Рональд-гольст. Жан-Жак Руссо
4. Роки внутненнего росту
так і свою канцелярію. Все-таки він якийсь час тяг цю лямку, мабуть, до смерті Ане, натури серйозної, строгої, глибокої, пользовавшейся відомим авторитетом у будинку. У наступні потім роки він ближче зацікавлюється музикою, що зовсім заповнює його життя. Мрійливо-пасивне відношення до життя становило одну сторону його істоти; інша сторона його полягала в бурхливих поривах волі, що проявлялися нестримно-жагучим потягом. Він накидався на предмет, немов хотів його поглинути, і тільки розморював себе в непомірній напрузі власних сил. Тепер він накинувся на теорію музики: зі своєю погано, що засвоювала головою, він узявся за «Traiteacute; de I’Harmo) Рамо, великий мрячний твір, що він проте сподівався здолати. Пам’ять у нього була, як решето, вона нічого не втримувала, але він не припиняв зусиль, поки не освоївся з миром гармонії. Потім він воспилал пристрастю до шахової гри; защіпаючись від усіх, він за допомогою керівної книги вивчав всі комбінації й тонкості цієї шляхетної гри й сидів над ними, поки в нього не темніло в очах; потім він біг у трактир, щоб померяться силами з іншими гравцями, і хоча в нього голова йшла навкруги від плутанини, що панувала в ній, він не падав духом.) у відставку, верталися на батьківщину. Вони оберталися в суспільстві вищої інтелігентної буржуазії: членів магістрату, чиновників, лікарів, учених духовного звання. Сюди ж примикав властиво середній клас, купці й т.д. У г-жи де-варан були знайомства в цих різних колах, і в такий спосіб Руссо прийшов у зіткнення з деякими утвореними людьми, що цікавилися розумовим рухом, що виникав у той час у Франції, і новою філософією. З одним з них він читав листи Вольтера-Зірка якого в той час яскраво сіяла-до прусскому короля, Фрідріху II, і «Філософські листи про Англію», твір, що вперше звернуло увагу мислячої Франції на англійську буржуазну літературу, теорії Ньютона й філософію Локка. Руссо воспилал новим ентузіазмом до французів і всьому французькому, і він почував, як любов ця-незрозуміло для нього самого-усе росла в ньому. Коли в 1733 г, вибухнула війна за польське престолонаследие й французькі війська проходили через Шамбери, він жагуче схвилювався. У перший раз пробудився в ньому інтерес до громадського життя: в усі час війни він з жадібністю допадався на газети, ища звісток про долю своїх друзів) до чарів молодого лагідного вчителя з вогненними очами; та й матері не завжди залишалися до нього байдужими. Жінка, у будинку якої він жив, відчула небезпека, вона боялася втратити його серце, і ця думка була для неї нестерпна. Щоб вірніше зберегти його, вона віддалася йому, і із цього часу він був її коханим разом із Клодом Ане. Як ці відносини діяли на Ане, нам невідомо; для Руссо ж у такому співжитті не було нічого що шокує; він ставився до свого старшого суперника з почуттям глибокої поваги й дружби, а г-жа де-варан зумів у цьому випадку внести ніжність і згода у відносини, які нам здаються настільки ж несумісними як із чоловічим достоїнством, як з жіночою чесністю. Дні протікали в совершеннейшей гармонії, а взаємна довіра й згода між люблячими було так велике, що жоден з обох коханців не шукав виняткового володіння коханої, не прагнув бути для неї всім. У всякому разі в такому світлі ці відносини представлялися Руссо в його спогадах.)»хлопчик» виявився віч-на-віч із завданням, що дотепер лежало на розважливому швейцарці: заведивать доходами й регулювати витрати г-жи де-варан; у той же час йому треба було втримувати від шаленостей свою трохи норовливу кохану з надто щедрою рукою й фантастичною головою. Бедний Руссо, це завдання було тобі не під силу! У г-жи де-варан, із втратою її практичного порадника, починається повний хаос у справах, погоня за станом; гроші тануть, і грошові справи її заплутуються усе більше. Руссо бачив все це, бачив спереду руйнування; він страждав за улюблену жінку, але нічим не міг зупинити краху, що насувається. Коли турбота про неї занадто сильно починала його мучити, він їхав звичайно на кілька днів з будинку, щоб розважитися. Він відправлявся в Безансон, де брав уроки музики в капельмейстера кафедрального собору, або знаходив собі яке-небудь інше заняття. Це, звичайно, знов-таки коштувало грошей і було нерозумно, він це знав, але що було робити? Втім, вони й тоді ще проводили час у Шамбери безтурботно, серед розваг.) Руссо тепер откосился зовсім інакше, чим раніше; його республіканська строгість зм’якшилася, колишнє його неприязне відношення до аристократії здавалося йому тепер дивним і перебільшеним; він висловив це в поетичній формі в мало відомому ли
сті, що ставиться до 1741 року.) яку вносив в усі, пожирала його сили. До того ж він не виносив міста; Шамбери було набагато менш залучати його, чим Аннесси, це було нудне місто із критими шифером будинками, що мав вид занедбаної столиці. Вдобавок квартира г-жи де-варан перебував в одній із задніх вулиць, не відкривала ока ніякого виду, була темна й незатишна.) міста, з невеликим садом, де він міг лежати, читати й мріяти; потім невеликий селянський будиночок у напівгодині відстані від міста, у горах, у невеликій долині, повної кущів глоду солов’їв. Туди вони стали їздити з настанням весни й проводили там цілі дні. Але постійні переїзди взад-уперед були незручні й стомлюючі. Тому г-жа де-варан зняв у безпосередній близькості від цього будиночка, у тій же долині, веселу, простору, идиллически розташовану дачу, «Les Charmettes». Будинок цей коштує й понині, і багато чого в ньому ще збереглося відтоді, коли він там жили: меблі в кімнатах, картини на стінах. Зберігся спінет, на якому він пробував свої мелодії, і шахівниця, над якою він ламав собі голову, і кріслі на якому він лежав у дні поганого самопочуття. Стара гліцинія перед будинком перетворилася в товстий сучкуватий стовбур; навесні її пишні квіткові грона залучають рій бджіл і наповнюють повітря ароматом. І чари природи в зміні днів і пір року в цій маленькій полонині, ця краса, що Руссо там убрав у себе і яка злилася з його істотою, передалася нам, нині живучим, через його добутки й у нас частиною нас самих продовжує жити далі. Тому що на-ряду з декількома англійськими поетами Руссо був перший, що дало вираження сучасному почуттю природи.
людей, згадував золоті дні своєї юності. В Les Charmettes він у перший раз провів місяці підряд на лоні природи, не знаючи турботи про хліб, не почуваючи в крові лихоманки мандри; там повними грудьми вдихав все її зачарування й цілком злився з нею. Згадуючи про цей час, йому чудилося, що він знову вдихає свіже, чисте повітря чарівної долини й медяний аромат гліциній, що в’ються по стіні будинку, знову чує дзижчання тисяч бджілок, що розвіваються над її квітами. Він бачив перед собою вузенький шлях, як змійка, що повзе через плодовий сад наверх, до будинку, і виноградну лозу, що піднімається по стрімчаку, і чистенький садок, розпланований з акуратністю добре вмісту садка при пасторському будинку. Він знову вступав у просторі, свіжі кімнати, мебльовані просто, але з витонченим смаком, і відповідно до вимог людей, що бажають жити ощадливо; він знову дивився на картину, що відкривається з вікна. Ландшафт був саме такий, які він особливо любив: суміш дикості й чарівності; на передньому плані лугу, виноградники й фруктові сади, що спускаються хвилястою лінією туди, де в рівнині лежав залитий сонцем місто; далі неприступні горді гори зі своїми гострими вершинами й високими закругленими зубцями. Так, там він насолоджувався природою у всій її повноті. Він блукав по покритим виноградом схилам, читав і думав у фруктовому саду; він із заступом у руках копався в городі й піклувався про голубів на голубнику й про бджоли у вулику; у ранкові годинники він віддавався мріям серед квітучого лугу й у ясні ночі любувався зоряним небом; і все було для нього джерелом щастя,-і робота, і читання, і нічого неделание, і самий процес подиху. Всі предмети були обкутані золотавим серпанком щастя, тому що ока його бачили все крізь золоту призму. Не чи любов ткала навколо всього цю золотаву мережу? Не вона чи була причиною, що аромат трав здавався йому слаще, блиск зірок яскравіше, спів птахів радісніше, ніж коли-або раніше або пізніше? Так він думав, оглядаючись назад, тепер, на границі старості, коли віхи юнацьких переживань уже сполотніли, хоча самі переживання ще сіяли в пам’яті яскравим блиском. І в такий спосіб спогаду про любовне блаженство раннього років злилися в його пам’яті в один чудовий сон зі спогадом про золоті дні, проведених в Les Charmettes.) морального й інтелектуального я. Всі сили його натури в значній мірі дозріли там.) самовдоволеного, галасливого парубка, перукарського подмастерья, як він презирливо називав Винценрида-Насправді це був нащадок дворянського роду Куртиллей, — який знав користь у всім, що було чужо хворобливому мрійникові, з ретельністю віддавався сільському господарству, усім цікавився-словом, був нестерпний. Цей досить звичайний здоровий чоловік наполовину витиснув його із серця коханої; йому, старшому, тепер довелося ділити, як у свій час доводилося ділити Ане, він повинен був задовольнятися другим місцем. Він спробував примиритися з неминучим, називав свого суперника «братом» і після першої бурхливої сцени помирився з ним, любов зробила його боягузливим і податливим. Але ділити з ним кохану він не міг, проти цього повставала вся його істота: у ньому прокинулося його чоловіче достоїнство.) про те, як варто жити, шукати керівного морального принципу, починав розуміти, що не можна коритися кожному імпульсу. Тепер цей перелом став определеннее.
Восени 1737 року він відправився в Монпелье, думаючи, що в нього хвороба серця; у дорозі він, звичайно, знову закохався й став доглядати за дамою серця під вигаданим ім’ям, видаючи себе за англійця. Справа дуже незабаром дійшла до любовного зв’язку. Вона запросила його відвідати її по дорозі назад, і він обіцяв. У листах до г-же де-варан він умовчує про всім цьому й прибігає до брехливих вигадок, щоб пояснити гак, що йому доведеться зробити по дорозі назад. Але коли наступив момент стримати свою обіцянку, його охопило каяття: невже йому знову відігравати роль шукача пригод, після всіх ухвалених рішень? Він протистояв спокусі й повернувся прямо в Шамбери; у перший раз у житті він відчув морального задоволення
Будинку він усе знайшов по-старому. Він відправився в Les Charmettes, де й провів майже цілком два наступні роки, 1738-1739, зимою один, улітку з г-жей де-варан і Винценридом. Життя на маленькій фермі була патріархально-проста; по вечорах селянські дівчини пряли лляну пряжу, з якої готувалося полотно на білизну всім домочадцям. Збір винограду восени був часом веселия й свят. Узимку Руссо сидів з фермером і членами його сім’ї у вогнища; отут співалися пісні й розповідалися всілякі історії. Усе в цьому сільському житті захоплювало його. Неподалік жив добрий сусід, дворянин, г-н де-концье, трохи старше Руссо. Йому він повинен був давати уроки музики. Г-Н Концье була начитана людина, і Руссо, замолоду дуже що легко підпадав під вплив людей, з якими випадково приходив у зіткнення, багато витяг із цього знайомства
Інтерес його до літератури підсилився; він вивчав Вольтера, яким захоплювався, і, почавши писати самостійно невеликі речі, намагався наслідувати ясний, елегантний стиль цього письменника. Але це погано йому вдавалося. Він почував себе неосвіченим, всі його знання, випадково вичитані те тут, те там, були отривочни; усюди зауважувалися пробіли. Він вирішив зайнятися ґрунтовно, систематично й склав собі план робіт. Він поринув у філософію, вивчав Декарта, Мальбранша, Локка й Лейбница-По оригіналах або конспектам — і поглибився у французьку історію. Він вивчав також фізикові-вольтер присвятив його в навчання Ньютона — і математикові; уже в Шамбери він займався небагато хімією й один раз під час досвіду сильно обпалився; тепер він узявся й за астрономічні спостереження, валячи цим у велике занепокоєння селян, що вважали його чаклуном. Він з напруженим інтересом стежив за науковими експедиціями, що споряджаються французьким урядом у Центральну Америку й до далекої півночі. Всіма можливими способами він намагався збільшити свої пізнання. Робота стала для нього пристрастю, чимсь начебто божевілля; всі довкола нього було засіяно книгами, і він постійно, бурмочучи, повторював засвоєне
Пора безсистемності пройшла; він тепер дуже добре знав, чого хотів. Він переслідував подвійну мету, практичну й ідеалістичну. Своєї любові він залишався вірний через усе мінливості; він бачив, що фінансові утруднення г-жи де-варан усі ростуть, і побоювався катастрофи; якби це трапилося, він вирішив їй допомогти, як вона йому допомагала колись. Тому він прагнув придбати відомості, які зробили б його здатним зайняти місце хоча б секретаря в якої-небудь високопоставленої особи, де, думав він, довівся б досить до речі його деякий письменницький талант; або місце вихователя в аристократичній сім’ї, тому що й до такої діяльності він почував себе здатним
Така була практична мета його роботи. Інша ж, як він біля цього часу писав своєму батькові, полягала в тім, щоб, здобуваючи знання, «не тільки освітити розум, але й виховати серце в чесноті й мудрості». Він хотів перемогти свої слабості й жити відповідно до ідеалу; у душі його знову зайнялися моральні ідеали його дитячого років.) ранкових прогулянок у верхній долині серед виноградників він мав звичай молитися, як йому підказувало серце. У такі мінути самозаглиблення й благоговіння він почував свою близькість до Творця, якому він поклонявся в нього утворах
