Рональд-гольст. Жан-Жак Руссо
2. Роки дитинства.
не зовсім були закриті можливості поступово піднятися на суспільних сходах, із простих громадян бути покликаними до якої-небудь почесної суспільної посади, що відбуває дорогу до звання члена «великої ради». Дід Жан-Жака, Давид Руссо, досяг посади «dize) на заняття вчителя танців, якась спеціальність, як ми бачили, була не у великій пошані в людей старого загартування. Він, як і його брати й сестри, грав на скрипці й любив музику. Це було ще тоді рідкістю в Женеві, де образотворчі мистецтва протягом довгого часу переслідувалися й придушувалися суворою релігією.)-не сприяла зміцненню його доброї слави в очах влади, як, втім, і подальше його поводження. Він часто вступав у сварки з молодими чужоземцями, проявляючи при цьому свій дратівливий і зарозумілий характер.) у місті. Батько її користувався славою ловеласа; він умер молодим, залишивши спогад про різні любовні пригоди такого роду, якого церковна влада не терпіла. Дочка його потрапила в будинок дядька, пастора, що виховав її ретельно й, повидимому, не в дуже вузькому дусі. Вона вміла співати, акомпануючи собі сама, читала багато, головні образом романи XVII століття, і писала вірші. Обдарована й життєрадісна, притім чарівна по зовнішності, вона із працею підкорялася дисципліні, що панувала в Женеві; до того ж строгі охоронці вдач із духовної ради стежили за нею недремним оком. Один раз до їхнього слуху дійшло, що молода дівчина, переодягшись селянкою, відвідала невеликий заміський театр, де в базарні дні давалися фарси й легкі подання; іншим разом, що її відвідав одружений дворянин. Як одне, так і інше вважалося непристойним для буржуазної дівчини в тодішній Женеві й не могло бути терпимо. Але вона мала темперамент і почуттям власного достоїнства й, крім того була заможна й незалежна. Вона довго упорствовала й заперечувала пред’явлені їй обвинувачення; але зрештою повинна була покаятися й зробити те, чого від її вимагали.) народження першої дитини залишив Сюзанну й відправився в Константинополь у якості вартових справ майстри султана. Може бути, до цього кроку спонукали його несприятливі матеріальні обставини, тому що батьківська спадщина була невелика, а в той час, до того ж лютувала війна; а може бути, його, як і багатьох інших, тягла спрага до подорожей.)»сумний плід», як він сам говорив. Він з’явився на світло 28-го червня 1712 року, і народження його коштувало його матері життя. Але якщо взагалі що-небудь може замінити материнську любов, те Жан-Жаку довелося випробувати це. «Королівського сина,- говорить він у своїй «Сповіді»,-не можна оточувати більшою любов’ю, чим оточували мене; мене обожнювали й, що буває набагато рідше, завжди ніжно пестили й оберігали, але ніколи не балували».) і вдячність, тому що завдяки їй спогаду його дитинства були обвіяні ароматом чудової ніжності й задушевності, що виходили від усього її істоти. Вона знала безліч старих пісень, які вона співала йому своїм невеликим тонким голоском. Ці мелодії запали в душу хлопчика й протягом багатьох лет дрімали в ній. Насамперед у той довгий період, коли він безвольно носився по хвилях життя без мети й напрямку, потім пізніше, коли в ньому прокинулася воля до того, щоб стати самостійною силою, і коли він з ентузіазмом ринувся в боротьбу проти бур і непогод. Коли ж настала година утоми й покірної смиренності, вона пішов у себе, і старі милі наспіви, що звучали йому в дні дитинства, знову зазвучали в його душі й разом з безискусственними мелодіями й легенею граціозним ритмом їхніх слів повернувся спогад про ніжні радості дитинства, що протекло в тім затишному теплом гніздечку. Він переживав їх заново, тому що душу його належала до тих, які з пам’яттю про речі зберігають і аромат їх і разом з виступаючими з минулого картинами здатні викликати й колишні відчуття. Він володів даром змушувати знову коливатися струни пережитих радостей і сумів: пам’яттю душі.) її смерті. Коли він притискав дитину до серця й жагуче пестив його, хлопчик почував у самій надмірній ніжності батька тугу за тої, котрої вже не було. Якщо батько говорив: «Поговоримо про матір», дитина відповідав: «Але тоді ми будемо плакати, батько».) пам’ятав,- батько почав читати з ним романи, залишені Сюзанной; це були історії, повні помилкового пафосу й напружених почуттів. Батько й син насолоджувалися в цьому світі неймовірних пригод-забували за читанням вульгарну дійсність-читали, читали… Ніч проходила, перша ластівка возвещала ранок, коли батько, приходячи в себе від романтичного хмелю, сконфужено шепотів: «Я ще більше дитя, чим ти». Жан-жаку було тоді сім років
.) це коло розмикалося й відкривало більше широкі обрії, спокій залишало його, і він губився. У нього не було товаришів, не було й потреби в них. Різниця у віці між ним і його братом, ледарем, що виїхав у Німеччину й пропала без звістки, була занадто велика для того, щоб останній міг бути товаришем його ігор
У такий спосіб біля нього не було нікого, крім його батька, тітки й доброї, вірної служниці.
їй, і її мир був для нього реальніше дійсності його зовнішніх почуттів. Він забував у ньому бідність, неприємності й фізичні страждання
Із прочитаних у раннім дитинстві романів у душі його створилося подання про світ, якого весь його подальший життєвий досвід не міг цілком витиснути, виріс мир романтичних пригод, мир лицарів-героїв і знемагаючих у любові прекрасних жінок. Емоційне життя в цьому світі протікали у хворобливій, спертій і задушливій атмосфері; адже це була лише бліда зношена копія середньовічної романтики. І задушлива ця атмосфера захопила його, просочила всю його істоту й зробилася частиною його самого — назавжди. На щастя, запас цих романів незабаром висохнув
Але батько й син знайшли нову їжу для своєї невгасимої спраги читання в книгах, залишених опікуном Сюзанни, пастором. Це була більше здорова їжа: Боссюе, Овідій, Плутарх. Дитині відкрився мир класичної стародавності, мир, що підносив на висоту цивільну чесноту й військову доблесть, мир чесності й самовідданості, мир морального ентузіазму. Існувала воля-за неї можна було й жити, і вмерти; існували товариші, яких стійкістю й витримкою можна було врятувати від страждань і смерті; існувала краса непорушної вірності. Особа хлопчика палалася, в очах його блискали сльози; тремтіння натхненного ентузіазму пробігало по його членах; про, бути героєм, мучеником за волю, робити великі подвиги для товаришів! У ньому могутньо просипалися інстинкти симпатії й співчуття, ці елементарні соціальні почуття. І бура фантазії могутньо роздмухувала полум’я цих почуттів. Він думав себе Аристидом, Брутом, Сцеволой, він жив у героях і герої жили в ньому. Він говорив з батьком і знаходив у його очах і голосі відгомін свого власного ентузіазму, коли годинникар приймався розповідати про рідне місто, республіку, як Спарта й Рим, громадяни якої теж боролися на смерть за її волю. Іноді він видал їх, коли, у всеозброєнні, вони бадьорим кроком проходили повз нього, вертаючись із навчання на базарній площі, і звуки Їхніх войовничих пісень довго ще віддавалися в його вухах. І ненависть до всіх тиранів і любов до героїв минулого зливалися в його серце з любов’ю до рідного міста і його громадян; вони представлялися йому в ореолі чеснот спартанців і римлян, покриті їх нев’янучою славою
И ці насіння западали в душу його, пускали корінь і паростки й дозрівали багатою нивою в його свідомості, що зріє. У книгах, написаних з великою пристрасністю, він говорив про відчуття, так сильно й шляхетно хвилювали його дитяче серце. І у відповідь на слова його, що відроджували древні грецькі й римські чесноти й горді образи, що знову призивали до життя, тираноненавистников, тисячі рук простягнулися до нього, тисячі серць гаряче забилися відповідним почуттям серця чоловіків і жінок, що схилялися, подібно йому, перед цивільною чеснотою, непідкупністю й чесністю, перед простотою життя й сімейних чеснот
Це були міщани, що готувалися до великої боротьби проти тиранії й панування привілеїв, проти розкоші й легких вдач сучасних панівних класів. І вони з достоїнством виряджалися в героїчні одяги стародавності, преподносимие їм Жан-Жаком їхні власні пориви й прагнення здавалися їм більше прекрасними в цьому уборі.
підготувати, чи бути йому вартових справ майстром, нотаріусом або проповідником. Його залучало останнє, але спадщина, що дісталася йому після матері, було недостатньо велике, щоб покрити видатки навчання по підготовці до цієї діяльності. Батько його женився вдруге й мало піклувався про хлопчика. Жан-жак надійшов помічником у контору нотаріуса, але робота там була йому противна, а хазяїн його знаходив його занадто дурним для цього покликання. Він обзивав його ослом і незабаром відіслав його додому. Не раз траплялося, що Жан-Жак робив враження самого звичайного хлопчика з обмеженими розумовими здатностями. Він почував сильно, але мислення його було важко й неповоротливо, і думки повільно вивільнялися з багатого можливостями хаосу його підсвідомості
Його віддали в навчання до гравера. Хазяїн його, ще парубок, зобов’язався присвятити свого учня в усі таємниці ремесла, виховати його в страху божием і в добрих вдачах. Жан-жаку було тринадцять років, коли почалися для нього всі митарства його учнівських років
Його натура не була з тих, які як би викувані з одного шматка, вона була роздвоєна: він мав серце одночасно гордим і ніжним, характером жіночним і разом з тим неприборканим, у його бажаннях і схильностях позначалося постійне хитання між слабістю й мужністю, між любов’ю до чесноти й піддатливістю його натури. Так він все життя боровся із самим собою, і ні насолоди, ні мудрість не були його долею. Всю свою молодість він перебував цілком у владі своїх відчуттів і вражень і був тим, чим його робили обставини й навколишнє оточення.) бив хлопчика, змушував його голодувати й мучив до крові. Дитині довелися винести весь жах навчання в хазяїна-ремісника, т. — е. бути відданим на сваволю чужих жорстокосердих людей і день і ніч почувати на собі гне їхніх наказів, їхньої брутальності, черствості й глузувань. Він не смів вільно висловлювати своїх думок; він постійно був голодний; він завжди почував себе скованим. В обстановці, де з ним зверталися, як з холопом, де його третирували, як раба, він придбав всі пороки рабів і холопів. Він став боягузливий і злопам’ятний, навчився красти й брехати. Душу його зачерствіла, його прагнучої любові натура замкнула в озлобленому мовчанні, жвавість його темпераменту змінилася млявістю й тупістю. . Лише в пізніші роки він із прикрістю усвідомив цілком, наскільки характер його в короткий час змінився кхудшему.
Зі своїм двоюрідним братом Бернаром він тепер рідко зустрічався; останній жив у верхнім місті, в аристократичному кварталі, тим часом як він, Жан-Жак, примушений був оселитися в нижнім місті, де жили ремісники й нижчі класи народу. У такий спосіб він був зовсім позбавлений тепла своєї колишньої життєвої обстановки. Всі довкола нього було холодно й сіре
Хто порахує ті тисячі хлопчиків, розум яких тупіє й характер калічиться на все життя за важкі роки їхнього перебування в навчанні в майстра? Жан-жаку пощастило уникнути остаточної загибелі; добра фея стояла в його колиски, і коли дійсність стала занадто гнітючої, вона простягла свій чарівний жезл і повела його за собою у свої променисті сфери. Ця фея була фантазія
У Боссе він проводив час в іграх і витівках і пізнав там щастя дійсності. Тепер він шукав порятунки від її прикростей у царстві мрії. Але, ще не в силах нестися на власних крилах, він користувався чужими
Він став читати. Він читав не перебираючи все, що тільки не попадалося під руку, читав із пристрастю, із захватом. Він був ненаситний, тому що додержувався почуття самозбереження. Коли запас грошей його виснажувався, він закладав своє плаття, щоб мати можливість абонуватися на книги. Що це був за дивний і строкатий мир, у якому він шукав порятунки! Він з жадібністю вистачав усе, що йому пропонувала власниця книжкової крамниці; він перечитав усе, що в неї було в крамниці. Тільки від брудних книг, які вона з таємничим видом намагалася йому нав’язати, він відмовлявся, тому що соромився
Він не довів до кінця свого навчання в майстра. Але воно тривало досить довго, щоб дати йому той елемент культури, що полягає в дисципліні ручної праці для кожної людини, а тим більше для такої поетичної натури, як Жан-Жак. Він навчився терпіння, старанності в роботі й витримці. Він, для якого мир фантазії був реальніше сприйманого зовнішніми почуттями миру дійсності, близько освоївся хоча б з невеликою частиною цього почуттєвого миру й навчився керувати нею й перетворювати її. Він, мрійник, навчився тої поваги до ручної праціі, що цілком доступно тільки людині, самому ремеслу, що вчилося якому-небудь
И ці насіння теж дали плоди. Та обставина, що він замолоду був ремісником, протягом всього його життя зближало його із трудовим народом. І коли він, на порозі слави, прийняв мужнє рішення жити надалі працею своїх рук для того, щоб зберегти свою волю, подив і глузування його друзів, професійних літераторів здалися йому дивними: адже він тільки вертався до знайомого й близькому йому укладу життя
Проте, для нього було щастям, що період навчання його в майстра не був більше тривалим. Він закінчився зовсім випадково, у результаті раптового імпульсу. Хлопчик звик у вільні дні бродити з товаришами по околицях міста; у такі мінути в ньому просипалася колишня жвавість і неприборканість, він ставав коноводом своїх товаришів і забував простір і час.
Два рази вже вони, вертаючись із цих прогулянок, знаходили міські ворота замкненими й були змушені ночувати під відкритим небом. Хазяїн його строго його покарав і так пригрозив, що хлопчика тепер охопив страх, і він не зважився втретє повернутися додому ранком. Побачивши звідного мосту, що простирає догори свої рога, він зовсім упав духом, кинувся на землю й у розпачі став гризти зубами пісок. Він заприсяг, що ніколи більше не повернеться. Товариші сповістили юному Бернару, що його двоюрідний брат хоче попрощатися з ним. Бернар з’явився, але жодним словом не спробував удержати втікача
У такий спосіб Жан-Жак, гнаний страхом, на шістнадцятому році життя пустився у світло. У нього не було ні грошей, ні заступників, ні знань, ні досвіду; голова його була наповнена романтичними мріями, і неясне безмежне честолюбство хвилювало його; бідний безумець, беззбройний у боротьбі за існування!
Але світло було повно пригод, і віяння волі носилися в повітрі!