Реформи Петра Великого
Зміст
Введення
I. Причини, сутність і проведення реформ
Історичні умови й передумови петровских реформ
Військова реформа
Реформа органів влади й керування
Реформа станового пристрою російського суспільства
Церковна реформа
Реформа в області культури й побуту
II. Реформи: значення, результати й наслідки
Протиріччя в реформаторській діяльності Петра
Соціально-економічний розвиток і політика уряду в першій чверті XVIII в
III. Петровские реформи в тимчасовій перспективі
Сучасні аспекти реформ
Реформи Петра й особливий шлях Росії
Список використаних джерел
«Він сподівався грозою влади викликати самодіяльність у поневоленому суспільстві й через рабовласницьке дворянство оселити в Росії європейську науку, народну освіту як необхідна умова суспільної самодіяльності, хотів, щоб раб, залишаючись рабом, діяв свідомо й вільно. Спільна дія деспотизму й волі, освіти й рабства — це політична квадратура кола, загадка, що дозволялася в нас із часів Петра два століття й досі недозволена».
В. Ключевский
Введення
Особистість Петра I ( 1672-1725) по праву ставиться до плеяди яскравих історичних діячів світового масштабу. Багато досліджень і художніх творів присвячено перетворенням, пов’язаним з його ім’ям. Історики й письменники по-різному, часом прямо протилежно, оцінювали особистість Петра I і значення його реформ
Уже сучасники Петра I розділилися на два табори: прихильників і супротивників його перетворень. Суперечка тривала й пізніше. В XVIII в. М. В. Ломоносов славив Петра, захоплювався його діяльністю. А пізніше історик Карамзин обвинувачував Петра в зраді «істинно росіянином» початкам життя, а його реформи назвав «блискучою помилкою».
Наприкінці XVII в., коли на російському престолі виявився молодий цар Петро I, наша країна переживала переломний момент своєї історії. У Росії, на відміну від основних західноєвропейських країн, майже не було великих промислових підприємств, здатних забезпечити країну зброєю, тканинами, сільськогосподарськими знаряддями. Вона не мала виходу до морів — ні до Чорного, ні до Балтійського, через які могла б розвивати зовнішню торгівлю. Не мала тому Росія й власний військовий флот, що охороняв би її рубежі. Сухопутна армія будувалася по застарілих принципах і складалася головним чином із дворянського ополчення. Дворяни неохоче залишали свої маєтки для військових походів, їхнє озброєння й військова виучка відставала від передових європейських армій
Між старим, родовитим боярством і служивими людьми дворянами йшла запекла боротьба за владу. У країні відбувалися безперервні повстання селян і міських низів, які боролися й проти дворян, і проти бояр, тому що вони всі були феодалами-кріпосниками. Росія залучала до себе жадібні погляди сусідніх держав — Швеції, Мовлення Посполитой, які не ладь були захопити й підкорити собі росіяни землі
Необхідно було реорганізувати армію, побудувати флот, опанувати узбережжям моря, створити вітчизняну промисловість, перешикувати систему керування країною
Для корінного ламання старого укладу Росії потрібний був розумний і талановитий керівник, неабияка людина. Таким і виявився Петро I. Петро не тільки осяг веління часу, але й віддав на службу цьому велінню весь свій неабиякий талант, завзятість одержимого, властивій російській людині терпіння й уміння додати справі державний розмах. Петро владно вторгався в усі сфери життя країни й набагато прискорив розвиток початків, отриманих внаследство.
Історія Росії до Петра Великого й після нього знала чимало реформ. Головна відмінність Петровских перетворень від реформ попереднього й наступного часу полягало в тому, що Петровские носили всеосяжний характер, охоплювали всі сторони життя народу, у той час як інші впроваджували нововведення, касавшиеся лише окремих сфер життя суспільства й держави Ми, люди кінця XX століття, не можемо повною мірою оцінити вибуховий ефект Петровских реформ у Росії. Люди минулого, XIX століття, сприймали їх гостріше, глибше. От що писав про значення Петра сучасник Пушкіна історик М. Н. Погодин в 1841 році, тобто майже півтора сторіччя після великих реформ першої чверті XVIII століття: «У руках (Петра) кінці всіх наших ниток з’єднуються в одному вузлі. Куди ми не оглянемося, скрізь зустрічаємося із цієї колоссальною фигурою, що кидає від себе довгу тінь на все наше минуле й навіть застить нам древню історію, що у теперішню мінуту усе ще начебто тримає свою руку над нами, і якої, здається, ніколи не втратимо ми з виду, як би далеко не пішли ми в майбутнє».
Створене в Росії Петром пережило й покоління Погодина, і наступні покоління. Наприклад, останній рекрутський набір відбувся в 1874 році, тобто через 170 років після першого (1705) . Сенат проіснував з 1711 по грудень 1917 р., тобто 206 років; синодальний пристрій православної церкви залишалося незмінним з 1721 по 1918 р., тобто протягом 197 років, система подушної податі була скасована лише в 1887 р., тобто 163 року через послу її введення в 1724 р. Інакше кажучи, в історії Росії ми знайдемо небагато свідомо створених людиною інститутів, які проіснували би так довго, зробивши настільки сильний вплив на всі сторони громадського життя. Більше того, деякі принципи й стереотипи політичної свідомості, вироблені або остаточно закріплені при Петрові, живучі дотепер; часом у нових словесних одягах вони існують як традиційні елементи нашого мислення й суспільного поводження
I. Причини, сутність і проведення реформ
Історичні умови й передумови петровских реформ
Країна стояла напередодні великих перетворень. Які ж були передумови петровских реформ?
