Про що я міркувала, читаючи «Котлован» Читаючи цю повість, кожний, я думаю, міркує над тим, що хотів сказати автор, а не над сюжетом або композицією, тому що для самого Платонова важлива була суть. Особисто я в його повісті знайшла багато чого, над чим можна подумати, але найбільше мене вразили люди- Так, ми знаємо, що тоді вони свято вірили в те, що будували, вони бадьоро йшли в майбутнє світле життя, до комунізму. Вони трудилися, жили не тільки заради себе, але й заради навколишніх, суспільне повинне було бути більше важливим, чим особисте. І так було. Але в «Котловані» Платонова все виглядає не так вуж прекрасно. Може, я міркую так через багато років, тому мені легше, але адже Платонов писав цю книгу в ті далекі часи й уже тоді все бачив Я дивуюся тому, що зробили з людьми ідеї комунізму й люди, що перебували на чолі цього «будівництва» уже тоді, коли, здавалося б, усе прагнули до рівноправності. Звичайно, головне було вбити в людині думки, будь-які сумніви. Ти повинен свято вірити, а якщо… те на кожний найдеться управа, звідси й нагляд, і жорстокість. А вони будували, хоча, як я вже говорила і як пише про цьому Платонов, усе було не так вуж легко.
Люди придушували, убивали в собі думки, тим самим перетворюючись у знеособлену масу або колгосп (від назви нічого не міняється). У них народжувалися лише спогади, тому що «більше нічого думати» вони не могли. Але щоб спокійно заснути, не розбудити в собі страшних сумнівів, вони намагалися й не згадувати. Вони жили тільки працею, але почували, що це не життя. Звідси туга, байдужість, їм доводилося «терпіти своє життя». Адже не випадково багато хто хотіла покінчити життя самогубством. Напевно люди не знаходили в такому житті нічого гарного.
Але вони змушували себе жити далі: одні шукали те, що б «тягло їх залишатися в житті й ретельно діяти для загального життя», інші просто боялися не бути, треті навіть у такій ситуації шукали свою вигоду й жили лише для цього. А по-справжньому вірили, не сумнівалися деякі. Та й то багато хто просто змогли переконати себе, що роблять правильно. З’являється жахаюча думка, що таких людей і людьми-те не назвеш. Може, тому Платонов так часто вводить у повість сцени із тваринами: коні, що начебто організували колектив Сучасна людина, що прочитала повість «Котлован», не скаже із упевненістю, що «людина — це звучить гордо». Хоча ми можемо знайти в цій книзі й невеликій частці оптимізму: якщо Платонов розглянув утопію, у яку вірили все; якщо й герої його, як ми бачимо, не так уже щасливі, є в них ще щось, що не дає їм перетворитися повністю в бездумну істоту (Вощев шукає істину, Чиклин здатний на любов, навіть Жачев тепло ставиться до Насті) якщо Платонов уводить сцену загибелі Насті, «елемента майбутнього життя», — це значить, що людей все-таки не так вуж просто зробити роботами.
Хоча це не допомогло, і трагічне пророцтво Андрія Платонова збулося.