Полковник на балі й після балу Після балу Толстої Л. Н

Полковник на балі й після балу
Я прочитала оповідання Толстого «Після балу», де одним з головних героїв був полковник, батько Вареньки. Автор хотів показати читачам реальну картину того, як несправедлива порию буває життя. І найважливіше, що письменник зовсім не придумав неіснуючу історію із глави, а описав події, які відбулися раніше. У молодості Лев Миколайович почув історію з вуст свого брата, що зробила на нього величезне враження. Історія була про те, як був спершу покараний, а потім страчений нещасний солдат, що вдарив офіцера, що постійно над ним знущався. Письменник був настільки уражений, що взяв на себе захист солдата перед судорог,... але його не виправдали. Найтяжкий потрібно залишився на душі в Толстого. Все життя він згадував цю подію, але лише через 50 років після що відбулися, надихнувся написати оповідання. Для його побудови, Толстой використовував контрастний опис двох епізодів: світський бал, де уважний і усмішливий полковник танцює разом з усіма й покарання солдата, проведене під жорстоким наглядом той же самого полковника. Ніж яскравіше, святковіше бачить читач торжество на початку Твір, тим більше жалю до солдата викликає друга частина оповідання. Оповідання ведеться від першої особи

На балі полковники здавався дуже люб'язною й доброзичливою людиною, що безумно любить і поважає свою дочку. «Та ж ласкава, радісна посмішка, як і в дочки, була в його блискучих очах і губах». До того ж він робив враження інтелігентного, що володіє світськими, можна сказати, вишуканими манерами чоловіка. Незважаючи на ті, що він був полковником (А полковники, як я думаю, по своїй професії повинні бути досить твердими, строгими й грубуватими), на початку оповідання представлявся мені чуйним, шляхетним і добрим. Мені думалося, такий военноначальник точно не дасть в образи своїх солдатів, буде з ними чесним, справедливим і при цьому не занадто жорстоким. Але я помилилася!

Після закінчення балу полковника немов підмінили! Виявилося, що службовець зовсім не є тим людиною, якою ми його бачили в першій частині історії! Раптово він перетворився в злісного, гнівного диктатора, зовсім не шляхетного, зовсім не ввічливого. У другій частині Твір я вирішила, що він досить підлий, мерзенний, лицемірний негідник. Він нагло користувався своїм положенням, перевагою над безправними солдатами. Найбільше мене здивувало, як він ударив одного із солдатів, питавшегося хоча небагато зм'якшити татаринові покарання «И я бачив як він своєю сильною рукою бив по особі переляканого малорослого слабосильного солдата за те, що він недостатньо сильно опустив ціпок на спину татарина». Якщо холодність і твердість полковника під час побиття татарина можна було прийняти за беззастережне виконання посадових обов'язків, то удар слабкого солдата виправдати вже було не можна! Звичайно, виконання боргу, вказівок - свята справа для кожного військового, але головне - не перестаратися! Інакше можна не помітити, як перетворишся в такого ж злого негідника.

Чому ж так відбулося? Поразмишляв небагато, можна знайти чимало відповідей на це питання! Але я думаю, що в полковника було занадто багато прав. На роботі відчув уседозволеність, по суті справи він міг дозволити собі робити із солдатами все, що захотів би! Йому б за це нічого не було. На солдатах полковник міг зігнати всю шару злість, гнів, будь-які емоції. Чомусь я думаю, що на початку своєї служби военноначальник просто хотів виховати юнацьку силу волі, характер. Але потім полковникові так сподобалося усвідомлювати свою владу, що він став ставитися до підпорядкованих як до ганчіркових маріонеток, речам. Немов вони й безжиттєві зовсім...

Удома ж, у розслабленій атмосфері, разом з улюбленими людьми, улюбленою дочкою, полковник почував себе нарівні. До того ж, вони були для нього всієї життям, усім миром, чим він жив! Ну як же полковник міг ставитися до цих людей погано або ж жорстоко?


Загрузка...