Реалізм роману А. С. Пушкіна «Євгеній онєгін»
У романі «Євгеній Онєгін» А. С. Пушкіна малює картину життя різних груп дворянського суспільства Росії XIX сторіччя, їхній побут і характери, життя селянства
У цьому романі, як в енциклопедії, можна довідатися все про епоху: про те, як одягалися, що було в моді («широкий болівар» Онєгіна, малиновий берет Тетяни), меню престижних ресторанів («біфштекс закривавлений»), що йшло в театрі (балети Дидло). Протягом дії роману й у ліричних відступах поетом показані всі шари російського суспільства того часу: вище світло Петербурга, дворянська Москва, помісне дворянство й селянство. Це дозволяє говорити нам про «Євгенія Онєгіні» як про істинно народний добуток
Петербург того часу був місцем перебування кращих людей Росії — декабристів, літераторів. Автор добре знав і любив Петербург, він точний в описах, не забуваючи ні про «сіль світської злості», ні про «необхідних дурнів», «накрохмалених нахабах» і тому подібне
Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен: у вітальнях він зауважує «нескладну вульгарну дурницю». Але разом з тим любить Москву, серце Росії: «Москва… як багато в цьому звуці для серця російського злилося». Він пишається Москвою 1812 року: «Хоча чекав Наполеон, останнім щастям упоєний, Москви смиренної із ключами старого Кремля».
Для поета сучасна Росія — сільська, і він підкреслює це грою слів в епіграфі до другого розділу. Імовірно, тому галерея персонажів помісного дворянства найбільш представницька
Красень Ленский — романтик німецького складу, «шанувальник Канта», не загинь на дуелі, міг би стати більшим поетом
Історія матері Тетяни трагична: «не спросясь ради, дівицю повезли до вінця». Вона «рвалася й плакала спочатку», але замінила щастя звичкою: «Солила на зиму гриби, вела витрати, голила чола».
Життя селянства в романі показане скупо, але ємко й образно: просте оповідання няньки про її заміжжя й сцена збору ягід у панському саду
Десята глава «Євгенія Онєгіна» повністю присвячена декабристам
Поява роману А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» вплинуло на подальший розвиток російської літератури
Правдивість — одне з основних якостей роману «Євгеній Онєгін». У ньому А. С. Пушкіна відобразив дійсність XIX сторіччя: звички людей, їхні вчинки, саме світське суспільство. Саме тому «Євгеній Онєгін» є безцінним добутком в історичному й літературному плані
Великий критик Бєлінський назвав цей роман «енциклопедією російського життя». І це дійсно так. Саме в цьому Твір А. С. Пушкіна одним з перших поетів зважився відобразити читачам суспільство в тім виді, у якому воно перебувало в епоху XIX сторіччя. Світське суспільство в «Євгенію Онєгіні» показано не з найкращої сторони. У цьому суспільстві досить було ошатно одягатися, зробити зачіску. І все тоді починали вважати тебе світською людиною. Так відбулося й з головним героєм роману Онєгіним. Йому змучило світське життя, а суспільство, що його оточувало, гнітило героя. Це життя вбило в головному герої всякі почуття, і не можна було йому вже куда-либо втекти від того настрою, що було в нього на душі. Онєгін протиставляється більшості людей цієї епохи, і світське суспільство його не приймає. Євгеній змушений виїхати. Він приїжджає в село. Із цього моменту ми переносимося в зовсім інше середовище, де все було набагато спокійніше, ніж у місті. Головного героя не прийняли й отут, тому що він різко відрізнявся від більшості населення села. Але й тут Онєгін зумів знайти людей, які його зрозуміли. Тут він знайшов відданого друга Ленского, теперішню любов Тетяни Ларіній. Тетяна вирослою замкнутою дівчиною, але з величезною уявою, її душу безперестану була повна безліччю різноманітних почуттів:
Одна з небезпечною книгою бродить,
Вона в ній шукає й знаходить
Свій таємний жар, свої мрії…
Віддавши своє серце Онєгіну, Тетяна вже нікому більше не могла довірити свою таємницю, навіть своїм найближчим родичам. І не тільки тому, що вона була потайливою дівчиною, але й тому, що навколишнє її суспільство ніколи б не змогло неї зрозуміти. Ця ситуація зустрічається таки часто й у цей час. Навколишнє суспільство не дає можливість людині розвиватися індивідуально: воно або підбудовує його на свій порядок, або відкидає. Людина стає замкнутим, боїться кому-небудь довіритися
