«Ревізор» — сатира на кріпосницьку русь
П’єса Н. В. Гоголя «Ревізор» уперше була поставлена 19 квітня 1836 року в Петербурзькому Олександрійському театрі. Микола I помітив: «Ну, п’єска! Усім дісталося, а найбільше — мені!» Пізніше, в «Авторській сповіді», Гоголь скаже: «В «Ревізорі» я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії… всі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над всім». Перед нами сучасна Гоголю епоха. На сюжет, підказаний Пушкіним, Гоголь створив глибоко правдиву комедію, перейняту гострим гумором, дійсно, зваливши «в одну купу» всіх чиновників, на чолі з городничим, їхніх дружин і дітей, купців, міщан, поліцейських і інших жителів містечка, розтривоженого, як мурашник випадково, що потрапили в нього жуком, звісткою про приїжджого чиновника — імовірно, ревізорі
Маленьке, закуткове містечко, де панує сваволя й немає навіть поліцейського порядку, де влади утворять корпорацію шахраїв і грабіжників, сприймаються як символ всієї миколаївської системи. Епіграф — «На дзеркало неча нарікати, коли морда крива» — узагальнюючий, викривальний зміст «Ревізора». Весь порядок п’єси давав зрозуміти, що закуткове місто, з якого, як сказав городничий, «хоча три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш», є тільки частина величезного бюрократичного цілого. Реакціонери кричали, що сюжет неправдоподібний, уважаючи нереальним, щоб такий тертий калач, як городничий, міг прийняти трактирного денді, що промотався в дорозі, «бурульку», «ганчірку» за ревізора. Але такі випадки були нерідкі. Подібним чином один раз Пушкіна в Нижньому Новгороді прийняли за ревізора. Головна причина, що змусила всіх проворовавшихся чиновників прийняти Хлестакова за ревізора, — це страх, що затуманив ока. Городничий, шахрай першого розряду, недурний, але він боїться, що його викриють, звідси його сліпота по відношенню Кхлестакову.
У комедії правдиво розкриті психологія й характери людей, яких у житті можна було зустріти нерідко. Хлестакова приймають за великого чина тільки тому, що він «не платить і не їде». Городничий дає Хлестакову гроші й радується, що зумів сунути хабар, це значить, що Хлестаков «свій», тобто такий же хабарник
Картина загального шахрайства, хабарництва й сваволі видна через репліки чиновників (хворих морять голодом, у солдатів під мундирами немає не тільки нижньої білизни, але й навіть сорочок, гроші, зібрані на церкву, пропили й проїли. Вирішили оголосити, що церква побудували, але вона згоріла). Всі чиновники — породження вікової бюрократичної системи, ніхто з них не почуває свого громадянського обов’язку, кожний зайнятий своїми незначними інтересами, духовний і моральний рівень їх украй рядів
Суддя Тяпкин-Ляпкин не заглядає в папери, тому що не може розібрати, де правда, а де неправда. Багаторічна тяганина й хабарі — такий суд у цьому місті
Доглядач богоугодних установ Земляника давно махнув на все рукою, він знає про злодійство в лікарнях, але йому немає справи до людей. Він заявляє: «Умре, так умре, якщо видужає, то й так видужає». Проноза й шахрай Земляника ще й донощик, він доносить мнимому ревізорові на своїх колег. Доноси при Миколі I були у великому ході
Доглядач училищ Хлопов — залякана істота, вона вважає, що тупі вчителі приносять більше користі, тому що нешкідливо й вільної думки не допустять. Поштмейстер розкриває чужі листи (натяк на шефа жандармів Бенкендорфа).
Образ Хлестакова — один із самих яскравих створених Гоголем. Характер Хлестакова зовсім новий у літературі. «Хлестаковщина» стала ім’ям загальним. Хлестаков — наївний мазун, пустейший дворянчик, що пропалює засобу свого батька-поміщика. Він пустишка, «без царя в голові», і він же втілення нахабності. У нього «легкість незвичайна в думках». «Він просто дурний, — писав Гоголь, — бовтає, тому що слухають, бреше, тому що добре напував і випив гарного вина». Він легко переходить від фанфаронства до боягузтва, від зарозумілості до приниження. Всіма його вчинками керує дрібне марнославство, саме головне для нього пил в очі пустити. Він може зробити будь-яку підлість, тому що не має поняття про добро й зло. Він і гравець, і підлий шанувальник, і хабарник, і кріпосник (слуга голодує, йому це байдуже). Він бреше, а всі бачать у цій брехні виконання своїх заповітних бажань, їх не шокує, коли він, забрехавшись, вистачить зайвого
На другому плані в п’єсі: купці, мастеровие, поліцейські — вся повітова Росія. Типовість персонажів Гоголя в тім, що городничие й держиморди будуть при будь-якому режимі. У зображенні характерів Гоголь розвиває традиції Грибоєдова й Пушкіна. «Ревізор» і зараз не сходить зі сцен наших театрів