Росія була відсталою країною. Ця відсталість являла собою серйозну небезпеку для незалежності російського народу
Промисловість по своїй структурі була кріпосницької, а по обсязі продукції значно уступала промисловості західноєвропейських країн
Російське військо в значній своїй частині складалося з відсталого дворянського ополчення й стрільців, погано збройних і навчених. Складний і неповороткий наказовий державний апарат, на чолі якого стояла боярська аристократія, не відповідав потребам країни
Відставала Русь і в області духовної культури. У народні маси освіта майже не проникала, і навіть у правлячих колах чимало було неосвічених і зовсім неписьменних людей
Росія XVII століття самим ходом історичного розвитку було поставлено перед необхідністю корінних реформ, тому що тільки таким шляхом могла забезпечити собі гідне місце серед держав Заходу й Сходу
Слід зазначити, що до цього часу історії нашої країни вже відбулися значні зрушення в неї розвитку
Виникли перші промислові підприємства мануфактурного типу, росли кустарні промисли, ремесла, розвивалася торгівля сільськогосподарськими продуктами. Безупинно зростав суспільний і географічний поділ праці — основа сформованого й всеросійського ринку, що розвивається. Місто відділялося від села. Виділялися промислові й землеробські райони. Розвивалася внутрішня й зовнішня торгівля
У другій половині XVII століття починає змінюватися характер державного ладу на Русі, усе більш чітко оформляється абсолютизм. Одержали подальший розвиток російська культура й науки: математика й механіка, фізика й хімія, географія й ботаніка, астрономія й «рудознатство». Козаки-Землепроходци відкрили ряд нових земель Всибири.
Бєлінський був прав, коли говорив про справи й людей допетровської Росії: «Боже мій, які епохи, які особи! Так їх стало б декільком Шекспирам і Вальтерам Скоттам! » XVII століття було часом, коли Росія встановив постійне спілкування із Західною Європою, зав’язала з нею більше тісні торговельні й дипломатичні зв’язки, використовувала її техніку й науку, сприймала її культуру й освіту. Учачись і запозичаючи, Росія розвивалася самостійно, брала тільки те, що було їй потрібно, і тільки тоді, коли це було необхідно. Це був час нагромадження сил російського народу, що дало можливість здійснити підготовлені самим ходом історичного розвитку Росії грандіозні реформи Петра. Реформи Петра була підготовлена всієї попередніх історій народу, «були потрібні народом». Уже до Петра написана була досить цільна перетворювальна програма, багато в чому, що збігалася з реформами Петра, в іншому шедшая навіть далі них. Підготовлялося перетворення взагалі, яких при мирному ході справ могло рассрочиться на цілий ряд поколінь. Реформа, як вона була виконана Петром, була його особистою справою, справою безприкладно насильницьким і, однак, мимовільним і необхідним. Зовнішні небезпеки держави випереджали природний ріст народу, що закоснів у своєму розвитку. Відновлення Росії не можна було надавати поступовій тихій роботі часу, підштовхува_ не насильно.
Реформи торкнулися буквально всіх сторін життя російської держави й російського народу, однак до основного з них варто віднести наступні реформи: військову, органів влади й керування, станового пристрою російського суспільства, податную, церковну, а також в області культури й побуту
Слід зазначити, що основною рушійною силою петровских реформ стала війна
Військова реформа
У цей період відбувається корінна реорганізація збройних сил. У Росії створюється потужна регулярна армія й у зв’язку із цим ліквідується помісне дворянське ополчення й стрілецьке військо. Основу армії стали становити регулярні піхотні й кавалерійські полки з однаковим штатом, обмундируванням, озброєнням, що здійснювали бойову підготовку відповідно до загальноармійських уставів. Головними з них були Військовий 1716 р. і Морський устави 1720 р., у розробці яких брав участь Петро I.
Розвиток металургії сприяв значному зростанню виробництва артилерійських знарядь, що застаріла разнокалиберная артилерія замінялася знаряддями нових зразків
В армії було вперше зроблене з’єднання холодної й вогнепальної зброї — до рушниці була примкнуть багнет, що значно підсилило вогневу й ударну міць війська
На початку XVIII в. уперше в історії Росії на Доні й на Балтиці був створений військово-морський флот, що за значенням не уступало створенню регулярної армії. Будівництво флоту здійснювалося небачено швидкими темпами на рівні кращих зразків військового кораблебудування того часу
Створення регулярні армії й флоту зажадало нових принципів їхнього комплектування. В основу була покладена рекрутська система, що володіла безсумнівними перевагами перед іншими формами, що мали в той час, комплектування. Дворянство звільнялося від рекрутської повинності, але для неї обов’язкова була військова або цивільна служба
Реформи органів влади й керування
У першій чверті XVIII в. був здійснений цілий комплекс реформ, пов’язаних з перебудовою центральних і місцевих органів влади й керування. Їхньою сутністю було формування дворянсько-чиновницького централізованого апарата абсолютизму
З 1708 року Петро I почав перебудовувати старі установи й заміняти їх новими, у результаті чого зложилася наступна система органів влади й керування
Вся повнота законодавчої, виконавчої й судової влади зосередилася в руках Петра, що після закінчення Північної війни одержав титул імператора. В 1711 році був створений новий вищий орган виконавчої й судової влади — Сенат, що володів і значними законодавчими функціями
Замість застарілої системи наказів було створено 12 колегій, кожна з яких відала певною галуззю або сферою керування й підкорялася Сенату. Колегії одержали право видавати укази по тимі питанням, які входили в їхнє ведення. Крім колегій було створено відоме число контор, канцелярій, департаментів, наказів, функції яких були також чітко розмежовані
В 1708 — 1709 р. була почата перебудова органів влади й керування на місцях. Країна була розділена на 8 губерній, що розрізнялися по території й кількості населення
На чолі губернії стояв призначуваний царем губернатор, що зосереджував у своїх руках виконавчу й службову владу. При губернаторі існувала губернська канцелярія. Але положення ускладнювалося тим, що губернатор підкорявся не тільки імператорові й Сенату, але й всім колегіям, розпорядження й укази яких нерідко суперечили друг другові
Губернії в 1719 р. були розділені на провінції, число яких рівнялося 50. На чолі провінції стояв воєвода із провінційною канцелярією при ньому. Провінції у свою чергу ділилися на дистрикти (повіти) з воєводою й повітовою канцелярією. Після введення подушної податі були створені полкові дискрити. військові частини, Що Квартирували в них, спостерігали за збором податей і припиняли прояву невдоволення й антифеодальні виступи
Вся ця складна система органів влади й керування мала чітко виражений продворянский характер і закріплювала активну участь дворянства в здійсненні своєї диктатури на місцях. Але вона одночасно ще більше розширила обсяг і форми служби дворян, що викликало їх невдоволення
Реформа станового пристрою російського суспільства
Петро ставив своєю метою створення могутньої дворянської держави. Для цього потрібно було поширити серед дворян знання, підвищити їхню культуру, зробити дворянство підготовленим і придатним для досягнення тих цілей, які ставив перед собою Петро. Тим часом, дворянство здебільшого не було підготовлено до їхнього розуміння й здійснення. Петро домагався того, щоб все дворянство вважало «государеву службу» своїм почесним правом, своїм покликанням, уміло правити країною й начальствовать над військами. Для цього потрібно було насамперед поширити серед дворян утворення. Петро встановив новий обов’язок дворян — навчальну: з 10 до 15 років дворянин повинен був учитися «грамоті, цифири й геометрії», а потім повинен був іти служити. Без довідки про «виучку» дворянинові не давали «вінцевої пам’яті» — дозволу женитися
Указами 1712,1714 і 1719 р. був установлений порядок, по якому «родовитість» не приймалася в увагу при призначенні на посаду й проходженні служби. І навпаки, вихідці з народу, найбільш обдарованій, діяльній, відданій справі Петра, мали можливість одержати будь-який військовий або цивільний чин. Не тільки «худорідні» дворяни, але й навіть люди «підлого» походження висувалися Петром на видні державні посади
Церковна реформа
Важливу роль у твердженні абсолютизму грала церковна реформа. В 1700р. умер патріарх Адріан, і Петро I заборонив обирати йому спадкоємця. Керування церквою поручалося одному з митрополитів, що виполняли функції «местоблюстителя патріаршого престолу». В 1721 р. патріаршество було ліквідовано, для керування церквою був створений «Святейший правительствующий Синод», або Духовна колегія, що також підкорялася Сенату
Церковна реформа означала ліквідацію самостійної політичної ролі церкви. Вона перетворювалася в складову частину чиновницько-бюрократичного апарата абсолютистської держави. Паралельно із цим держава підсилила контроль за доходами церкви й систематично вилучалася значна їхня частина на потреби скарбниці. Ці дії Петра I викликали невдоволення церковної ієрархії й чорного духівництва й з’явилися однієї з головних причин їхньої участі у всякого роду реакційних змовах
Петро здійснив церковну реформу, що виразилася в створенні колегіального (синодального) керування російською церквою. Знищення патріаршества відбивало прагнення Петра ліквідувати немислиму при самодержавстві петровского часу «князівську» систему церковної влади. Оголосивши себе фактично главою церкви, Петро знищив її автономію. Більше того, він широко використовував інститути церкви для проведення поліцейської політики. Піддані, під страхом великих штрафів, були зобов’язані відвідувати церква й каятися на сповіді священикові у своїх гріхах. Священик, також відповідно до закону, був зобов’язаний доносити владі про всім протизаконному, що стали відомим на сповіді. Перетворення церкви в бюрократичну контору, що коштує на охороні інтересів самодержавства, що обслуговує його запити, означало знищення для народу духовної альтернативи режиму й ідеям, що йдуть від держави. Церква стала слухняним знаряддям влади й тим самим багато в чому втратила повагу народу, згодом так що равнодушно дивився й на її загибель під уламками самодержавства, і на руйнування її храмів
Реформи в області культури й побуту
Головним змістом реформ у цій області було становлення й розвиток світської національної культури, світської освіти, серйозні зміни в побуті й вдачах, здійснюваних у плані європеїзації
Важливі зміни в житті країни рішуче вимагали підготовки кваліфікованих кадрів. схоластична школа, Що Перебувала в руках церкви, забезпечити цього не могла. Стали відкриватися світські школи, утворення початок здобувати світський характер. Для цього треба було створення нових підручників, що прийшли на зміну церковним
Петро I в 1708 р. увів новий гражданський шрифт, що прийшов на зміну старому кирилівському півуставу. Для друкування світської навчальної, наукової, політичної літератури й законодавчих актів були створені нові друкарні в Москві й Петербурзі
Розвиток друкарства супроводжувалося початком організованої книготоргівлі, а також створенням і розвитком мережі бібліотек. З 1702р. систематично виходила перша російська газета «Відомості».
З розвитком промисловості й торгівлі були зв’язані вивчення й освоєння території й надр країни, що знайшло своє вираження в організації ряду великих експедицій
У цей час з’явилися великі технічні нововведення й винаходи, особливо в розвитку гірничої справи й металургії, а також у військовій області
У цей період написаний ряд важливих робіт з історії, а створена Петром I Кунсткамера поклала початок збору колекцій історичних і меморіальних предметів і рідкостей, зброї, матеріалів по природничих науках і т.д. Одночасно стали збирати древні письмові джерела, знімати копії літописів, грамот, указів і інших актів. Це було початком музейної справи Вроссии.
Логічним підсумком всіх заходів в області розвитку науки й освіти була підстава в 1724 р. Академії наук Впетербурге.
