Твір по літературі: Проблема нігілізму в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Роман И. С. Тургенєва «Батьки й діти» був опублікований в 1862 році. Він відразу привернув увагу широких суспільних кіл Росії й з тих пор продовжує викликати величезний інтерес читачів як гостротою поставлених у ньому питань, так і своїми художніми вартостями. У цьому творі Тургенєву вдалося підняти глибокі політичні, філософські й естетические проблеми, запам’ятати реальні життєві конфлікти, розкрити суть ідейної боротьби між основними суспільними силами в Росії кінця 50-початку 60-х років XIX століття Образ Євгенія Базарова — головного героя роману — потряс уяву всієї читаючої публіки.
У російській літературі був уперше зображений різночинець-демократ — людин величезної сили волі й твердих переконань. К. А. Тімірязєв, що видається натураліст, порівнював його по суспільній значимості з історичною особистістю Петра Першого: «Той і іншого минулого насамперед втіленням «вічного працівника», однаково «на троні» або в майстерної науки… Обоє творили, руйнуючи». Основний конфлікт між героєм-демократом і лібералами сформульований у словах Базарова, звернених до Аркадія Кірсанову: «У тобі немає ні зухвалості, ні злості, а є молода сміливість так молодий запал; для нашої справи це не годиться. Ваш брат дворянин далі шляхетної смиренності або шляхетного кипіння дійти не може, а це дрібниці. Ви, наприклад, не б’єтеся — і вуж уявляєте себе молодцями, — а ми битися хочемо». Які ж погляди цього героя, що так ополчается проти «шляхетної смиренності» дворян і призиває своїх майбутніх однодумців «битися»?
Тургенєв наділив Базарова своєрідним відношенням до філософії, політиці, науці, мистецтву. Тільки з’ясувавши цю своєрідність, можна зрозуміти всі вчинки героя, його суперечливість, його взаємини з іншими персонажами роману Базарів — нігіліст, отрицатель, руйнівник. У своєму запереченні він не зупиняється ні перед чим. Чому ж Тургенєв побачив героя свого часу саме в Базарове? Працювати над романом він почав у ту пору, коли ще не відбулося скасування кріпосного права, коли усе ще наростали революційні настрої й насамперед впадали в око саме ідеї заперечення й руйнування стосовно старого порядку, старим авторитетам і принципам. Треба відзначити, що базаровский нігілізм не носить абсолютного характеру.
Базарів не заперечує того, що перевірено досвідом і життєвою практикою. Так, він твердо переконаний, що праця — основа життя й покликання людини, що хімія — корисна наука, що головне у світогляді людини — естественнонаучний підхід до всього. Базарів говорить, що готовить себе до того, щоб зробити «багато справ», щоправда, які це справи й до чого конкретному прагне Базарів, — залишається неясним. «У теперішній час корисніше всього заперечувати — ми заперечуємо», — говорить він.
Базарів — виразник ідей передового демократичного руху, що складалося й розвивалося під знаком заперечення всього, історично пов’язаного із дворянсько-кріпосницьким суспільством, із дворянською культурою, зі старим миром. У ті роки в кружках передової студентської молоді мова йшла насамперед про руйнування старого, тобто всього того, що становило основу життя дореформеної Росії. Герцен писав: «Ми не будуємо, ми ламаємо, ми не повертаємо нового одкровення, а усуваємо стару неправду». Про це ж заявляє й Базарів Яким же образом нігілістичні погляди героя відбиваються на його взаєминах з іншими персонажами роману? Коли Аркадій повідомив дядька й батька про те, що Базарів — нігіліст, вони постаралися дати своє визначення цього слова. Микола Петрович сказав: «Нігіліст…
це від латинського nihil, нічого, наскільки я можу судити; стало бути, це слово означає людину, що… який нема чого не визнає?» Павло Петрович відразу підхопив: «Скажи: який нічого не поважає». Аркадій пояснив їм: «Нігіліст — це людин, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, що не приймає жодного принципу на віру, яким би повагою не був оточений цей принцип». Однак Павло Петрович залишився при своїй думці: нігіліст — це людин, «який нічого не поважає». Він спершу не додав серйозного значення переконанням Базарова, порахувавши його порожнім критиканом. Однак незабаром він втратив свій спокій і самовпевненість. Базарів виявився не так порожній і безпечний, як йому спочатку здалося, оскільки він заперечував саме все те, що було близько й дорого Павлу Петровичу й що становило суть його існування, і цей нігіліст, судячи з його заяв, «збирався діяти». Базарів же переймався все більшим презирством і іронією стосовно ліберального «аристократишке».
