Твір по літературі: Правда й неправда в п’єсі М. Горького «На дні» Що є правда й що є неправду? Цим питанням людство задається протягом багатьох сотень років. Правда й неправда, добро й зло завжди коштують поруч, одне без іншого просто не існує. Зіткнення цих понять є основою багатьох всесвітньо відомих літературних творів. Серед них і соціально-філософська п’єса М. Горького «На дні». Суть її — у зіткненні життєвих позицій і поглядів різних людей Автор задається характерним для російської літератури питанням про два види гуманізму і його зв’язку з поняттями правди й неправди, які можна трактувати по-різному.
Гуманізм Луки призиває до жалості й жалю, примиряє із труднощами життя, пропонуючи «неправду в порятунок». Гуманізм же Сатину призиває не боятися дивитися правді в очі, не примирятися з несправедливістю, а боротися за свої права людини. Хто ж правий — Лука або Сатин? Що для кожного з них правда й що неправда? Щоб відповісти на ці питання, звернемося безпосередньо до тексту добутку «Підвал, схожий на печеру. Потовк — важкі, кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася,». Затхле й задушливе повітря, убога обстановка. Місце дії, лаконічно позначене в першій же ремарці, відразу створює образ давящего на людей, нестерпного миру. Люди живуть у задушливій атмосфері безпробудного пияцтва, лайки й розпусти.
Більшого «дна» і уявити собі важко. І от у нічліжці з’являється Лука, що несе із собою добре, ласкаве слово для кожного її. мешканця. Саме доброго до себе відносини так не вистачало ім. Цим нещасним людям, знедоленим суспільством, була потрібний людина, що пошкодував і утішив би їх. Нічліжники, що звикли жити у своєму підвалі за печерними законами, давно отвикли від нормальних людських відносин. Жалість і жаль, безперечно, необхідні в суворому світі дійсності. Співчуття допомагає людині зрозуміти, що він не один, що його розуміють і підтримують навколишні. Можливо, він знову придбає впевненість у собі й у своїх силах.
А тоді йому буде легше впоратися зі своїми проблемами. Але я вважаю, що всі добре в міру. Як кожних ліків, жалості повинне бути певна кількість. Головне — не перейти тонку грань між користю і явною шкодою. Лука думав, що правдою навряд чи можна вилікувати людську душу, що біль можна зм’якшити лише втішливою неправдою. Новий мешканець нічліжки не намагався змусити людей змінити що-небудь у їхньому житті, а лише утішав і сіяв помилкові надії. Він відразу став ставитися до нічліжників як до непоправно загублених людей. Хіба так надходить людина, що щиро хоче допомогти! Так, смертельно хворий Ганні потрібна була лише така допомога.
Необхідно було скрасити їй останні мінути життя, заспокоїти, але навіть із цим завданням старий не впоралося. Що вуж говорити про «здорові» людях! Своїми солодкими пігулками Лука оселив героїв у мир оман і ілюзій. Літній мандрівник, що призивав до терпіння й примирення, ще більше виховував у нічліжниках слабість і нездатність боротися. Бідні люди й до його приходу не діяли в силу звички, не пручалися обставинам. Лука ж, по-моєму, своїм помилковим гуманізмом ще більше нашкодив їм, остаточно «сзязав» руки й ноги. «Ти — сподівайся!
Ти — вір!» — вселяв він. Але людина не може постійно жити ілюзіями, і рано або пізно прийде знову зштовхнутися з гіркою правдою. Так чи не краще якомога швидше відкрити ока на життєві протиріччя й проблеми й перейти до рішучих дій!
Адже хто живе лише надією, ризикує вмерти голодною смертю. І Горький вишиковує сюжетну лінію п’єси так, щоб читачі змогли розібратися в його позиції по цьому питанню й переконатися в тім, що гуманізм Луки — помилковий гуманізм. Філософія мандрівного проповідника перевіряється на героях п’єси й у підсумку зазнає поразки: повісився Актор, Попіл потрапив на каторгу, загублена доля Наташи… Інакше кажучи, автор більше симпатизує теорії Сатину. Правда, нехай навіть сама гірка, завжди повинна перемагати. Я вважаю, що не буває гуманної неправди, і рано або пізно вона принесе шкоду тому, хто вірить у цю оману.
Неправда, навіть «у порятунок», — найчистіший прояв неповаги до людини. Поважати ж людини треба завжди; ким би він не був, він насамперед людина. У цьому я, безумовно, погоджуся із Сатиним. Але, на жаль, однієї лише теорії колишнього телеграфіста теж недостатньо. Він нічого не може змінити ні у своєму житті, ні в житті інших мешканців «дна». І, мабуть, проблема тут не в правильності теорій, а в самих людях, які з Лукою або без нього, із Сатиним або без, так і не відродилися б. Більша частина того, чого ми домагаємося в житті, залежить від нас самих. І в цьому — життєво важлива правда п’єси