З першої чверті XVIII в. здійснювався перехід до містобудування й регулярного планування міст. Обличчя міста стали визначати вже не культова архітектура, а палаци й особняки, будинку урядових закладів і аристократії
У живописі на зміну іконопису приходить портрет. До першої чверті XVIII в. ставляться й спроби створення російського театру, у цей же час були написані перші драматургічні добутки
Зміни в побуті торкалися маси населення. Старий звичний довгополий одяг з довгими рукавами заборонявся й замінялася нової. Камзоли, краватки й жабо, крислаті капелюхи, панчохи, черевики, перуки швидко витісняли в містах старий російський одяг. Швидше всього поширився західноєвропейський верхній одяг і плаття серед жінок. Заборонялося носіння бороди, що викликало невдоволення, особливо податних станів. Уводилися особливий «бородовой податок» і обов’язковий мідний знак об нього сплаті
Петро I заснував асамблеї з обов’язковою присутністю на них жінок, що відбивало серйозні зміни їхнього положення в суспільстві. Установа асамблей поклало початок твердженню в середовищі російського дворянства «правил гарного тону» і «шляхетного поводження в суспільстві», уживанню іноземного, переважно французького, мови
Зміни в побуті й культурі, які відбулися в першій чверті XVIII в., мали велике прогресивне значення. Але вони ще більше підкреслювали виділення дворянства в привілейований стан, перетворили використання благ і досягнень культури в одну із дворянських станових привілеїв і супроводжувалося широким поширенням галломании, презирливого відношення до російської мови й російської культури у дворянському середовищі
II . Реформи: значення, результати й наслідки
Протиріччя в реформаторській діяльності Петра
У країні не тільки зберігалися, але зміцнювали й панували кріпосницькі відносини з усіма породженнями, що супроводжували їм, як в економіці, так і в області надбудови. Однак зміни у всіх сферах соціально-економічного й політичного життя країни, що поступово накопичувалися й назрівали в XVII столітті, переросли в першій чверті XVIII століття в якісний стрибок. Середньовічна Московська Русь перетворилася в Російську імперію. У її економіці, рівні й формах розвитку продуктивних сил, політичному ладі, структурі й функціях органів влади, керування й судна, в організації армії, у класовій і становій структурі населення, у культурі країни й побуту народу відбулися величезні зміни. Докорінно змінилися місце Росії і її роль у міжнародних відносинах того часу
Природно, всі ці зміни відбувалися на феодально — кріпосницькій основі. Але сам цей лад існував уже в зовсім інших умовах. Він ще не втратив можливості для свого розвитку. Більше того, темпи й розмах освоєння їм нових територій, нових сфер економіки й продуктивних сил значно зросли. Це дозволяло йому вирішувати давно назрілі загальнонаціональні завдання. Але форми, у яких вони вирішувалися, мети, яким вони служили, усе більш чітко показували, що зміцнення й розвиток феодально-кріпосницького ладу при наявності передумов для розвитку капіталістичних відносин перетворюються в головне гальмо для прогресу країни
Уже в період правління Петра Великого простежується головне протиріччя, властиве періоду пізнього феодалізму. Інтереси самодержавно-кріпосницької держави й класу феодалів у цілому, загальнонаціональні інтереси країни вимагали прискорення розвитку продуктивних сил, активного сприяння росту промисловості, торгівлі, ліквідації техніко-економічної й культурної відсталості країни. Але для рішення цих завдань були необхідні скорочення сфери дії кріпосництва, утворення ринку вільнонайманої робочої сили, обмеження й ліквідація станових прав і привілеїв дворянства. Відбувалося ж прямо протилежне: поширення кріпосництва вшир і вглиб, консолідація класу феодалів, закріплення, розширення й законодавче оформлення його прав і привілеїв. Сповільненість формування буржуазії й перетворення її в клас, що протистоїть класу феодалів-кріпосників, приводила до того, що купецтво й заводчики виявлялися утягненими в сферу кріпосницьких відносин
Складність і суперечливість розвитку Росії в цей період визначили й суперечливість діяльності Петра й здійснених їм реформ. З одного боку, вони мали величезний історичний зміст, тому що сприяли прогресу країни, були націлені на ліквідацію її відсталості. З іншого боку, вони здійснювалися кріпосниками, кріпосницькими методами й були спрямовані на зміцнення їхнього панування. Тому прогресивні перетворення петровского часу із самого початку несли в собі консервативні риси, які в ході подальшого розвитку країни виступали усе сильніше й не могли забезпечити ліквідацію соціально-економічної відсталості. У результаті петровских перетворень Росія швидко наздогнала ті європейські країни, де збереглося панування феодально-кріпосницьких відносин, але вона не могла наздогнати ті країни, які встали на капіталістичний шлях розвитку. Перетворювальна діяльність Петра відрізнялася неприборканою енергією, небаченим розмахом і цілеспрямованістю, сміливістю в ламанні віджилих установ, законів, підвалин і укладу життя й побуту. Прекрасно розуміючи важливе значення розвитку торгівлі й промисловості, Петро здійснив ряд заходів, що задовольняла інтереси купецтва. Але він же зміцнював і закріплював кріпосні порядки, обґрунтовував режим самодержавного деспотизму. Дії Петра відрізнялися не тільки рішучістю, але й крайньою жорстокістю. По влучному визначенню Пушкіна, його укази були «нерідко жорстокі, норовливі й, здається, писані батогом».
Не було й не могло бути заздалегідь розробленого загального плану реформ. Вони народжувалися поступово, і одна породжувала іншу, Задовольняючи вимогам даного моменту. І кожна з них викликала опір з боку всіляких соціальних шарів, викликала невдоволення, сховане й відкритий опір, змови й боротьбу, що відрізняється крайньою жорстокістю
Соціально-економічний розвиток і соціальна політика уряду в першій чверті XVII в.
Кінець XVII-Перша чверть XVIII в. не внесли скільки-небудь істотних змін у систему землеробства, колишніми залишалися знаряддя праці, агротехніка й сільськогосподарські культури. Виробництво сільськогосподарських продуктів росло за рахунок оранки й включення в постійну обробку нових територій на півдні й сході країни
Серйозні зміни відбулися в системі феодальної власності, власницьких і державних повинностей селян, у податной системі, ще більше зміцнилося влада поміщиків над селянами. У першій чверті XVIII в. завершилося злиття двох форм феодального землеволодіння: указом про єдиноспадкування (1714) всі дворянські маєтки перетворювалися у вотчини, земля й селяни переходили в повну необмежену власність поміщика. Розширення й зміцнення феодального землеволодіння й власницьких прав поміщика сприяли задоволенню зрослих потреб дворян у грошах. Це спричиняло підвищення розмірів феодальної ренти, що супроводжувалася ростом селянських повинностей, зміцнювало й розширювало зв’язок дворянської вотчини сринком.
Указ про єдиноспадкування завершив консолідацію класу феодалів у єдиний клас — стан дворян — і зміцнив його пануюче положення
Але тут була й інша сторона. Поміщики й колишні вотчинники були зобов’язані нести службу в регулярні армії й флоті, в апарату влади й керуванні. Це була постійна, обов’язкова, довічна служба. Все це викликало невдоволення дворянства й приводило до того, що відома його частина брала участь у різного виду змовах
З метою підвищення податків був зроблений перепис усього податного населення й уведена подушна подать, що змінила об’єкт обкладання, подвоїла суму податей, що стягувалися з населення
Зростання феодальної експлуатації не обмежувалося збільшенням податного обкладання й ростом розмірів панщини й оброку. На цей час доводиться небачене збільшення державних повинностей (дорожньої, ямський, постойной) , вартість яких нерідко значно перевищувала розміри подушної податі
Селянин крім подушної податі платив ще величезне число всіляких податків і зборів, покликаних поповнити спустілу в результаті воєн скарбницю, а також витрати на створення громіздкого й дорогого апарата влади й керування, регулярні армії й флоту й т. п.
