Мета: показати психологізм змалювання персонажів роману, їх неоднозначність, розвивати навички характеристики літературних героїв; формувати в учнів уміння визначати духовно-естетичні цінності в літературному творі; розвивати логічне мислення, вміння давати оцінку вчинкам головних персонажів; виховувати у школярів почуття людської гідності. Тип уроку: комбінований. Обладнання: ілюстровані сюжетні картинки до образів твору (П. Мирний. Життя і творчість у фотографіях, ілюстраціях, 1983); текст твору; картини (для роботи в групах). ХІД УРОКУ І. МотиваціяНавчальноїДіяльностіУчнів Словничок уроку Прообраз (прототип), національне, загальнолюдське в літературі, художній образ, життєвий вибір. Іі. АктуалізаціяОпорнихЗнаньУчнів. ЕлементиФольклоруВРомані 1. Елементи народних пісень У ч.
ІV (розділ ХХІV) Чіпка в розмові з Галею зізнається, що батьки хочуть видать її заміж за Сидора. На перешкоді до сімейного щастя став Сидір. «Журба упряма» не покидала Чіпку. І Чіпка затяг: Зелений байраче, на яр похилився: Молодий козаче, чого зажурився! Для чого використав Мирний уривок з відомої народної пісні?
Автор уміло підкреслив одну з важливих рис його характеру: музично-пісенну обдарованість, любов до народної пісні. Ця риса вирізняє образ Чіпки, робить його ще більш привабливим. 2. Прислів’я і приказки в романі Із певною ідейно-композиційною метою П. Мирний широко використовує в романі багатства народної мови. У прислів’ях і приказках, як відомо, знайшла своє відображення народна мудрість, народна спостережливість над явищами суспільної дійсності. П.
Мирний використовує тільки ті прислів’я і приказки, які допомагають йому реалістично відтворити становище трудящих за капіталізму. Низку влучних прислів’їв Мирний вставляє на початку розділів та підрозділів, і вони часто відіграють роль епіграфів. Так, у розділі V «Тайна-невтайна» перед розповіддю про смерть баби, а потім про історію Чіпчиного батька автор вживає прислів’я: «Життя — це стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши».
Або: Розділ Х «Пани польські» (ч. ІІ), автор починає прислів’ям: «Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками». Розділ ХІV (ч. ІІІ) починається прислів’ям: «Життя, кажуть, прожити — не поле перейти.
Життя — що погода». І далі в розділі розповідається, як у Чіпки несправедливо відібрали землю. Чіпку виключають із земства. На початку підрозділу, перед тим, як розповісти про смерть Максима, автор вживає прислів’я: «Горе, кажуть, об горе чіпляється». Такий продуманий добір прислів’їв посилює ідейний зміст роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Ііі. «тіньовийТеатр» Упізнай героїв і героїнь роману за їх портретом. 1. Чорне кучеряве волосся, заквітчані польовим квітами, чудово вилося коло білого чола; тоненькі пасма того чорного, але по-лискуваного хмелю, спадали на біле, рум’яне личко; очі оксамитові, чорні… Дві чорні брови, мов дві чорні п’явки, повпивалися над очима… 2. «Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипав на верхні губи… Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; мені карі очі — теж гострі; лице довгообразне — козаче; ні високого, ні низенького зростку,— тільки плечі широкі та груди високі». 3. «…у село Піски вступив якийсь невідомий захожий. Видно — з далекої дороги. Сорочка на ньому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев’язана одежа, через праве плече, на палиці перекинута торба… На взір — чоловік середніх літ». 4. «У царині нагледів Чіпка низенького, натоптуватого чоловіка з круглим, запухлим лицем, з рудими товстими вусами… Москаль — не москаль, а службою пахне». 5. «Високого зросту, статний, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й липкий, як заєць, співун, реготун… Хороший з лиця, повновидний, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, з чорним лискучим усом, він був перший красень на селі». 6. «…був широкоплечий парубок, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима. Здається, на йому й шкура говорила, такий балакучий». 7. «…худощавий, низенький, мишастий, справжній пацюк, такий і прудкий: говіркий, співучий, на селі перший співака». 8. «Борода йому була гладко виголена; голова трохи подалась назад; довга шия вип’ялась так, як у вола; на грудях одто-пирились верхні краї форменого сюртука». 9. «Піщани тільки побачили свою «молоду» ззаду — високу, суху, як в’ялу тараню,— коли вона вилазила з пишного ридвана та сунула в горниці». 10. «Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив він на світі тільки горілку, дудлив її, як воду» IV. СприйняттяЙЗасвоєнняУчнями навчальногоМатеріалу 1. Слово вчителя Трагедію особистості в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?
» найповніше відтворено в долі Чіпки, Грицька, Максима. Інші дійові особи — Мотря, Галя, Христя, баба Оришка — так чи інакше відтінюють характери головних персонажів. Третій ряд персонажів — Лушня, Матня, Пацюк, Порох, Чижет, Явдоха, генеральша, пан Польський — дали змогу письменникові передати сутність тогочасних суспільних тенденцій та психологічно увиразнити причини трагедії особистості. 2. Міні-модуль «Суд». Робота в групах за картками-«питальниками» Картка 1-ої групи Зміст роботи: «П’ючи та гуляючи, підібрав собі Чіпка трьох товаришів щирих. Лушня, Пацюк та Матня — одна думка, одна гадка». За своїм походженням, «друзі» Чіпки Варениченка були його родичами. Лушня був сином пана Совинського, а Пацюк та Матня — пана Польського, того самого, що й Чіпки батько.
Дослідіть з тексту твору, що спричинило переродження парубків на розбійників. Рефлексія: • Чим відрізнявся Чіпка від своїх товаришів? • Як виростав Лушня на панському добрі? • Які вчинки характеризують його як бездушну людину? Картка 2-ої групи Зміст роботи: Дайте порівняльну характеристику Чіпки й Грицька. Як формувався характер Чіпки й Грицька в дитячі та юнацькі роки?
Проаналізуйте цитату з твору. Чому Грицько не шукає тієї правди?
— А ти шукаєш правди? — Як, що тобі до того, Чіпко? Скажі мені, Бога ради?.. Адже тобі від того ні знобить, ні гріє… — Як не знобить?
А правда де? Де та правда, по котрій нам весело жити? Де вона ділася?.. — А нема правди,— одказав Грицько — то живи так, як і всі живуть…
— А як не дають жити? Що тоді? — То все мана тільки! — Ой, Грицьку!
Ой, братику! Не кажи так, важко мені, пече мене таке слово». Рефлексія: • Чи легше жити Грицькові з маною на очах? • Чому Чіпка не може жити за принципом Грицька? 3. Текстуальна характеристика персонажів роману (методом лекції з елементами бесіди) Образ Максима В образі Максима автор змалював важливе, на його думку, соціальне явище. Які ж характерні риси цього образу?
1. Максим на селі. Максим — внук січовика, вихований на переказах про запо розьку вольницю. Найбільшою пристрастю Максима була любов до волі, поривання до творчого діяльного життя й водночас палка ненависть до всякого насильства й обмеження.
У змалюванні портрета Максима і в розкритті його душевних багатств виявилися неприховані симпатії автора до нього. Але цей красивий, здоровий, дотепний парубок не зумів зайнятись корисним трудовим життям, він скоро «…розледачів, розібрався, розпився» і став так шкодити своїм односельцям, що батько змушений був віддати непокірного сина в москалі.
2. Максим у солдатах. Солдатчина не виправдала сподівань Максимового батька На перевиховання сина. Отупляюча багаторічна муштра псувала морально людей… З нудьги, на знак протесту проти моторошного казарменого побуту, Максим запив. Горілка потребувала грошей, і Максим з найближчими товаришами почав відпрошуватися до села на «покормлєніє».
Ще більше почала псуватися вільнолюбива натура Максима після того, як він став старшим. Ні грамота, якої він навчився, ні старшинування не вдовольняли його.
Максим захопився особистим збагаченням і остаточно втратив кращі свої риси, перетворившись у звичайного злодія і розбійника. Висновок Отже, Максим — жертва кріпаччини і миколаївської солдатчини. Цим образом Мирний ніби поширює образ Чіпки, показує, що Максим є теж по суті пропаща сила. У цьому основний ідейно-художній смисл образу Максима. Образ Грицька Грицько — тип селянина, майже в усьому протилежний Чіпці. Грицька, як і Чіпку, змальовано з властивою для Мирного глибиною і вмотивованістю. Якщо Чіпка-парубок незвичайної вдачі, красивий, фізично сильний, то Грицько — непоказний з себе, полохливий.
Так Грицько любив потай від діда Уласа їздити на барані, бив його, мучив. Грицько смертельно злякався вовка і втік. Ставши парубком, Грицько має тільки одну мрію.
«Нічого я б на світі не хотів, тільки б хату теплу, жінку любу та малу дитину! А то б усе мав!» І справді, заробивши декілька сот карбованців, Грицько тепер зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Коли в Чіпки незаконно відібрали землю, дружина Грицька, Христя, глибоко співчувала йому, тоді як Грицько всіма способами почав чорнити Чіпку перед Христею, «немов найлютішого ворога». Коли солдати покатували селян за те, що вони вчинили бунт, і Чіпку, що виступав на їх захист, Грицько дуже радів. Грицько ненавидить сільських бідняків, до громадських справ виявляє цілковиту байдужість.
Він ніяк не може зрозуміти, чому Чіпка заводиться з панами, які усунули його із земської управи. Висновок Такий є Грицько, дрібний власник, що горнувся до заможної частини селянства, яка ставала опорою капіталізму на селі. Його егоїстична, власницька натура прагне одного — власної безпеки та зиску.
Образи жінок-селянок У романі П. Мирного є низка образів жінок-селянок, змальованих автором правдиво і з великою сердечністю. Це — образи матері Чіпки — Мотрі, його баби — Оришки і дружини Грицька — Христі.
