест, що жадає від несучого його величезної сили й мужності. Поет створює, щоб жити, і не може інакше.

Поезія - увесь світ, і сенс життя поета жити його в словах і римах:

Всесвіт перед собою, як тягар

Неважке в протягненій руці". ...Несу...


Загрузка...