Політична обстановка напередодні війни. Підготовка Німеччини й СРСР до війни
ПЛАН РЕФЕРАТУ
1. Введення
2. Політична обстановка у світі напередодні війни
2.1. Зовнішня політика Германії
2.2. Зовнішня політика СССР.
3. Короткий аналіз теорії ведення бойових дій
3.1. Настання
3.2. Оборона
4. Підготовка до війни СССР.
4.1. Розвиток промисловості
4.2. Збільшення числа військових підрозділів і зваді розподіл військ по арміях
4.3. Військово-морський флот СССР.
4.4. Особливості технічного оснащення Червоної Армії
5. Підготовка до війни Германії
5.1. Розробка плану «Барбаросса».
5.2. Розподіл німецьких сил по групах армій
5.3. Оцінка технічного оснащення Вермахту
6. Висновки
1. ВВЕДЕННЯ
Двадцяте століття ввійде в історію як століття небувалих донині технічних досягнень і як століття небувалих донині воєн. Спочатку Землю потрясла Перша світова війна. Чотири довгих роки європейську землю здіймали снаряди, розрізали лінії траншів, рясно поливали кров’ю. У водах світового океану тонули військові й цивільні кораблі, плавали рогаті міни, підстерігаючи свої жертви. Світова війна дала поштовх розвитку науки. Уперше були широко застосовані аероплани. На полях боїв з’явилися громіздкі, неповороткі броньовані машини — перші танки, прообрази грізної зброї. Уперше були застосовані отруйні речовини: їхніми жертвами стали тисячі солдат. Кулемети міцно влаштувалися серед зброї стрілецького взводу, а в деяких арміях стали з’являтися перші пістолети-кулемети. Через це багато втратила кавалерія як рід військ, вона вже не могла протистояти шквалу вогню піхотних підрозділів. Поле закінчення першої світової війни пройшло всього лише двадцять років, як почалася нова. Друга світова війна стала самої великої з усіх раніше відомих. Вона тривала шість років. У війну було залучено 72 держави, у ній брали участь у якості солдатів 110 млн. чоловік(1) . Трагично зложилася ця війна для російського народу. Германськими військами була окупована майже вся європейська частина СРСР, ворог впритул підійшов до Москви древній столиці нашої батьківщини. Ціною величезних людських жертв, напруги всіх фізичних і духовних сил нашому великому народу вдалося розгромити загарбників. Але чому ж ворог був допущений до Москви незважаючи на героїчний опір наших військ? Яка основна причина? Однозначної відповіді на це питання ніхто не дав дотепер. Існує безліч версій. Авторська точка зору на цю проблему представлена в даному рефераті
2. ПОЛІТИЧНА ОБСТАНОВКА У СВІТІ НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ
Прелюдією будь-якої війни служить яка-небудь дипломатична діяльність. Тому розглянемо характер зовнішньої політики СРСР і Німеччини в 30-х — початку 40-х років двадцятого століття
В 1933 році Адольф Гітлер став новим рейхсканцлером Німеччини. Результатом цього стала різка зміна курсу зовнішньої політики. Але на початку правління нового лідера зміни билині настільки помітні. Перші грізні сигнали стали помітні в 1936 році. Уже в 1936 році нацистське керівництво розглядало все військове планування через призму своєї основної мети напад на СРСР. Відповідно до цього Гітлер вимагав: «Отже, я ставлю наступні завдання:
1. Німецька армія через чотири роки повинна бути готова кбою.
2. Німецька економіка протягом чотирьох років повинна бути готова до війни» (16) .
24 липня 1937 року була уведена в силу нова «Директива про єдину підготовку Вермахту до війни» за підписом військового міністра Вернера фон Бломберга. Він відзначав, що необхідно «постійну готовність Вермахту до війни: а) щоб відбити будь-який напад; б) могти використовувати для війни політичні можливості, що створилися сприятливі. Це повинне бути враховане при підготовці Вермахту до можливої війни в мобілізаційний період 1937/38 р. «(16) . 25 листопада 1936 року в Берліні укладений «Антикомінтернівський пакт» між Німеччиною і Японією, що оформила блок цих держав з метою завоювання світового панування(1) . У листопаді 1937 року до цього договору приєдналася Італія. У такий спосіб утворилася вісь Рим — Берлін — Токіо. 4 лютого 1938 року указ Гітлера перетворив військове міністерство в штаб Верховного Головнокомандування й підкорив його безпосередньо фюреру. Потім агресивна зовнішня політика вилилася в аншлюс Австрії й захоплення Чехословаччини. Потім пішло напад на Польщу, що початок світову війну. Що ж робили найбільш імовірні супротивники Німеччини в майбутній війні: Англія, Франція й СРСР. 17 квітня 1939 року радянське керівництво запропонувало західним державам потрійний договір про взаємодопомогу. Переговори йшли вкрай повільно. Наприкінці липня 1939 року західні держави прийняли радянське речення почати переговори по військових питаннях. Місія Англії й Франції прибутку в Москву 11 серпня. Потім переговори зайшли втупик.
Після цього Сталін різко змінив курс зовнішньої політики й став шукати зближення з Німеччиною. Зближення зі СРСР шукала й Німеччина, і 23 серпня 1939 року був укладений договір про ненапад строком на 10 років. Одночасно був підписаний «секретний додатковий протокол», що визначив сфери інтересів обох сторін від Балтійського до Чорного морів. За цим договором у зону впливу СРСР потрапили Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Бесарабия, Буковина, райони Польщі з українським і білоруським населенням. Ці райони й були приєднані до СРСР в 1940 році, за винятком Фінляндії, що захистило думку Ліги Націй
Пакт про ненапад був вигідний обом сторонам. Германії він надавав можливість розібратися з Англією й Францією й краще підготуватися до війни проти СРСР. СРСР мав можливість зміцнити промисловість і підготувати Червону Армію до війни проти Німеччини
3. КОРОТКИЙ АНАЛІЗ ТЕОРІЇ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ
Коротко розглянемо теорію ведення воєнних дій. Почнемо з підготовки до початку агресивної війни, до грандіозного настання по всьому фронті. Що ж повинна робити держава, що готовить агресію? Настання — основний вид воєнних дій, здійснюваних з метою розгрому супротивника й оволодіння важливими рубежами або районами. Супротивник знищується вогнем артилерії, ударом авіації й інших засобів поразки, атакою танків і мотострілкових військ. Для настання звичайно створюється перевага в силах і засобах над супротивником на напрямку головного удару (1) . Найважливішим завданням є підтягування військ до границі, створення потужних ударних угруповань у місцях основних ударів. Авіація розміщається якнайближче до границі, у тому числі далека. Бажано, щоб полки винищувачів і фронтових бомбардувальників перебували в безпосередній близькості до границі, щоб здійснювати підтримку наступаючих військ. Далекі бомбардувальники повинні перебувати на такому видаленні від границі, щоб без особливих труднощів з перших же годин війни бомбити будь-які мети на ворожій території. Військово-морський флот повинен переміщатися на свої передові бази, причому підготовка до війни флоту повинна бути закінчена на дві-три тижні (в ідеальних умовах) раніше, ніж армії. Це потрібно для того, щоб ще до початку війни вивести кораблі в море. У такому випадку вони почнуть війну, уже будучи на основних морських комунікаціях супротивника. Це ж, повною мірою, ставиться й до підводного флоту, що особливо важливий для порушення морських перевезень супротивника. Сухопутні війська останніми завершують підготовку до наступальної операції. Створюються ударні угруповання в місцях основних ударів. Головною відмітною рисою цих угруповань є наявність у них достатніх сил артилерії, щоб проломити оборону супротивника, і високий відсоток мобільних військ (танки, мотопіхота, кавалерія) від загального числа військових з’єднань у них. Також ударні угруповання відрізняються від звичайних більше високою чисельністю військ і кращим технічним оснащенням. При підготовці настання тилові частини (частини матеріально-технічного забезпечення, санітарні частини й ін.) також підтягуються до границі. Це ж ставиться й до військ служб безпеки, які повинні освоїти й охороняти нові території
Перейдемо до розгляду оборони. Оборона — вид бойових дій, застосовуваний з метою зірвати або відбити настання переважаючих сил супротивника, удержати займані позиції, створити умови для переходу в настання (1) . Що ж повинна робити країна, що готовить гарну оборону своїх рубежів? Насамперед уздовж границі повинна бути створена лінія забезпечення. Лінія забезпечення багатокілометрова й у довжину, і в глибину смуга оборонних споруд, які звичайно такої послідовності: у самої границі смуги укріплених вогневих крапок (Доти, Дзоти) , з’єднаних між собою, добре забезпечених боєприпасами, водою й продовольством, медикаментами; потім ідуть багатокілометрові мінні поля, лісові засіки, протитанкові рови й загородження, штучні водойми й болота, багатоярусні загородження з колючого дроту, у випадку війни в зоні оборонних споруд планується інтенсивне дія невеликих диверсійних груп і снайперських формувань, що утрудняють просування військ супротивника; за лінією загороджень є друга, могутніша, лінія вогневих зміцнень, іноді многоешелонированная. Основні сили сторони, що обороняється, перебувають за смугою забезпечення, не приймають активної участі в бойових діях, чекаючи головного удару супротивника. Прикладом добре організованої системи оборони може служити так звана «лінія Маннергейма», створена на Карельському перешийку Фінляндією за допомогою Англії, Франції й Бельгії. Ця прекрасно організована смуга зміцнень простиралася в глибину на 95 км, і мала ширину по фронті 135 км. «Лінія Маннергейма» створювалася з 1927 по 1939 р. Вона була названа на честь головнокомандуючого фінською армією маршала барона Карла Густава Маннергейма (1) . Невдалим прикладом створення оборонних споруд може служити «лінія Мажино», створена в19291934 роках Францією на границі з Німеччиною від Бельфора до Лонгюйона, довжиною 380 км. «Лінія Мажино» названа по ім’ю військового міністра Франції генерала А. Мажино. «Лінія Мажино» удосконалювалася аж до 1940 року, однак, не був усунутий її головний недолік: можливість обходу по флангах військами ворога з наступним виходом їх у тил лінії оборони. В 1940 році німецько-фашистські війська обхідним маневром вийшли в тил «лінії Мажино» і гарнізон капітулював. При оборонній війні авіації залишається на тилових, добре підготовлених аеродромах. Завданням винищувальної авіації є забезпечення безпеки рідних міст і основних промислових районів, а також дія проти ворожих фронтових бомбардувальників, захист від них своїх військ і укріплених районів. Фронтова бомбардувальна авіація повинна наносити постійні удари по військах ворога, що просувається по смузі забезпечення, нервувати й знекровлювати ворога. Стратегічні бомбардувальники повинні бомбити ворожі промислові центри, міста, комунікації. Але все це авіація робить із баз практично не досяжних для ворога. Коли країна готується до оборони, те її військово-морський флот повинен ще до війни виставити загороджувальні мінні поля на підступах до своїх баз і основних морських комунікацій. Флот повинен бути розташований таким чином, щоб він міг забезпечити максимальний захист своїх морських перевезень
Ми розглянули відвернену теорію підготовки й ведення наступальних і оборонних воєнних дій, тепер звернемося до дійсних подій
4. ПІДГОТОВКА ДО ВІЙНИ СРСР
Розглянемо підготовку до війни з боку СРСР. Сказати, що Червона Армія не готувалася до війни, ми не можемо, тому що наближення війни відчувалося в політичній обстановці, що зложилася до кінця 30-х років і її невідворотність обумовлювала діями Німеччини і її союзників. Тому СРСР готувався до війни, готувався дуже напружено: прискореними темпами в районах Поволжя, Уралу й Сибіру створювалася друга промислово-економічна база, при цьому особлива увага приділялася розвитку оборонної промисловості: витрати на оборону в державному бюджеті СРСР на 1941 рік зросли до 43,4 % проти 32,6 % в 1940 році. Особлива увага приділялася танкобудуванню, авіаційній промисловості й виробництву боєприпасів. На початку 1941 року радянські заводи випустили біля двох тисяч винищувачів нових моделей (ЯК-1, Лагг-3, Мить-3) , 458 пікіруючих бомбардувальників Пе-2,249 штурмовиків Мул-2. В 1941 році була можливість збільшити виробництво боєприпасів більш ніж в 3 рази в порівнянні з 1940 роком. Із січня по червень 1941 року виробництво боєприпасів по найважливіших видах збільшилося на 66 %. Швидкими темпами йшло виробництво нових типів танків КВ і Т-34, так що до 22 червня 1941 року їхня кількість на західних границях досягло 1475 штук (2) .
Підвищенню мобілізаційної готовності Радянських Збройних Сил сприяло проведення на початку червня 1941 року навчального збору, по якому у військові частини було викликано 755000 резервістів. Тривало розгортання всіх видів і пологів військ, поліпшувалася їхня структура, створювалися нові частини й з’єднання. Так, у лютому березні 1941 року почалося формування 20 механізованих корпусів, а у квітні протитанкових артилерійських бригад резерву Головного Командування
Крім того, намечалось створити 106 авіаполків, збройних новою технікою. У середині число авіаполків у порівнянні з початком 1939 року збільшилося більш ніж на 80 %. До середини 1941 загальна чисельність Червоної Армії досягла більше 5 млн. чоловік і була в 2,8 рази більше, ніж в 1939 році (2) . Із цих фактів видно, що майбутня війна й підготовка до неї займали усе більше значне місце в соціально-економічній сфері країни. Значить СРСР до війни готувався. Встає питання, до якої війни?
В 1941 році на території СРСР існувало 5 військових округів, які граничили з іноземними державами на європейській території СРСР: Прибалтійський особливий військовий округ (Прибово) , надалі перетворений у Північно-західний фронт; Західний особливий військовий округ (ЗОВО) , надалі Західний фронт; Київський особливий військовий округ (КОВО) , надалі — Південно-західний фронт; Одеський військовий округ (Одво) , надалі — 9-ая армія; Ленінградський військовий округ (ЛВО) , надалі — Північний фронт (3) .
