Проблематика п’єси Горького «На дні»
У дев’ятисоті роки в Росії вибухнула жорстока економічна криза. Після кожного неврожаю маси що розорилися, зубожілих селян бродили по країні в пошуках заробітку. А фабрики й заводи закривалися. Тисячі робітників і селян виявилися без даху й засобів до існування. Під впливом найтяжчого економічного гніта з’являється величезна кількість босяків, які опускаються на «дно» життя. Користуючись безвихідним положенням зубожілих людей, заповзятливі власники темних нетрів знайшли спосіб витягати користь зі своїх смердючих підвалів, перетворивши їх у нічліжки, де знаходили притулок безробітного, злиденні, бурлаки, злодії й інші «колишні люди». Написана в 1902 р. п’єса «На дні» і зображувала життя цих людей. Сам Горький писав про свою п’єсу: «Вона з’явилася підсумком моїх майже двадцятилітніх спостережень над миром «колишніх людей», до числа яких я відношу не тільки мандрівників, мешканців нічліжок і взагалі «пролетар^-пролетарів-люмпен-пролетарів», але й деяку частину інтелігентів, «розмагнічених», розчарованих, ображеними й принижених невдачами в житті. Я дуже рано відчув і зрозумів, що люди ці — невиліковні. » Але п’єса не тільки завершила тему про босяків, але й дозволяла нові революційні вимоги, які були поставлені перед масами в період напруженої класової боротьби між передреволюційною епохи
Дія п’єси «На дні» відбувається в похмурому напівтемному підвалі, схожому на печеру, зі склепінною, низькою стелею, що давить на людей своєю кам’яною вагою, де темно, немає простору й важко дихати. Убога й обстановка в цьому підвалі: замість стільців — брудні обрубки дерева, грубо збитий стіл, по стінах — нари
Тут зібралися злодії, шулери, злиденні, каліки — усі, хто викинутий з життя; різні по своїх звичках, життєвому поводженню, минулій долі, але однаково голодні, змучені й нікому не потрібні: колишній аристократ Барон, спившийся Актор, що був інтелігент Сатин, слюсар-ремісник Кліщ, занепала жінка Настя, злодій Васько. У них немає нічого, усе віднято, загублено, стерте й затоптано вгрязь.
Всі мешканці нічліжки виштовхнуті «хазяями» на дно життя, але в них не розтоптане все людське. У цих людях, позбавлених права життя, приречених на безпросвітне існування, що опустилися, збереглося почуття власного достоїнства. Васько Попіл, сильна й широка натура, жагуче мріє про інше життя; Настя, наївн, зворушлива й безпомічна, прагне в ілюзіях про чисту й віддану любов сховатися від навколишнього її бруду; Актор — безвладний алкоголік, за непотрібністю потерявший не тільки місце в житті, але навіть своє ім’я, у той же час — м’який, лірично настроєний романтик і поет у душі. Доля зробила Кліща озлобленим і жорстоким, але все-таки він завзято, болісно, чесною працею намагається вибитися з «дна». Татарина Асана відрізняє чесність, Наташу — щиросердечна чистота й ніжність. І тільки Бубнов і Барон — межа падіння людської особистості. Вони не проявляють яких би те не було прагнень змінити своє життя. Бубнів до всього байдужий, він не любить людей і ні в що не вірить. А Барона паразитичне існування привело до повного морального розкладання. Строката галерея персонажів п’єси — це жертви капіталістичного порядку. Навіть тут, на самому дні життя, знесилені й знедолені вкрай, вони служать об’єктом експлуатації, навіть тут хазяї, міщани-власники, не зупиняються ні перед яким злочином і намагаються вичавити з них кілька грошів
Долі всіх цих людей і саме існування «дна» доводить неправомірність капіталістичного ладу й служить викриттям і грізним обвинуваченням буржуазного миру. З великою силою, що викриває, Горький обрушився на буржуазну філософію втішливої неправди. Лука вважає всіх людей незначними, жалюгідними, слабкими, не здатними до активної боротьби за свої права й нужденними в співчутті й розраді. Лука — сівач ілюзій, втішливих казок, за які жадібно хапалися зневірені слабкі люди. «Неправда в порятунок» — от принцип, якому треба Лука. Ваську Попелу він вселяє думку про поїздку в Сибір, де той може почати нове, чесне життя; Акторові обіцяє назвати місто, де виліковують від алкоголізму в розкішній лікарні; умираючу Ганну заспокоює надією, що за свої нестерпні борошна на землі вона після смерті знайде спокій і вічне блаженство на небі
неправда, ЩоУтішає, Луки зустрічає співчуття в нічліжників. Йому вірять, тому що хочуть повірити в існування іншої правди, тому що жагуче бажають вирватися з нічліжки й пробитися до іншого життя, хоча шляхи до неї неясні. Гіркий в одному інтерв’ю в 1903р. так висловився про основне питання, поставленому в п’єсі: «Основне питання, що я хотів поставити, це — що краще, істина або жаль? Що потрібніше? Потрібно чи доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука? » Утішники ненависні Горькому, і в образі Луки письменник викрив їх неспроможність
Рішення питання, що ж треба робити, щоб змінити життя й знищити «дно» дає у своїх мовленнях Сатин, образ якого повніше оттеняет шкідливість втішливих проповідей Луки. Гіркий не ідеалізує цей образ: як і інші босяки, Сатин не здатний ні до суспільно-корисної праці, ні до революційної дії, вона заражений анархічними настроями. У ньому чимало пороків, щеплених йому нічліжкою: він п’яниця й шулер, часом твердий і цинічний, але все-таки від інших босяків його відрізняє розум, відносна освіченість і широта натури. У нічліжці лунають знамениті слова Сатину, що заявляють про право «людини на особисту волю й людське достоїнство»: «Усе — у людині, усе для людини! Існує тільки людина, все-таки інше — справа його рук і його мозку! Чоло-Століття! Це — чудово! Це звучить… гордо! Чоло-Століття! Треба поважати людини! Не жалувати… не принижувати його жалістю… поважати треба! » Ці слова виражали найвищі мрії передреволюційного періоду й одержали реальне втілення лише в нашу епоху. «Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини! » Таке висловлення Сатину сприймався як революційний заклик, як «сигнал до повстання». Заявляючи про свою глибоку віру у творчі сили, розум і здатності вільної людини, Горький затверджував високі ідеї гуманізму. Гіркий розумів, що у вустах спившегося босяка Сатину мовлення про горду й вільну людину звучала штучно, але вона повинна була звучати в п’єсі, виражаючи таємні ідеали самого автора й відзначаючи, що це мовлення, «крім Сатину… комусь сказати, і краще, яскравіше сказати він не може». Своєю п’єсою «На дні» Горький, спростовуючи всі ідеї реакційно-ідеалістичного порядку: ідеї непротивлення, всепрощення, смиренності, даючи зрозуміти, за якими силами майбутнє. Вся п’єса перейнята вірою в людину. П’єса приймалася як п’єса-буревісник, що передвіщала прийдешню буру й до бури кликала