Твір по літературі: Природа в розумінні мцири(1) М. Ю. Лермонтов увійшов у російську літературу як продовжувач традицій А. С. Пушкіна й поетів-декабристів, але в той же час його поезія стала новою ланкою в ланцюзі розвитку національної культури. Романтична поема «Мцирі» є однієї з вершин художньої спадщини поета В основу поеми покладений реальний факт. Мцирі міг стати однієї з жертв кавказької війни, але автор зобразив цей факт як поет-романтик, створивши особливого героя Мцирі не приймає суспільних відносин, що гнітять його внутрішнє почуття. Герой живе, керуючись природними спонуканнями: любов’ю до батьківщини, рідним, волі, спрагою діяльності. Його душа наповнена почуттям любові до навколишньої природи, а серце починає сильніше битися «побачивши сонця й полів», вигадливих гірських хребтів, дерев, «шумливих свіжію юрбою».
Кавказький пейзаж Лермонтов уводить у свою поему не випадково. Він також є засобом розкриття образа героя. Презирающий своє оточення й життя в ув’язненні, Мцирі почуває споріднення лише із природою. Ув’язнений у монастир, він порівнює себе із блідим темничним квіткою, що виросла меж сирих плит і чекають живлющих променів. Але сумна частка очікує цю квітку за межами темниці. Вирослий у в’язниці, він не зможе існувати в саду й загине, обпалений вогнем безжалісного дня Подібно сонним квітам, що тягнуться назустріч сонцю, розпрямляється й піднімає голову Мцирі, вирвавшись із монастиря. Він радується волі, радується бурі, короткої, але живій дружбі «меж бурхливим серцем і грозою», що він нізащо не проміняв би на довге й нудне життя в стінах монастиря. Він піднесений райдужним убранням рослин, що зберігають «сліди небесних сліз», бігцем хмар, подібних до білого каравану «залітних птахів з далеких країн». Дитя природи, він припадає до землі й довідається таємницю пташиних пісень, загадки їхнього віщого щебетання.
Його слух уловлює всі голоси природи, що ведуть мовлення «про таємниці неба й землі». Йому зрозуміла суперечка потоку з каменями, думи скель, що мріють про зустріч, назавжди роз’єднаних цим потоком. Він зауважує й блиск зміїної луски, і відливи срібла на вовні барса. І йому здається, що його «старанний погляд» міг би стежити через прозоруу синявий неба поле ангелів.
А перша зустрінута їм дівчина зв’язується в його свідомості з піснею рибки, будячи наївне напівдитяче почуття любові Мцирі, «як звір степовий», почуває себе чужим серед людей. Навіть збившись зі шляхи, оточений вічним лісом, він все-таки не бажає людської допомоги. І сутичка з барсом для Мцирі — це зустріч із дикою природою. Він вступає в боротьбу як первісна людина, почуваючи дику злість, подібно пустельному звірові. Герой сплітається зі своїм супротивником, начебто й сам породжений «у сімействі барсів і вовків». И в передсмертному бреду він почуває себе лежачої на дні річки.
Він бачить строкаті череди рибок, які весело грають у променях сонця, що сіяють «крізь кришталь хвилі». Умираючи, Мцирі просить покласти його в саду меж двох акацій, у густій траві, щоб він зміг востаннє насолодитися прозорим золотом листів, запашною свіжістю повітря й заснути з думкою про милу країну М. Ю. Лермонтов за своє творче життя вніс неоціненний вклад у розвиток російської романтичної поеми, створив найбільші ліричні шедеври, одним із яких, безсумнівно, і є його поема «Мцирі».