З одного боку, якщо визнати інформацію А. М. Бухарева точним свідченням про гоголівський задум, з якого треба, що «воскреснути» начебто б повинні були всі персонажі — поміщики з першого тому, те, відповідно, випадок Плюшкина перестає бути унікальним і його противопоставленность іншим поміщикам втрачає глибинного екзистенціального змісту. З іншого боку — навіть визнаючи гоголівські слова вказівкою на задумане відродження нещасного «залатаного» «рибалки», потрібно враховувати, що вони ще не свідчать про неможливість воскресіння інших хазяїв садиб; крім того, неясно, на якій стадії роботи над текстом «Мертвих душ» сформувався відзначений у статті задум у відношенні Плюшкина. Якщо Гоголь і мав намір духовно воскресити його, то ця думка, звичайно, зв’язана зі значеннєвими потенціями, з «парадигматичними» можливостями образа цього персонажа, але народитися могла й після завершення роботи над текстом першого тому, виданого в 1842 р., за два роки до написання статті, включеної в «Обрані місця (Надалі Гоголь мав намір переробити текст першого тому, але цей задум здійснений не був.) Відповідно, неможливо встановити, чи визначала вона, хоча б підспудно, композицію «поміщицьких» глав першого тому
И, нарешті, з огляду на гоголівські висловлення про персонажів «Мертвих душ», необхідно врахувати таке: «Манилов, по природі добрий, навіть шляхетний, безплідно прожив у селі, ні на гріш нікому не доставив користі, опошлел, зробився нудотним своею добротою> …>» («Міркування про героїв «Мертвих душ»»>). У цій характеристиці Манилова є присутнім динамічний аспект («по природі добрий, навіть шляхетний», «опошлел», «зробився нудотним»), якого позбавлене зображення персонажа в тексті поеми. Із цих слів автора можна зробити висновок, що в його свідомості, принаймні у випадку з Маниловим, еволюція характеру все-таки імпліцитно передбачалася, хоча й не знайшла художнього вираження