Роман Л. Н. Толстого «Ганна Каренина»
Роман «Ганна Каренина» створювався в період 1873-1877 років. Із часом задум перетерплював більші зміни. Мінявся план роману, розширювалися й ускладнювалися його сюжет і композиції, мінялися герої й самі імена їх. Ганна Каренина, який її знають мільйони читачів, мало схожа на її попередницю з первісних редакцій. Від редакції до редакції Толстої духовно збагачував свою героїню й морально піднімав її, робив її усе більше привабливою. Образи ж її чоловіка й Вронского (у перших варіантах він носив інше прізвище) змінювалися у зворотному напрямку, тобто духовний і моральний рівень їх знижувався
Але при всіх змінах, внесених Толстим в образ Ганни Карениной, і в остаточному тексті Ганна Каренина залишається, по термінології Толстого, одночасно й «потерявшей себе» , і «невинуватою» жінкою. Вона відступила від своїх священних обов’язків матері й дружини, але в неї іншого виходу не було. Поводження своєї героїні Толстой виправдує, але в той же час трагічна доля її виявляється неминучою
В образі Ганни Карениной розвиваються й заглиблюються поетичні мотиви «Війни й миру» , що зокрема позначилися в образі Наташи Ростовой; з іншого боку, у ньому часом уже пробиваються суворі нотки майбутньої «Крейцеровой сонати» .
Зіставляючи «Війну й мир» з «Ганною Карениной» , Толстой помітив, що в першому романі він «любив думку народну, а в другому — сімейну» . В «Війні й світі» безпосереднім і одним з головних предметів оповідання була саме діяльність самого народу, що самовіддано захищав рідну землю, в «Ганні Карениной» — переважно сімейні відносини героїв, узяті, однак, як похідні від загальних соціально-історичних умов. Внаслідок цього тема народу в «Ганні Карениной» одержала своєрідну форму вираження: вона дана головним чином через духовні й моральні шукання героїв
Мир добра й краси в «Ганні Карениной» набагато більш тісно переплітається з миром зла, ніж в «Війні й світі» . Ганна з’являється в романі «шукаючої й дающей щастя» . Але на її шляху на щастя встають активні сили зла, під впливом яких в остаточному підсумку вона й гине. Доля Ганни тому повно глибокого драматизму. Напруженим драматизмом проникнуть і весь роман. Почуття матері й люблячої жінки, випробовувані Ганною, Толстой показує як рівноцінні. Її любов і материнське почуття-два великих почуття залишаються для неї несполученими. Із Вронским у неї зв’язане подання про себе як про люблячу жінку, з Карениним — як про бездоганну матір їхнього сина, як про ніколи вірну дружину. Ганна хоче одночасно бути й тої й інший. У напівнепритомному стані вона говорить, звертаючись до Каренину: «Я все та ж… Але в мені є інша, я її боюся — вона полюбила того, і я хотіла зненавидіти тебе й не могла забути про ту, котра була колись. Та не я. Тепер я теперішня, я вся» . «Вся» , тобто й та, котра була колись, до зустрічі із Вронским, і та, котрої вона стала потім. Але Ганні ще не призначено було вмерти. Вона не встигла ще випробувати всіх страждань, що випали на її частку, не встигла вона також испробовать і всіх доріг на щастя, до якого так рвалася її життєлюбна натура. Знову зробитися вірною дружиною Каренина вона не могла. Навіть на порозі смерті вона розуміла, що це було неможливо. Положення «неправди й обману» вона також не здатна була більше переносити
Стежачи за долею Ганни, ми з гіркотою зауважуємо, як валять одна за іншої її мрії. Звалилася її мрія виїхати із Вронским за кордон і там забути про все: не знайшла свого щастя Ганна й за кордоном. Дійсність, від якої вона хотіла піти, наздогнала її й там. Вронский нудьгував від неробства й тяготився, а це не могло не обтяжувати Ганну. Але саме головне на батьківщині залишився син, у розлуці з яким вона ніяк не могла бути щасливої. У Росії її очікували мучення ще більш тяжкі, чим ті, які вона переживала раніше. Той час, коли вона могла мріяти про майбутнє й тим самим у якімсь ступені примирити себе із сьогоденням, пройшло. Дійсність тепер з’являлася перед нею у всьому своєму страшному вигляді