До червня 1941 року чисельність Радянських Збройних сил становила понад 5 млн. чола.: Сухопутні війська й Війська ПВО понад 4,5 млн. ;ВВС — 476 тис. ;ВМФ — 344 тис. На озброєнні армії складалося понад 67 тис. знаряддя й міномети, 1860 танків нових типів (1475 на Західній границі) , загальне ж число танків з обліком швидкохідних, многобашенних, що плавають і ін. становило більше 10 тис. одиниць (з них 8 тис. на Західній границі) .
На озброєнні авіації далекої дії складалися літаки Мул-4 (ДБ-3Ф) і Пе-8 (усього близько 800 літаків) . На озброєнні іншої авіації складалося близько 10. тис. літаків (з них 2739 літаків нових типів) . На озброєнні ВМФ складалося 276 бойових кораблів основних типів, у тому числі 212 підводних човнів (4) .
Розглянемо розосередження цих сил по арміях. До початку війни Червона Армія мала 28 загальновійськових армій. З них 1 і 2 Червонопрапорні армії, а також 15 і 16 армії всю війну охороняли далекосхідні границі СРСР, і ми не будемо їх розглядати
У Червоній армії було освічено 2 стратегічних ешелони. Розглянемо перший стратегічний ешелон. На території Прибово сформувалися 8-я, 11-я й 27-я армії. 8-я армія була створена в жовтні 1939 року на базі Новгородської армійської оперативної групи; у серпні 1940 року вона була включена в Прибово. До початку війни в 8-ю армію входили: 10-йи 11-й стрілецькі корпуси(ск) , 12-ймеханизированний корпус (мк) , 9-я протитанкова бригада; командуючий — генерал-майор П. П. Собенников. 11-я армія була сформована в 1939 році в Білоруському особливому військовому окрузі (пізніше ЗОВО) , брала участь в — 9 поході радянських військ у Зап. Білорусію. в 1940 році включена до складу Прибово; у її склад входили: 16-й і 29-й ск, 3-й мк, 23-я, 126-я, 128-я стрілецькі дивізії (сд) , 42-й і 46 — й укреп райони (УР) ;командуючий — генерал-лейтенант В. И. Морозов
27-я армія була сформована в травні 1941 року в Прибово; у її склад входили: 22-й і 24-й ск, 16-я й 29-я сд, 3-я стрілецька бригада (сбр) ;командуючий — генерал-майор Н. е. Берзарин. На території ЗОВО були сформовані 3,4,10, 13-я армії. 3-я армія була створена в 1939 році в Білоруському особливому В на базі Вітебській армійській групі військ, у вересні 1939 року брала участь у поході Червоної Армії в Зап. Білорусію. У її склад входили 4 ск, 11 мк, 58 УР; командуючий — генерал-лейтенант В. И. Кузнєцов. 4-ая армія була сформована в серпні 1939 року в Білоруському особливому В на базі Бобруйской армійської групи, у вересні 1939 року брала участь у поході в Зап. Білорусію; у її склад входили: 28 ск, 14 мк, 62 УР; командуючий генерал-майор А. А. Коробок. 10-яармиябила сформована в 1939 у Білоруському особливому В, у вересні 1939 року брала участь у поході Червоної Армії в Зап. Білорусію. У її склад входили: 1-й і 5-й ск, 6-й і 13-й мк, 6-й кавалерійський корпус (кк) , 155-я сд, 66-йур;командуючий — генерал-майор К. Д. Голубєв
13-я армія була сформована в травні-червні 1941 року в ЗОВО, вона об’єднала з’єднання й частини, що перебували в районі Мінська. У її склад входили: 21-й ск, 50-я сд, 8-я артилерійська бригада протитанкової оборони; командуючий генерал-лейтенант П. М. Філатов. На території Київського ОВО були сформовані 5,6,12 і 26 армії. 5-я армія була створена в 1939 році в КОВО; у її склад входили 15-й і 27-й ск, 9-й і 22-й мк, 2-й і 9-й УР; командуючий — генерал-майор М. И. Потапов. 6-я армія — сформована в серпні 1939 року в КОВО, у вересні 1939 року брала участь у поході Червоної Армії в Зап. Україну; склад: 6-й і 37-й ск, 4-й і 15-й мк, 5-й і 6-й УР; командуючий — генерал-лейтенант Н. Н. Музиченко. 12-йармия — сформована в 1939 році в КОВО, у вересні 1939 року брала участь у поході Червоної Армії в Зап. Україну; склад: 13-й і 17-й ск, 16-й мк, 10-й, 11-й і 12-й УР; командуючий генерал-майор П. Г. Понеділок. 26-я армія — сформована в липні 1940 року в КОВО; склад: 8-й ск, 8-й мк, 8-й УР; командуючий — генерал-лейтенант Ф. Я. Костенко
На території Одеського В була сформована 9-я армія в червні 1941 року. Її склад: 14-й, 35-й і 48-й ск, 2-й кк, 2-й і 8-й мк, 80-й, 81-й, 82-й, 84-й і86УР;командуючий — генерал-полковник Я. Т. Черевиченко. На території Ленінградського В минулому сформовані 7,14 і 23 армії. 7-я армія — сформована в 2-ой половині 1940 року у ЛВО. Її склад: 54-я, 71-я, 168-я й 237-я сд і 26-й УР;командуючий — генерал-лейтенант Ф. Д. Гореленко. 14-я армія сформована в жовтні 1939 у ЛВО;склад: 42-й ск, 14-я й 52-я сд, 1-я танкова дивізія, 23-й УР, 1-я змішана авіадивізія; командуючий генерал-лейтенант Ф. А. Фролов. яармия-сформована в травні 1941 року в Ленінградському В;склад: 19-й і 50-й ск, 10-й мк, 27-й і 28-й УР; командуючий генерал-лейтенант П. С. Пшенников (4,7) .
З наведених вище даних видно, що на початок війни в самої західної границі Радянського Союзу були зосереджені величезні сили. На перший погляд всі радянські армії на одна особа, але, розглядаючи їхній якісний склад, ми бачимо серйозні відмінності між різними арміями. Для подальшого аналізу нам потрібно повернутися в минуле, до Фінської зимової війни. За кілька місяців до війни було розгорнуто кілька радянських армій: 14-я армія (дві стрілецькі дивізії) , 9-я армія (три стрілецькі дивізії) , 8-я армія (чотири стрілецькі дивізії) і 7-яармия ( 10-й механізований корпус, три танкові бригади, 10-й, 19-й, 34-й і 50-й стрілецькі корпуси, окрема сбр, одинадцять окремих артилерійських полків, авіація армії) . Серед армій, що брали участь у Фінській війні ясно виділялася 7-яармия. Знаючи, що Радянський Союз готовив агресивну війну проти Фінляндії, ми по праву можемо назвати 7-ю армію ударної й сказати, що саме їй буде належати честь нанесення головного удару. Це можна підтвердити, якщо подивитися на командний склад цієї армії: командуючий — К. А. Мерецков, що командує ЛВО, потім стане начальником Генерального штабу, а ще пізніше одержить звання Маршала Радянського Союзу; штабом артилерії 7-й армії командує Л. А. Говорів, його ім’я говорить саме за себе: навряд чи зараз хто-небудь не знає героя війни Маршала Радянського Союзу Л. А. Говорова.
