Про маму
Нам задали написати оповідання про свою саму улюблену й рідну людину — мамі. Спочатку я подумала, що це дуже легко — села, написала й готова, але виявилося, що це дуже важко. Після деяких міркувань я зрозуміла, що не знаю, як їй буває важко. Ми звикли думати, що мама — це як належне, додатоккдетям.
Я вирішила зробити замітки про неї: яка вона в побуті, на роботі, із мною. І от що в мене вийшло:
Моя мама працює реанімаційною сестрою в міській лікарні міста N. Один раз я попросила неї розповісти про свою роботу, і вона коротенько освітила мої поняття про її роботу. Але мені виявилося мало цієї інформації, і я попросила неї взяти мене до неї в лікарню й понаблюдать.
У реанімаційній палаті сильно пахнуло ліками, монотонно гуділи апарати, усі ходили в білих халатах, виконуючи маніпуляції із хворими. Але от, у несподіваний для мене момент, двері в коридор широко розгорнула, і в нього квапливо ввезли каталку з маленьким хлопчиком. На вигляд йому було чотири роки. Дитина нестямно кричала, заливаючись слізьми й кличучи свою маму. І отут почалася скажена біганина по всьому відділенню. На перший погляд, може здатися, що це незрозуміла суєта, але кожний з медперсоналу чітко знав своє завдання. Всі вони робили мовчачи, лише зрідка переговорювалися. Як виявилося, хлопчик сильно обшпарив окропом ноги. Отут я побачила, як моя мама, роблячи якусь процедуру дитині, одночасно його заспокоювала. Протягом декількох мінут лікарі щось обговорювали, потім хворого поклали на ліжко. За цей час мама обійшла всіх пацієнтів — ставила крапельниці, перемикала апарати, мірила комусь тиск, щось записувала… За третя година, проведені мною у відділенні реанімації, я помітила: жоден з медиків не присів ні на мінуту!
Тепер я розумію, чому мама приходить додому з роботи утомлена, змучена, а особливо з нічних змін.
А був такий випадок, що вона не розмовляла ні з ким майже весь день, була мовчазна й смутна — на її робочій зміні померла семирічна дівчинка від раку крові. Важко переживати таке, особливо коли відбуваються подібні випадки часто.
Іноді я замислювалася про те, яка я щодо мами. Протягом тижня, як нам задали написати оповідання, я з’ясувала одну річ — виявляється, що я трошки егоїстка! Своїй сім’ї я доставляю зайві проблеми й турботи. Мама, придя з роботи, готовить, стирає, забирає. Я правда, допомагаю їй, але це буває нечасто. Я завжди дивуюся своїй мамі — звідки в неї стільки терпіння на мене, батька, роботу й на все інше. Але ж вона все встигає! У ній стільки енергії, вона завжди намагається зробити всім щось приємне, гарне. Ніж доросліше я стаю, тим частіше я потребую підтримки, допомозі, раді від моєї мами
Але буває й таке, коли вона гневается, то до неї під гарячу руку краще не попадатися, краще тихо перечекати «буру». Але звичайно мама дуже швидко заспокоюється, та й взагалі не може довго ображатися. Вона згладжує всі скандали, завжди намагається, щоб у сім’ї був мир, спокій, взаємоповага, любов. Вона завжди мене вчить правильним і розумним речам, у чомусь допомагає, за щось лає — все це підтримує сімейна рівновага. Мені завжди подобалося, що мама з повагою й інтересам ставиться до моїх захоплень. Вона завжди позитивно й з підтримкою ставилася до моїм цілям. Мама ніколи не була проти, щоб я спілкувалася із друзями в себе будинку. Коли в мене бували вибуху гніву й обурення, вона реагувала на моє звертання спокійно й з деяким гумором.
І взагалі, я зрозуміла, що бути гарною матір’ю дуже складно, але на щастя, мені є з кого брати великий приклад! І хочеться сказати всім: «И для мене, коли мама поруч, — тоді мир величезний і прекрасний»!