У міру розвитку конфлікту відкривається зміст усього що происшли. Так, Ганна, дізнаючись петербурзьку аристократію, підрозділяє її на три кола: перше коло-це товариші по службі Каренина, до яких вона спочатку харчувала майже набожну повагу. Познайомившись ближче із цим колом, воно втратила до нього всякий інтерес. Їй стало відомо, «хто за кого і як і чим тримається й хто й з ким і в чому розходиться» . Друге коло було той, за допомогою якого Каренин зробив свою кар’єру. У центрі цього кола стояла Лідія Іванівна. Перший час Ганна дорожила цим колом, мала навіть друзів у ньому. Незабаром, однак, він став нестерпний для неї. «Це був кружок старих, некрасивих, доброчесних і набожних жінок і розумних, учених, честолюбних чоловіків» . Ганна зрозуміла, що всі вони лицемірять, причиняються, що доброчесно, а насправді злі й розважливі. Ганна порвала із цим колом після свого знайомства із Вронским. Зустрічаючись із ним, вона виявилася утягненої в третє коло, центром якого була Бетою Тверская. Княгиня Бетою зовні протистоїть Лідії Іванівні з її побожністю. Бетою не приховує свого вільного поводження, але збирається в старості стати такий же, як Лідія Іванівна. Поводження княгині Бетою Тверской і графині Лідії Іванівни — це дві сторони однієї й тої ж медалі. Визнання Бетою, що вона в старості стане схожої на Лідію Іванівну, кидає яскраве світло на спосіб життя і її самої, і Лідії Іванівни; їм обом необхідна маска лицемірства. Лицемірно було все суспільство, з яким зіштовхувалася Ганна. З кожним поворотом своєї важкої долі вона усе більше переконувалася в цьому. Вона шукала чесного, безкомпромісного щастя. Навколо ж себе бачила неправда, лицемірство, святенництво, явна й схована розпуста. І не Ганна судить цих людей, а ці люди судять Ганну. От у чому жах неї положення
Втративши для себе сина, Ганна залишилася тільки із Вронским. Отже, прихильність її до життя наполовину зменшилася, тому що син і Вронский були для неї однаково дороги. Тут розгадка того, чому вона тепер стала так дорожити любов’ю Вронского. Для неї це було саме життя
Але Вронский з егоїстичною природою не міг зрозуміти Ганну. Ганна була з ним і тому мало цікавила його. Між Ганною й Вронским тепер все частіше й частіше виникали непорозуміння. Причому формально Вронский, як раніше й Каренин, був прав, а Ганна не права. Однак суть справи полягала в тім, що вчинками Каренина, а потім і Вронского керувало «розсудливість» , як розуміли його люди їхнього кола; учинками ж Ганни керувало її велике людське почуття, що ніяк не могло погодитися з «розсудливістю» . У свій час Каренин був наляканий тим, що в «світлі» уже помітили відносини його дружини із Вронским і що це загрожує скандалом. Так «нерозсудливо» поводилася Ганна! Тепер суспільного скандалу боїться Вронский і причину цього скандалу бачить усе в тім же «нерозсудливості» Ганни
У маєток Вронского розігрується в сутності заключний акт трагічної долі Ганни Карениной.
Ганна, людина сильн і життєлюбний, здавалася многим і навіть хотіла самої собі здаватися цілком щасливою. У дійсності вона була глибоко нещасна. Остання зустріч Долли й Ганни як би підбиває підсумок життя тої й іншої. Долю Долли й долю Ганни Толстой малює як два протилежних варіанти долі російської жінки. Одна упокорилася й тому нещасливо, інша, навпроти, насмілилася відстоювати своє щастя й теж нещасливе
В образі Долли Толстой поетизує материнське почуття. Її життя — подвиг в ім’я дітей, і в цьому змісті своєрідний докір Ганні
Перед нами новий приклад широти й глибини висвітлення й розкриття Толстим долі своєї героїні
За кілька мінут до смерті Ганна думає: «Усе неправда, усе неправда, усе обман, все зло!..» Тому їй і хочеться «згасити свічу» , тобто вмерти. «Отчого ж не згасити свічу, коли дивитися більше не на що, коли паскудно дивитися на все це?»