У такий спосіб ми можемо дати визначення ударної армії
Для цього подивимося на германський Вермахт. У ньому існують яскраво виражені механізми агресії — танкові групи; від звичайних армій їх відрізняє наявність великої кількості танків
У такий спосіб ми бачимо, що основною ознакою, по якому ми можемо назвати будь-яку радянську армію ударної — це наявність у ній механізованого корпуса (на 1941 рік це близько 1000 танків) .
Таким чином, аналізуючи по цьому факторі армії першого стратегічного ешелону, ми бачимо, що всі армії, крім 27-й і 13-й на західній границі й 7-й і 14-й у ЛВО, можуть бути названі ударними. Причому серед цих армій особливо виділяються 10-я, 5-я й 6-я, що мають по двох мк, і надпотужна 9-я армія, що має три ск, два мк (тобто переважаюча по кількості піхоти й механізованих військ всі інші армії в 1,5рази) иодин кк. 9-ая армія виділялася серед інших і своїм командуючим: по званню генерал-полковник, жодна армія крім 9-й, не мала командуючого такого високого звання (у всіх Збройних Силах СРСР — 8 генерал-полковників) . Та й сама особистість генерал-полковника Я. Т. Черевиченко заслуговує на увагу. Досить сказати, що в Громадянську війну він командував кавалерійським полком (Жуків у цей же час лише ескадроном) (4) . Міць 9-й армії вражає. Якби вона була повністю укомплектована, то в її складі оказалосьбиболее3000 танків (приблизно весь германський Вермахт) , але, якщо порівнювати з Німеччиною, то виявиться, що якість танків 9-й армії значно краще: командир 2-го кавалерійські корпуси 9-й армії генерал-майор П. А. Белов свідчить, що навіть кавалерія 9-й армії повинна була одержати танки Т-34 (8) . У такий спосіб 9-я армія на початок війни виявилася самої потужної із всіх Радянських Армій. Але розташування її дуже дивно: 9-я армія перебуває на території Одво, тобто на границі з Румунією. Навіщо сама потужна з армій перебуває на румунській границі? Хіба Румунія готується до нападу на СРСР, і 9-я армія повинна відбити удар? Встає й інше питання: навіщо в червні 1941 року на західних границях СРСР були сконцентровані армії першого стратегічного ешелону, більшість із яких можна назвати ударними? Для якої мети вони впритул присунуті до границі, адже при такому розташуванні їм було б дуже важко обороняти рідну землю?
Але крім першого стратегічного ешелону в Червоній Армії існував також другий стратегічний ешелон. Розглянемо його — 12 по арміях. 19-я армія — сформована в червні 1941 року в Північно-Кавказькому окрузі; склад: 25-й і 34-й ск, 26-й мк, 38-я сд; командуючий-генерал-лейтенант И. С. Конєв. 20-я армія сформована в червні 1941 року в Орловському Військовому Окрузі; склад: 61-йи 69-й ск, 7-й мк, 18-я сд; командуючий — генерал-лейтеннт Ф. Н. Ремезів. 21-я армія — сформована в червні 1941року в Приволзькому Військовому Окрузі; склад: 63-й і 66-й ск, 25-й мк; командуючий — генерал-лейтенант В. Ф. Герасименко.
22-я армія — сформована в червні 1941 року в Уральськом Військовому Окрузі; склад: 51-й і 62-й ск; командуючий — генерал-лейтенант Ф. А. Єрмаков. 24-я армія сформована в червні 1941 року в Сибірському Військовому Окрузі; склад: 52-й і 53-й ск; командуючий — генерал-лейтенант С. А. Калінін. 16-я армія — сформована в липні 1940 року в Забайкальському Військовому Окрузі, на початок війни переміщалося до західної границі СРСР; склад: 32-й ск, 5-й мк, ряд артилерійських частин; командуючий-генерал-лейтенант М. Ф. Лукин (4,7) . У такий спосіб ми бачимо, що другий стратегічний ешелон складався із шести армій, з яких чотири мають у своєму складі механізовані корпуси, тобто чотири із шести армій другого ешелону можуть називатися ударними. Навіщо створені ще шість армій на додаток до першого ешелону, і, що більш дивно, навіщо вони підтягуються до границі?
Ми розглянули сухопутні армії, а тепер звернемося до ВМФ. На початок війни у ВМФ СРСР складалося 4 флоти: Північний, Червонопрапорний, Балтійський, Чорноморський і Тихоокеанський
Північний флот мав у своєму складі 8 есмінців, 7 сторожових кораблів, 2 тральщики, 14 мисливців за підводними човнами, 15 підводних човнів; на півостровах Рибальськ і Середній перебував 23-йур, у який входили два кулеметних батальйони й артилерійський полк; ВВС Північного флоту мав у своєму складі 116 літаків(половину становили застарілі гідролітаки) .
Командував флотом контр-адмірал А. Г. Головко.
Червонопрапорний Балтійський флот мав у складі 2 лінкори, 2 крейсера, 2 лідера, 17 есмінців, 4 мінних загороджувачі, 7 сторожових кораблів, 30 тральщиків, 2 канонерські човни, 67 торпедних катерів, 71 підводний човен; ВВС флоту — 656 літаків, у тому числі 172 бомбардувальника. Командував флотом віце-адмірал В. Ф. Трибуц (5) .
Чорноморський флот мав у своєму складі 1 лінкор, 5 крейсерів (крейсер «Комінтерн» переустаткований у мінний загороджувач) , 3 лідера, 14 есмінців, 47 підводних човнів, 4 канонерські човни, 2 сторожових кораблі, 1миннийзаградитель, 15 тральщиків, 84 торпедні катери, 24 катера-мисливця за підводними човнами; ВВС флоту — 625 літаків (315 винищувачів, 107 бомбардувальників, 36 торпедоносців, 167 розвідників) ; берегова оборона: 26 батарей (93 знаряддя калібру 100-305 мм) , 50 зенітних батарей (186 знарядь, в основному 76 мм, 119 зенітних кулеметів) . Командував флотом віце-адмірал Ф. С. Жовтневий. Дунайська військова флотилія була створена влітку 1940 року. Вона складалася з 5 моніторів, 22 бронекатерів, 7 катерів-тральщиків, 6вооруженнихглиссеров;ПВО флотилії — 46-й окремий артдивізіон і 96-я винищувальна ескадрилья; берегова оборона флотилії — 6 батарей (24 знаряддя від 45 до 152 мм) (6) . Тихоокеанський флот розглядати не будемо
Зате давайте розглянемо Пінську військову флотилію. Після завершення визвольного походу влітку 1940 року в СРСР виявилася невелика ділянка устя ріки Дунай. Відразу ж після цього Дніпровська військова флотилія була розформована, а її матеріальна частина була розподілена між двома новими флотиліями: Дунайської й Пінської. Пінська флотилія була утворена в червні 1940 року, підкорялася в оперативному відношенні командуючому ЗОВО. До складу флотилії входили 7 моніторів, 15 бронекатерів, 4 канонерські човни, 1 мінний загороджувач, авіаційна ескадрилья, зенітний артилерійський дивізіон і рота морської піхоти
Командував флотилією контр-адмірал Д. Д. Рогачов. Головною базою флотилії було місто Пінськ, тиловою базою — місто Київ. У такий спосіб Пінська військова флотилія стояла на ріці Прип’ять (5) .