В 1722 р. була видана «Табель про ранги», що встановлювала обов’язковість служби дворян, причому вони повинні були починати її із самих нижчих чинів службових сходів, що складалася з 14 щаблів, або чинів
У промисловості Росії в цей період відбувся теперішній стрибок, виросла велика мануфактурна промисловість, головними галузями якої були металургія й металообробка, суднобудування, текстильна й шкіряна промисловість
Особливістю промисловості було те, що вона ґрунтувалася на примусовій праці. Це означало поширення кріпосництва на нові форми виробництва й нові сфери економіки
Бурхливе для того часу розвиток мануфактурної промисловості (до кінця першої чверті століття в Росії діяло більше 100 мануфактур) у значній мірі було забезпечено протекціоністською політикою російського уряду спрямованої на заохочення розвитку економіки країни, у першу чергу в промисловості й торгівлі, як внутрішньої, так і особливо зовнішньої
Змінився характер торгівлі. Розвиток мануфактурного й ремісничого виробництва, його спеціалізація по окремих районах країни, втягування кріпосного господарства в товарно-грошові відносини й одержання Росією виходу до Балтійського моря дали потужний поштовх росту внутрішньої й зовнішньої торгівлі
Особливістю зовнішньої торгівлі Росії цього періоду було те, що вивіз, що становив 4,2 млн. руб., удвічі перевищував ввіз
Інтереси розвитку промисловості й торгівлі, без яких кріпосницька держава не могла успішно вирішувати поставлені перед ним завдання, визначали його політикові відносно міста, купецтва й ремісничого населення. Населення міста ділилося на «регулярне», що володіло власністю, і»нерегулярне». У свою чергу, «регулярне» ділилося на дві гільдії. До першого ставилися купці й промисловці, а до другого-дрібне купецтво й ремісники. Правом вибору в міські установи користувалося тільки «регулярне» населення
Ідея про людський, а не богоданной природі держави породжувала подання про те, що держава — це і є той ідеальний інструмент перетворення суспільства, виховання доброчесного підданого, ідеальний інститут, за допомогою якого можна досягти «загального блага» бажаної, але постійно йде, як лінія обрію, мети людства
Суспільству, що тільки недавно вийшло з мороку середньовіччя, здавалося, що знайдено ключ на щастя, варто тільки сформулювати закони й за допомогою організації — держави — послідовно провести їх у життя. Звідси й разючий оптимізм людей XVII — XVIII вв., наївна віра в необмежені сили розумної людини, що зводить по кресленнях на «розумних» початках свій корабель, будинок, місто, держава, суспільство
Гідний згадування й відомий механіцизм мислення людей петровских часів у підході до суспільства, людині й природі. Видатні успіхи точних, природничих наук дозволяли трактувати громадське життя як процес, близький кмеханическому.
Всі ці ідеї й образи з різним ступенем абстракції й спрощення мали широке ходіння в європейському суспільстві, і разом з ідеями реформ (а деякі з них навіть раніше) досягли Росії, де, видозмінившись під впливом російських умов, стали елементами політичної свідомості. Звичайно, буде перебільшенням затверджувати, що при зведенні своєї імперії Петро заклав у її підставу філософські концепції Декарта й Спинози. Мова йде про певний і сильний вплив цих ідей на свідомість великого реформатора
Без обліку всіх цих обставин важко дати адекватну оцінку самої особистості пануючи-реформатора, його перетворенням. Зовсім очевидно, що в Росії в роки царювання Петра відбувся різкий економічний стрибок. Промислове будівництво Петровской епохи проходило небаченими темпами: за першу чверть XVIII в. виникло не менш 200 мануфактур замість тих 15-20, які існували наприкінці XVII в. Характернейшая особливість економічного буму початку XVIII в. складалася у визначальній ролі самодержавної держави в економіці, його активному й глибокому проникненні в усі сфери господарського життя. економічні концепції, Що Панували в Європі, меркантилізму виходили з того, що основою багатства держави, необхідною умовою його існування є нагромадження грошей за рахунок активного балансу торгівлі, вивозу товарів на чужі ринки й перешкоджання ввозу іноземних товарів на свій ринок. Уже одне це саме по собі припускало втручання держави в сферу економіки. Заохочення одних — «корисних» видів виробництва, промислів товарів — спричиняло обмеження або навіть заборона інших — «некорисних» з погляду держави
Петро, що мріяв про могутність своєї держави, не був байдужий до концепцій меркантилізму. Ідея про керівну роль держави в житті суспільства взагалі й в економіці зокрема (із застосуванням методів примуса в економічній політиці) збігалася із загальним напрямком ідеї «насильницького прогресу», якому випливав Петро
Але важливіше інше — у російських умовах не тільки й не стільки концепції меркантилізму обумовили вибір напрямку економічної політики, характерної для початку XVIII в. Найсильнішим стимулятором державного будівництва й у цілому втручання держави в економічну сферу став невдалий початок Північної війни 1700-1721 гг. Будівництво численних мануфактур, переважно оборонного значення, здійснювалося не з абстрактних подань про розвиток економіки або розрахунків одержати доходи, а було безпосередньо й жорстко детерміноване необхідністю забезпечити армію й флот зброєю, амуніцією, боєприпасами, обмундируванням. Екстремальна ситуація після поразки під Нарвою в 1700 р. змусила усвідомити необхідність збільшення й переозброєння армії, визначила характер, темпи й специфіку промислового буму, в остаточному підсумку всю економічну політику петровского самодержавства. У створеній за короткий час державної промисловості спрацьовувалися принципи й прийоми керування економікою, характерні для наступного років і незнайомі Росії попередньої пори
Схожа ситуація виникла й у торгівлі. Створюючи власну промисловість, державу створювало (точніше — різко підсилювало) і власну торгівлю, прагнучи одержати максимум прибутку з ходових товарів усередині країни й експортних товарів при продажі їх за кордоном. Держава захоплювала торгівлю примітивним, але дуже ефективним способом — введенням монополії на заготівлю й збут певних товарів, причому коло таких товарів постійно розширювався. Серед них були сіль, льон, шкіра, прядиво, сало, віск і багато хто інші. Установлення державної монополії вело до волюнтаристичного підвищення цін на ці товари усередині країни, а саме головне — до обмеження, регламентації торговельної діяльності російських купців. Наслідком став розлад, дезорганізація вільного, заснованого на ринкової конъюктуре торговельного підприємництва. У гнітючому ряді випадків введення державної монополії означало передачу права продажу монополізованого товару конкретному відкупникові, що виплачував у скарбницю відразу більшу суму грошей, а потім прагнув з лишком повернути їх за рахунок споживача або постачальника сировини, здуваючи ціни й знищуючи на корені своїх конкурентів. Петровская епоха залишилася в історії російського купецтва як справжнє лихоліття. Різке посилення прямих податків і різних казенних «служб» — при митницях, питних зборах і т.д. — з купців як найбільш заможної частини городян, насильницьке збивання торговельних компаній (форми організації торгівлі, що здавалася Петру найбільш підходящої в російських умовах) — це тільки частина засобів і способів примуса, які Петро застосував до купецтва, ставлячи головною метою витягти якнайбільше грошей для скарбниці
