Природа й цивілізація в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». Герой нашого часу Лермонтов М. Ю

Природа й цивілізація в романі М. Ю. Лермонтова "Герой нашого часу". Роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу» - перший реалістичний роман із глибоким філософським змістом у російській літературі. Прочитавши його, читач знайомиться з його складною й незвичайною композицією, де біографія головного героя зображена з порушенням хронологічної послідовності. Тому що роман «Герой нашого часу» є психологічним, то розкриття характерів героїв у ньому досить глибоке й всебічне. Чималу роль у ньому грає пейзаж, що тісно пов'язаний з переживаннями героїв. Весь роман побудований на протиставленнях, і одним з них є протиставлення природи й цивілізації. У цьому випадку всіх героїв роману можна розділити на дві групи: перша - це люди, що мають безпосереднє відношення до природи, що розуміють неї; друга - це «люди цивілізації». До першого типу будуть ставитися Азамат, Казбич, Бела, контрабандисти. У романі їхні образи будуть достатні простими: «... Віддаляючись від умов суспільства й наближаючись до природи, ми мимоволі стаємо дітьми».

Зображення всіх цих персонажів проходить у зіставлення із природою. У Бели були «ока чорні, як у гірської сарни», також у романі підкреслюється її щиросердечна чистота, тому що навколо її могили розростаються квіти. Кавказці рівняються з гірськими ріками; Казбич «начебто кішка», нападає на батька Бели. У повісті «Тамань» особливо яскраво зображується протиставлення цивілізації й природи, «людей цивілізації» і «людей природи». З найперших рядків читач бачить всю сутність цього містечка: «Тамань - самий кепський містечко із всіх приморських міст Росії. Я там мало-мало не вмер з голоду...». У цьому випадку Тамань являє приклад «скверною» цивілізації того часу. У той же час описується й природа прибережної місцевості: «...

переді мною тяглося ночною бурою схвильоване море, і одноманітні шум його, подібний до ремства міста, що засипає...Хвилюва_ спогадами, я забувся.. Так добре біля години...». Контрабандисти так сильно зближені із природою, що діють, як одне ціле з нею. Коли Янко вперше з'являється в романі, він зображується на тлі стихії: «...між горами хвиль...Янко не боїться ні моря, ні вітрів, ні туману...». Також описується «бідний човен» Янко : «вона, як утоку, поринала й потім, швидко змахнувши веслами, начебто крильми, вискакувала із прірви серед бризгов піни». Образ улюбленої Янко теж є образом «людини природи».

Печорин назвав її ундиною, тому що вона була як русалка: «...на даху хати моєї стояла дівчина в смугастому платті з розпущеними косами, теперішня русалка». Її ока були наділені «магнетичною владою», сама вона рівняється зі змією : «як змія, сковзнула між моїми руками», «її зміїна натура витримала це катування»; і з кішкою : «вона, як кішка, упилася в мій одяг». Все це підкреслює в ній природну, природну натуру. Також зустрічаються читачеві образ сліпого. Незважаючи на те, що він нічого не бачив, почував себе досить упевнене, спускавшись по скелі: « він ішов так близько від води, що здавалося, зараз хвиля його схопить і віднесе, але...

він ступав з каменю й уникав вибоїн». Він довідається, що пливе Янко, коли цього не зауважує навіть ундина: «... це не вода хлюпає, мене не обдуриш, - це його довгі весла». Основна риса всіх героїв - «людей природи» - це вроджена здатність зливатися із природою, відчувати себе її частиною. Вони можуть випробовувати «мимовільне биття серця» побачивши природи, вони не можуть без її жити. До другого типу персонажів можна віднести Грушницкого, Вернера, Мері, Вулича. Це будуть «люди цивілізації». Узагальненою протилежністю середовищу «природних» людей виступає в романі «водяне суспільство». У повісті «Князівна Мері» майже зникають опису природи, які з'являються в експозиції й у зв'язку з Печориним.

Саму Мері Печорин описує, як дівчину милу, з «шляхетною ходою», але все-таки не близьку природі: «вона обернулася до мене бліда, як мармур, тільки ока її чудово блискали». Вернер був «скептиком і матеріалістом», відстороненим від природи У взаємодії з кожної із цих груп персонажів розкривається складний суперечливий характер Печорина. З одного боку, він відкривається читачеві як людина люблячу природу: «Я люблю скакати на гарячому коні по високій траві проти пустельного вітру...», «Яка би прикрість не лежала на серце, яке б занепокоєння не млоїло думку, усе в мінуту розсіється; на душі стане легко, утома тіла переможе тривогу розуму.

Немає жіночого погляду, якого б я не забув побачивши кучерявих гір, осяяних південним сонцем...». Але незважаючи на все це, він не може стати повністю «людиною природи»: у ньому занадто багато чорт «людини цивілізації». Він дивний, скептичен, егоцентричен і т.д.

У деяких випадках роману Печорин абсолютно безпомічний. Коли ундина заманила його в човен, те, відпливши від берега досить далеко, він злякався, тому що зовсім не вмів плавати. Це теж підкреслює «неприродность» його образа Таким чином, можна сказати, що у творі Лермонтова «Герой нашого часу» характери героїв зображуються не тільки через розкриття їхні взаємини із суспільством, але й із природою. Тим самим, пейзаж у даному добутку має три функції: тло, на якому відбуваються всі події роману; засіб розкриття характерів героїв; засіб вираження авторської позиції автора.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector