Про творчість Булата Окуджави. Булат Окуджава народився 9 травня 1924 року в Москві. Учився в школі, а через рік після початку Великої Вітчизняної війни пішов добровольцем на фронт. Уже після війни закінчив Тбіліський державний університет, філологічний факультет Важкі випробування військового років вплинули на формування Б. Окуджави як поета Перший збірник «Лірика» з’явився в 1956 році Пошуки оригінальної поетичної форми вираження, творчої індивідуальності рельєфно виявилися в другій книзі Окуджави «Острова» (1959). Слідом за цим збірником вийшли «Веселий барабанщик» (1964) і «По дорозі до Тинатин» (1964), тепло прийнятого аматорамиами поезії.
Книга «Березень великодушний» (1967) виявилася слабкіше попередніх: при її підготовці поет некритично підійшов до відбору віршів, що раніше публікувалися в періодичній пресі. Але й у так званих «слабких» віршах щирого поета читач нерідко знаходить вираження самих таємних почуттів їх творця Вірші поета систематично друкувалися на сторінках багатьох газет і журналів В 60- 70-х роках Б. Окуджава писав також прозу («Бєдний Авросимов», «Пригоди Шипова, або Стародавній водевіль», «Подорож дилетантів»). Але й у прозаїчних жанрах Окуджава залишається поетом, міркуючи про щось своєму, затаенно особистому Пісенна поезія Окуджави привертає увагу самої широкої аудиторії читачів і слухачів.
Наприкінці 50-х років Окуджава перший взяв гітару, щоб наспівати під її акомпанемент свої вірші. З тих пор виконання власної мелодії на власні вірші одержало широке поширення. Пісні-Вірші Б. Окуджави в його виконанні звучать по радіо, з концертної естради, з тілі — і кіноекрана Навколо віршів Окуджави не раз виникала полеміка.
У цих суперечках опоненти намагалися розкрити достоїнства й слабості віршів Окуджави, розібратися у своєрідності його поетичного голосу. Праві ж ті із критиків, які, говорячи про популярність віршів і пісень Окуджави, на перший план ставлять не мелодію пісні, а її зміст, ліризм, задушевність Безперечним залишається той факт, що Б. Окуджава — ліричний поет. Оптиміст і життєлюб, він не може залишатися байдужим до всього непоетичного в дійсності. У цьому одна із причин того, що в його поезії так відчутні, з одного боку, інтонації людського горя, суму, а з іншого боку — іронія й самоіронія. Так, у пронизливих словах «Ах, війна, що ти зробила, підла», не можна не звернути уваги на інтонацію великого людського горя й уболівай.
Але вважати Окуджаву трагічним поетом навряд чи правомірно. Є в нього й рядка, від яких віє глибоким життєлюбством і впевненістю в завтрашньому дні Булат Окуджава чимало віршів присвятив Москві. В одному з них поет викликує: Моє місто носить вищий чин і звання Москви, Але він назустріч всім гостям завжди виходить сам Ліричний герой Окуджави в чомусь по характері схожий на це місто: «Ах, це місто, воно такий, схожий на мене…» У віршах поета дуже часто згадується Арбат, арбатский двір, де відбуваються багато подій. І це не випадково.
Поезія Окуджави глибоко особиста. У поета з Арбатом зв’язано чимало: дитинство, юність, обпалена війною, його товариші, що не повернулися із фронту, нарешті, місце, де формувалися перші етичні й моральні критерії майбутнього поета. Окуджава пише: Ах, Арбат, мій Арбат, Ти — моя релігія Вірші поета сміливі, конкретні, глибоко правдиві Однак було б помилковим затверджувати, що нібито його мир звужений до рамок Арбата. Так, в «Пісні про Сокольники» поет говорить: Ми уросли, немов сосни, своїми коріннями У ту країну, на якій живемо У ліричному світі поезії Окуджави чимало умовного, казкового: тут і елементи гри, яким пересипані окремі строфи, тут і незвичайні персонажі — Веселий Барабанщик, Блакитна Людина, мурахи, цвіркуни. Але в цих віршах відчутний нерозривний зв’язок з реальністю, із сучасним життям. Здійснюється вона за допомогою розмаїтості мотивів (мотив надії — один з найдорожчих для поета). Для поезії Окуджави характерно широке використання вставних слів, вигуків, сполучників, слів контрастного значення («сміючись і плачучи», «важко й легко»).