У руслі подібних заходів варто розглядати й примусове переселення купців у Петербург, а також адміністративне регулювання вантажопотоків, коли купцям вказувалося, у яких портах і яких товарах вони можуть торгувати, а де це робити категорично заборонене
Грубе втручання держави в сферу торгівлі привело до руйнування хиткої основи, на якій у значній мірі тримався добробут багатьох багатих купців, а саме позичкового й лихварського капіталу
Така була ціна, що заплатили російські підприємці за перемогу в Північній війні. Слід зазначити, що вартість перемоги городяни поділили із сільським населенням. Саме на плечі російського селянства впала найбільша вага війни. Перемога стала можливої завдяки сверхусилиям народу. Грошові й натуральні платежі, рекрутчина, важкі підводні й постойние повинності дестабілізували народне господарство, привели до зубожіння, втечі сотень тисяч селян. Посилення розбоїв, збройних виступів, нарешті, повстання К. Булавина на Доні стали наслідком безмірного податного тиску на селян
Приблизно з кінця 10-х років XVIII в., коли військова гроза остаточно відсунулася на захід і в успішному завершенні війни ніхто не сумнівався, Петро пішов на істотну зміну торгово-промислової політики. Була ліквідована фактично монополія на експортну торгівлю. Перетерпіла зміни й промислову політику уряду. Суть змін складалася у вживанні різних заходів по заохоченню приватного промислового підприємництва
Особливе поширення одержала практика передачі державних підприємств (особливо збиткових для скарбниці) приватним власникам або спеціально створеним для цього компаніям. Нові власники одержували від держави численні пільги: безпроцентні позички, право безмитного продажу товарів і т.д. Істотну допомогу підприємцям робив і затверджений в 1724 р. митний тариф, що полегшував вивіз за кордон продукції вітчизняних мануфактур і одночасно утрудняв (за допомогою високих мит) ввіз товарів, що вироблялися на закордонних мануфактурах. Однак немає ніяких підстав думати, що, змінюючи якійсь мері економічну політику, Петро мав намір послабити вплив на економіку пануючої системи влади, тобто неусвідомлено сприяв розвитку капіталістичних форм і прийомів виробництва, що одержали широке поширення в цей час у Західній Європі
Суть що происшли складалася в зміні не принципів, а акцентів промислово-торговельної політики. Даючи «послаблення» мануфактуристам і купцям, держава Петра не збиралося усуватися з економіки й навіть послабляти свій вплив на неї. Тепер вся сила ваги була перенесена з відкритих форм примуса на створення й діяльність адміністративно-контрольної бюрократичної машини, що могла направляти економічну (і не тільки її) життя країни через ретельно продуману систему своєрідних шлюзів і каналів у потрібному державі напрямку. Саме ця робота й була доручена знову створеним спеціальним державним установам
Слід зазначити, що до цього часу Росія не знала органів керування торгівлею й промисловістю. Створення й початок діяльності колегій і Головного магістрату становило суть змін, що происшли. Ці бюрократичні установи з’явилися інститутами державного регулювання національної економіки, органами здійснення торгово-промислової політики самодержавства на основі меркантилізму
Важливо підкреслити, що у Швеції, чиї державні установи послужили зразком для державної реформи, подібні колегії здійснювали політикові королівської влади на тих же теоретичних основах. Однак умови Росії істотно відрізнялися від шведських не тільки масштабами країни, принциповими розходженнями політичної структури, незвичайною інтенсивністю промислового будівництва силами держави й на його засоби, але насамперед особливою твердістю регламентацій, розгалуженою системою обмежень, надмірною опікою над торгово-промисловою діяльністю підданих
Організація або передача нових підприємств компаніям або приватним підприємцям представляли форми фактичної оренди. Умови цієї оренди чітко визначалися й при необхідності змінювалися державою, що мала право, у випадку їхнього невиконання, конфіскувати підприємства. Головним обов’язком власників би ло своєчасне виконання казенних замовлень; тільки надлишки поверх того, що тепер називається «держзамовленням», підприємець міг реалізувати на ринку. Це різко знижувало значення конкуренції як вічного рушія підприємництва
Активний вплив держави на економічне життя країни — це лише один аспект проблеми. Соціальні відносини в державі деформували риси мануфактур як потенційно капіталістичних підприємств. Мовлення насамперед про використання робочої сили
Під час Північної війни держава й власники мануфактур використовували як вільнонайману робочу силу, так і «приписних» селян. Однак наприкінці 10 — початку 20-х років відбулися важливі перетворення соціального характеру: була різко посилена боротьба із втечами селян, була здійснена детальна ревізія наявного населення з наступною фіксацією їхнього соціального статусу й закріпленням навічно до місця запису в податковий кадастр
Різкий поворот у політику уряду відбився на промисловості, під сумнів ставилася можливість поставок продукції в скарбницю. 18 січня 1721 р. Петро підписав указ, що дозволяв приватним мануфактуристам, поза залежністю від їхньої соціальної приналежності, купувати до своїх заводів кріпаків, щоб використовувати їх на заводських роботах. Цей указ знаменував собою рішучий крок до перетворення промислових підприємств, на яких зароджувався капіталістичний уклад, у підприємства кріпосницькі, у різновид феодальної власності — своєрідну вотчинну мануфактуру. Промисловість Росії була поставлена в такі умови, що вона фактично не могла розвиватися по іншому, чим кріпосницький, шляхи
Кріпосницька політика в промисловості деформувала й процес утворення російської буржуазії. Кріпосницька деформація торкнулася й сфери суспільної свідомості. Ставши душевладельцами, мануфактуристи не відчували своєї соціальної своєрідності, а прагнули підвищити свій статус шляхом одержання дворянства
Таким чином, відзначимо два найважливіші наслідки активного державного промислового будівництва: створення потужної економічної бази, настільки необхідних націй, що розвивається, і одночасно істотне гальмування тенденцій, що були, розвитку країни по капіталістичному шляху, на який уже встали європейські народи