Що ж робили радянські ВМС напередодні війни? Вони зовсім не не діяли. От доказу: «радянський Балтійський флот вийшов зі східної частини Фінської затоки напередодні війни»(9) .
Але якщо подивитися на карту, те ясно видно, що якщо флот вийшов зі східної частини Фінської затоки, то йому залишиться тільки один шлях — на захід. Мало імовірно, щоб Червонопрапорний Балтійський флот у такий тривожний час улаштовував глобальні навчання. Тоді навіщо ж флот вийшов зі східної частини Фінської затоки?
Навіщо влітку 1940 року була розформована Дніпровська військова флотилія, а її кораблі віддані Пінським і Дунайської військовим флотиліям? Дніпровська військова флотилія могла відмінно забезпечити оборону території Радянського Союзу. А могли забезпечити надійність оборони в такій же мері дві нові флотилії?
Ні, не могли. Іншої відповіді бути не може, тому що Дунайська військова флотилія займала настільки маленьку ділянку устя Дунаю, що він наскрізь міг проглядатися з румунської сторони; а Пінська військова флотилія перебувала на ріці Прип’ять, причому там, де її ширина не перевищувала 50 метрів, при цьому до складу флотилії входили 7 величезних моніторів — «річкових крейсерів», але ж навіть розгорнути монітор на Прип’яті більша проблема. Так навіщо ж була розформована Дніпровська військова флотилія, і навіщо були створені Пінська й Дунайська флотилії?
Тепер звернемося до ще однієї дивної події, що произошли перед війною — до руйнування радянської лінії забезпечення й смуги довгострокових зміцнень (так званої «лінії Сталіна») . Створювалася ця колосальна оборонна споруда в роки двох перших п’ятирічок. Будівництво її не афішувалося, як будівництво французької «лінії Мажино» або фінської «лінії Маннергейма», будівництво «лінії Сталіна» було покрито таємницею. У тридцятих роках уздовж західної границі було побудовано13укріплених районів, які й становили «лінію Сталіна». Але будували їх не в самої границі, як «лінію Мажино», а в глибині території. Це дуже важливий фактор, він означає, що перший артилерійський удар супротивника потрапить у порожнечу, а не по Урам. УР складався з опорних пунктів, кожний з яких був повністю автономний, і міг оборонятися самостійно. Основною бойовою одиницею Ура був ДОТ (довгострокова вогнева крапка) . Про моці Дота можна судити з публікації в газеті «Червона Зірка» 25 лютого 1983 року: «ДОТ N 112 53-ого Ура в районі Могилів-Подільський — це було складне фортифікаційне підземне спорудження, що складається з ходів повідомлення, капонірів, відсіків, фільтраційних пристроїв
У ньому перебували склади зброї, боєприпасів, продовольства, санчастина, їдальня, водопровід, червоний куточок, спостережливий і командний пункти. Озброєння Дота — трехамбразурная кулеметна крапка, у якій стояли на стаціонарних турелях три «Максим», і два гарматних напівкапоніри з 76 мм гарматою в кожному».
Найчастіше Доти були зв’язані між собою підземними галереями. В 1938 році «лінію Сталіна» було вирішено підсилити за рахунок будівництва важких артилерійських капонірів, крім того почалося будівництво ще 8-мі Уров.
Але восени 1939 року, у момент початку другої світової війни, у момент установлення загальних границь із Німеччиною, всі будівельні роботи на «лінії Сталіна» були припинені (10) . Крім того гарнізони Уров на «лінії Сталіна» були спочатку скорочені, а потім повністю розформовані. Радянські заводи припинили випуск озброєння й спеціального устаткування для фортифікаційних споруджень. Існуючі Ури були роззброєні; озброєння, боєприпаси, прилади спостереження, зв’язки й керування вогнем були здані на склади (11) . Потім «лінія Сталіна» була повністю зруйнована, у той час як смуга зміцнень на новій границі ще не була побудована. От що говорить Головний маршал артилерії Н. Н. Воронов, у той час генерал-полковник: «Як могло наше керівництво, не побудувавши потрібних оборонних смуг на новій західній границі 1939 року, ухвалити рішення щодо ліквідації й роззброюванні укріплених районів на колишніх рубежах? » (12) . Але питання Н. Н. Воронова треба доповнити й розширити: навіщо взагалі було руйнувати «лінію Сталіна», хіба дві лінії оборони не краще однієї?
Звернемося до інших особливостей Червоної Армії напередодні війни. У квітні 1941 року почалося формування 5 повітряно-десантних корпусів (приблизно понад 50000 чоловік, 1600 мінометів 50 і 82 мм, 45 мм протитанкові й 76 мм гірські пушки, танки Т-38 і Т-40, вогнемети) . Для транспортування десантників використовувалися літаки Р-5, В-2, ДБ-3(знятий з озброєння далекий бомбардувальник конструкції Ильюшина) , ТБ-3 (застарілий стратегічний бомбардувальник) , ПС-84, ЧИ-2, різні модифікації вантажних планерів. Рівень підготовки радянських десантників був дуже високий. Досить згадати десанти величезних мас повітряної піхоти під час різних навчань середини-кінця 30-х років, наприклад, Київських маневрів. У маршала Г. К. Жукова в першому томі його «Спогадів і міркувань» є фотографія десанту, на якій все небо біле від куполів парашутів. Крім того в 1935 році вперше у світі посадковим способом була десантирована танкетка Т-27, що розташовувалася під фюзеляжем ТБ-3. Потім у наступні роки таким же способом десантировали легені бронеавтомобілі, знаряддя польової артилерії й ін. На повітряно-десантні війська витрачалися величезні засоби. Але навіщо?
На початку війни всі повітряно-десантні підрозділи використовувалися як стрілецькі з’єднання, лише під Києвом, Одесою й на Керченському півострові застосовувалися невеликі тактичні десанти (4) . У такий спосіб ми бачимо, що в оборонній війні повітряно-десантні війська не потрібні, тому що використання їх як стрілецькі з’єднання не вигідно через полегшене озброєння. Так навіщо ж напередодні війни починається формування 5 повітряно-десантних корпусів?
На початок війни танкові й механізовані частини Червоної Армії розташовували8259танкамисерии БТ (швидкохідний танк) (13) . Танки БТ були самими знаменитими й найбільш улюбленими танкістами танками передвоєнного років. Танки серії БТ були створені на основі танків М. 1930 найбільшого танкового конструктора Дж. Вальтера Кристи. У Радянський Союз 2 шасі танка М. 1930 прибутку на початку 1931 року. Після доробки почався випуск танків БТ на Харківському заводі ім’я Комінтерну. У результаті дії радянських мех. військ на осінніх маневрах1936годанастолько потрясли британських спостерігачів, що вони відразу ж зв’язалися із Кристи й придбали в нього один М. 1930 за 8000фунтів (13) . На танках М. 1930, а потім і на танках БТ, були вперше застосовані такі революційні рішення, як свічкова підвіска кожного з восьми опорних ковзанок і великий кут нахилу лобової броньованої плити. Слід зазначити, що ці нововведення стали азбучними істинами в сучасному танкобудуванні (13) .
