Пушкіна про поета й поезію
«А. С. Пушкіна — російський національний поет»,- так писав про нього Гоголь, називаючи його творчість явищем надзвичайним. «Може бути, єдине явище російського духу: це російська людина.… У ньому російський дух, російська природа, російська дума…»
Говорячи про творчість поета, Гоголь зауважує про лірика Пушкіна: «Все просто, все прилично, усе виконано внутрішній блиск.»
Ще на зорі своєї літературної діяльності, у ліричних віршах, Пушкін замислювався над завданням, роллю й долею поезії й поета в сучасному йому суспільстві й минулому. У першому надрукованому вірші Пушкіна — «До друга віршотворцеві» — ми знаходимо такі міркування юного поета:
Не так, люб’язний друг, письменники богатие;
Долею їм не дані не мраморни палати,
Ні чистим золотом набиті скрині…
І все-таки, прекрасно нагадуючи незавидну долю поета в сучасному йому суспільстві, ліцеїст Пушкіна обирає для себе шлях літературної творчості, він готовий вступити на нього, як би не була важка доля поета, які б позбавлення й тривоги, боротьба й страждання його не очікували: «Мій жереб упав: я ліру обираю!»
В 1815 році Пушкіна пише вірш «До Лицинию», у якому поет характеризує як захисник передових суспільних ідеалів. Так виникає у творчості Пушкіна затверджував новий вид поета, прямо протилежний звичайним поданням вісімнадцятого сторіччя про призначення поета. У розумінні Пушкіна поет не одописатель на честь вельмож і царів, він — «луна російського народу».
Любов і таємна воля
Вселяли серцю гімн простий,
І непідкупний голос мій
Була луна російського народу
Поет не іграшка в руках «юрби», не її хвилинна забава. Він вільний творець, мислитель і філософ, виразник загальнонаціональних інтересів, викривач і «пороків» вищих істин. Таким представлявся Пушкіну ідеал поета. Думка про високе суспільне призначення поезії пронизаний його стих «Пророк».
Яка різниця між старим, «трепетним» серцем і новим серцем поета? Це — палаючою любов’ю до людей, ненавистю до неправди злу серце пророка-поета-пророка. Тепер — він, поет — носій теперішньої правди, він єдиний суддя над усіма, втілення вищої справедливості. У мінути натхнення поет ставати пророком. Він має усезнання, вищою мудрістю, йому зрозумілі закони природи й людського життя, у нього дарунок сердцеведения, він може «палити» своїм словом серця людей — серце в нього гаряче любов’ю до людей і ненавистю до неправди й зла в суспільному житті, він знає й возвещает людям правду
У російській літературі Пушкіна, по суті, з’явився першим народним, загальнонаціональним поетом. У цьому його історична заслуга. І сам Пушкін бачив вищу цінність своєї творчості в тім, що воно боролося за волю, було народним. Ці думки знайшли своє яскраве вираження у вірші «Я пам’ятник собі спорудив…», написаному 21серпня 1836року. Воно є підсумком творчого шляху поета, його поетичним заповітом. Цінність своєї поезії Пушкіна бачить у тім, що він: «будив своєю лірикою» почуття добрі; у його жорстоке сторіччя «восславил волю»; призивав милість до «занепалої».