Твір по літературі: Проблеми пошуку сенсу життя в романі А. С. Пушкіна Євгеній онєгін У своєму житті ми зустрічаємо різних людей. Одні володіють силоміць волі, вірні своїм переконанням, інші не відразу прозрівають у житті, роблять помилки. На багато міркувань у цьому плані наводить нас роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Написане був добуток більше 150 років тому, але дотепер воно хвилює нас. У ньому знаходимо відповіді на багато питань, які виникають і в нашім житті. Насамперед мене зацікавили проблеми пошуку сенсу життя, проблеми взаємин головних героїв роману,. Роман А. С.
Пушкіна «Євгеній Онєгін» — один з перших соціальних романів російської літератури. У ньому розглядається проблема взаємин особистості й суспільства Ідея зміни суспільства через моральне вдосконалення людини поряд з ідеєю недосконалості сучасного Пушкіну стану суспільного розвитку лежить в основі найбільшого його добутку Найбільше яскраво ця ідея виразилася в системі образів роману, у зіставленні Онєгіна й Тетяни. Вони сильні особистості. Обоє почувають себе чужими в холодній і дозвільній суєті тодішнього життя. Обоє здатні любити й страждати. Вони досить розумні, щоб зрозуміти порожнечу світського життя, і тому обоє відкидають неї. Але проте це дуже різні люди.
Протилежність характерів Онєгіна й Тетяни обумовлена тим, що Онєгін дуже рано випробував на собі вплив «світла» з його марною, порожньою суєтою Онєгін дає характеристику собі суворіше, ніж хто-небудь іншої, Він зізнається в користі: Яке низьке підступництво Напівживого забавляти, Сумно підносити ліки, Зітхати й думати про себе: «Коли ж чорт візьме тебе!» З першого розділу ми довідаємося про щиросердечну недугу героя, викликаній підпорядкуванням суспільству й конфліктом з ним. Онєгін — утворена, світська людина. Йому було дико в суспільстві Ларіних, де велися розмови про псарню, провині, рідні.
Прагнення додержуватися моди народжує в Онєгіна поверхневе відношення до всього. «Мод вихованець зразковий», він стає франтом, побоюючись «суддів рішуч і строгих»; звик З ученим видом знавця Зберігати молчанье у важливій суперечці Я Онєгіна не засуджую за це. Обертаючись у вищому світлі, йому необхідно було випливати тим звичаям і правилам, які там були прийняті. Мені подобається Онєгін тим, що він «не любив розпливатися в мріях, більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався».
Я радий, що Пушкін теж лестно озивається про свого героя й показує його незвичайність: Мені подобалися його риси Мріям мимовільна відданість, Ненаслідувальна чудність И різкий, охолоджений розум Онєгін розуміє всю нікчемність, примарність життя світських людей, нехтує їх, тяготиться цим життям, але нічого не може знайти натомість. Живучи тільки собою, не беручи до уваги почуття й переживання інших людей, Онєгін робить цілий ряд невартих учинків: поводження на балі в Ларіних, згода на дуель і вбивство Ленского. Егоїзм приводить Онєгіна до важкої щиросердечної драми, до розладу із самим собою Тетяна — «милий» і «вірний» ідеал моральної чистоти — пряма протилежність Онєгіну. Формування її характеру із самого раннього дитинства відбувається на природі, він розвивається вільно, не випробовуючи ніяких далеких впливів Тетяна виховувалася в селі серед природи, що дуже любило й знаходила в ній заспокоєння.
Вона захоплювалася читанням, це була мрійлива й романтична натура. Це зовсім не виходить, що середовище, у якій виховувалася Тетяна, була бездоганної, але, інстинктивно відштовхуючи від себе все низьке, вульгарне, ординарне, не відповідне її романтичному сприйняттю миру, вона створює свій особливий, поетичний мир. Страшні оповідання, поетичні народні сказання, прикмети, таємничо-прекрасне життя природи, романи — от чим жила ця дівчинка Вихована на сентиментальних романах, Тетяна зосередила всі свої духовні сили на сфері почуттів. Жити для неї значило почувати, метою життя була любов до сильної, прекрасної, доконаної людини, якому вона «вручає свою долю». Отже, природна потреба Тетяни любити й бути щасливої, потреба, що була проявом її жагучої й сильної натури, виливається в полум’яне почуття до Онєгіна, почуття, у якому немає місця егоїзму, марнославству, у якому немає ні краплі кокетства Полюбивши Онєгіна, вона пише йому лист, щиро визнаючись у своїх почуттях. Онєгін же по достоїнству оцінив Тетяну, виділивши її з кола світських дам, але на лист відповів відмовою. Він не хотів зв’язувати себе узами шлюбу, і почуттів глибоких до Тетяни в нього в той час не було. Тому засуджувати його в цьому випадку я не вирішуюся.