Альтернативою цим указам могла стати тільки скасування кріпосного права. Однак такої альтернативи для Петра не існувало. Кріпосництво просочило всі пори життя країни, свідомість людей, грало в Росії особливу, всеосяжну роль. Руйнування правових структур нижнього поверху підірвало б основу самодержавної влади
Із всіх перетворень Петра центральне місце займає реформа державного керування, реорганізація всіх його ланок
На початку реформ старий наказовий апарат, успадкований Петром, не перетерплював якісних змін. Збільшення обсягів управлінської діяльності намагалися компенсувати ростом числа нових наказів, канцелярій. Але вже в перші роки Північної війни стало ясно, що звороти механізму державного керування, головними елементами яких були накази й повіти, не поспівали за швидкістю, що наростала, маховика самодержавної ініціативи. Радикально вирішити цю проблему Петро намагався за допомогою обласної реформи — створення нових адміністративних утворень — губерній. Основною метою цієї реформи було забезпечення армії всім необхідним: установлювався прямий зв’язок губерній з полками армії, розподіленими по губерніях
Обласна реформа, відповідаючи найбільш актуальним потребам самодержавної влади, з’явилася в той же час наслідком розвитку бюрократичної тенденції, настільки характерної вже для попереднього періоду. Саме за допомогою посилення бюрократичного елемента в керуванні Петро мав намір вирішувати всі державні питання. Реформа привела не тільки до зосередження фінансових і адміністративних повноважень у руках декількох губернаторів — представників центральної влади, але й до створення на місцях розгалуженої ієрархічної мережі бюрократичних установ з більшим штатом чиновників
Подібна ж схема була закладена в ідеї організації Сенату, що з’явився наступним рівнем бюрократизації вищого керування, підтверджувало зростання значення бюрократичних принципів, без яких Петро не мислив ні ефективного керування, ні самого самодержавства як політичного режиму особистої влади
Для розуміння багатьох явищ в історії Росії необхідно підкреслити величезну роль держави в житті суспільства. Багато в чому вес прогресивне й реакційне йде зверху. Для Росії віддавна стало природним явище, коли не суспільна думка визначає законодавство, а навпаки, законодавство формує (і навіть деформує) суспільна думка й суспільна свідомість. Петро надавав величезного значення писаному законодавству, що у його епоху відрізнялося всеосяжною регламентацією й безцеремонним втручанням у приватне й особисте життя
Закон реалізовувався лише через систему бюрократичних установ. Можна говорити про створення при Петрові справжнього культу установи, адміністративної інстанції. Думка великого реформатора Росії була спрямована, по-перше, на створення такого доконаного й всеосяжного законодавства, яким була б по можливості охоплена й регламентована все життя підданих; по-друге, Петро мріяв про створення доконані й точної як годинники державної структури, через яку б могло реалізовуватися законодавству. Петро докладав величезних зусиль до налагодження безперебійної, ефективної роботи створених установ і головну увагу приділяв саме розробці й удосконаленню численних регламентационних документів, які, по думці їхнього творця, повинні були забезпечити ефективність роботи апарата
Для світогляду Петра було характерно відношення до державної установи як до військового підрозділу, до регламенту — як до уставу, а до службовця — як до солдата або офіцера. Він був переконаний, що армія — найбільш доконана суспільна структура, що вона — гідна модель усього суспільства, а військова дисципліна — це те, за допомогою чого можна виховати в людях порядок, працьовитість, свідомість, християнську моральність
Впровадження військових принципів у цивільну сферу проявлялося в поширення військового законодавства на систему державних установ, а також у доданні законам, що визначають роботу установ, значення й сили військових уставів. Для Петра були характерні свідома орієнтація на військові зразки, бажання додати державній машині риси грандіозної військово-бюрократичної організації, створеної й діючої як єдиний військовий організм
З Петровских часів армія зайняла видатне місце в житті російського суспільства, ставши його найважливішим елементом. Затверджувалося, що в Росії не армія була при державі, а навпаки, держава при армії
Створення бюрократичної машини, що прийшла на зміну системі середньовічного керування, в основі якого лежав звичай, природний процес, тому що бюрократія — необхідний елемент структури держав нового часу. Однак в умовах російського самодержавства, коли нічим і ніким не обмежена воля монарха — єдине джерело права, коли чиновник не ответствен ні перед ким, крім свого начальника, створення бюрократичної машини стало й своєрідною «бюрократичною революцією», у ході якої був запущений вічний двигун бюрократії. Починаючи з петровских часів він почав працювати по властивим йому внутрішнім законам, заради кінцевої мети зміцнення свого положення. Багато хто із цих рис і принципів зробили згуртовану касту бюрократів невразливої й до цього дня
В основі військово-бюрократичної системи, створеної Петром, лежала чітка иерархичность, співпідпорядкованість всіх ланок. Петровская епоха примітна остаточним оформленням самодержавства. Ліквідація останніх слідів станового представництва, створення зводів законів, що закріплюють право особистості керувати, володіти мільйонами на підставі своєї юридично нічим не обмеженої волі за допомогою бюрократичної машини, — суть головних процесів, що происшли при Петрові
III . Петровские реформи в тимчасовій перспективі
Сучасні аспекти реформ
Реформи в Росії вживали неодноразово, але всі спроби не увінчалися успіхом. Головна причина цього полягає в тому, що періодично, що виникало у влади прагнення, до змін зосереджувалося не на зміні суспільства, а на реформуванні держави. Інтереси людини ігнорувалися всіма реформами без виключення
Правила реформування в Росії зовсім інші, чим у західному суспільстві. У Росії не існувало соціальної бази для реформаторства в силу панування традиційної культури, орієнтованої на ідеальну імперську владу
Щоб здійснити реформи, потрібно принаймні сформулювати їхню кінцеву мету. Росія ж замість цього завжди починала наслідувати країн західного типу, для того щоб стати державою, здатним активно протистояти Заходу
Крім того, для реформи необхідно неодноразове зусилля, їхня реалізація припускає досить тривалий цикл — 2-3 покоління; саме протягом цього строку повністю міняється стереотип свідомості людини
Основою перебудови стала ідея матеріалізації влади. Бюрократична номенклатура утомилася від свого протиприродного стану, коли влади багато, а великої власності — немає. Навіть блага, якими вони користувалися, могли в будь-який момент піти разом з партквитком. Перебудоване реформаторство має сугубо «матеріальні» джерела й саме внаслідок цього йшло «зверху». Народ чекав змін, але був для реформаторів «людським фактором».
