Прощай, ХХ століття! Здраствуй, століття ХХ!
Прощай, ХХ століття, убогий і прекрасний,
Прощай, двадцятий крок до безмірної висоти
Прощай, ХХ століття, великий і жахливий,
Мелькнувший над землею в крові й убогості
А. Дольский.
Що таке майбутнє? Яким воно стане через кілька десятків років? Що чекає нас там, за якийсь незрозумілою й у той же час точно й назавжди певною рисою, де сьогодення вже стало минулим, а минуле перетворилося в далеку історію, що, ми знаємо, колись була частиною буття людства? Ці питання вічні, як вічна й саме життя
Люди завжди шукали відповіді на них, намагалися заглянути у своє майбутнє, угадати його. І зараз здається, що людини в ХХ столітті чекає щось незвичайне: може бути, погане, можливо, і світлої, повне радості, позбавлене суму
Життя людини кінцеве, але нам не дано знати її кінця, більше того, ми не можемо пророчити його навіть на одну мінуту. Але все те, що суспільство зробило за цю мінуту, може вплинути на всю його наступне життя. Я думаю, нам просто необхідно мати повне подання про історію й культуру минулого. На ньому спочиває нинішній порядок речей і майбутнє розвиток життя. Тільки знаючи й люблячи свою батьківщину, ми можемо домогтися її процвітання, а виходить, і благополуччя для себе, своїх дітей і онуків. Не випадково нам більше, ніж кому-небудь, необхідно знати своїх корінь. У наших руках — майбутнє країни
Кожний час по-своєму неповторно… Кожне — неоднозначно, суперечливо… Кожне — зі своєю особою, своїми здійсненнями, турботами, своїми радостями й трагедіями
Яким же залишиться в пам’яті землян що йде ХХ століття? Що він приніс моїй Батьківщині, нашій планеті? Це було століття науки, мистецтва. Скільки талановитих людей він подарував історії. Мир завмирав у замилуванні в безсмертних полотен, створювалася дивна, прекрасна література, звучала дивна музика, скоряли планету великі співаки, актори, режисери. Скільки шедеврів нашої епохи стали світовою класикою! Дивували рекорди спортсменів. Дух захоплювало від фантастичних проектів архітекторів і будівельників!
Кожний народ піддається випробуванням своєї Історії: одні народи не витримують ударів долі й тоді припиняють своє існування, інші переборюють їх і йдуть до нових випробувань, щоб знову й знову довести природі право на перебування на цій планеті
На частку Росії в ХХ столітті випало чимало змін. Це революції, воїни, зміна урядів, катастрофи, епідемії. Найважливішим випробуванням, що показало духовну міцність нашого народу, на мій погляд, була Велика Вітчизняна війна. Це урок мужності, геройства. Це й урок гордості
Події п’ятдесятьох п’ятирічної давнини живуть у назвах вулиць і площ, у серцях воїнів, яких з кожним днем залишається усе менше й менше. Знову й знову вони нагадують про почуття високої відповідальності перед часом, перед загиблими, про те, що боротьба з фашизмом триває, тому що коричнева чума може відродитися
«Ми, люди, дійсно відповідаємо за цей мир, за все, що в ньому відбувається й відбудеться» , — сказав в одному з інтерв’ю Р. Рождественський
Сьогодні головне питання морального життя суспільства, де всі наші інтереси перетинаються по великому рахунку, — це, як сказав образно один сучасний поет: «Скільки на душу душі» . А от — скільки на душу душі? Чи часто ми задаємо собі це питання?
Сьогодні доводиться із тривогою говорити про те, що в погоні за матеріальними благами усе більше губиться людяність. Суспільство міняється під впливом обставин, під впливом інформації. Що буде з нашим поколінням, що виховується на американських фільмах, де тільки насильство, на дешевій літературі, у якій немає духовності?
Всі люди бачать те саме навколо, але одні проходять мимо й багато чого не помітять, а інші побачать примітне в самому звичайному й напишуть, розповідять про красу навколишнього світу
«Хто ми на цій землі — хазяї або тимчасові прибульці: прийшли, побили й пішли самі по собі — ні минуле нам не потрібно, ні майбутнього в нас немає? Взяли все, що могли, а там — хоч потоп…» «Всі ми пасажири одного корабля по ім’ю «Земля» » — образний вислів французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері особливо актуально саме сьогодні, коли людство стоїть на порозі ХХ століття. Сучасна цивілізація здійснює небачений тиск на природу. У своєму «тріумфальному ході» на природу люди часто залишають після себе покриті солончаками, затоплені болотами, пориті кар’єрами, непридатні для житла й господарювання території. Турбота про вигляд нашої землі мені представляється дуже важливої. Джерела синовнего почуття до вітчизни лежать там, де ми народжуємося й живемо
Людина — підкорювач простору й часу. Це найбільш барвистий і цікавий шлях, випливаючи якому люди осягнуть Вище Знання про велике, піднесене й прекрасне призначення людини
«Звідки ми прийшли? У чому нашого життя зміст?» (О. Хайям) .
Моя багатолика й суперечлива Батьківщина наближається до кінця століття й тисячоріччя. Хочеться вірити, що вона буде сильної, міцної, що в ХХ столітті її чекає світле майбутнє. Зовсім як у вірші М. Волошина:
Із крові, пролитої в боях,
Із краху звернених у порох,
З борошн страчених поколінь,
З душ, що хрестилися в крові,
З любові, що ненавидить,
Зі злочинів, исступлений
Виникне праведна Русь
Я за неї за всю молюся
Я думаю, що Росія буде щасливої, що прийде час, коли кожний з нас зможе любуватися величезним мирним небом, далекими зірками, що кличуть до нових відкриттів…
Annapolly. ru: