Реальне й ірреальне в добутках М. А. Булгакова «Собаче серце» і «Майстер і Маргарита». Творчість М. А. Булгакова — одна із прекраснейших сторінок літератури, національне надбання російського народу. Він треба літературним традиціям Гоголя, Достоєвського, Салтикова-Щедріна Більшість творів Михайла Опанасовича — це, у першу чергу, добутки про сучасний письменникові світі, у яких відбувається осмислення автором основ того суспільства, що створювалося в нашій країні в 20-е — 30-е роки минулого сторіччя; це спроба розібратися в непростому, суперечливому часі, його процесах Письменник увійшов у моє життя як повістяр, оповідань і фейлетонів 20-их років, чудового роману «Майстер і Маргарита», дивовижної історії «Собаче серце». Хотілося б зупинитися на добутках «Майстер і Маргарита» і «Собаче серце», які відрізняються вигадливими переплетеннями реального й фантастичного, прекрасного й потворного. Це обумовлено тим, що навколишнього письменника дійсність була настільки безглузда й огидна, що цілком могла здаватися фантасмагоричною Герої цих добутків живуть в одній і тій же реальності — Москві першої чверті XX століття. Мальовнича картина дійсності того часу показана автором дивно конкретно, історично й психологічно вірогідно.
Так, наприклад, в «Собачому серці» Булгаков не тільки представив пороки часу, але відкрито виступив супротивником сталі в країні порядку, при якому порядок був відсутній, а відновилася якась вакханалія незначностей У повісті «Собаче серце» звучить злободенна й одночасно вічна тема: небезпека «революційного» перетворення природи й людини. Для розкриття цієї теми Булгаков, на мій погляд, дуже вдало використовує елементи фантастики, сатиру, гротеск, які ідеально сполучаються з побутовим тлом Герой повести «Собаче серце», професор медицини Пилип Пилипович Преображенський, займається модної в той час проблемою омолодження людини. Письменник віддає належне таланту вченого. Він відомий своїми працями й за кордоном, працездатний ( приймає пацієнтів, а після, увечері, вивчає медичну літературу), лікує представників влади. Не далекий професор і маленькі земні радості: поблищати в шановному суспільстві в дорогому одягу, не кваплячись поспілкуватися зі своїм помічником Борменталем. Професор міркує вголос, різко висловлюючись про шкоду читання газет, які порушують травлення. Борменталь намагається заперечити, що крім радянських газет, немає ніяких, і Преображенський категорично зауважує: «От ніяких і не читайте». До речі, газети тут не випадкові: вустами професори автор виступає проти продажності печатки Професор може дозволити собі бути гурманом, він навчає Борменталя мистецтву їжі, щоб вона була не просто необхідністю, а задоволенням. Це вже й привід поговорити про радянську горілку.
Борменталь зауважує, що «новоблагословенна дуже пристойна. Тридцять градусів». Пилип Пилипович заперечує: «Горілка повинна бути в сорок градусів, а не в тридцять», потім він пророчо додає: «Вони туди що завгодно можуть хлюпнути». Всі ці саркастичні зауваження, здавалося б, по дріб’язках, насправді створюють цілісну картину життя Москви в ті роки Професор Преображенський, що виявляє собою тип людей, найбільш близькому Булгакову, тип російського інтелігента, задумує своєрідне змагання із самою Природою. Його експеримент уже в задумі фантастичний: створити нова істота шляхом пересадження собаці частини людського мозку. Будучи геніальним і зразковим ученим, він при проведенні своїх досвідів випустив з уваги одну «незначну» деталь, що згодом виявилася зовсім не деталлю, — не передбачив можливість одержання не тих результатів, які були їм намічені.
Кулька, будучи вічно голодним бідолашним вуличним псом, дуже не дурний, по-своєму оцінює життя вулиці, побут, вдачі, характери Москви першої чверті XX сторіччя, робить умовиводу. Після операції цей розумний, ласкавий і по-своєму недурний пес перетворився в грубого й невихованого хама, у якому всі отчетливее проявляються успадковані властивості Клима Чугункина — трактирного балалаєчника, п’яниці й дебошира, убитого в бійці. Цей гібрид грубий, нерозвинений, самовпевнений і нахабний, але, як і інші незначності після революції, він будь-що-будь хоче вибитися в люди, стати не гірше інших. Йому, спадкоємцеві Чугункина, не зрозуміти, що для цього треба проробити шлях довгого духовного розвитку Вчитуючись у сторінки добутку, ясніше й чіткіше представляєш непривабливу картину життя техлет.
Першою проблемою, з якої зштовхнувся Кульок, після свого таємничого переродження, була проблема відсутності документів. «Як же так без документа? — говорить він професорові, — Самі знаєте, людині без документа строго забороняється існувати». Кульок в автора бажає йменувати себе Поліграфом Полиграфовичем. І тут висміюється автором перебільшення значимості паперів і залежність від них людини.
Не настільки важливо, як з’явився на світло людин, аби тільки в нього були в порядку документи. Настільки вдало висміяні формалізм і бюрократія 30-их років, до речі, переслідують нашу країну й по цей день Не замислюючись про моральну сторону справи, нові хазяї життя реквізують «зайві» житлоплощі в «буржуїв». Поліграф Полиграфович Кульок за допомогою керуючого будинками Швондера прописується у квартирі Преображенського, вимагає покладені йому «шістнадцять аршинів» житлоплощі, навіть намагається привести в будинок дружину У такий спосіб на сторінках повести «Собаче серце» Булгаков піднімає питання коммуналок, не зжитий до цих пор Кульок досить швидко адаптується до дійсності, займає місце в системі й навіть одержує роботу, стає нехай невеликим, але начальником, очолює підвідділ очищення. Він добре розуміє свої права, не прагнучи виконувати які — або обтяжні обов’язки Отже, булгаковський Кульок зробив запаморочливий стрибок: із бродячих собак у санітари по очищенню міста від бездомних собак і кішок. Що ж, переслідування своїх — характерна риса всіх кулькових. Вони знищують своїх, немов замітаючи сліди власного походження. Але Булгакову важливо було виділити кішок як жертв кулькових, тому що кішки так і не стали сліпими рабами людини. Винищування інакомислячих почнеться пізніше, але автор передчував це й майстерно відбив, представляючи два види тварин, що не терплять друг друга Останній, заключний акорд шариковской діяльності — донос на професора Преображенського, що стає характерною рисою соціалістичного суспільства на довгі часи Звичайно, не фантастичний науковий експеримент сам по собі прагнув зобразити у своєму добутку М. А.
Булгаков, і в повісті «Собаче серце» він не тільки посміявся над всіма сторонами нового життя, коли «ніхто» раптом стає «всім», але показав і лиховісні перспективи цієї метаморфози Професор, передбачаючи майбутні катастрофи, виправив свою помилку: Кульок знову перетворений у пса, що задоволений своєю долею й самим собою. Але в житті подібні експерименти необоротні. І Булгаков зумів попередити про це на самому початку тих руйнівних перетворень, які почалися в нашій країні в 1917 році Таким чином, фантасмагорія в «Собачому серці» допомагає Булгакову яскравіше, гостріше показати ті явища, які він, як і професор Преображенський, не приймав у новій дійсності. Цей художній прийом є тим зброєю, якою він бореться зі швондерами й кульковими, і талант письменника робить ця зброя особливо небезпечним, але в той же час виглядає це захоплюючо, смішно.
Наприклад, посмішку викликають внутрішні монологи й умовиводи голодного, змерзлого вуличного пса Кульки: «Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота»; «Кухар попадається різний. Наприклад, — покійний Улас із Пречистенки. Скільком він життя врятувало»; «Він розумової праці людин…, цей не стане пинать ногою». З інтересом стежиш і за ходом фантастичного експерименту по пересадженню собаці частини людського мозку Успішно використовує фантасмагорію Булгаков і в останньому романі «Майстер і Маргарита». Форма цього роману яскрава, незвичайна.
У ньому переплетені кілька сюжетних ліній, кожна з яких підпорядкована розкриттю задуму письменника. У літераторів дотепер викликає спори жанрова унікальність роману. Його визначають як роман-міф, філософський роман, роман-містика й так далі. Це так відбувається тому, що роман з’єднує в собі всі жанри відразу, навіть ті, які разом існувати не можуть Я б виділив на грандіозній сценічній площадці добутку три «сегменти»: історичний, реальний і фантастичний. Вони поруч, примикають друг до друга, але іноді, як у калейдоскопі, міняються місцями. При читанні добутку ми перебуваємо відразу у двох вимірах: 30-е роки XX століття й 30-е роки I століття нової ери.
Ми бачимо, що події відбувалися в тому самому місяці й у кілька днів перед Великоднем, тільки із проміжком в 1900 років, що доводить глибокий зв’язок між московськими й ершалаимскими главами. Дії роману, які розділені майже двома тисячами років, гармоніюють між собою, а зв’язує їхня боротьба зі злом, пошук істини, творчість З більшим хвилюванням і інтересом знайомишся з тим, про що говориться в історичному «сегменті». Це оповідання про Понтія Пілаті й Иешуа Га-Ноцри. Головним його стрижнем є тема винності Пілата, що є складною драматичною фігурою.
Він розумний, не далекий роздумів, людських почуттів, живого жалю. Поки Иешуа проповідує, що всі люди добрі, Пілат схильний поблажливо дивитися на це нешкідливе дивацтво. Але от мовлення зайшло про верховну владу, і Пілата простромлює гострий страх. Він ще намагається вести торг зі своєю совістю, пробує схилити Иешуа на компроміс, намагається непомітно підказати рятівні відповіді, але Иешуа не може слукавить. Через острах доносу, остраху погубити кар’єру Пілат іде проти своїх переконань, проти голосу людяності, проти совісті. «Боягузтво, безсумнівно, один з найстрашніших пороків», — чує в сні Пілат слова Иешуа. «Ні, філософ, я тобі заперечую: це найстрашніший порок», — зненацька втручається внутрішній голос Пілата й самого автора. Боягузтво — крайній прояв внутрішньої підпорядкованості, «несвободи духу», головна причина подлостей на землі. І покараний за неї Пілат страшними борошнами — борошнами совісті.
Тема совісті — одна із центральних вромане. Таким чином, в історичному «сегменті» співіснують піднесене й потворне. Піднесене, на думку Булгакова, — це вірність ідеям, доброта й вільнодумство, які проповідує Иешуа. А поруч низинне — у зрадництві, користі Іуди, у боягузтві Понтія Пілата Далекі сцени в Ершалаиме абсолютно реальні. У читачів створюється враження в повній правдоподібності що відбувається. Історія Иешуа Га-Ноцри лише в самому початковому варіанті роману мала одного оповідача — диявола. Заохочується недовірою співрозмовників на ослоні, Воланд починає оповідання як очевидець того, що трапилося дві тисячі років тому в Ершалаиме. Кому, як не йому, знати все: це він незримо стояв за плечем Пілата, коли той вирішував долю Иешуа.
Але оповідання Воланда був продовжений уже як сновидіння Івана Бездомного на лікарняному ліжку. А далі естафета передається Маргариті, що читає по врятованих зошитах фрагменти роману майстри про смерть Іуди й похованні. Три точки зору, а картина одна, хоч і відбита різними оповідачами. У цьому як би стан незаперечної вірогідності случившегося. У московському просторі співіснують два «сегменти» — реальн і фантастичний, які вигадливо переплітаються друг сдругом. До реального «сегменту» ставиться дуже цікава й захоплююча історія. Це історія майстра й Маргарити На фігурі майстра я бачу світло піднесеного, по-перше, тому що він співвідноситься з великим Фаустом.
Йому теж властива спрага пізнання, пошуки істини, він теж шукає ту мить, яку можна назвати прекрасним. По-друге, він близький Иешуа. Їх ріднить правдивість, непідкупність, відданість своїй вірі, гордість, здатність співпереживати людському горю. По-третє, майстер весь живе у владі творчості, осмислюючи свої піднесені ідеї й перетворюючи їх в образи. Майстри займають вічні загальнолюдські проблеми, якими він мучається як творець. І він не випадково для свого роману вибрав певний час: воно занадто нагадувало письменникові свій час Поруч із майстром через весь роман Булгакова проходить Маргарита, його любов, мрія, щастя. Вона не тільки гарна й розумна.
Вона постійно бореться за майстра й власне щастя з ним, знайшовши в собі сили в буквальному значенні слова піднятися над суєтою, злиденністю, святенницькими заборонами, жертвуючи собою, вона знаходить підтримку тільки у Воланда, тобто в Сатани А поруч із образами майстра й Маргарити й високим ладом їхніх думок і почуттів живе низинне. Це ціла галерея письменників з Массолита, які заради власного благополуччя пишуть на догоду влади. Цим людям не ведені честь, совість, воля. Їхнього прізвища говорять самі за себе: Богохульский, Абабков, Павіанів. Низьких і потворними цих людей роблять плазування перед інструкціями, уміння «тримати ніс за вітром», хамелеонство й злість. От чому ненавидять цих героїв майстер і Маргарита, і так сатирично описує їх Булгаков А тепер звернемося до третього шару оповідання — фантастичному Дьяволиада, один з улюблених авторських мотивів, тут, в «Майстру й Маргариті», відіграє роль цілком реалістичну. Це літературний прийом, за допомогою якого зображені незліченні каліцтва нашого побуту У столиці з’являється Сатана і його звитий, які грозою проносяться над булгаковською Москвою, караючи глумливість і непорядність.
Воланд виявляється в Москві, щоб «випробувати» героїв роману, віддати належне майстрові й Маргариті, що зберегла вірність один одному й любов, покарати хабарників, лихоимцев, зрадників. Правда, суд над ними вершиться не за законами добра, вони стануть перед пеклом. По думці Булгакова, у сформованій ситуації зі злом боротися треба силами зла, щоб відновити справедливість Дьяволиада знадобилася Булгакову ще й для того, щоб показати нам, що грань між добром і злом дійсно мала: адже не відразу усвідомлюєш зміст учинків Воланда і його звиті Єдиним абсолютно позитивним героєм роману «Майстри й Маргарита» є Иешуа Га-Ноцри. Він носій «світла», що проповідує добро й любов до всіх людей. В Иешуа своя життєва філософія: «…
злих людей немає на світі, є люди нещасливі». Він, нікому не заподіяв зла ні думкою, ні вчинком, бачить краще, що порию заховано в людині, вірить у силу добра й добру природу людини, переконаний у тім, що на землі не буде більше зла, підлості, якщо всі люди будуть щасливі й вільні духовно. Перед особою смерті Иешуа залишається вірний своїм переконанням, тому й заслуговує «світло». За допомогою добра він перемагає Понтія Пілата ( прокуратор приймає ідеї, проповедуемие Иешуа), змушує диявола доносити до людей істину ( «Ісус існував»,- говорить Воланд Берліозові й Бездомному на Патріарших ставках), виносити людині справедливий вирок по заслугах після його смерті, карати зло й допомагати тим людям, чия совість чиста, які несуть у собі добро Прочитавши роман «Майстер і Маргарита», розумієш, що Булгакову вдалося знайти незвичайне в самому повсякденному, зробити надзвичайне близьким. У його добутках фантастичн і містичне знаходить цілком реальне пояснення, обов’язково мотивовано.
Читачам «Майстра й Маргарити» дана можливість вибору, вони можуть сприймати текст у відповідності зі своїми поглядами на життя Реальні й фантастичні, що відбивають пороки й оспівують все прекрасне, що є в житті (любов, милосердя, добро), булгаковські історії були прекрасно зрозумілі читачами, як його часу, так і нашого Булгакову в повісті «Собаче серце» і в романі «Майстер і Маргарита» за допомогою вигадливого переплетення реальн і ірреального вдалося показати повчальну картину сложнейшей механіки поточного життя, вічної боротьби в ній сил творення й розкладання. Цього, повні глибокого змісту, оповідання звернені в майбутнє і є книгами на все часи, чому сприяє їхня найвища художність.