Мені здавалося, що Онєгін у будь-якій ситуації надійде обдумано й рішуче. Але при першому ж випробуванні він пасує перед навколишнім середовищем. У фатальний ранок перед двобоєм він стане рабом світської умовності. Досить втручання Зарецкого, і от уже Онєгіну ввижається «шепіт, хохотня дурнів». Виклик прийнятий Непоправне повинне свершиться: И от суспільне мненье!
Пружина честі, наш кумир! И от на чому вертиться мир! Я вважаю, що цей момент у романі найтрагічніший. Із цього моменту починаються страждання Онєгіна. Саме звідси й починається ламання його життя, поспішна втеча» із села, неприкаяна мандрівка по рідній землі й зростаюче почуття власної марності: …
Навіщо не почуваю в плечі Хоч ревматизму? — ах творець! Я молодий, життя в мені міцна; Чого мені чекати? туга, туга!..
У такому щиросердечному стані наш герой викликає співчуття й тривогу за подальшу долю Тетяна ж, якщо раніше жила в мріях, те тепер, полюбивши, неминуче повинна була зштовхнутися з життям. Але до цього часу характер Тетяни встиг сформуватися, і тому вона виходить із життєвих випробувань морально непереможеної Таким чином, моральна чистота Тетяни протипоставлена породженому соціальними умовами егоїзму Онєгіна. Це протиставлення дозволяє авторові наочно показати недосконалість суспільства, що спотворює людську душу Але й доля Тетяни трагична: їй не призначене бути щасливої. Неможливість цих людей, начебто створених друг для друга, бути щасливими разом — головний докір суспільству У чому ж бачив Пушкін шляху прогресивної зміни суспільства?
Він вірив у можливість поліпшення суспільства через моральне вдосконалення. Вірив, що якщо всі люди зрозуміють, що таке щира любов і щире страждання, то не стане ні егоїзму, ні бажання влаштувати свої справи за чужий рахунок. Вони залишать порожні дрязги й плітки, зрозуміють нікчемність свого існування й займуться нарешті справою, гідною людини И думка цю Пушкін проводить, показуючи любов Онєгіна до Тетяни, що відроджує в ньому людини. Так, саме любов до Тетяни, а не смерть Ленского.
Після дуелі Онєгін, що звик жити тільки для себе, віддалений від миру стіною холодного презирства й егоїзму, втратив єдину духовну опору — повага до себе. І тільки зустрівши Тетяну, полюбивши її, він зрозумів, що таке щире почуття й що таке що піднімає й очищає душу страждання. Він побачив у ній прекрасне виключення з кола порожніх світських красунь, його зачарувала її щиросердечна краса й моральна сила. Це була жінка, про яку він мріяв, достоїнства якої завжди цінував, але яку не міг полюбити раніше, під час перебування її повітовою панянкою, тому що до загибелі Ленского, раптово й страшно розбудила його, всі почуття Онєгіна перебували в сонному заціпенінні.
У той час він просто не здатний був любити Крім морального впливу на Онєгіна, Пушкіна показує величезний позитивний вплив Тетяни в «світлі». У чистій моральній атмосфері, що оточили її, навіть самі недалекі люди кращали, шляхетніше, тому що в її салоні цінувалося не багатство, не знатність, а розум і гаряче серце. Тут почесті віддавалися по заслугах, тут не можна було обманювати й лицемірити Пушкін указує шлях морального піднесення людей і поліпшення суспільства через природність і красу відносин. У цьому виявився великий гуманізм Пушкіна, що відстоював право особистості бути вільної, любити й вірити в життя. Ці надії були породжені добротою й величчю генія, що будив «почуття добрі» у серцях сучасників і нащадків ПРОБЛЕМИ ПОШУКУ СЕНСУ ЖИТТЯ В РОМАНІ А. С. ПУШКІНА «ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН» У своєму житті ми зустрічаємо різних людей. Одні володіють силоміць волі, вірні своїм переконанням, інші не відразу прозрівають у житті, роблять помилки. На багато міркувань у цьому плані наводить нас роман А.