И сьогодні злободенно звучать слова В. Ключевского: «Росія управлялася не аристократією й не демократією, а бюрократією, тобто действовавшей поза суспільством і позбавленої всякого соціального вигляду купою фізичних осіб різноманітного походження, об’єднаних тільки чинопроизводством. Таким чином, демократизація керування супроводжувалася посиленням соціальної нерівності й дробности. »
Реформи Петра Великий і особливий шлях Росії
Поняття Росії в значній мірі ототожнювалося з Державою Російським. Саме розуміння російського, росіянці території після класичного періоду Київської Русі зв’язувалося з роботою державного збирання
Росіянин етнос у його сучасному розумінні як щось єдине по суті був винянчен державою в процесі змішання різноплемінних людських мас. Державний початок у російської історії виглядає дійсно як щось, що виросло з ідеї, що творить саме себе, — росіянин етнос, територія й культура
Становлення основного позитивного принципу розвитку державного, боротьба за його твердження й т.д. — здійснювалося за рахунок масових репресій, знищення цілих укладів життя, за рахунок подальшого обмеження свободи особи. У Росії в умовах слабості або практичної відсутності цивільного суспільства реформи, які в Європі йшли знизу, від суспільства, як результат виходу на поверхню нових укладів, нових типів виробництв у боротьбі зі сформованими, — у Росії проводилися в інтересах влади перед особою зовнішньої й внутрішньої погрози, зокрема, з боку власного суспільства. Тому ці реформи здійснювалися насамперед за допомогою придушення суспільства, породивши феномен відчуження суспільства від влади
У Росії в наявності особливе, ні із чим не порівнянний розвиток, у якому рух уперед парадоксальним образом переплітається із придушенням волі, а технічний і інший прогрес — з відчуженням суспільства від держави
У результаті історичного розвитку зложився своєрідний «російський шлях» — від модернізації до модернізації. А оскільки реформи зверху, особливе впровадження нового, вимагають посилення влади, то розвиток продуктивних сил у Росії, супроводжуючись хвилеподібним посиленням деспотизму на кожному витку реформ, ішло убік знищення цивільного суспільства, певною мірою що возрождались, однак після того, як епоха реформ проходила
Реформи Петра заморозили процеси емансипації приватної власності, особливо на самому масовому, селянському рівні. Підтвердження цьому — руйнування права частки володіння землею внаслідок введення зрівняльного подушного (замість поземельного) податку на державних селян. Згодом цей податок привів до ліквідації приватного володіння, переділам землі громадою й до всі зростаючому втручанню держави в справи селян
Зараз, оглядаючи розорену країну, оказавшуюся раптом, як за давніх часів, жебрачці й відсталої, котрий раз у нашій історії відчувши себе перед невизначеністю майбутнього, необхідно задуматися, тому що пронесла із собою наша країна крізь революційні бури вікову традицію створювати в результаті реформ жорстко-деспотичний режим особливого типу, що у Росії називався самодержавством
Своєрідність історичного шляху Росії полягало в тому, що щораз наслідком реформ виявлялася ще більша архаизация системи суспільних відносин. Саме вона й приводила до вповільненого плину суспільних процесів, перетворюючи Росію в країну розвитку, що доганяє
Своєрідність складається й у тім, що що доганяють, у своїй основі насильницькі реформи, проведення яких вимагає посилення, хоча б тимчасового, деспотичних початків державної влади, приводять, в остаточному підсумку, до довгострокового зміцнення деспотизму. У свою чергу вповільнений розвиток через деспотичний режим вимагає нових реформ. І все повторюється знову. Цикли ці стають типологічною особливістю історичного шляху Росії. Так і формується — як відхилення від звичайного історичного порядку — особливий шлях Росії
чиПротриває в нашім майбутньому «зміна звичайного історичного порядку» — особливий шлях, що у черговий раз увергне країну в пароксизм конвульсивних насильницьких змін, не даючи нічого замість, крім перспективи повторення їх у майбутньому, уже на периферії світового розвитку? Або в нашій історії зміниться зміст слова «реформа», і ми знайдемо в собі сили, можливості й волю зайняти гідне великої культури місце в цьому світі?
На ці питання зможуть відповісти тільки історики майбутніх поколінь, але хотілося б, щоб ствердно — на другий
Список використаної літератури
1) Анісімов Е. В. Народження імперії // кн. Історія Батьківщини: люди, ідеї, рішення. Нариси історії Росії IX — початку XX в. М.: Политиздат. 1991.
2) Богданов А. П. Росія при царівні Софії й Петрові I: записки російських людей. М.: Сучасник. 1990.
3) Буганов В. И. Петро Великий і його час. М.: Наука. 1989.
4) Князьков С. Нариси з історії Петра Великого і його часу. М.: Культура. 1990.
5) Криворотов В. Віхи. Зльоти й падіння особливого шляху Росії // Знання — сила. № 8,9,1990.
6) Ключевский В. О. Твір в 9 т. Т. 4. Ч. 4. М.: Думка. 1989.
7) Мавродин В. В. Народження нової Росії. С. — П.: БРЕШУ. 1988.
8) Молчанов Н. Н. Дипломатія Петра Великого. М.: Міжнародні відносини. 1990.
9) Павленко Н. Петро Великий: PRO ET CONTRA // Наука й життя. 1992. № 2.
10) Чому всі реформи в Росії закінчувалися провалом // Московська правда. № 228.25.11.93 г.
11) Рибакова Б. А. Історія СРСР із найдавніших часів до кінця XVIII в. М.: Вища школа. 1983.