Основною відмітною рисою танків БТ був комбінований хід, що дозволяє танку рухатися як на гусеницях, так і на колесах. Це, і незалежна підвіска обрезиненних опорних ковзанок, дозволяло танку розвивати рекордну по тимі часам швидкість (для машин такого класу) . Наприклад, БТ-7 міг розвивати 53 км/год на гусеницях і 73км/год на колесах. На танки БТ-5 і БТ-7 установлювали 45 мм танкову гармату, вона була досить потужним озброєнням для легкого танка. Бронювання БТ було на рівні світових стандартів тодішнього часу
Із цього можна зробити висновок, що на основі М. 1930 у Радянському Союзі в 30-е роки було створене сімейство відмінних бойових машин. Якби не одне але: танки БТ мали вкрай низьку прохідність по поганих дорогах. У період бездоріжжя їхня прохідність була навіть нижче, ніж в автомашин (14) . У такий спосіб танки серії БТ не могли активно використовуватися на європейській території СССР.
Крім того, в 1938 році був розроблений проект танка А-20 (автострадний) у КБ, очолюваному М. И. Кошкиним (надалі творцем Т-34) . Танк А-20 мав бойову вагу 18 т, екіпаж 4 чоловік, товщину броні до 20 мм, озброєння залишилося таким же, як у БТ-7, швидкість ходу на колесахигусеницах-65 км/ч. Танк А-20, як і БТ, мав низьку прохідність (14) . Так навіщо ж у Радянському Союзі було 8259 танків БТ і розроблявся А-20?
В 1932 році в СРСР з’явилися перші у світі серійні плаваючі танки Т-37, що випускалися до 1936 року. Подальшим їхнім розвитком з’явився плаваючий танк Т-38, що має швидкість пересування по воді до 6 км/год, а по суші — 46 км/ч. Постановою Комітету Оборони від 19 грудня 1939годанавооружениебил прийнятий плавающийтанкт-40, що має могутніший двигун, більше товсту броню, могутніше озброєння. Танк Т-40був незамінний при форсуванні великих водних перешкод, але в оборонних боях широкого застосування не знайшов, і незабаром після початку війни його виробництво було припинено. З якою же метою в Радянському Союзі перед війною збільшувався й обновлявся парк плаваючих танків?
Звернемося ще до однієї цікавої деталі, цього разу до озброєння радянських авіаційних частин, а саме, до легендарного літака МУЛ-2. В 1939 році відбувся перший політ досвідченого літака ЦКБ-55, прообразу знаменитого штурмовика. ЦКБ-55 являв собою двомісний варіант із бронюванням всієї передньої частини, із двигуном АМ-38 і дуже потужним стрілково-артилерійським озброєнням, що складається з 2-х гармат ПТБ-23 калібру 23 мм, 2-х кулеметів ШКАС і 8-мі реактивних снарядів РС-82 іл РС-132. Коли роботи по підготовці літака до серійного виробництва були практично завершені, С. В. Ильюшину запропонували переробити штурмовик в одномісний варіант. Замість кабіни — 18 стрільця встановили 12-ммбронеперегородку й бензобак. Новий літак одержав назву ЦКБ-55П, і був прийнятий на озброєння після державних випробувань в 1941 році під індексом МУЛ-2.
Він став першим у світі броньованим літаком-штурмовиком. Але в перші ж дні війни розкрив недолік, що із самого початку передбачав Ильюшин: уразливість літака при атаках ворожих винищувачів позаду. Спочатку 1942 року Ильюшину було запропоновано розробити двухместнийвариантсамолетаил-2і впровадити його в серійне виробництво (15) . Навіщо ж треба було спочатку переробляти МУЛ-2 із двомісного в одномісний перед початком війни?
Ми розглянули підготовку до війни СРСР, тепер звернемося Кгермании.
5. ПІДГОТОВКА ДО ВІЙНИ НІМЕЧЧИНИ
Приблизно рік германський Генштаб становив план нападу на СРСР. У липні 1940 року начальник штабу йармиигенерал-майор ерих Маркс одержав від Генштабу сухопутних сил завдання розробити загальну ідею військової кампанії проти Радянського Союзу. Маркс запропонував наступну, у достатній мері авантюристичну, ідею: виходячи з гудериановской концепції потужного танкового прориву, він рекомендував утворити одну основну ударну групу на південному фланзі, а саме проти України. Ця група повинна була прорватися з Румунії через всю Україну в Донбас і потім різко повернути на північ — на Москву й Горький. Цим маневром вона повинна була змусити радянські війська почати бої з «переверненим фронтом», будучи відрізаними від своїх тилів. Потім Маркс змінив свій задум: він запропонував сформувати дві ударні групи, які повинні були вийти на лінію Ростову-на^-Дону — Горький — Архангельськ (16) .
Ці ідеї, внесені Марксом, піддалися обговоренню на ряді оперативних нарад за участю Гітлера, Браухича, Гальдера (Браухич генерал-фельдмаршал, з 1938 року командуючий сухопутними військами; Гальдер генерал-полковник, з 1938 року начальник Генштабу сухопутних військ) і інших генералів. У результаті виник новий варіант. 3 вересня 1940 року пост першого обер-квартирмейстера (тобто начальника оперативного керування) германського Генштабу зайняв генерал Паулюс. Уводячи Паулюса в курс справи, Гальдер дав йому наступні директиви: розробити точний план вторгнення, розраховуючи на участь 130-140 німецьких дивізій. Ціль вторгнення була визначена Гальдером так: розгром радянських частин у західній частині СРСР і запобігання їхнього відходу в глиб країни; вихід на лінію Волга-Архангельськ для того, щоб радянська авіація втратилася можливості бомбити Німеччину (16) .
Паулюс обрав трохи інший варіант, чим Маркс. Він намітив як попередня мета лінію Ленінград — Смоленськ — Київ. Паулюса вважав за необхідне створити три групи армій: «Північ» — з метою настання на Ленінград; «Центр» — найбільш сильну — з метою настання на Мінськ — Смоленськ; «Південь» — з метою виходу на Дніпро в Києва. 5 грудня1940годагальдер доповів Гітлерові підсумки попередньої роботи Генштабу. Відповідно до плану повинні бути задіяні 105 піхотних і32 танкові й мотодивізії, 2 армії повинні були перебувати в резерві. Фюрер заявив, що він згодний з повідомленим оперативним задумом
18 грудня видається знаменита директива N21 «Операція Барбаросса», що передбачала закінчення всіх готувань до 15 травня 1941 року. Основна ідея плану «Барбаросса» зводилася до наступного: «… німецькі Збройні Сили, — починалася директива, — повинні бути готові до того, щоб ще до закінчення війни з Англією перемогти шляхом швидкоплинної воєнної операції Радянську Росію». Строки, відведені на операцію «Барбаросса» постійно скорочувалися. 31 липня 1940 року Гітлер заявляв Гальдеру: «Чим скоріше ми розгромимо Росію, тим краще. 5 місяців на операцію». Коли ж оперативний план був переданий на розробку в Генштаб, генерал Маркс у своєму проекті назвав строк 9-17 тижнів, Браухич говорив про 6-8 тижні(16) .
