Порівняльна характеристика Євгенія Онєгіна й Григорія Печорина. Герой нашого часу Лермонтов М. Ю

Порівняльна характеристика Євгенія Онєгіна й Григорія Печорина.
Смутно я дивлюся на наше поколенье!

Його прийдешнє - иль порожньо, иль темно,

Границь тим, під тягарем познанья й сомненья,

У бездіяльності зостариться воно

М. Ю.Лермонтов

У романах А. С.Пушкіна «Євгеній Онєгін» і М. Ю.Лермонтова «Герой нашого часу» показана драматична доля типових представників дворянської інтелігенції першої половини XIX сторіччя. Головні герої цих добутків, Євгеній Онєгін і Григорій Печорин, ставляться до типу «зайвих людей» Росії, які, не знаходячи застосування своїм здатностям, розчарувалися в житті й у навколишнім їхньому суспільстві. Героїв А. С.Пушкіна й М. Ю.Лермонтова розділяє всього десять років, але вони належать до різних епох в історії Росії. Між ними коштує знаменита дата - чотирнадцяте грудня тисяча вісімсот двадцять п'ятого року, повстання декабристів

Онєгін живе у двадцяті роки XIX сторіччя, у період розквіту суспільного руху й волелюбних ідей. Печорин же - людина іншої епохи. Дія роману «Герой нашого часу» розвертається в тридцяті роки XIX сторіччя. Цей період відзначений жорстокою політичною реакцією, що наступила після виступу декабристів на Сенатській площі. Онєгін ще міг би піти до декабристів, у такий спосіб обретя ціль у житті й додавши зміст своєму існуванню. Печорин же вже позбавленої такої можливості. Його положення набагато трагичнее, чим положення пушкінського героя

У чому ж подібність між Онєгіним і Печориним?

Обоє вони представники столичної аристократії, одержали гарне виховання й утворення, їхній інтелектуальний рівень вище за середнє рівня навколишнього їхнього суспільства

Обоє героя критично ставляться до життя й до людей. Вони незадоволені собою, розуміють, що їхнє життя одноманітна й порожня, що у світлі панують наклеп, заздрість, злість. Тому Онєгін і Печорин починають страждати від нудьги й меланхолії

Щоб задовольнити свої духовні запити, розвіяти нудьгу, Онєгін намагається писати, але «робота завзятий йому був тошен», читання книг також недовго займає його.

І Печорина швидко стомлює будь-яке почате їм справа, вона стає нудним для нього. Потрапивши на Кавказ, він сподівається, що «нудьга не живе під чеченськими снопами». Але до свисту куль він звикає дуже швидко. Любовні пригоди також змучили лермонтовскому героєві. Це виявилося в його відношенні до Беле й Мері. Домігшись їхньої любові, він втрачає інтерескним.

Характерною рисою Онєгіна й Печорина є їхній егоїзм. Герої не враховують думку й почуття інших людей

Онєгін відкидає любов Тетяни, не захотівши втрачати свою волю. Дріб'язкове бажання досадити Ленскому приводить до вбивства друга

Печорин же приносить нещастя майже всім, з ким він зустрічається: убиває Грушницкого, руйнує життя Бели, Мері, Віри, до глибини душі засмучує Максима Максимича. Він домагається любові жінок винятково з бажання розважити себе, розвіяти нудьгу, а потім байдужіє до них. Печорин твердий навіть до важко хворої Мері, говорячи, що ніколи не любив її, а лише глузував з бідної дівчини

І Онєгін, і Печорин самокритично ставляться до себе. Онєгін, що терзається каяттями совісті, не може залишатися там, де зроблений злочин. Він змушений залишити спокійне сільське життя й скитаться по світлу. Печорин зізнається, що за своє життя заподіяв людям чимало горя, що він грає «роль сокири в руках долі». При цьому Печорин не збирається міняти свого звертання. Його самокритичність не приносить полегшення ні йому, ні кому-небудь іншому. Таке звертання робить Печорина, як він сам себе охарактеризував, «моральним калікою».

Онєгін і Печорин спостережливі, добре розбираються в людях. Вони тонкі психологи. Онєгін при першій же зустрічі виділив Тетяну серед інших жінок, а із усього помісного дворянства зійшовся тільки з Володимиром Ленским. Печорин також вірно судить про людей, які зустрічаються на його шляху. Характеристики, які даються їм, точні й мітки. Він прекрасно знає психологію жінок, легко може пророчити їхні вчинки й користується цим, щоб завоювати їхню любов

Але обоє героя здатні на глибокі почуття. Онєгін, усвідомивши, що закохано в Тетяну, готовий на всі, щоб хоча б побачити неї. А Печорин, довідавшись про від'їзд Віри, негайно кидається слідом за нею, але, не наздогнавши, падає посередині дороги й плаче, як дитина

Світське суспільство негативно ставиться до героїв А. С.Пушкіна й М. Ю.Лермонтова. Їхнє звертання незрозуміло навколишня, їхня точка зору на життя не збігається із загальноприйнятої, вони самотні в навколишнім їхньому суспільстві, що почуває перевагу цих «зайвих людей».

При всій подібності характерів і положення в суспільстві в героїв А. С.Пушкіна й М. Ю.Лермонтова багато розбіжностей

Онєгін не позбавлений шляхетності. Він чесний відносно Тетяни, не бажає скористатися її недосвідченістю. Печорин же з'являється перед нами людиною аморальним, для якого люди є лише іграшками. Прекрасно усвідомлюючи наслідку своїх учинків, Печорин навіть не намагається змінити своє звертання, жорстоко руйнуючи долі інших людей

По-різному ставляться герої й кдуели.

Напередодні Онєгін міцно спить, не сприймаючи майбутню дуель серйозно. А після вбивства Ленского його охоплює жах, починають терзати каяття совісті

Печорин же підходить до питанню дуелі серйозно, ретельно вибираючи місце двобою. Перед дуеллю герой Лермонтова не спить і міркує про питання, над якими рано або пізно замислюється будь-яка людина: «Навіщо я жив? Для якої мети я народився?» Зовсім незабаром Печорин холоднокровно вб'є Грушницкого й, чемно розкланявшись, піде з дуельної площадки

Онєгін і Печорин глибоко розчаровані в житті, утомилися від порожнечі світського суспільства, відкидають його ідеали й цінності. При цьому Онєгін, страждаючи від своєї непотрібності, не здатний пручатися тому суспільству, що він засуджує. Печорин же, на відміну від його, не пливе за течією, а шукає свій шлях у житті, своє покликання й призначення. Він замислюється про мету в житті, почуваючи в душі своєї «сили неосяжні». На жаль, вся його енергія приносить лише нещастя людям, з якими він зіштовхується. У цьому полягає трагедія життя Печорина.

Зображуючи долі своїх героїв, типу для їхнього покоління, Пушкіна й Лермонтов протестують проти суспільства, що позбавляє людей мети в житті, змушує їх даром розтрачувати свої сили, не дозволяє знайти застосування їхньому розуму й здатностям. Це суспільство породжує «зайвих людей», не здатних знайти ні любові, ні дружби, ні щастя. У викритті цього суспільства полягає історичне значення романів «Євгеній Онєгін» і «Герой нашого часу».


Загрузка...