Роль пейзажу в романі А. С. Пушкіна «Євгеній онєгін»
Коли В. Г. Бєлінський називав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією російського життя», те в першу чергу, звичайно, виділяв розмаїтість ідей і картин громадського життя, сільського й міського побуту, показаних письменником. Але в цій «енциклопедії» помітне місце зайняли також опису природи, які з’являються на сторінках роману те у вигляді окремих штрихів і порівнянь, то у вигляді розгорнутих картин у кілька строф
Цікаво відзначити, що докладно описувати рідну природу поет починає тільки із четвертого розділу, у якій перед нами поступово розкривається поетична душа Тетяни. Здається, що автор через сприйняття природи намагається розкрити характер героїв. У Ларіній зливається особливе сприйняття миру, любові, життя через природу. І недарма адже Пушкіна говорить:
Тетяна (російська душою,
Сама не знаючи, чому)
З її холодною красою
Любила російську зиму
Можна догадатися, чому із всіх пор року Олександр Сергійович вибрав саме зиму, щоб підкреслити «руськість». Адже перше, що завжди відзначали іноземці, які жили в Росії, це довга зима (подібної немає в Європі), російські холоди, засніженість. Це для нашої країни, можна сказати, характерна пора року. А от над нашим польотом (не на нижній Волзі, звичайно) північніше Москви романіст посміюється:
Але наше північне літо
Карикатура південних зим,
Мигне й немає.
Якщо, розповідаючи про своєму «милому ідеалі», творець роману дає, образно виражаючись, соковиті, вільні описи, те непоетичний Онєгін часом викликає в нього злегка глузливе відношення до природи. Навіть порівняння, які вживає Євгеній, говорять, наскільки він байдужий до її крас. Так, у розмові з Ленским він порівнює Ольгу слуной.
Круглою, червона особою вона,
Як цей дурний місяць
На цьому дурному небокраї
Але ж і Тетяна в п’ятому розділі теж рівняється з місяцем, але зовсім по-іншому: «И, ранкового місяця блідни…»
Онєгін нудьгував у місті, де «рівняється він позіхав серед модних і стародавніх залів». Так само нудно йому й у маєтку, хоча «сіло, де нудьгував Євгеній, була чарівний куточок».
Сам творець роману у віршах, як відомо, дуже любив природу, особливо осінь:
Уж небо восени дихало,
Уж рідше сонечко блищало,
Коротше ставав день,
Лісів таємничий покрив
Із сумним шумом оголювалася…
Опис природи в Твір неподільно пов’язане з життям народу, підкреслює єдність селянського побуту й природи. Пушкіна їдко протиставляє своє «низьке» опис полів і лісів тому, як інші поети описують природу «розкішним» складом у романтичному стилі. Але саме ці картини «низької природи» дивно западають у душу:
Зима!.. Селянин, тріумфуючи,
На дровнях обновляє шлях;
Його конячка, сніг почуя,
Плететься клуса як-небудь…
…Пустун вуж заморозив пальчик:
Йому й боляче й смішно,
А мати загрожує йому у вікно…
Великий художник слова у своїх описах дуже різноманітний. Стиль і мова його описів постійно міняються залежно від того, які мети він ставить. Тільки що я привела побутову замальовку. А в сценах сну Тетяни, така ж романтичного, як і любов цієї дівчини до свого героя, і природа стає таємничої, загадкової:
Перед ними ліс; недвижні сосни
У своїй нахмуреній вроді;
Обтяжені їхні області всі
Жмутами снігу; крізь вершини
Осик, беріз і липнув нагих
Сіяє промінь світил нічних
А місце, де поховане Ленский, «поет, замислений мрійник», убитий приятельською рукою, знову описано так, щоб підкреслити, що бачив мир цей юнак:
Є місце: уліво від селенья,
Де жив вихованець вдохновенья,
Дві сосни коріннями срослись;
…Там у струмка в тіні густий
Поставлений пам’ятник простий
Прекрасні пушкінські описи зими й осіни. І мені хочеться закінчити добуток не менш чудесним описом весни, яким починається сьома глава:
Гнані весняними променями,
З околишніх гір уже снігу
Утекли мутними струмками
На потоплені луги
Посмішкою ясною природа
Крізь сон зустрічає ранок року