Твір по літературі: Роль ліричних відступів у поемі«Мертві душі» До кінця ж поеми лірична стихія майже повністю захоплює добуток. Заключна глава буяє авторськими міркуваннями. Тут-Те й дається ключ до розуміння ідейно-композиційних особливостей «Мертвих душ». Ліричний відступ про людські страсті наводить на думку про те, що Гоголь ототожнює кожну главу про поміщика з якою-небудь перебореною пристрастю. Наприклад, у глаке про Манилова побеждается зневіра, про Коробочку — страх, з Ноздреве — гнів, про Собакевиче — неуцтво, а в главі про Плюшкине відбувається перелом: з’являється мотив церкви, більше церковної лексики, сам же Плюшкин асоціюється із вфодивим, виникає мотив «підйому». Якщо до цієї глави Чичиков постійно «спускається долілиць» (падіння під час грози), то із цього моменту він «піднімається» (наприклад, він вибігає по сходам до прокурора), піднімається із глибин пекла після викупу «мертвих душ». Таким чином, виходить, що творчий задум Гоголя зосереджений саме в лірику, оповідання ж про пригоди Чичикова — це ілюстрація моралі, притча, розказана під час проповіді, а «Мертві душі» — художня проповідь (у цьому-те й полягає жанрова своєрідність поеми).
Гоголь же з’являється як пророк, що несе боже світло людям («Хто ж, як не автор, повинен сказати святу правду?»). Письменник намагається вказати людству дорогу до Бога, направити грішних на шлях щирий. І в останньому ліричному відступі він створює образ дороги, дороги до світла, до чуда, до переродження, до другого того. Словесна магія переносить читача в інший вимір («коні вихром, спиці в колесах змішалися в одне гладке коло», «і мчиться вся натхненна богом»). Русь-Трійка ж летить по шляху духовного перетворення. Образ Росії, спрямованої «у далечінь століть», розробляє й Блок у своєму пророчому циклі «На поле Куликовом» (Батьківщина чудова тут в образі степової кобилиці, що втілює в собі вічний рух).