Одна людина звернулася до пророка з питанням, що таке пекло й що таке рай. Замість відповіді пророк взяв вопрошавшего за руку й повів по темних провулках у палац. Вони ввійшли у великий зал. Народу там було сила-силенна. У центрі залу стояв на вогні величезний казан, у ньому кипів суп, від якого йшов приємний захід.
Навколо юрбилися люди із впалими щоками й запалими очами. Кожний намагався одержати свою порцію супу. У кожного в руках була ложка завбільшки з людини. Лише на самому кінці черешка була дерев’яна ручка. Інша частина була залізної й нестерпно гарячою. З жадібністю голодні люди тикали свої ложки в казан. Вони із працею витягали свої ложки із супу, але тому що ті були занадто довгими, те й найсильніші не могли відправити їх у рот.
Люди обпалювали руки й особу, обливали супом плечі сусідів. З лайкою накидалися вони один на одного й билися тими ж ложками, якими могли б угамувати голод. Пророк сказав своєму супутнику: «От це — пекло! » Вони пішли й після довгих мандрівок по темних переходах увійшли в інший зал.
Там стояв такий же казан з киплячим супом, і в людей були такої ж ложки. Але люди були вгодованими, у залі чулися лише тихі задоволені голоси й звук ложок, що занурюються. Люди підходили парами. Один занурював ложку й кормил іншого.
Якщо для кого-небудь ложка виявлялася занадто важкої, йому допомагали, так що кожний міг спокійно їсти. Як тільки насичувалися одні, їхнє місце займали інші. Пророк сказав своєму супутнику: «А от це — рай!» Розповідайте, яка життєва мудрість укладена в цій історії Відповідь.
Зміст цієї легенди в тім, що люди самі створюють собі пекло й рай. Де жадібність, егоїзм і ворожнеча, там пекло.
Де взаємна допомога й дружелюбність, там рай От ще один, на наш погляд, цікаву відповідь. Зараз наше життя схоже на цю казку. Всі ми в пеклі, і автор хоче розповісти нам про це, хоче щось змінити в кращу сторону, щоб ми не були такими ж. Він хоче, щоб ми були трішки краще й добріше.