Умовний план або опредмечивает порівнюване явище, або перекладає його в ряд тварин, комах і т.д.- тобто в обох випадках здійснює функцію гротескного стилю
Перший випадок — опис осіб чиновників: «В інших минулого особи точно погано випечений хліб: щоку роздуло в одну сторону, підборіддя покосило в іншому, верхню дубі взнесло міхуром, що у збільшення до того ж, ще й тріснула…» Другий випадок — опис чорних фраків: «Чорні фраки миготіли й носилися врознь і купами там і там, як носяться мухи на білому сяючому рафінаді в пору жаркого липневого літа, коли стара клюпшица рубає й ділить його на блискаючі уламки…» і т.д. З іншого боку, якщо людське пересувається в більше низький, «тваринний» ряд, те останній «піднімається» до людського: нагадаємо порівняння псів, що заливаються, з хором співаків
У всіх випадках зближення людського з неживим або твариною відбувається по-гоголевски тонко й багатозначне
Але, звичайно, не Чичиков втілює «ту відважну, повну сили національність», про яку писав Герцен і яка повинна протистояти «мертвим душам». Зображення цієї сили, що проходить «другим планом», проте дуже важливо саме своїм стилістичним контрастом гротескної нерухомості й омертвлянню
Уважається, що перший тім «Мертвих душ» будується по одному принципі. Цей принцип А. Білий формулював так: кожний наступний поміщик, з яким доля зіштовхувала Чичикова, «більше мертва, чим попередній». Чи дійсно Коробочка «більше мертва», чим Манилов, Ноздрев «більше мертвий», чим Ма- Еилов і Коробочка, Собакевич мертвее Манилова, Коробочки й Ноздрева?..
Нагадаємо, що говорить Гоголь про Манилова: «Від нього не дочекаєшся ніякого живого або хоч навіть зарозумілого слова, яке можеш почути майже від усякого, якщо торкнешся його предмета, що задирає. У всякого є свій запал: в один запал звернувся на борзих собак; іншому здається, що він сильний аматор музики… словом, у всякого є своє, але в Манилова нічого не було». Якщо ж під «мертвотністю» мати на увазі суспільна шкода, принесена тим або іншому поміщикові, то й отут ще можна посперечатися, хто шкідливіше: господарський Собакевич, у якого «хати мужиків… зрубані були напрочуд», або ж Манилов, у якого «господарство йшло якось саме собою» і мужики були віддані у владу хитрого прикажчика. Але ж Собакевич треба після Манилова
Словом, існуюча крапка зору на композицію.«Мертвих душ» досить уразлива
Говорячи про пишноту саду Плюшкина, Гоголь, між іншим, зауважує: «…Усе було якось безлюдно-добре, як не видумати ні природі, ні мистецтву, але як буває тільки тоді, коли вони з’єднаються разом, коли по нагромадженому, часто безглуздо, праці людини пройде остаточним різцем своїм природа, полегшить важкі маси, знищить грубу правильність і злидарські діри, крізь які переглядає несхований, нагой план, і дасть дивовижну теплоту всьому, що створилося в хладе розміряної чистоти й охайності».
У добутках геніальних один, «єдиний принцип» шукати даремно.
Чому, наприклад, Гоголь відкриває галерею поміщиків Маниловим?
По-перше, зрозуміло, що Чичиков вирішив почати об’їзд поміщиків з Манилова, що ще в місті зачарував його своєю ввічливістю й люб’язністю й у якого (як міг подумати Чичиков) мертві душі будуть придбані без праці. Особливості характерів, обставини справи-все це мотивує розгортання композиції, повідомляючи її така якість, як природність, легкість
Однак на цю якість відразу нашаровуються багато хто інші. Важливий, наприклад, спосіб розкриття самої справи, «негоції» Чичикова. У першому розділі ми ще нічого не знаємо про неї. «Дивна властивість гостюючи й підприємство» відкривається вперше в спілкуванні Чичикова з Маниловим. Надзвичайне підприємство Чичикова виступає на тлі мрійливої, «голубой» ідеальності Манилова, зяючи своєю сліпучою контрастністю
Але й цим не вичерпується композиційне значення глави про Манилова. Гоголь першою справою представляє нам людини, що ще не викликає занадто сильних негативних або драматичних емоцій. Не викликає саме завдяки своїй безжиттєвості, відсутності «запалу». Гоголь навмисно починає з людини, що не має різких властивостей, тобто з «нічого». Загальний емоційний тон навколо образа Манилова ще безтурботний, і той світловий спектр, про яке вже згадувалося, доводиться до нього як не можна до речі. Надалі світловий спектр змінюється; у ньому починають переважати темні, похмурі тони — як і в розвитку всієї поеми. Відбувається це не тому, що каждий наступний герой мертвее, ніж попередній, а тому, що кожний привносить у загальну картину свою частку «вульгарності», і загальна міра вульгарності, «вульгарність усього разом» стає нестерпною. Але перший розділ навмисно інструктований так, щоб не передбачати похмуро-гнітючого враження, уможливити його поступове зростання
Спочатку розташування глав як би збігається із планом візитів Чичикова. Чичиков вирішує почати з Манилова — і от треба глава про Манилова. Але після відвідування Манилова виникають несподівані ускладнення. Чичиков мав намір відвідати Собакевича, але збився з дороги, бричка перекинулася й т. д.
Отже, замість очікуваної зустрічі із Собакевичем пішла зустріч із Коробочкою. Про Коробочку ні Чичикову, ні читачам дотепер нічого не було відомо. Мотив такої несподіванки, новизни підсилюється питанням. Чичикова: чи чула хоч баба про Собакевиче й Манилова? Ні, не чула. Які ж живуть навкруги поміщики? — «Бобрів, Свиньин, Канапатьев, Харпакин, Трепакин, Плешаков» — тобто треба підбор нарочито незнайомих імен. План Чичикова починає розбудовуватися. Він розбудовується ще більш тому, що в приглуповатой бабі, з якої Чичиков не дуже-те соромився й церемонився, він раптом зустрів несподіваний опір…
У наступній главі, у бесіді Чичикова з бабою в трактирі, знову спливає ім’я Собакевича («баба знає не тільки Собакевича, але й Манилова…»), і дія, здавалося, входить у намічену колію. І знову ускладнення: Чичиков зустрічається з Новосибірським, з яким познайомився ще в місті, але якого відвідувати не збирався
Чичиков все-таки попадає до Собакевичу. Крім того, не кожна несподівана зустріч обіцяє Чичикову неприємності: візит до Плюшкину (про яке Чичиков довідався лише від Собакевича) приносить йому «придбання» двохсот із зайвим душ і начебто б щасливо вінчає весь вояж. Чичиков і не припускав, які ускладнення очікують його в місті…
Хоча все незвичайне в «Мертвих душах» (наприклад, поява в місті Коробочки, що мало для Чичикова самі сумні наслідки) так само строго мотивований обставинами й характерами персонажів, як і звичайне, але сама гра й взаємодія «правильного» і «неправильного», логічн і нелогічного, кидає на дію поеми тривожне, мерехтливе світло. Він підсилює враження тої, говорячи словами письменника, «метушні, штовханини, плутаності» життя, що відбилася й у головних структурних принципах поеми
Коли ми в галереї образів поеми підходимо до Плюш кину, то виразно чуємо в його окресленні нові, «досі не лайливі струни». У шостому розділі тон оповідання різко міняється — зростають мотиви смутку, суму. Від чи того це, що Плюшкин «мертвее» всіх попередніх персонажів? Подивимося. Поки ж відзначимо загальну властивість всіх гоголівських образів