У цьому ретельно простеженому ідейно-психологічному процесі нагромадження й наростання спочатку глибокої ворожості й антипатії, а потім прямій ворожнечі знайшла відбиття сама дійсність того часу. Якщо у відносинах демократів і лібералів наприкінці 1840-х років переважали ворожість, іронія, полемічні сутички, то до кінця 1850-х років ці відносини стали непримиренно ворожими. Їхньої зустрічі в одному середовищі негайно народжували суперечки й конфлікти. За свідченням очевидців, такі суперечки виникали між самим Тургенєвим і критиками-демократами. Тургенєва виводив із себе один вид завжди спокійного й упевненого Добролюбова, і він намагався спровокувати суперечка з ним, не визнаючи його принципів. Добролюбов же, у свою чергу, говорив про те, що йому з Тургенєвим нудно, і відкидав його погляди на життя. Психологію цих суперечок, їхня суть і форму, може бути в трохи перебільшеному виді, Тургенєв і переніс на сторінки свого роману Таким чином, поставивши в центрі роману людини з демократичного табору й визнаючи його силу й значення, Тургенєв багато в чому йому не симпатизував.
Він наділив свого героя нігілістичним відношенням до мистецтва і ясно дав відчути, що не розділяє його поглядів. При цьому письменник не став з’ясовувати причин негативного відношення Базарова до мистецтва. Однак неважко догадатися, що це за причини. Базарів і його однодумців (у дійсності, а не в романі, оскільки в романі в нього їх немає) заперечували мистецтво тому, що воно в 1860-х роках було поставлено деякими поетами й критиками вище тих насущних цивільних, політичних завдань, які, з їхнього погляду, випливало дозволити в першу чергу. Людям, що прагнуть поставити мистецтво вище соціально-політичних проблем, вони заперечували навіть у тому випадку, коли мова йшла про добутки таких геніїв, як Рафаель або Шекспір. Так надходить Базарів, заявляючи: «Рафаель гроша мідного не коштує»; «Чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета» і т.
д. Він не бажає любуватися красою природи: «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник». Звичайно, Тургенєв не може тут підтримувати свого героя. Адже в історії російської літератури не було, мабуть, іншого такого великого письменника, який би так щиро, самозабутньо й ніжно любив природу й так повно, різнобічно відбив її красу у своїй творчості Видимо, проблема нігілізму не просто цікавила письменника, вона була їм вистраждана, оскільки прихильники даного напрямку заперечували дуже багато чого з того, що було йому дорого. Однак поява такого напрямку повинне було свідчити про те, що в суспільному ладі Росії назріла криза, і захоплення нігілістичними поглядами для багатьох стало розпачливою спробою знайти вихід з нього. Може бути, Тургенєв трохи згустив фарби, передаючи суть даного напрямку, але завдяки цьому проблема нігілізму одержала ще більшу гостроту. Письменник показав всю неспроможність нігілістичних поглядів, змусивши головного героя раз у раз вступати в суперечку із самим собою.
Базарів багато в чому суперечив своїм переконанням: у романтичній любові до Одинцової, у дуелі з Павлом Петровичем і т.д. Щиросердечні метання головного героя повинні були наштовхнути читача на роздуми: чи поповнити йому ряди нігілістів або спробувати знайти якийсь інший вихід з положення, що створилося