«Про місце поета в робітнику ладу» Я хочу, щоб до багнета дорівняли перо В. Маяковський Епоха, у яку жив Маяковський, була часом величезних потрясінь у житті країни, і поет такого масштабу, безсумнівно, не міг стояти осторонь від що відбувається. Активна суспільна позиція Маяковського виразилася насамперед у його творчій діяльності: він пише кіносценарії для нового радянського кіно, багато друкується в газетах, їздить із публічними виступами по містах країни, працює в РОСТУ, створюючи особливого роду плакати, так звані «вікна». Подібного роду робота мало відповідає на перший погляд поданням про піднесений характер і високе призначення мистецтва. Для декількох поколінь російських поетів гаслом були рядка Пушкіна: Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, І обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей У порівнянні із цими рядками всі плакати Маяковського, його памфлети повинні здатися невартими високого звання поета Швидше за все думка про цьому й змусила Маяковського знову й знову звертатися до теми призначення поезії і її ролей у житті суспільства. «Надзвичайна пригода, що була з Володимиром Маяковським улітку на дачі», «Розмова з фінінспектором про поезію», «Додому», поема «У весь голос» — от добутку, у яких поет найбільше яскраво розкриває своє творче кредо: «Нам слово потрібно для життя».
«Надзвичайна пригода…» — не просто зразок ліричного жарту, але серйозне міркування про те, чим повинен бути поет, і не тільки в дану конкретну епоху, але й за всіх часів. Поезія й сонячне світло представляються героєві явищами одного плану, їхнє завдання — боротьба з тьмою, з віджилим «мотлохом» епохи. Вірші й промені сонця вподібнюються зброї, що валить ворожу світла стіну мороку: Стіна тіней, ночей в’язниця під сонець двостволкою впала Наприкінці вірша Маяковський проголошує гасло свій і сонця: Світити завжди, світити скрізь, до днів останніх дінця, світити — і ніяких цвяхів! От гасло мій — і сонця! Вірш «Додому» ще раз підтверджує авторське відношення до поезії як до зброї народу в боротьбі за будівництво нового життя. Поет повинен почувати себе заводом, що виробляє людське щастя; до нього повинні пред’являтися ті ж вимоги, що й до прочим: Я хочу, щоб у дебатах мені даючи потів Держплан, завдання на рік «Робота віршів» не менш важливе, чим виробництво чавуну й стали, і тому автор уважає, що праця поета не відрізняється від роботи в поле або у верстата по ступені своєї потреби. Розвиток цієї думки знаходимо у вірші «Розмова з фінінспектором».
У жартівливо-іронічній формі Маяковський переконує читача в тім, що поезія є суспільною працею й поет — повноправний будівельник соціалізму Автор говорить про специфічну складність поетичного процесу, заперечуючи позицію людей, подібних до фінінспектора, числящих поета не потрібним нікому. Використовуючи поняття, далекі від літератури, Маяковський загострює свої думки про поезію, про її місце в житті суспільства. Він порівнює вірші з динамітом, що підриває міста Поет у Маяковського одночасно й проводир народу, і слуга його. Він повинен бути спереду й залишатися в гущавині народній. Для нього неможливе існування поза народом. Поезія, що з’являється як «і пещення, і гасло, і багнет, і батіг»,- ця поезія є зброєю пролетаріату, що залишається на століття Програмним стосовно даної теми можна назвати вступ до поеми «У весь голос». Ліричний герой обурено озивається про тих, хто строчить романси в страшне для країни час: Неважлива честь, щоб з отаких троянд мої статуї височіли по скверах, де харкає туберкульоз У поемі вірші знову рівняються зі зброєю. Вони повинні стати очам нащадків: Я до вас прийду у комуністичне далеко не так, як песенно-есененний провитязь. Мій стих дійде через хребти століть і через голів поетів і урядів Маяковський уважав, що поезія потрібна для того, щоб боротися з «мотлохом» життя й щоб затверджувати нову реальність, і вона повинна робити це в інтересах робітничого класу.
Маяковський — поет величезного таланта, лірик і трибун — уважав своїм призначенням насамперед служіння своєму «класу». Заради цього він відрікається від особистого життя, стаючи «на горло власній пісні». Ці рядки чудово характеризують його відношення до творчості: куди воно повинне бути спрямоване й з ким повинен бути поет: Я всю свою дзвінку силу поета тобі віддаю, що атакує клас.