Прощення й вічний притулок(1)
Відтворення євангельських подій — одна з найважливіших традицій світової й російської літератури. Звертається до подій розп’яття й відродження Ісуса Христа Дж. Мільтон у поемі «Повернутий рай», О. де Бальзак у повісті «Ісус Христос у Фландрії», у російській літературі — Н. С. Лєсков («Христос у гостях у мужиків»), И. С. Тургенєв (стих у прозі «Христос»), Л. Андрєєв («Іуда Искариот»), А. Білий (поема «Христос воскрес»). У чому ж своєрідність трактування євангельських подій у романі Г. Булгакова «Майстер і Маргарита»?
Насамперед, Г. Булгаков звертається до цих подій у такі часи, коли віра в Бог не просто ставиться під сумнів, але масове безвір’я стає законом життя держави. Повертаючи всі ці події й говорячи про їх як про безсумнівну реальність, письменник іде всупереч своєму часу й прекрасно знає, чим це чревате. Але біблійного глави роману життєво необхідне як нагадування об першої, споконвічну помилку — недізнаванні Істини й Добра, наслідком якої стає фантасмагорія московського життя 30-х років
Біблійного глави можна віднести до жанру роману-притчі. Так само, як у притчі, об’єктивно й безпристрасно викладаються події. Зовсім відсутні прямі звертання автора до читача, також як і вираження авторської оцінки звертання героїв. Правда, відсутня мораль, але вона, мабуть, і не потрібна, тому що моральні акценти в цих главах розставлені дуже чітко.
У романі майстра три головних герої: Иешуа, Понтій Пілат, Іуда. Иешуа, безумовно, не євангельський Ісус, немає ніяких проявів його божественності, навіть від сцени воскресіння Г. Булгаков відмовляється. Иешуа — це втілення, насамперед, моральності. Він — філософ, мандрівник, проповідник добра й любові до людей, милосердю. Його ціль була в тім, щоб зробити мир чистіше й добріше. Життєва філософія Иешуа така: «…злих людей немає на миру, є люди нещасливі». І він дійсно ставиться до всіх людей так, нібито вони насправді є втіленням добра, — навіть до центуріона Крисобою, що його б’є. Иешуа є носієм моральної істини, недоступної людям
Іуда в романі теж нетождественен євангельському Іуді. З Євангелія ми знаємо, що Іуда своїм цілуванням у Гефсиманском саду віддає Рятувальника. Зрадництво — це найбільша провина перед людиною, невимірна провина того, хто зрадив Ісус. У Г. Булгакова Іуда, на відміну від євангельської традиції, — не учень і не послідовник Иешуа. Відсутній і сцена «зрадницького цілування». По суті, Іуда був знаряддям у руках первосвященика й воістину «не відав, що затворів». Він виявився між Каи-Фой і Пілатом, іграшкою в руках людей, наділених владою й ненавидящих іншому друга. М. Булгаков знімає з Іуди провину, покладаючи її на Понтія Пілата
Понтій Пілат — центральна фігура в ершалаимском шарі. Майстер говорить, що пише роман про Пілата. Пілат відразу ж відчув людську незвичайність Иешуа, однак традиції й характеру імператорського Рима в остаточному підсумку перемагають, і він, відповідно до євангельського канону, посилає Иешуа на хрест. Але Г. Булгаков відмовляється від канонічного розуміння цієї ситуації, у нього Пілат особа трагічне, розірване між особистісними устремліннями й політичною необхідністю, між людяністю й владою. М. Булгаков ясно показує відчуття трагічної безвихідності, жаху від вчиненого, що наповнюють душу Пілата («За сьогоднішній день уже другий раз на нього впала туга…»). Із цього моменту теперішньої життям Пілата стає сон: прокуратор іде по місячній доріжці з Иешуа, розмовляючи, і страта — чисте непорозуміння, і нескінченний їхній діалог. Але в реальності страта не скасована, і так само неотменими борошна Пілата
Борошно Пілата є на результаті тільки після завірення Иешуа про те, що страти не було. Иешуа дарует прощення Пілатові й спокій майстрові, що написав роман про Пілата. Такий результат трагедії, але наступає він не в часі, а ввечности.
Роман «Майстер і Маргарита» — складний добуток. І хоча про роман уже багато написане й сказано, але кожному його читачеві призначено по-своєму відкривати й розуміти художні й філософські цінності, які таяться в нього глибинах