ДО 22 червня 1941 року Німеччина зосередила проти СРСР наступні сили: 190 дивізій, до 5 млн. солдатів і офіцерів, близько 4300 танків і штурмових знарядь, 47200 знарядь і мінометів, 4980 бойових літаків, понад 190 бойові кораблі. Збройні Сили Німеччини були розгорнуті на 3-х стратегічних напрямках. Група армій «Північ», розгорнута в Східній Пруссії, у складі 16-й і 18-й армій і 4-й танкові групи (усього 29 дивізій: 23піхотних, 3 танкових і 3 моторизованих) за підтримкою 1-го Повітряного Флоту мала завдання розгромити й захопити порти на Балтійськом море, включаючи Ленінград і Кронштадт, позбавити Радянський Балтійський флот опорних баз. Командував групою армій «Північ» генерал-фельдмаршал Лееб. Група армій «Центр», зосереджена на головному московському напрямку, у складі 4-йи 9-й армій, 2-й і 3-й танкових груп (усього 50 дивізій: 35 піхотних, 9 танкових і 6 моторизованих; 2 бригади) , за підтримкою 2-го Повітряні Флоти повинна була розсікти стратегічний фронт оборони, оточити й знищити радянські війська в Білорусії й розвивати настання на Москву. Командував групою армій «Центр» генерал-фельдмаршал Бік. Група армій «Південь», розгорнута на київському напрямку, складалася з 6-й, 17-й, 3-й і 4-й армій і 11-й румунської армії, 1-й танкової групи й рухливого угорського корпуса (усього 57 дивізій: 48 піхотних, 5 танкових, 4 моторизованих;13 бригад) і за підтримкою 4-ого Повітряні флоти й румунська авіація мала завдання знищити радянські війська на правобережній Україні, вийти на Дніпро й розвивати настання на схід. Командував групою армій «Південь» генерал-фельдмаршал Рундштедт. На території Норвегії й Фінляндії була розгорнута німецька армія «Норвегія» (5 піхотних дивізій) і дві фінські армії (16 піхотних дивізій) , підтримувані 5-им Повітряним флотом і фінською авіацією. Армія «Норвегія» мала завдання опанувати Мурманськом і Полярним, фінські війська — сприяти групі армій «Північ» у захопленні Ленінграда. У резерві Головного командування сухопутних військ Німеччини перебували 21 піхотна, 2 танкові й 1 моторизована дивізії (16,4) .
Тепер проаналізуємо чи добре підготувалася Німеччина до наступальної війни в технічному плані. Вермахт виставив проти Червоної Армії 3582 танка, з яких 410 машин становили танки Pz. 1 і 746 Pz. 2. Про якість цих танків, що стали самими массовимитанкамивермахта 30-х років (на 1 вересня 1939 року Вермахт нараховував не набагато більше3000танків, з них 1445 Pz. 1 і 1223 — Pz. 2) , говорять такі факти: у ході германсько-польської війни 1939 року при прориві позицій Волинської бригади кавалерииподмокра 35-й танковий полк 4-й танкової дивізії Вермахту втратив 11 Pz. 1, 1-я танкова дивізія залишила там 8 Pz. 2;проти Pz. 1 поляки успішно застосовували навіть танкетки: обстріл двигуна й бензобака бронебійними патронами давав неплохиерезультати;5вересня, під час контрудару польських військ під Петркув-Трибунальским, один танк 7TP знищив 5Pz. 1. У такий спосіб видно, що якість легких танків Pz. 1 і Pz. 2 залишає бажати кращого. Вони могли вести бій на рівні з такими радянськими танками, як Т-37, Т-38 і Т-40. На близьких дистанціях Pz. 2 міг бути грізний і для Т-26сбт-5і БТ-7, але 45-мм пушки останніх могли вражати ворожі машини зі значно більших відстаней. До кінця 1941 року на Східному фронті Вермахт втратив практично всі задіяні Pz. 1 і понад 400 Pz. 2 (17) . Створені на початку 30-х років у першу чергу як навчальні машини, легені німецькі танки Pz. 1 і Pz. 2 до 1939 року безнадійно застаріли, модернізація могла лише трохи відстрочити їхній відхід «зі сцени». Разом з тим ці швидкохідні й маневрені машини повністю відповідали самій ідеї бліцкригу — «блискавичної» війни. Саме висока динамічність і передова тактика дозволили німецьким танковим військам домагатися швидкого успіху в кампаніях 1939-1941 років. Не перевершуючи (крім кампанії в Польщі й на Балканах) супротивника по кількості і якості бойових машин, вони перегравали його тактично (17) .
Військово-повітряні сили Німеччини на початку війни являли собою одні із кращих ВВС у світі. Незважаючи на те, що додаток Версальського договору забороняло Німеччині не тільки будувати, але навіть мати літаки, які в майбутньому можна було б використовувати в будь-яких військових цілях, уже до 1938 року Німеччина мала у своєму розпорядженні досить сильними ВВС. ДО 1941 року ВВС Німеччини мали у своєму розпорядженні бомбардувальники He-111, Ju-88, що пікірує бомбардувальником Ju-87, винищувачами Bf-109F і E, Me-110, штурмовиком Hs-118. З перерахованих вище літаків всі були цілком сучасними машинами, з відмінними характеристиками, крім Hs-118, що значно уступав МУЛ-2. Звичайно, радянські літаки не уступали германським зразкам, але дуже мало їх встигли випустити до початку війни. Сильні ВВС відповідали стратегії бліцкригу, вони були потрібні для підтримки сухопутних військ з повітря. Наприклад, германське командування сухопутних військ уважало, що підтримка механізованих частин пікіруючими бомбардувальниками Ju-87 збільшує їхню швидкість просування в 2 рази (18) .
Однак, незважаючи на сильні танкові війська й на, особливо, сильну авіацію, Вермахт був мало підготовлений до великої війни умовах зими. Зокрема, війська не мали зимового обмундирування, не мали підготовки ведення зимової війни, види пального, які використовувалися у Вермахті, при досить сильному морозі розкладалися на негорючі компоненти, змащення (у тому числі збройові) при значному морозі просто застигали (16) . Це з’явилося однієї із причин поразки німецьких військ під Москвою взимку1941 року. Чи так готова була Німеччина до війни проти такого серйозного супротивника, як Радянський Союз?
6. ВИСНОВКИ
Ми розглянули величезну кількість фактичної інформації про Червону Армію й Вермахт напередодні війни. Виходячи з вище сказаного, можна зробити наступні висновки. Напередодні війни СРСР і Німеччина стягли до своїх загальних границь приблизно однакові по чисельності війська. Технічне оснащення Вермахту й Червоної Армії можна оцінити в такий спосіб. По кількості літаків авіація Німеччини перевершувала авіацію Червоної Армії (з огляду на тільки літаки нових типів) приблизно в 1,8 рази. Але якщо розглядати всю авіацію Червоної Армії (близько10000літаків) , те дуже важко сказати на чиєї перевагу, тому що И-16 типу 24 і И-153П незначно уступали германським літакам у швидкості, перевершуючи їх по озброєнню, а саме вони становили кістяк радянських винищувальних ВВС. Теж можна сказати й про СБ і його пікіруючий варіант АР-20. По бронетанковій техніці СРСР значно перевершував Німеччину. Вермахт мав 3582 танка, з яких біля третини доводилося на легкі машини Pz. 1 (чисто кулеметний) і Pz. 2 ( 20-ти мм пушки) . Червона Армія мала на західній границі більше 8000 машин, з яких 1475 доводилося на танки нових типів Т-34 і КВ, визнаних кращими танками у світі у своїх категоріях. Броню важкого КВ не могла пробити жодна німецька танкова або протитанкова гармата. У той час Вермахт взагалі не мав важких танків. У принципі танки Т-26 і БТ-7 могли боротися на рівні з німецькими середніми танками Pz. 3 і Pz. 4, особливо влітку. По кількості знарядь і мінометів між Вермахтом і Червоною Армією була зразкова рівність. Надводний флот Німеччини уступав ВМФ СРСР, але за планом «Барбаросса» передбачалося вести боротьбу з радянськими флоту шляхом захоплення їхніх баз сухопутними військами. Таким чином, Німеччина не була готова до війни проти такого серйозного супротивника, як Радянський Союз. Вермахт не міг розраховувати на скільки-небудь серйозні успіхи в ході війни, авантюрний план «Барбаросса» не мав майбутнього. Так чому ж Вермахт у перші місяці війни мав стільки запаморочливих успіхів? Найімовірніше тому, що Радянський Союз не готувався до оборони, але в теж час ішла серйозна підготовка до війни. До якої ж війни? Відповідь однозначна, якщо не оборона, то настання! Це припущення можуть доводити наступні факти: війська стягаються впритул до границі; руйнується прекрасна лінія оборонних споруд; створюється величезне ударне угруповання військ на румунській границі ( 9-ая армія) , націлена на румунські нафтові родовища; виготовляється величезна кількість танків БТ (близько 8000 штук) , призначених для стрімких кидків по автострадах, але непридатних для дій у російському бездоріжжі;створюються5 повітряно-десантних корпусів, призначених для стратегічних десантів. Крім того, всі устави, наставляння, військові підручники РККА невпинно проголошували необхідність знищення супротивника на його ж території. Польовий устав РККА 1939 року говорить: «Робочо-Селянська Червона Армія буде самої нападаючої із всіх коли-або армій, що нападали,». Що й довела Велика Вітчизняна війна: оправившись від невдач перших місяців війни, Червона Армія 70% загального часу бойових дій 1941-1945 років провела в наступальних операціях (4) . Навіщо ж СРСР готувався до нападу на Німеччину? Важко відповісти на це питання, але давайте спробуємо. Починаючи з 1917 року більшовики невтомно повторювали про світову революцію. Ідея перманентної революції стала маніакальною мрією лідерів ВКП(б) . Коли в 1918 році в Німеччині відбулася революція, здавалося, ніщо не перешкодить втілити мрію в життя. Але потім революція в Німеччині задушена, світова війна, що по теорії Маркса-енгельса могла породити інші революції, закінчилася перемогою Антанти. Може бути після цих подій лідери єдиного у світі соціалістичної держави відмовилися від ідеї світової революції? Немає! Ще наприкінці 20-х років у мовленнях видних політичних діячів починають з’являтися згадування про світову революцію. Але світова революція не могла трапитися про те так, для її виникнення потрібна причина, потрібно погіршення економічної ситуації, тяготи й позбавлення робітничого класу. Все це могла надати тільки нова світова війна. Уже наприкінці 20-х років Червона Армія починає готуватися до того, щоб зіграти в новій світовій війні вирішальну роль
Гігантські маневри, у яких беруть участь танки, артилерія, літаки, величезні маси відродженої кавалерії. Гігантські будівництва: електростанції, канали, гігантські підприємства по всій країні. Зміцнення економіки, щоб вистояти в новій світовій бойні. Нападаючи на Німеччину можна було вирішити відразу кілька завдань: знищити сверхопасного супротивника, що рветься до світового панування; зміцнити авторитет керівників держави в очах радянського народу; і, нарешті звільнити захоплені Гітлером території, щоб установити на них соціалістичний лад, як це було зроблено в 1945 році, коли утворився світовий соціалістичний табір
Таким чином, ми бачимо, що й СРСР і Німеччина практично одночасно готувалися до нападу один на одного. Це небувалий випадок у світовій історії. Можна зрівняти СРСР і Німеччину із двома боксерами на ринзі, які одночасно хочуть атакувати один одного. Той боксер, що спізнився, одержує зустрічний удар, що нокаутує. У СРСР було досить сил і засобів, щоб не виявитися в нокауті й потім виграти бій. Але якби Німеччина спізнилася з нанесенням удару, усе могло б бути по-іншому.
.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. «Радянський енциклопедичний словник», Москва, Радянська енциклопедія, 1987 г.
2. » 1941-1945. Коротка історія, документи, фотографії», Г. А. Куманев, Москва, Политиздат, 1983 г.
3. «СРСР у Великій Вітчизняній Війні 1941-1945 (коротка хроніка) «, Москва, 1970 г.
4. «Велика Отечественнаявойна 1941-1945. Енциклопедія», Москва, Радянська енциклопедія, 1985 г.
5. «Бойовий шлях Радянського Військово-Морського флоту», Москва, Воениздат, за редакцією А. В. Басова, 1988 г.
6. «Чорноморці у Великій Вітчизняній Війні», Г. И. Ванеев, Москва, Воениздат, 1978 г.
7. » Словник-Довідник Велика Вітчизняна Війна 1941-1945″, під загальною редакцією доктора військових наук М. М. Кирьяна, Москва, Политиздат, 1988 г.
8. «Воєнно-історичний журнал», 1959 р., N 11.
9. «естонскийнародв Великій Вітчизняній Війні Советскогосоюза 1941-1945», т. 1, Таллин, еести раамат, 1973 г.
10. «Безсмертний подвиг», В. А. Анфилов, Москва, Наука, 1971 г.
11. «Воєнно-історичний журнал», 1961 р., N 9.
12. «На службі військової», Н. Н. Воронов, Москва, Воениздат, 1963 г.
13. » Моделіст-Конструктор», 1992 р., N 6.
14. «Зброя перемоги», укладачі Г. В. Смирнов, И. П. Шмельов, Москва, Молода гвардія, 1975 г.
15. «Літаки ОКБ ім’я С. В. Ильюшина», Г. В. Новожилов, Москва, Машинобудування, 1990 г.
16. «Германські генерали-з Гітлером і без нього», Л. А. Безименський, Москва, Думка, 1964 г.
17. » Моделіст-Конструктор», 1993 р., N 3.
18. » Моделіст-Конструктор», 1992 р., N 9.
19. «Бойові літаки», И. Андрєєв, Москва, Прострекс, АТ «Книгаи бізнес», 1992 г.
20. » Моделіст-Конструктор», 1989 р., N 3,1989 р., N 11,1992 р., N 5,1992 р., N 1-2.
21. «Стрілецька зброя», А. Б. Жук, Москва, Воениздат, 1992 г.