З г-жей де-варан він у цю пору часто вів бесіди на релігійні теми, які й вона любила. Її схильність до релігійних міркувань, її тверда віра у вічне життя утішали в такі мінути, коли він думав, що нитка його земної ні незабаром обірветься. Релігія, що він у собі культивував, мала властиво мало загального з католицьким повчанням, це було по суті благочестивий настрій, преклоніння перед вищим початком, прагнення наблизитися до нього; воно доконано заперечувало догми й одкровення й було в досить незначному ступені перейнятий повагою до авторитету церкви й церковних традицій. Словом, ця релігія представляла саму відвернену й мрячну форму релігійного життя, що не бажала відмовлятися від віри в особистого бога й у безсмертя, форму релігійного життя, найбільш підходящу для сучасного міщанина-індивідуаліста. У будинку г-жи де-варан бував багато духовних осіб і єзуїтських ксьондзів; вони не знаходили нічого негожого у своєрідній релігійності парубка; він був покірний, шанобливий і виконував свій борг, та й у населенні округу ніде не зауважувалося ніяких заколотних похилостей, ніякого таємного протесту проти авторитету церкви. У такий спосіб і ці насіння могли вільно розвиватися в душі Руссо
Смерть не приходила, але життя стало нестерпної; він не міг переварити її гіркоти. Відома ніжність і деяка м’яка спільність почуттів і думок, слабкий відблиск колишніх днів, ще залишалися, але потреба продовжувати це спільне життя, з якого зник її щиросердечний зміст, поступово вмерла в ньому; він вирішив піти. Г-Жа де-варан знайшов для нього в Ліоні місце вихователя до двох маленьких хлопчиків з гарної сім’ї; він виклав свої думки про виховання в невеликому рукописі, що і запропонував батькові своїх вихованців. З колишнім запалом, що запалювало в ньому всяка нова справа, повна ілюзій, він приступився до виховательської діяльності; але зазнав невдачі
Протягом цілого року він із крайньою напругою сил намагалася придбати який-небудь авторитет в очах своїх учнів; йому це не вдалося, він розумів, що для цього треба, але не мав достатнє терпіння. Збентежений невдачею, він відмовився від місця. Відносини його із сім’єю його вихованців теж були затьмарені, коли відкрилося, що він був винний в утаюванні вина-відгуки лакейського періоду його життя. Він знову вертається в старе гніздо, знову піддається уколам старих шипів, він почуває, що повинен вирватися із цієї обстановки, повинен будь-що-будь. Ще кілька місяців він продовжує жити, Les Charmettes, протягом яких заглиблюється знову в теорію музики. Одного чудового дня йому спадає на думку ідея нової системи нотописи цифрами; він розробляє цю ідею, що здається йому чудової; він не сумнівається, що вона введе значне спрощення й полегшення у вивчення музики. Нарешті-Те він знайшов ключ на щастя вірний шлях до багатства й пошани; тепер він зможе винагородити «найніжнішу з матерів»-тому що такий вона залишається для нього-за всі її турботи й жертви
Він усе ще не зробив нічого значного, великі сили його особистості ще дрімають. Він має досить значне загальне й філософське утворення, він посередній музикант; він написав невелику, досить незначну театральну п’єсу в стилі Мариво, статтю про виховання, кілька листів у віршах-посередні вирши, позбавлені індивідуальності-от і всі
Але за винятком одного тільки, всі зародки того, чим йому призначено було стати, і добутків, які йому призначено було написати згодом, були закладені й пустили корінь у різні періоди його життя до тридцятирічного віку. У роки дитинства — ідеали цивільної чесноти, патріотизму й демократії, мрії про рівність і волю. У юнацькі роки скитаний-співчуття до пригнобленого й ненависть до гнобителів, але в той же час і схильність до не індивідуалізму, що укладається в рамки громадськості, потреба неприборканої волі. У довгі роки насолоди любов’ю серед чарівної природи, у роки, коли м’якосердя його ніжної коханої передалося йому: ніжна м’якість і переконання в необхідності додержуватися потягів серця, упевненість, що єдино гарне й щире життя це життя, що погодиться з натурою людини. Під час перебування в Les Charmettes, наодинці зі своїми думками: глибоке почуття природи, що зустрічалося в той час лише в досить деяких, прагнення злитися із природою; здатність знаходити в ній відгуки власного щиросердечного стану, відбиття власних захватів і власних сумів. На самоті й очікуванні смерті, у сумному розчаруванні останніх років юності: потреба шукати притулку від несправедливостей життя у вірі в бога й вбессмертие.
Тридцяти років він їде в Париж, майже настільки ж навантажений ілюзіями й сміливими неясними мріями, як чотирнадцять років тому, коли він відправлявся в Турін, небагато розумніше й багато сумніше; більше стійкий внутрішньо, але усе ще нездатний відокремлювати мрію від дійсності, ще незаброньований і м’який серцем.