Пояснення Базарова з Одинцовій Роман И. С. Тургенєва «Батьки й діти», що побачили світло в 1862 році, викликав навколо себе небувалу полеміку. Це не дивно: письменник показав у романі перелом суспільної свідомості Росії, поява в ній нових сил. Особливо сильні суперечки велися навколо центральної фігури роману — нігіліста Євгенія Базарова. Цей герой виступає в романі як супротивник усього, створеного й накопиченого росіянином дворянством і людством взагалі: моральних цінностей, культури, простих людських почуттів. Щоб показати неправильність поглядів Базарова, автор проводить його через життєві випробування. Герой випробовує тугу самітності й нерозділену любов. У підсумку він розуміє, що не можна заперечувати природні закони людського життя, на яких будується існування кожного людини Зрозуміти це Базарову допомагає жагуча закоханість у Ганну Сергіївну Одинцову, розумну й гарну жінку.
Будучи в неї в гостях, Базарів зізнається їй у своїх почуттях. Це відбувається в 18-ой главі роману. Під незначним прийменником Одинцова запросила Базарова у свою кімнату, де захотіла продовжити вчорашню розмову. Базарів зробив вигляд, що не пам’ятає предмета їхньої бесіди. Але Одинцова нагадала героєві: «про счастии». Вона, наприклад, ніколи не почувала себе щасливої. Навіть у чудесні миті спілкування з музикою, приємними людьми в героїні виникало відчуття скороминущості, лише подоби теперішнього щастя. Базарів нагадує Ганні Сергіївні, що вона не задоволена своїм теперішнім життям, тому й не може відчути себе щасливої Одинцова перекладає розмова на самого Базарова.
Вона хоче проникнути до нього в душу, довідатися таємні думки героя, його плани на майбутнє. Але Базарів дуже замкнуть, він не звик виливати свою душу — ще одне підтвердження великої самітності героя. Євгеній намагається піти від розмови, але Одинцова наполягає. Вона хоче знати, що відбувається в душі Базарова зараз, у цей час. Ганна Сергіївна запевняє, що герой може відкритися їй: «Як хочете,…
а мені все-таки щось говорить, що ми зійшлися недарма, що ми будемо гарними друзями. Я впевнена, що ваша ця, як би сказати, ваша напруженість, стриманість зникне нарешті?» Це питання стало вирішальної. Базарів зізнається Ганні Сергіївні, що причина його напруженості — любов до неї: «Так знайте ж, що я люблю вас, нерозумно, безумно…От чого ви домоглися». Ці слова героїв — не тільки визнання в любові, але й визнання своєї поразки. Всі нігілістичні теорії героя розбилися об його жагуче почуття до Одинцової. Саме тому автори зауважує: «…пристрасть у ньому билася, сильна й важка — пристрасть, схожа на злість і, бути може, те саме що їй…
» Дивлячись на мучення Базарова, Ганна Сергіївна жалує його й одночасно лякається: так сильні почуття героя. А що ж сама Одинцова? Яке її відношення до Євгенія Базарову? Після сцени пояснення, коли Базарів жагуче обіймає її, героїня говорить: «Ви мене не зрозуміли». Залишившись одна, Одинцова переконує себе, що вона ставиться до Базарову як до друга, що вона не підозрювала про його почуття: «Я винувата, — промовила вона вголос,- але я це не могла передбачати». Одинцова боїться зізнатися собі, що й вона почуває потяг до Євгенія.
Весь її вигляд говорить про це: «Вона побачила себе в дзеркалі; її назад закинута голова з таємничою посмішкою на напівзакриті… очах і губах, здавалося, говорила їй у цю мить щось таке, від чого вона сама зніяковіла…» Та й автор натяками дає зрозуміти нам, що Одинцова випробовує зародження почуття до Базарову: «Одинцова простягнула вперед обидві руки», «мимовільна ніжність задзвеніла в її голосі», «вона не негайно звільнилася з його обіймів», «повільно проводила хусткою по шиї, на якій їй усе чудилася гаряча пляма», нарешті, думка Ганни Сергіївни: «Я и себе не розуміла». Але після тяжких роздумів Одинцова все-таки вирішує: «Ні,…
Бог знає, куди б це повело, цим не можна жартувати, спокій все-таки найкраще на світі». У героїні боролися різні почуття, але переміг свідомий вибір спокійного життя без сплесків і сильних емоцій: «Під впливом різних неясних почуттів, свідомості життя, що йде, бажання новизни вона змусила себе дійти до відомої риси, змусила себе заглянути до її — і побачила за нею навіть не безодню, а порожнечу…» Мені здається, що Одинцова побачила там не порожнечу багатої емоціями життя, а порожнечу своєї душі, просто нездатної на почуття й переживання. Тому-Те, на мій погляд, героїня й почуває себе нещасної. Її холодність і кам’яний спокій робить життя Одинцової сірого, одноманітного, позбавленого змісту.
Сам автор іронізує над своєю героїнею, засуджуючи її вибір: «Її спокій не був вражений; але вона засмутилася й навіть сплакнула раз…» Таким чином, даний епізод можна вважати важливим для розкриття характерів обох героїв. Він є переломним у долі Базарова: герой зазнає поразки від самого себе, своєї природи: з любов’ю до Одинцової валять всі його теорії, його подання про себе. Базарів розуміє, що він сама звичайна людина й що його життя визначають закони природи й людської натури. Але головною героїнею цього епізоду є, по-моєму, Ганна Сергіївна Одинцова. Саме в сцені пояснення розкривається її характер, ми розуміємо її життєву філософію.
Читач розуміє, що відносини між Базаровим і Одинцовій неможливі. Але саме така героїня й була потрібна Тургенєву: Базарову потрібно було лише зрозуміти, що й він здатний на почуття. Тим самим автор змушує героя осмислити й відчути катастрофу всіх своїх поглядів, світовідчування, подань про себе.