Найповніше зображено образ Мотрі. Образ Мотрі — один із найтрагічніших в українській літературі.
Мотря — селянка — біднячка, чесна, невсипуща трудівниця. «Не судилося Мотрі щастя.
Не зазнала вона його змалку: не бачила дівкою, жінкою, не сподівалася замужньою вдовою». Після хвилини непевного щастя (пізнього заміжжя з Остапом Хрущем) зазнала вона страшного лиха. Забобонні селяни зневажали та неславили її (що пішла заміж за двужона), відмовляли в роботі. Мотря насилу прогодувала себе, стару матір Оришку та малого Чіпку.
Чіпка підріс та громада відсудила їм землю. З’явилися які-не-які статки, худоба і найголовніше для селянина — земля. Та й те щастя було примарним: продажні судді відсудили Мотрину землю «приблуді» з Дону, а сам Чіпка, не дошукавшись правди, спився, скривдив матір та прогнав її з дому. Мотря є втіленням людської моралі. Її совість, сумлінність, її душа не дозволяли приховати синів злочин. Вона мати, але вона й людина, що має боротися зі злом.
Висновки Мотря — тип трудящої жінки-селянки, зворушливий образ матері-страдниці. Муки й печалі Мотрі соціально обумовлені. Винен в її безталанні несправедливий соціальний устрій, в якому панували поміщики й капіталісти.
Галя — «польова царівна» і «розбишацька дочка» — прагнула ввійти в лихе товариство «тихим янголом-спасителем», а правду, справедливість бачила в любові, доброті, чесності, щирості. Ніщо у світі, на її думку, не виправдає злочин і вбивство. Риторичне: «Так оце та правда?! » — стало підсумком її життя, сподівань, любові; дізнавшись про Чіпчин злочин, вона наклала на себе руки. 4. Творча робота Скласти анкету Христі.
IV. Закріплення 1. Бесіда за питаннями • Яке уявлення склалося у вас про Грицька? Розкрити образ цього персонажа через авторську характеристику, вчинки, мову, взаємодію з іншими персонажами. • Чому запорізький козак Мирон Ґудзь не міг би пишатися онуком Максимом? Якими вчинками максим Ґудзь знеславив свій козацький рід?
• Чому дочка розбійника не захотіла стати дружиною розбійника? Розкрити внутрішній стан Галі, вмотивувати її вчинки після одруження. • З’ясуйте причини прихильності Христі до Чіпки, аналізуючи обставини життя, душевний стан і вчинки героїні. • У чому трагізм жіночої й материнської долі Мотрі? • З’ясуйте життєву філософію баби Оришки й Галиної матері Явдохи. 2. Слово вчителя Як бачимо, у кожного з персонажів — власна доля.
Вони по-різному думають, по-різному шукають своє щастя, по-різному влаштовують життя. Але в художньому творі ці люди живуть поруч, взаємодіють. Що ж наповнює літературні персонажі роману такою життєвою силою? Очевидно, те, що їхні характери ми пізнаємо не лише через вчинки, зовнішнє життя, а через думки, сумніви, переживання і вподобання, болі й муки. Заглиблення авторів у внутрішній світ людини дало змогу заглянути в саму душу уярмленого народу України на межі двох епох — часів кріпосництва й періоду реформ.
І що ж ми побачили там? Попри прояви егоїзму, низькопоклонства, лакейства, спричинені Неволею, кращі представники народу несли в собі здорове зерно народної моралі й етики. Пригадайте епізоди, в яких персонажі найбільше проявляють свою доброту, чесність, мудрість. Учні наводять приклади. Симпатією в читача викликають ті персонажі, в яких проявилися найкращі риси українського народу — доброта й любов до ближнього, працелюбство, почуття гідності й честі, які в усі часи мають бути основою життєвої філософії кожного молодого покоління. 3. Оцінювання V. ДомашнєЗавдання 1.
Підготувати індивідуальний виступ на одну із запропонова них тем на конференцію (3-4 хв.). • Роль портретних характеристик у творенні літературних образів. • Пейзаж у романі — важливий засіб змалювання психічного стану героїв. • Лексичне багатство роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?
» • Сучасники й нащадки про П. Мирного та його творчість. • О. Білецький про місце роману в історії української та зарубіжної психологічної прози. • Особливості стилю, творів І.
Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. 2. Вивчити словничок літературних термінів. Додаток З теорії літератури Соціально-психологічний роман — твір, у якому проблеми суспільного життя зображені не самі собою, а через психологію героїв, їх думки, прагнення й переживання. Прообраз (прототип) — особа, життя й діяльність якої насамперед малася на увазі при створенні літературного образу, тип у творі. Літературний образ не є копією прообразу, при його створенні письменник використовує художній домисел, узагальнення. Національне в літературі — відображення особливостей історичного життя, побуту й природи, звичаїв і культури, рис національного характеру й мови певного народу. Загальнолюдське — властиве людям, незалежно від їх національної приналежності (розуміння добра і зла, совісті й честі, ставлення до праці, до людей).