С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Написане був добуток більше 150 років тому, але дотепер воно хвилює нас. У ньому знаходимо відповіді на багато питань, які виникають і в нашім житті. Насамперед мене зацікавили проблеми пошуку сенсу життя, проблеми взаємин головних героїв роману,.
Роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» — один з перших соціальних романів російської літератури. У ньому розглядається проблема взаємин особистості й суспільства. Ідея зміни суспільства через моральне вдосконалення людини поряд з ідеєю недосконалості сучасного Пушкіну стану суспільного розвитку лежить в основі найбільшого його добутку. Найбільше яскраво ця ідея виразилася в системі образів роману, у зіставленні Онєгіна й Тетяни. Вони сильні особистості. Обоє почувають себе чужими в холодній і дозвільній суєті тодішнього життя.
Обоє здатні любити й страждати. Вони досить розумні, щоб зрозуміти порожнечу світського життя, і тому обоє відкидають неї. Але проте це дуже різні люди. Протилежність характерів Онєгіна й Тетяни обумовлена тим, що Онєгін дуже рано випробував на собі вплив «світла» з його марною, порожньою суєтою. Онєгін дає характеристику собі суворіше, ніж хто-небудь іншої, Він зізнається в користі: Яке низьке підступництво Напівживого забавляти, Сумно підносити ліки, Зітхати й думати про себе: «Коли ж чорт візьме тебе!
» З першого розділу ми довідаємося про щиросердечну недугу героя, викликаній підпорядкуванням суспільству й конфліктом з ним. Онєгін — утворена, світська людина. Йому було дико в суспільстві Ларіних, де велися розмови про псарню, провині, рідні. Прагнення додержуватися моди народжує в Онєгіна поверхневе відношення до всього. «Мод вихованець зразковий», він стає франтом, побоюючись «суддів рішуч і строгих»; звик З ученим видом знавця Зберігати молчанье у важливій суперечці. Я Онєгіна не засуджую за це. Обертаючись у вищому світлі, йому необхідно було випливати тим звичаям і правилам, які там були прийняті. Мені подобається Онєгін тим, що він «не любив розпливатися в мріях, більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався».
Я радий, що Пушкін теж лестно озивається про свого героя й показує його незвичайність: Мені подобалися його риси. Мріям мимовільна відданість, Ненаслідувальна чудність И різкий, охолоджений розум. Онєгін розуміє всю нікчемність, примарність життя світських людей, нехтує їх, тяготиться цим життям, але нічого не може знайти замість. Живучи тільки собою, не беручи до уваги почуття й переживання інших людей, Онєгін робить цілий ряд невартих учинків: поводження на балі в Ларіних, згода на дуель і вбивство Ленского.
Егоїзм приводить Онєгіна до важкої щиросердечної драми, до розладу із самим собою. Тетяна — «милий» і «вірний» ідеал моральної чистоти — пряма протилежність Онєгіну. Формування її характеру із самого раннього дитинства відбувається на природі, він розвивається вільно, не випробовуючи ніяких далеких впливів. Тетяна виховувалася в селі серед природи, що дуже любило й знаходила в ній заспокоєння. Вона захоплювалася читанням, це була мрійлива й романтична натура. Це зовсім не виходить, що середовище, у якій виховувалася Тетяна, була бездоганної, але, інстинктивно відштовхуючи від себе все низьке, вульгарне, ординарне, не відповідне її романтичному сприйняттю миру, вона створює свій особливий, поетичний мир. Страшні оповідання, поетичні народні сказання, прикмети, таємничо-прекрасне життя природи, романи — от чим жила ця дівчинка.
