Роль ідеологічної суперечки в літературі xix сторіччя

Роль ідеологічної суперечки в літературі xix сторіччя
Нам не дано вгадати, Як слово наше відгукнеться... Ф. И. Тютчев Антон Павлович Чехов - дивно тонкий художник і лірик, що вміє в декількох фразах обрисувати обстановку, у якій живуть і діють його герої, і їх самих з індивідуальними особливостями, незабутніми рисами особи й характеру. Повість «Будинок з мезоніном» вся виткана з пастельних тонів: тут немає сильних почуттів, яскравих фарб, соціальних протиріч. У невеликому по обсязі творі Чехов зумів показати ту атмосферу, у якій жили «панські садиби», коли вже повіяв вітер змін, наступила пора «ходіння в народ». На тлі меланхолійного життя поміщика Белокурова, художника N. і поміщиць Волчанинових автор ненав'язливо показує основні протиріччя епохи. Народники вважали, що утворенням селян рятують їх від тягостей життя. Ліберали заперечували - зайва турбота ще більше збільшує життя народу, тому що відкриває йому ока на власне безпросвітне життя. Потрібні радикальні зміни, тому що народ знемагає від непосильної роботи, а половина суспільства лише просторікує про народ, живучи за його рахунок, не бажаючи працювати. А. П. Чехов дуже точно передає суть протиріч, які виникли в російському суспільстві. Причому сперечаються обидві сторони про народ, не включаючи його у свої «ряди», тому що «Марфам, Пелагеям, Аннам, як, властиво, і їхнім чоловікам», не зрозуміти суті суперечки, вони темною й неписьменною, замученою важкою роботою й вічним страхом голоду. Лідія Волчанинова змальована діяльної «земкой», вона вчить, лікує селян, намагається їм допомогти, нескінченно пишається своєю діяльністю, зневажає неробство поміщика Белокурова й художника N. і їм подібних. М'яко, але дуже докладно художник N. заперечує їй: «Не те важливо, що Ганна померла від пологів, а те, що всі ці Ганни, Маври, Пелагії з раннього ранку до потемків гнуть спини, хворіють від непосильної роботи, всю життя тремтять за голодних і хворих дітей, всю життя лікуються, рано блякнуть, рано старяться й умирають у бруді й смороді... Ви приходите до них на допомогу з лікарнями й школами, але цим не звільняєте їх від пута...» Лідії немає чим заперечити, вона розуміє правоту сказаного, але дратується тим сильніше, чим більше справедливості в сказаному. Вона приводить безпомилковий, аргумент у свій захист, обвинувачуючи опонента в бездіяльності: «...не можна сидіти сложа руки». N. досить розумний, як усякий інтелігент, уміє барвисто, докладно й аргументовано виражати свої думки, але тільки лише красиво говорить. Він прекрасно проповідує ідею загальної роботи, тоді, за його словами, наступить благоденство. & Потрібно звільнити людей від важкої фізичної роботи... потрібно полегшити їхнє ярмо, дати їм перепочинок, щоб вони не все життя проводили в печей, корит і в поле, але мали б також час подумати про душ, про бога, могли б ширше виявити свої духовні здатності... Візьміть на себе частку їхньої роботи. Якби see ми, міські й сільські жителі, усе без винятку, погодилися поділити між собою робота... то на кожній з нас, 5ить може, довелося б не більше двох-трьох годин у день...» Лідію бісять просторікування дозвільного художника. Вона розуміє справедливість його мовлень, але за ними нічого не коштують, тільки гарні фрази. Про яку фізичну роботу може йти мовлення, якщо він не займається навіть тим, що добре вміє,- живописом. Але читачеві не хочеться бути й на стороні Лідії, вона постійно роздратована. Це створює враження, які виконує )на справу без душі, по раз і назавжди заведеному правилу, це ie дає їй задоволення, а лише право зневажати інших людей, не зайнятих, по її поняттях, корисною роботою. Лідія по натурі - диктатор, вона навіть доброчесну діяльність |, виконує, як палі забиває: ваговито, напористо; неодноразово автор підкреслює зовнішню красу Лідії. Їй би зайнятися пристроєм особистого життя, вона не може скласти власного щастя, може бути, прирікає на самітність сестру, а намагається нав'язати щасливе життя навколишньої. Цікава позиція А. П. Чехова, він не висловлює ні симпатії, ні осуду зображуваним героям, а залишає це на відкуп читачам. З м'якою іронією малює автор своїх дозвільних персонажів, які міркують про «мир» проблемах, рішення яких не під силу філософам. Чехову смутно від вульгарності їхнього життя, хоча прямо про це він і не говорить, але загальний настрой Твір овіяний загальним смутком. Скільки можна говорити про народне щастя? Треба діяти, але не так, як Лідія, і вуж тим більше не так, як художник N. Самоусуватися від життя, міркуючи про те, як треба б робити,- порожнє й нудне заняття. А. П. Чехов прекрасно обрисував обстановку, у якій вели


Загрузка...