Цей добуток має більшу історичну значимість. Вивчаючи «Євгенія Онєгіна», читач довідається, яким був побут людей, їхнього заняття, звички, свята, докладно Пушкіна описує святкову атмосферу іменин Тетяни Ларіній, гостей, які здавалися їй зовсім нудними людьми, танці:
Одноманітний і божевільний,
Як вихорь життя молода,
Кружляється вальсу вихорь шумний;
Пара миготить за парою
Напевно, самим яскравим прикладом нечутливості людей, їхньої неповаги до інших стала смерть Ленского. Ленский був незвичайною, щиросердечною людиною, але якого, на жаль, і при житті не дуже-те зауважували, а після смерті й поготів забули про нього:
Але нині… пам’ятник сумовитий
Забутий. До нього звичайний потрібно
Стих. Вінка на області немає;
Один під ним, сивий і кволий,
Пастух як і раніше співає…
Видимо, занадто рано народилося Ленский, адже суспільство ніколи б не змогло піднятися до його рівня
Москва!.. Тетяна із провінційної дівчини перетворилася в знатну даму, вийшовши заміж за генерала. І на вид вона нічим не відрізнялася від інших жінок. Вона змогла цього домогтися без особливих на те зусиль. Життя її круто змінилася… Але або щаслива була вона?..
Роман «Євгеній Онєгін» має величезне значення для російських людей. І як сказав Бєлінський: «Оцінити такий добуток — оцінити самого поета в повному обсязі його творчої діяльності». І хоча пройшло вже два століття, теми, порушені в «Євгенію Онєгіні», залишаються актуальними й на сьогоднішній день
Роман «Євгеній Онєгін» займає головне місце у творчості Пушкіна. Немає сумнівів, що це його кращий добуток. Поява роману вплинулася на розвиток російської літератури. Роман у віршах «Євгеній Онєгін» був кінчений в 1831 році. Він писався Пушкіним вісім років. Роман охоплює події з 1819 по 1825 рік: від походів російської армії після розгрому Наполеона до повстання декабристів. Це були року розвитку російського суспільства часу правління пануючи Олександра I. У романі переплетені історія й сучасні поетові події
«Євгеній Онєгін» — перший російський реалістичний роман, правдиво й широко показує росіянку життя XIX сторіччя. Неповторним його робить широта охоплення дійсності, опис епохи, її відмінних рис. Саме тому Бєлінський назвав «Євгенія Онєгіна» «енциклопедією російського життя».
Одним з питань, піднятих на сторінках роману, було питання про російське дворянство. У своєму романі Пушкіна правдиво показав побут, життя, інтереси дворянства й дав точну характеристику представникам цього суспільства
Життя поміщицьких сімей протікало в тиші й спокої. Із сусідами вони були як «добра насіння». Могли й посміятися, і позлословити, але це зовсім не те, що столичні інтриги
У сім’ях дворян «зберігали життя мирної звички милої старовини». Дотримували традиційні народні, святкових обрядів. Любили пісні, хороводи
Ішли вони з життя тихо, без суєти. Наприклад, Дмитро Ларін «був добрий малий, у минулому сторіччі запізнілий». Він не читав книг, не вникав у господарство, у виховання дітей, «у халаті їв і пив» і «умер у годину перед обідом».
Дуже образно показав нам поет гостей Ларіних, які з’їхалися на іменини Тетяни. Тут і «товстий Дріб’язковий», і «Гвоздин, хазяїн чудовий, власник злиденних мужиків», і «відставний радник Флянов, важкий пліткар, старий шахрай, ненажера, хабарник і блазень».
Поміщики жили по старинці, нічим не займалися, веліли порожній спосіб життя. Вони піклувалися тільки про своє благополуччя, мали «наливок цілий порядок» і, зібравшись разом, говорили «про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню». Більше вони нічим не цікавилися. Хіба що розмова про нових людей, які з’явилися в їхньому суспільстві, про які становили масу небилиць. Поміщиці ж мріяли зручно віддати заміж дочок і буквально ловили для них наречених. Так було з Ленским: «Усе дочок ладили своїх за напівросійського сусіда».
Життя селянства в романі показана досить скупо. Пушкіна тільки декількома словами дає точну й повну характеристику жорстокості поміщиків. Так, Ларіна «голила чола» провиненим селянам, «служниць била осердясь». Вона була жадібна й змушувала дівчин співати при зборі ягід, «щоб панської ягоди тайкома вуста лукаві не їли».
Коли Євгеній, приїхавши в село, «ярем… панщини стародавньої оброком легенею замінив», те «у куті своєму надувся, увидя в цьому страшну шкоду, його розважливий сусід».
У добутки зображується життя столичного аристократичного суспільства. У романі, як в енциклопедії, можна довідатися все про епоху, про те, як одягалися, що було в моді, меню престижних ресторанів. Також ми можемо довідатися, що йшло в театрах тої епохи
Життя дворян — суцільне свято. Головне їхнє заняття — порожня балаканина, сліпе спадкування всьому іноземному, плітки, які поширюються з миттєвою швидкістю. Трудитися вони не хотіли, тому що «робота завзятий їм був тошен». Пушкіна пише, що популярність людини залежить від його матеріального становища. Автор показує одноманітність столичного суспільства, порожні інтереси, розумову обмеженість. Колір столиці — це «необхідні границі», «на всі сердиті добродії», «диктатори», «на вид злі дами» і «не всміхнені дівиці».
Усе в них так блідо, равнодушно;
Вони обмовляють навіть нудно;
У даремній сухості мовлень,
Розпитів, пліток і звісток
Не спалахне думки в меті пор,
Хоча невзначай, хоча навмання…
Характеристика дворян, дана поетом, показує, що вони мали перед собою тільки одна мета — домогтися слави й чинів. Пушкіна засуджує таких людей. Він висміює їхній спосіб життя
Поет показує нам різноманітні картини російського життя, зображує перед нами долі різних людей, малює характерні для епохи типи представників дворянського суспільства — словом, зображує дійсність такий, яка вона є насправді
В. Г. Бєлінський писав, що «Євгенія Онєгіна» можна назвати «енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком». «Євгеній Онєгін» писався в продовження йескольких років, і тому сам поет ріс разом з ним, і кожна нова глава роману була більше цікавої й зрілої
А. С. Пушкіна першим поетично відтворив картину російського суспільства, узятого в одному з найцікавіших моментів його розвитку. В. Г. Бєлінський говорив, що «Євгеній Онєгін» — добуток історичне, у якому описані звичаї, характеру й побут російського суспільства. Автора по праву можна назвати національним поетом: він пише про своїх героїв, про природу, про красу міст і сіл з любов’ю й патріотизмом. Пушкіна засуджує світське суспільство, що він уважав лицемірним, улесливим, несправжнім, непостійним, тому що люди, які ще сьогодні симпатизували людині, завтра могли відвернутися від нього, навіть якщо він не зробив нічого поганого. Це значить — маючи ока, нічого не бачити. Онєгін був дуже близький авторові, і через його вчинки поет показав, що суспільство ще не готове змінитися й прийняти у своє коло такої передової людини, як Євгеній Онєгін. Пушкіна обвинувачує суспільство в смерті Ленского, адже через острах стати причиною пліток, сміху й осуду, Онєгін вирішується прийняти виклик:
..Втрутився старий дуеліст;
Він злий, він пліткар, він красномовний…
Звичайно, бути повинне презренье
Ціною його забавних слів,
Але шепіт, хохотня дурнів…
Пушкіна показує не тільки пороки, але й щиру чесноту й ідеал російської жінки в образі Тетяни Ларіній. Тетяна, як і Онєгін, — істота виняткове. Вона теж розуміла, що народилася колись у свій час, але в той же час вона вірила в щасливе майбутнє:
Тетяна вірила преданьям
Простонародної старовини,
И снам, і картковим гаданьям,
И пророкуванням місяця
Тетяна ставилася холодно до світського суспільства, без жалю проміняла б його на життя в селі, де вона могла злитися із природою:
Тетяна (російська душою,
Сама не знаючи чому)
З її холодною красою
Любила російську зиму…
Пушкіна докладно й правдиво відбив у романі життя поміщиків у селі, їхній побут, традиції:
Вони зберігали в житті мирної
Звички милої старовини;
У них на масниці жирної
Водилися російські млинці;
Два рази в рік вони говіли…
Автор з любов’ю описує красу російської природи й зі смутком говорить про те, що одноманітність убила в людях мрійність, оптимізм, життєлюбство:
Але, може бути, такого роду
Картини вас не залучать:
Все це низька природа;
Витонченого не багато отут.
А. С. Пушкіна відбив життя більшості російських сімей, у яких жінка не мала права голосу, але звичка заміняла горе, і, навчившись керувати чоловіком, дружина могла одержати все, що хотіла:
…Рвалася й плакала спочатку,
Із чоловіком ледь не розвелася;
Потім господарством зайнялася,
Звикла, і вдоволена стала
Звичка понад нас дана:
Заміна счастию вона
Читаючи роман у віршах А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», розумієш, наскільки докладно й правдиво він описав життя селян і поміщиків, звертання й виховання дітей у сім’ї, життя світського суспільства. Читаючи «Євгенія Онєгіна», можна відчути, що автор живе в цьому миру, щось він засуджує, а чимсь він зворушується. Я вважаю, що Бєлінський, назвавши роман «енциклопедією російського життя», надійшов мудро, тому що в ньому відбиваються всі сторони життя того часу
«Онєгін» є поетично вірна дійсності картина російського суспільства у відому епоху
В. Г. Бєлінський
Роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», створений у двадцяті роки дев’ятнадцятого сторіччя, в епоху зародження й наступної поразки декабризму, став першим реалістичним романом у російській літературі. Унікальність даного Твір полягає не тільки в тім, що роман був написаний у віршах, але й у широті охоплення дійсності того часу, у многосюжетности роману, в описі особливостей епохи, у якій жив А. С. Пушкіна
«Євгеній Онєгін» — це добуток, у якому «відбилося сторіччя й сучасна людина». А. С. Пушкіна у своєму романі намагається зобразити своїх героїв у реальному житті, без особливих перебільшень
Він вірно й глибоко показав людину в різнобічних зв’язках із суспільством, що його оточувало. І тепер, через майже два століття, можна із упевненістю сказати, що А. С. Пушкіну це дійсно вдалося. Недарма його роман по праву був названий В. Г. Бєлінським «енциклопедією російського життя». Справді, прочитавши цей роман, як і в енциклопедії, можна було довідатися майже все про ту епоху, у якій жили й створювали багато відомих поетів і письменники. Я довідалася про тім, як одягалися люди, як проводили свій час, як спілкувалися у світському суспільстві й багато чого іншого
Читаючи цей унікальний добуток і перегортаючи сторінку за сторінкою, я змогла познайомитися й з усіма шарами російського суспільства того часу: і з вищим світлом Петербурга, і із дворянською Москвою, і з життям селян, тобто з усім російським народом. Це ще раз свідчить про те, що Пушкіна зміг відбити у своєму романі навколишнє його в повсякденному житті суспільство з усіх боків. З особливим враженням автор оповідає про життя й долю декабристів, багато хто з яких були його близькими друзями. Йому подобаються риси свого Онєгіна, у яких, на його думку, дана правдива характеристика декабристського суспільства, що дозволило нам, читачам, більш глибоко познайомитися з російським народом початку дев’ятнадцятого сторіччя
Красиво й поетично поетові вдалося зобразити привабливості Петербурга й Москви. Він любив Москву, серце Росії, тому в деяких рядках його ліричних відступів про це пречудове місто можна було почути наступні вигуки душі поета: «Москва… як багато в цьому звуці для серця російського злилося!».