Вихована на сентиментальних романах, Тетяна зосередила всі свої духовні сили на сфері почуттів. Жити для неї значило почувати, метою життя була любов до сильної, прекрасної, доконаної людини, якому вона «вручає свою долю». Отже, природна потреба Тетяни любити й бути щасливої, потреба, що була проявом її жагучої й сильної натури, виливається в полум’яне почуття до Онєгіна, почуття, у якому немає місця егоїзму, марнославству, у якому немає ні краплі кокетства. Полюбивши Онєгіна, вона пише йому лист, щиро визнаючись у своїх почуттях. Онєгін же по достоїнству оцінив Тетяну, виділивши її з кола світських дам, але на лист відповів відмовою.
Він не хотів зв’язувати себе узами шлюбу, і почуттів глибоких до Тетяни в нього в той час не було. Тому засуджувати його в цьому випадку я не вирішуюся. Мені здавалося, що Онєгін у будь-якій ситуації надійде обдумано й рішуче. Але при першому ж випробуванні він пасує перед навколишнім середовищем. У фатальний ранок перед двобоєм він стане рабом світської умовності. Досить втручання Зарецкого, і от уже Онєгіну ввижається «шепіт, хохотня дурнів». Виклик прийнятий. Непоправне повинне свершиться: И от суспільне мненье!
Пружина честі, наш кумир! І от на чому вертиться мир! Я вважаю, що цей момент у романі найтрагічніший. Із цього моменту починаються страждання Онєгіна.
Саме звідси й починається ламання його життя, поспішна втеча» із села, неприкаяна мандрівка по рідній землі й зростаюче почуття власної марності: …Навіщо не почуваю в плечі Хоч ревматизму? — ах творець! Я молодий, життя в мені міцна; Чого мені чекати? туга, туга!..
У такому щиросердечному стані наш герой викликає співчуття й тривогу за подальшу долю. Тетяна ж, якщо раніше жила в мріях, те тепер, полюбивши, неминуче повинна була зштовхнутися з життям. Але до цього часу характер Тетяни встиг сформуватися, і тому вона виходить із життєвих випробувань морально непереможеної. Таким чином, моральна чистота Тетяни протипоставлена породженому соціальними умовами егоїзму Онєгіна.
Це протиставлення дозволяє авторові наочно показати недосконалість суспільства, що спотворює людську душу. Але й доля Тетяни трагична: їй не призначене бути щасливої. Неможливість цих людей, начебто створених друг для друга, бути щасливими разом — головний докір суспільству. У чому ж бачив Пушкін шляху прогресивної зміни суспільства?
Він вірив у можливість поліпшення суспільства через моральне вдосконалення. Вірив, що якщо всі люди зрозуміють, що таке щира любов і щире страждання, то не стане ні егоїзму, ні бажання влаштувати свої справи за чужий рахунок. Вони залишать порожні дрязги й плітки, зрозуміють нікчемність свого існування й займуться нарешті справою, гідною людини. І думка цю Пушкін проводить, показуючи любов Онєгіна до Тетяни, що відроджує в ньому людини. Так, саме любов до Тетяни, а не смерть Ленского. Після дуелі Онєгін, що звик жити тільки для себе, віддалений від миру стіною холодного презирства й егоїзму, втратив єдину духовну опору — повага до себе. І тільки зустрівши Тетяну, полюбивши її, він зрозумів, що таке щире почуття й що таке що піднімає й очищає душу страждання. Він побачив у ній прекрасне виключення з кола порожніх світських красунь, його зачарувала її щиросердечна краса й моральна сила.
Це була жінка, про яку він мріяв, достоїнства якої завжди цінував, але яку не міг полюбити раніше, під час перебування її повітовою панянкою, тому що до загибелі Ленского, раптово й страшно розбудила його, всі почуття Онєгіна перебували в сонному заціпенінні. У той час він просто не здатний був любити. Крім морального впливу на Онєгіна, Пушкіна показує величезний позитивний вплив Тетяни в «світлі». У чистій моральній атмосфері, що оточили її, навіть самі недалекі люди кращали, шляхетніше, тому що в її салоні цінувалося не багатство, не знатність, а розум і гаряче серце. Тут почесті віддавалися по заслугах, тут не можна було обманювати й лицемірити. Пушкіна вказує шлях морального піднесення людей і поліпшення суспільства через природність і красу відносин.
У цьому виявився великий гуманізм Пушкіна, що відстоював право особистості бути вільної, любити й вірити в життя. Ці надії були породжені добротою й величчю генія, що будив «почуття добрі» у серцях сучасників і нащадків