Більше близька поетові сільська Росія. Імовірно, тому особлива увага в романі було приділене сільське життя, її жителям і описам російської природи. Пушкіна показує картини весни, малює прекрасні осінні й зимові пейзажі. При цьому він, як і в показі людей і їхніх характерів, не прагне до опису ідеального, незвичайного. У поета в романі все просто й буденно, але в той же час і прекрасно. Так писав В. Г. Бєлінський у своїх статтях про роман: «Він (Пушкіна) взяв це життя, як вона є, не відволікаючи від її тільки одних поетичних її митей, взяв її з усім холодом, із всею її прозою й вульгарністю». Це, на мій погляд, і робить роман А. С. Пушкіна популярним і по сьогоднішній день
Здавалося б, сюжетна лінія роману проста. Спершу Тетяна полюбила Онєгіна й відверто зізналася йому про свою глибоку й ніжну любов, а він зумів полюбити її тільки після глибоких потрясінь, які происшли в його охолодженій душі. Але, незважаючи на те що вони любили один одного, вони не змогли з’єднати свою долю. І винуваті в цьому їхній власну помилки. Але особливу виразність роману надає те, що на цю просту сюжетну лінію реального життя нібито нанизана безліч картин, описів, ліричних відступів, показана безліч реальних людей з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами
Прочитавши роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», я зрозуміла, як важливо буває часом знати правду життя. Якби ні реалістичні утвори багатьох письменників і поетів тих часів, ми б, сьогоднішнє покоління, ніколи б, напевно, не довідалися про реальне життя минулих століть, з усіма її недоліками й особливостями
Роман «Євгеній Онєгін» займає центральне місце у творчості А. С. Пушкіна. «Євгеній Онєгін» — це реалістичний добуток. Словами самого автора можна сказати, що це роман, у якому «відбилося сторіччя й сучасна людина». «Енциклопедією російського життя» назвав В. Г. Бєлінський добуток А. С. Пушкіна
Дійсно, в «Євгенію Онєгіні», як в енциклопедії, можна довідатися все про епоху, про культуру того часу. З роману довідаєшся, як одягалася молодь, що тоді було в моді («широкий болівар», фрак, жилет). Дуже докладно Пушкіна описує меню ресторанів («біфштекс закривавлений», страсбургский пиріг, лимбургский сир, шампанське). У часи Пушкіна блищала на петербурзькій сцені балерина А. И. Істоміна. Поет зобразив її й в «Євгенію Онєгіні»:
…Коштує Істоміна; вона,
Однією ногою стосуючись підробки,
Другий повільно кружляє…
Особлива увага поет приділяє петербурзькому дворянству, типовим представником якого є Євгеній Онєгін. Пушкіна в деталях описує день головного героя. Ми довідаємося, що в моді було гуляння по Петербургові, обід у ресторані, відвідування театру. Але театр для Онєгіна був місцем любовних захоплень:
Театру злий законодавець,
Непостійний шанувальник
Чарівних акторок…
День хлопця завершує бал. Таким чином, автор роману на прикладі Євгенія Онєгіна показав життя петербурзького суспільства. Пушкіна говорить про вище суспільство з іронією й без симпатії. Це пов’язане з тим, що життя столиці «одноманітна й строката».
У романі показані всі шари російського суспільства того часу: дворянська Москва, вище світло Петербурга, селянство. Т.е. автор зобразив весь росіянин народ
Петербург XIX сторіччя — місце перебування кращих людей Росії. Це й декабристи, і літератори, і інші видатні діячі. Там «блищав Фонвізін, друг волі», люди мистецтва- Княжнін, Істоміна, Озеров, Катенин. Автор добре знав і любив Петербург, тому він з такою точністю описав життя вищого петербурзького суспільства
Багато говорить Пушкіна про Москву, серце Росії. Поет зізнається в любові до цьому надзвичайно гарному місту: «Москва… як багато в цьому звуці для серця російського злилося!». Пушкін пишається Москвою 1812 року: «Хоча чекав Наполеон, останнім щастям упоєний, Москви смиренної із ключами старого Кремля».
Широко представлено в романі помісне дворянство. Це дядько Онєгіна, сім’я Ларіних, дст на іменинах Тетяни, Зарецкий. Чудово описує Пушкіна провінційне дворянство. Прізвища говорять самі за себе: Петушков, Скотинин. Розмови цих людей обмежуються тільки темами про псарню й провину. Їх більше нічого не цікавить
До дворян можна віднести й Володимира Ленского. Він був романтиком, Ленский зовсім не знав теперішнього життя. Пушкіна міркує про його майбутнє. Поет бачить два шляхи. Випливаючи першому — Ленского чекав «високий щабель», він був породжений для слави. Ленский міг би стати більшим поетом. Але йому був ближче другий шлях:
А може бути й те: поета
Звичайний чекав долю
Володимир Ленский став би поміщиком, яким був Дмитро Ларін або дядько Онєгіна. Причина цього в тім, що в суспільстві, у якому він жив, його вважали диваком
Про помісне дворянство Пушкіна пише з більшою симпатією, чим про петербурзький. Помісні дворяни були ближче до народу. Це проявляється в тім, що вони дотримували російських звичаїв і традицію:
Вони зберігали в житті мирної
Звички милої старовини
Прекрасно описав Пушкіна побут простого народу. Поет бачив майбутню Росію без рабства, без кріпосництва. Протягом усього роману відчувається біль за російський народ. Пушкіна показав в «Євгенію Онєгіні» страждання простих людей
У своєму романі у віршах А. С. Пушкіна відбив життя Росії першої половини XIX сторіччя